Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №473/1233/19 — Миколаївський апеляційний суд

18.08.26

22-ц/812/1830/26

Провадження №22-ц/812/1830/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 серпня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання Повертайленко Ю.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження за відсутності учасників у відкритому судовому засіданні цивільну справу №473/1233/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником Гайдаржий Андрієм Валерійовичем, на ухвалу, яку постановив Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Лузан Людмили Вікторівни у приміщенні цього суду 02 липня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталресурс» про заміну стягувача у виконавчому листі, видачу дубліката виконавчого документа,

у с т а н о в и в :

У червні 2026 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Капіталресурс» (далі – ТОВ «Капіталресурс», Товариство) звернулось до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі, видачу дубліката виконавчого документа.

Заява мотивована тим, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2019 року із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором б/н від 22 вересня 2015 року в розмірі 48649,49 грн (справа № 473/1233/19). На підставі рішення стягувач отримав виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні. 22 серпня 2025 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Капіталресурс» було укладено договір факторингу №8-22-08/2025, відповідно до якого заявник набув право вимоги до боржника за кредитним договором № б/н від 22 вересня 2015 року. Зобов`язання за кредитним договором від 22 вересня 2015 року та, відповідно, рішення суду про стягнення заборгованості за цим кредитним договором боржником не виконано. Водночас, виконавчий лист у стягувача, в органах виконавчої служби відсутній. Згідно відповіді АТ КБ «ПриватБанк» оригінал виконавчого листа втрачено внаслідок знищення архівного приміщення 05 жовтня 2025 року в результаті ракетного обстрілу з рф.

Посилаючись на викладене, а також на те, що до ТОВ «Капіталресурс», як правонаступника, перейшли всі права та обов`язки кредитора за договором та права стягувача, Товариство просить замінити ним стягувача у виконавчому листі з виконання рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2019 року та видати дублікат виконавчого листа.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2026 року заява ТОВ «Капіталресурс» задоволена.

Замінено у виконавчому листі з виконання рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2019 року в справі №473/1233/19 стягувача - АТ КБ «ПриватБанк» його правонаступником - ТОВ «Капіталресурс».

Видано ТОВ «Капіталресурс» дублікат виконавчого листа на виконання рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2019 року у справі №473/1233/19 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвала суду мотивована тим, що заявник довів, що набув право вимоги до боржника за кредитним договором № б/н від 22 вересня 2015 року та не пропустив визначений законом строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання, наявні передбачені законом підстави для заміни його як стягувача у виконавчому листі і видачі його дублікату, оскільки виконавчий документ було втрачено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Гайдаржий А.В. просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно постанов Верховного Суду у справах №646/5771/18 та №572/3591/19 при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. У даній справі про втрату виконавчого листа повідомив сам позивач шляхом надання відповідної довідки, згідно якої виконавчий лист був втрачений у зв`язку із обстрілом рф приміщення, де цей виконавчий лист зберігався. Однак суд першої інстанції не врахував затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року №380 «Порядок подання інформаційного повідомлення про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації», яким визначено умови, механізм та процедуру подання інформаційного повідомлення про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України. Також, постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року №2030 затверджено Порядок обліку пожеж та їх наслідків, згідно з яким обліку підлягають всі пожежі незалежно від місця їх виникнення та наслідків. Порядок встановлює загальні вимоги до ведення обліку пожеж та їх наслідків, у тому числі спричинених воєнними (бойовими) діями та/або терористичними актами (далі - облік пожеж), і є обов`язковим для центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання та інших юридичних осіб. Проте, жодного документу, зазначеного у вищевказаних Порядках, заявником надано не було. Таким чином, видача дубліката виконавчого листа у даній справі була здійснена лише на підставі запевнення позивача. Щодо заміни стягувача у виконавчому листі, на думку представника боржника, долучений заявником витяг з додатку до запиту № 749958/10-03 від 12 березня 2026 року не є належним доказом переходу прав кредитора до заявника, оскільки він не є невід`ємною частиною договору факторингу від 22 травня 2025 року, оскільки не підписаний усіма сторонами цього договору. Детальний розгляд цього файлу дає підстави для висновку, що це не скан-копія єдиного документа, а звичайний текстовий документ, до якого додано зображення підпису та печатки із подальшим збереженням файлу у форматі .pdf.

В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, про день, час та місце судового засідання були повідомлені відповідно до положень статей 128, 130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомили.

Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвала суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2019 року з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 22 вересня 2015 року в розмірі 48649,49 грн, а також судові витрати в сумі 1787,30 грн (справа № 473/1233/19) (а.с. 44-45).

Згідно постанови головного державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 24 грудня 2019 року у виконавчому провадженні № 59822727 щодо виконання вищевказаного рішення суду не виявлене майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий лист повернуто стягувачу (а.с. 56).

За даними Автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 30 травня 2026 року виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» боргу в органах виконавчої служби не перебуває (а.с. 57).

