Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №440/5233/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/5233/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Дмитренко Тетяни Іванівни, Департаменту з питань реєстрації Полтавської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного реєстратора Дмитренко Тетяни Іванівни, Департаменту з питань реєстрації Полтавської області, третя особа: ОСОБА_2 , в якій просить:

- визнати протиправними дії державного реєстратора Дмитренко Тетяни Іванівни та Департаменту з питань реєстрації Полтавської області при винесенні рішення 23 лютого 2026 року за N?83433341 по заяві від 19 лютого 2026 року про проведення реєстраційних дій відносно частини гаража, що розташований в АДРЕСА_1 на підставі судового рішення;

- скасувати рішення від 23 лютого 2026 року за №83433341 про відмову в проведенні реєстраційних дій відносно належної мені частини гаража по АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати державного реєстратора Дмитренко Т.І. та Департамент з питань реєстрації Полтавської області провести державну реєстрацію частини гаража, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивачка є власницею частини гаража по АДРЕСА_2 . Позивачка вказує, що 19.02.2026 вона звернулася до відповідача із заявою про державну реєстрацію прав на частини гаража по вул. Європейській (колишня вул. Фрунзе), 9-Г, що на підставі постанова від 26.11.2024 Полтавського апеляційного суду у справі 554/11610/21, провадження 22-ц/814/1241/24. У подальшому рішенням від 23 лютого 2026 року за №83433341 державним реєстратором відмовлено в проведенні реєстраційних дій. Підставою для відмови стало , що подані документи не дають змоги встановити набуття права власності на об`єкт нерухомого майна щодо якого заявлене речове право заявника, що є підставою для відмови в державній реєстрації прав, відповідно до п.4 ч.1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

12.08.2026 через "Електронний суд" відповідач Департамент з питань реєстрації Полтавської області надав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову та зазначив, що 19.02.2026 через Центр надання адміністративних послуг Полтавської міської ради Позивачем подано заяву за реєстраційним номером: 71572198 для проведення державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт, - тип об`єкта: гараж, - адреса: м. Полтава, вулиця Європейська, будинок 9-Г, гараж 12. До заяви Позивачем додано: постанова суду, серія та номер: справа 554/11610/21, провадження 22- ц/814/1241/24, дата документа: 26.11.2024, видавник: Полтавський апеляційний суд. Під час розгляду Заяви та документів державним реєстратором встановлено, що відповідно до постанови Полтавського апеляційного суду по справі №554/11610/21, (провадження 22-ц/814/1241/24) від 26.11.2024 Позивач набула права власності на 1/2 частину гаража, що розташований в АДРЕСА_2 . Отже, за результатом розгляду Заяви та документів державним реєстратором встановлено, що Позивачем набуто право власності на 1/2 частину гаража, що розташований в АДРЕСА_2 , а заяву про державну реєстрацію права власності подано щодо гаража розташованого за адресою: м. Полтава, вулиця Європейська, будинок 9-Г, гараж 12, що унеможливлює проведення державної реєстрації права власності за Позивачем на гараж по вул. Європейська, будинок 9-Г, гараж 12. Для проведення державної реєстрації права власності за Позивачем на підставі постанови Полтавського апеляційного суду від 26.11.2024 по справі №554/11610/21 Позивачу необхідно було подати заяву про державну реєстрацію права власності щодо гаража за адресою: м. Полтава, вулиця Європейська, 9-Г, оскільки Позивачем набуто власності право на гаража саме за адресою: м. Полтава, вулиця Європейська, 9-Г, а не на гараж по вулиці Європейській, будинок 9-Г, гараж 12.

Дослідивши доводи позову, відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 19.02.2026 через Центр надання адміністративних послуг Полтавської міської ради Позивачем подано заяву за реєстраційним номером: 71572198 для проведення державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт, - тип об`єкта: гараж, - адреса: м. Полтава, вулиця Європейська, будинок 9-Г, гараж 12. До заяви Позивачем додано: постанова суду, серія та номер: справа 554/11610/21, провадження 22- ц/814/1241/24, дата документа: 26.11.2024, видавник: Полтавський апеляційний суд. Під час розгляду Заяви та документів державним реєстратором встановлено, що відповідно до постанови Полтавського апеляційного суду по справі №554/11610/21, (провадження 22-ц/814/1241/24) від 26.11.2024 Позивач набула права власності на 1/2 частину гаража, що розташований в АДРЕСА_2 . Отже, за результатом розгляду Заяви та документів державним реєстратором встановлено, що Позивачем набуто право власності на 1/2 частину гаража, що розташований в АДРЕСА_2 , а заяву про державну реєстрацію права власності подано щодо гаража розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що унеможливлює проведення державної реєстрації права власності за Позивачем на гараж по вул. Європейська, будинок 9-Г, гараж 12.

