Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №470/163/26 — Миколаївський апеляційний суд

19.08.26

22-ц/812/1754/26

Справа №470/163/26

Провадження № 22-ц/812/1754/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 серпня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Шаманської Н.О.

із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В.,

за участі представника відповіадча - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_2 , подану його представником Віляйкіною Альоною Вікторівною

на додаткове рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Лустою С.А., повний тест судового рішення складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 01 червня 2025 року була складена розписка, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 28 700 доларів США.

Відповідно до умов розписки, відповідач зобов`язався сплачувати відсотки за користування позикою зі ставкою 3%.

Також відповідач гарантував повернення повної суми грошових коштів з урахуванням відсотків з 01 червня 2025 року до дати повного погашення боргу. Кінцевий строк погашення боргу визначено не пізніше 01 вересня 2025 року.

Однак ані до 01 вересня 2025 року, ані на час звернененя із вказаним позовом до суду, кошти та проценти за їх користування, відповідачем повернуто не було.

Посилаючись на викладене просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за позикою, в розмірі 36966,16 доларів США, з яких 28700 доларів США основний борг за позикою, 7832,32 доларів США проценти за користування позикою та 433,84 доларів США три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, у відповідності до ст.625 ЦК України. Крім того просив стягнути з відповідача витрати на оплату судового збору та професійної правничої допомоги в розмірі 45000 грн, докази на підтвердження яких будуть надані за результатами розгляду справи.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 01 травня 2025 року в розмірі 31283 дол. США, з яких 28700 дол.США основний борг за позикою, 2583 дол. США відсотки за користування грошовими коштами та витрати на оплату судового збору в розмірі 14180,64 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики, а розписка свідчить про його укладання відповідно до вимог статті 1046 ЦК України. Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з повернення позики, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення заборгованості за основним боргом та процентів в межах строку дії договору.

Підстав для стягнення з відповідача коштів в порядку частини 2 статті 625 ЦК України суд першої інстанції не вбачав, зважаючи на вимоги п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Додатковим рішенням цього ж суду від 18 червня 2026 року заяву ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на оплату професійної правничої допомоги, в розмірі 10155,13 грн.

Додаткове рішення суду мотивовано тим, що до заяви про стягнення з відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги представником позивача долучено договір про надання правничої допомоги від 01 березня 2026 року, де зазначено про фіксований розмір винагороди адвоката 45000 грн та акт приймання-передачі наданих послуг від 03 червня 2026 року, за яким вартість послуг адвоката у даній справі складає 45000 грн, а надані послуги складаються зі збору доказів, правового аналізу ситуації, складання та подання позовної заяви через підсистему «Електронний суд», підготовки та подання заяв про забезпечення позову, участь у судових засіданнях Березнегуватського районного суду Миколаївської області, що включало 3 відрядження та дорогу з м. Миколаєва до с-ща Березнегувате та розміру задоволених позовних вимог (а.с.126-127).

З огляду на викладене, враховуючи, що представник позивача двічі приймав участь у розгляді даної справи безпосередньо в залі суду с-ща Березнегувате, до початку розгляду справи по суті направив до суду 2 заяви про забезпечення позову з долученням необхідних документів та позовну заяву з необхідними додатками, представник відповідача заперечує проти задоволення даної заяви через її не співмірність зі складністю справи та обсягом наданих послуг, суд дійшов висновку, що заявлені представником позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 45000 грн є не співмірними із складністю справи, яка не є складною, надані адвокатом послуги не є складними та не потребують значних затрат, зміст позовної заяви та заяв про забезпечення позову є типовим для такого виду правовідносин, а обсяг доданих документів не є значним, тому, з урахуванням критеріїв дійсності, необхідності, розумності їх розміру та фінансового стану учасників справи, вважав, що розмір таких витрат підлягає зменшенню до 12 000 грн.

Оскільки позовні вимоги позивача було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 31 283 дол.США при розмірі позовних вимог 36966,16 дол. США, то суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 , витрати на оплату професійної правничої допомоги, з урахуванням їх зменшення, пропорційно до задоволеним позовним вимогам у розмірі 10155,13 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючи через свого представника Віляйкіну А.В., посилаючись на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про судові витрати, просила про скасування рішення суду першої інстанції від 01 червня 2026 року та додаткове рішення суду від 18 червня 2026 року, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову та заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 31 липня 2026 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 у в частині оскарження рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 01 червня 2026 року відмовлено.

Мотивуючи доводи незгоди з додатковим рішенням суду першої інстанції апелянт зазначав, що надані позивачем договір про надання правничої допомоги від 01 березня 2026 року, акт приймання-передачі послуг від 03 червня 2026 року, не містять детального розрахунку фактично виконаної роботи, не містять відомостей про кількість годин, витрачених адвокатом на виконання кожної процесуальної дії, часу, необхідного для підготовки процесуальних документів, тривалості участі у судових засіданнях, часу, витраченого на дорогу, або інших даних, які дозволяли б суду перевірити реальність та співмірність заявлених витрат.