22 серпня 2025 року між АТ КБ «ПриватБанк» (клієнт) та ТОВ «Капіталресурс» (фактор) за результатами відкритих торгів, оформлених протоколом № 644402 від 14 серпня 2025 року, було укладено договір факторингу №8-22-08/2025, відповідно до якого заявник набув право вимоги до низки боржників, зокрема і до ОСОБА_1 щодо заборгованості за кредитним договором № б/н від 22 вересня 2015 року, що підтверджено змістом договору факторингу, актом № 8 приймання-передачі реєстру боргових зобов`язань № 8 від 11 вересня 2025 року за договором факторингу №8-22-08/2025, витягом з реєстру боргових зобов`язань № 8 від 11 вересня 2025 року, платіжною інструкцією від 22 серпня 2025 року про перерахування ТОВ «Капіталресурс» на користь АТ КБ «ПриватБанк» 93375000 грн. за придбання на СЕТАМ, прот. № 644402 від 14 серпня 2025 року (а.с. 59-65).

У заяві до суду ТОВ «Капіталресурс» просить замінити стягувача, оскільки до Товариства перейшло право вимоги до божника ОСОБА_1 , а також видати дублікат виконавчого листа, посилаючись на його втрату, що перешкоджає зверненню до виконанню.

Суд першої інстанції виходив із доведеності вимог заявника та задовольнив їх.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких міркувань.

Стаття 129-1 Конституції України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Справедливе судове рішення - мета правосуддя. Сенс правосуддя досягається лише тоді, коли рішення суду виконане. У протилежному випадку судове рішення залишається декларативним.

Виконання судових рішень - завершальна стадія судового процесу, яка має своїм призначенням впровадження в життя судового рішення. Тобто під час виконання судового рішення принцип справедливості реалізовується на практиці. На органи державної виконавчої служби покладено обов`язки виконувати судові рішення.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана з попередніми частинами єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає в захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), є виконанням судових рішень як заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ця стаття Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного (господарського) процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) стверджує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

Згідно зі статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян та підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно із положеннями частини 1 статті 55 ЦП України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 431 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону №1404-VIII).

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (частина п`ята статті 15 Закону№1404-VIII).

Із вказаним нормами Закону кореспондується положення частин 1, 2 статті 442 ЦПК України про те, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Також частиною 5 статті 442 ЦПК України передбачено, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону про виконавче провадження). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (згідно із частиною п`ятою статті 26 Закону №1404-VIII).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

З метою розгляду справи колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10.

Так, Верховний Суд в пунктах 71-84 цієї постанови виснував, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.

Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.

Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Відповідно до висловлених раніше правових висновків Великої Палати Верховного Суду (дивитись mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, пункти 73-75) оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов`язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.

Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник не позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження відкривається на підставі пред`явлення виконавчого документа до виконання, а частина п`ята статті 442 ЦПК України передбачає можливість заміни стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження (у тому числі повторного за обґрунтованих підстав при повторному зверненні з виконавчим документом, оскільки зазначена стаття ЦПК України цього не виключає, а Закон про виконавче провадження передбачає таку можливість). Щодо вчинення інших дій у межах виконавчого провадження, передбачених Законом про виконавче провадження, то процесуальні дії конкретного процесу не можуть здійснюватися поза межами цього процесу, а тому такі дії як процесуальні можуть здійснюватися лише в межах відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу. Якщо законом передбачена можливість здійснення інших дій сторін судового процесу, пов`язаних зі здійсненням виконавчого провадження, то для таких дій набуття статусу сторони відкритого виконавчого провадження не вимагається, як-от для заміни стягувача у виконавчому документі відповідно до частини п`ятої статті 442 ЦПК України.

Відповідно до змісту частини п`ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26, частини п`ятої статті 37 Закону про виконавче провадження поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного закріпленого статусу у виконавчому документі.

Вчинення процесуальних дій безпосередньо в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, спрямованих на виконання судового рішення, можливе лише за умови відкритого виконавчого провадження.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

Згідно частини 1 статті 1077, частини 1 статті 1078, частини 1 статті 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (стаття 514, частина 1 статті 1084 ЦК України).

У справі, яка переглядається, відбулося матеріальне правонаступництва щодо сторони кредитора у зобов`язанні (стягувача) у справі – АТ КБ «ПриватБанк» після набранням заочним рішенням суду від 11 квітня 2019 року законної сили, відкриття виконавчого провадження з виконання цього рішення суду та повернення виконавчого листа стягувачу без виконання.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 тощо.

Так, відповідно до укладеного 22 серпня 2025 року між АТ КБ «ПриватБанк» (клієнт) та ТОВ «Капіталресурс» (фактор) за результатами відкритих торгів, оформлених протоколом № 644402 від 14 серпня 2025 року, договору факторингу №8-22-08/2025, фактор набув право грошової вимоги до низки позичальників, визначених у реєстрі боргових зобов`язань, з дня підписання акту приймання-передачі відповідного реєстру.

Згідно із актом № 8 приймання-передачі реєстру боргових зобов`язань № 8 від 11 вересня 2025 року за договором факторингу №8-22-08/2025 Товариство прийняло від клієнта реєстр боргових зобов`язань № 8, кількість основних договорів, за якими відступається права вимоги, в ньому становить 59185.

У витягу з реєстру боргових зобов`язань № 8 від 11 вересня 2025 року під номером 27029 зазначено прізвище « ОСОБА_1 », договір (б/н), дата відкриття рахунку – ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також сума заборгованості – 31108 грн. 20 коп.

За такого колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ «Капіталресурс» перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , заборгованість за яким була стягнута заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2019 року у справі № 473/1233/19).

Апеляційний суд не приймає як хибний аргумент апеляційної скарги про те, що долучений заявником документ - витяг з реєстру боргових зобов`язань № 8 від 11 вересня 2025 року є неналежним доказом переходу прав вимоги до ОСОБА_1 до Товариства, оскільки відповідає положенням частини 2 статті 95 ЦПК України, оскільки є частиною документу – реєстру, який при поданні документів заявником через підсистему «Електронний суд» був засвічений кваліфікованим електронним підписом підписувача.

До того ж ОСОБА_1 , та його представник у разі наявності у них сумніву у справжності названого витягу з реєстру мали можливість відповідно до частини 6 статті 95 ЦПК України заявити суду клопотання про витребування оригіналу цього реєстру, однак таке клопотання в суді першої інстанції не заявили.

Щодо видачі заявникові дублікату виконавчого листа.

Відповідно до підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Аналіз підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України дає підстави для висновку про те, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого документа є його втрата.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого документа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Таким чином, дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.

Таким чином, суд приходить до висновку про можливість заміни стягувача у виконавчому листі з виконання рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2019 року в справі №473/1233/19.

На підтвердження втрати виконавчого листа, виданого у справі №473/1233/19 про стягнення із ОСОБА_1 , заборгованості, заявник долучив до заяви: лист до первісного кредитора – АТ КБ «ПриватБанк» про наявність виконавчих листів щодо 17680 осіб, прав вимоги до яких перейшли на підставі укладеного 22 серпня 2025 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Капіталресурс» договору факторингу №8-22-08/2025; відповідь АТ КБ «ПриватБанк» про неможливість надання оригіналів виконавчих документів через те, що документи щодо зазначених у запиті клієнтів банку знаходилися на зберіганні в архівному приміщенні, яке було знищено 05 жовтня 2025 року під час ракетного обстрілу рф; відповідь заступника начальника управління – начальника відділу № 1 Львівського міського управління цивільного захисту та превентивної діяльності ГУ ДСНС у Львівській області про підтвердження факту пожежі 05 жовтня 2025 року; акт про пожежу від 06 жовтня 2025 року Львівського міського управління цивільного захисту та превентивної діяльності ГУ ДСНС у Львівській області, яким також підтверджено факт пожежі у приміщеннях по вул. Північна, 2 та АДРЕСА_1 , серед орендарів зазначено АТ КБ «ПриватБанк».

Колегія суддів вважає, що наведені докази підтверджують, що виконавчий лист, виданий у цій справі, на день звернення Товариства із заявою втрачений, що є підставою для видачі його дублікату.

Доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують.

Так, недоречними є посилання представника боржника на необхідність підтвердження заявнику факту пожежі у приміщенні шляхом долучення документів, передбачених, Порядком подання інформаційного повідомлення про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року №380.

Зокрема, цей порядок визначає умови, механізм та процедуру подання інформаційного повідомлення про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України (далі - інформаційне повідомлення), тому є незастосовним для вирішення питання щодо видачі дублікату виконавчого лист, оскільки наявність для цього підстав може доводитися будь-якими доказами.

Щодо посилання адвоката на Порядок обліку пожеж та їх наслідків, згідно з яким обліку підлягають всі пожежі незалежно від місця їх виникнення та наслідків, який затверджений, постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року №2030 затверджено, згідно пункту 7 цього порядку документом, що засвідчує факт пожежі, є акт про пожежу (далі - акт) за формою згідно з додатком 1, який складається на місці пожежі уповноваженою посадовою особою ДСНС. До акта вносяться дані, встановлені за результатами огляду місця пожежі та опитування власника (користувача) та/або балансоутримувача об`єкта пожежі (постраждалого) чи його представника, осіб, які є очевидцями (свідками) пожежі.

На підтвердження своїх вимог Товариство надало, серед іншого, саме акт про пожежу, складений уповноваженим працівником ДСНС України.

За таких обставин, оскільки виконавчий документ є втраченим, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що наявні передбачені законом підстави для видачі його дублікату.

Враховуючи, що оскаржувана ухвала суду постановлена з дотриманням положень матеріального права та вимог процесуального закону на підставі належним чином оцінених судом доказів, колегія суддів в силу положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для її скасування.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду ухвала залишилась не змінною, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

________________________________________

Повна постанова складена 19 серпня 2026 року