Акт приймання-передачі лише містить загальний перелік виконаних дій без зазначення їх тривалості, вартості кожної окремої послуги та фактичних витрат адвоката. Фактично суд визнав достатнім лише існування договору та акта виконаних робіт, не перевіривши, чи підтверджують вони саме той обсяг правничої допомоги, за який заявлено компенсацію.

Крім того, договором визначено фіксований гонорар у сумі 45 000 грн незалежно від фактичного часу, витраченого адвокатом. При цьому сам по собі фіксований розмір гонорару не звільняє сторону від обов`язку довести обсяг виконаних робіт саме для цілей розподілу судових витрат між сторонами. Суд першої інстанції, хоча й дійшов висновку про неспівмірність заявлених 45 000 грн та зменшив їх до 12 000 грн, однак не навів жодної методики, за якою визначено саме суму 12 000 грн, а відтак і 10 155,13 грн після пропорційного розподілу. У мотивувальній частині рішення відсутні будь-які розрахунки, які б пояснювали, чому саме зазначений розмір є розумним, необхідним та співмірним. Безпідставне включення до акта робіт, які не були необхідними або не підтверджені, зокрема: "збір доказів" без конкретизації; "правовий аналіз"; відсутність документального підтвердження транспортних витрат та інших витрат, пов`язаних із поїздками.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив апеляційну скаргу в частині оскарження додаткового рішення від 18 червня 2026 року залишити без задоволення, а додаткове рішення без змін.

Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином. Справу розглянуто за їх відсутності, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача апеляційну скаргу підтримала, просила про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частин 3,4 статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.Оскільки предметом звернення є лише вирішення питання про судові витрати, тому необхідності у виклику сторін суд не вбачає.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За матеріалами справи інстереси позивача представляв адвокат Рознін В.А., на підтвердження чого надав ордер серія ВЕ №1187256 ( а.с.76).

Після ухвалення рішення суду представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Рознін В.А. подав заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45000 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу стороною позивача до заяви надано: договір про надання правничої допомоги від 01 березня 2026 року, де зазначено про фіксований розмір винагороди адвоката 45000 грн; акт приймання-передачі наданих послуг від 03 червня 2026 року, за яким вартість послуг адвоката у даній справі складає 45000грн, а надані послуги складаються зі збору доказів, правового аналізу ситуації, складання та подання позовної заяви через підсистему «Електронний суд», підготовки та подання заяв про забезпечення позову, участь у судових засіданнях Березнегуватського районного суду Миколаївської області, що включало 3 відрядження та дорогу з м.Миколаєва до с-ща Березнегувате ( а.с.126,127).

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Рудик М.Р. надав заперечення, щодо зазначеного розміру витрат на правничу допомогу, вважав їх завищеними, оскільки справа не є значної складності, вимагається компенсації за велику кількість годин роботи за складання простого позову, що є явно надмірним.

Суд першої інстанції вважав доведеними витрати ОСОБА_3 на правничу допомогу, які належить віднести на рахунок відповідача, проте дійшов висновку, що заявлена представником позивача сума 45000 грн є не співмірною із складністю справи, яка не є складною, надані адвокатом послуги не є складними і не потребують значних затрат, зміст позовної заяви та заяв про забезпчення позову є типовим для такого виду правовідносин, а обсяг доданих документів не є значним, тому з урахуванням критеріїв дійсності , необхідності, розумності їх розміру та фінансового стану учасників справи вважав, що розмір таких витрат підлягає зменшенню до 12000 грн.

Суд першої інстанції стягнув з відповідача ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10155 грн 13 коп., що є пропорційним розміром відносно частково задоволеного позову та проведеної адвокатом роботи.

Вказана сума є обґрунтованою та підстав для її зменшення колегія суддів не вбачає.

За усталеною судовою практикою Верховного Суду, суд не може втручатись в умови договору учасника справи та адвоката, а фактичної сплати понесених витрат не вимагається.

За таких обставин, визначений судом першої інстанції розмір витрат є обгрунтованим та співмірним із складністю справи, об`ємом наданих представником позивача юридичних послуг, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявлені витрати не містять деталізації та не дають можливості встановити, які саме послуги фактично були надані у межах цієї справи, а тому частина витрат є необґрунтованою та такою, що не підлягає компенсації, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку поданим доказам, перевірив обсяг і характер заявлених до відшкодування витрат, та як наслідок обґрунтовано задовольнив заяву лише в частині підтверджених та співмірних витрат.

Сам факт незгоди відповідача із стягнутим розміром витрат не свідчить про їх неспівмірність. Відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували, що заявлена до відшкодування сума не відповідає складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та часу, необхідному для їх виконання. Апелянтом не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не є і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому додаткове рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником Віляйкіною Альоною Вікторівною залишити без задоволення, додаткове рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Н.О. Шаманська

Повний текст постанови складено 19 серпня 2026 року.