Рішення від 23 лютого 2026 року за №83433341 відмолено в проведенні реєстраційних дій відносно належної позивачу частини гаража по вул. Європейській (колишня вул. Фрунзе), 9-Г, оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття права власності на обєкт нерухомого майна щодо якого заявлене речове право заявника, що є підставою для відмови в державній реєстрації прав, відповідно до п.4 ч.1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Департамент з питань реєстрації, затвердженого рішенням від 17.07.2026 вісімдесят першої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання, Департамент з питань реєстрації, серед іншого, є органом реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі – Закон).

Закон є спеціальним законом у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Згідно пункту 1 частини першої статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону до загальних засад державної реєстрації прав належить внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно з абзацом 4 частини 5 статті 3 Закону державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 20 Закону визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Відповідно до пункту 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі – Порядок), державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

У пункті 26 Порядку встановлено, що у разі подання заяви та документів, необхідних для державної реєстрації прав, до центру надання адміністративних послуг адміністратор такого центру вчиняє усі дії щодо прийняття та видачі документів для державної реєстрації прав, передбачені цим Порядком та здійснення яких покладається на державного реєстратора.

Згідно з пунктом 8 Порядку державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє заяву в базі даних заяв, крім випадків, коли така заява не підлягає розгляду відповідно до закону.

У разі відсутності зауважень до відомостей, зазначених у заяві, заявник проставляє власний підпис на ній.

Порядок формування та/або реєстрації заяв у сфері державної реєстрації прав у базі даних заяв Державного реєстру прав визначає Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, у пункті 7 якого встановлено, що під час формування заяви про державну реєстрацію прав, окрім інших відомостей, вносяться відомості про адресу об`єкта нерухомого майна (у разі формування заяви щодо закінченого будівництвом об`єкта).

У статті 26-3 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що адресою об`єкта нерухомого майна є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об`єкта та визначення місця його розташування на місцевості.

Реквізитами адреси є: 1) назва держави (Україна); 2) назва адміністративно-територіальної автономії у складі України - для об`єктів, розташованих на території Автономної Республіки Крим; 3) назва області (крім Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя); 4) назва району - для населених пунктів районного підпорядкування; 5) назва населеного пункту, а для об`єктів, розташованих за його межами, - назва найближчого населеного пункту (об`єднаної територіальної громади), розташованого у межах відповідного району (об`єднаної територіальної громади); 6) назва гідрографічного, соціально-економічного, природно-заповідного або іншого подібного об`єкта (за наявності); 7) назва вулиці, площі, майдану, шосе, проспекту, бульвару, алеї, провулку, узвозу тощо (далі - вулиця) (за наявності); 8) номер об`єкта (будинку, будівлі, споруди); 9) номер корпусу - для об`єктів, які складаються з декількох корпусів; 10) номер квартири, гаражного боксу, машиномісця, іншого житлового та нежитлового приміщення, яке є самостійним об`єктом нерухомого майна (за наявності).

У частині восьмій статті 18 Закону встановлено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

У пункті 1 частини третьої статті 10 Закону визначено обов`язок державного реєстратора на встановлення відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Керуючись пунктом 2 та 4 частини третьої статті 10 Закону державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав.

Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Порядок державної реєстрації прав визначений у частині першій статті 18 Закону.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 18 Закону порядок державної реєстрації прав включає, зокрема, внесення до відкритого розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, про об`єкти та суб`єктів цих прав.

У частині першій статті 26 Закону встановлено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права до Державного реєстру прав.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Підстави для державної реєстрації права власності визначені у частині першій статті 27 Закону. Згідно пункту 9 частини першої статті 27 Закону судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності є підставою для державної реєстрації прав.

Статтею 24 Закону передбачено підстави для відмови в державній реєстрації прав.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону якщо подані документи не дають змоги встановити набуття речових прав на нерухоме майно це є підставою для відмови в державній реєстрації прав.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Пунктом 23 Порядку також встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Державним реєстратором під час розгляду Заяви встановлено, що: Позивачем у Заяві заявлені речові права на гараж по АДРЕСА_3 , а відповідно до судового рішення право власності набуто на гараж по АДРЕСА_2 .

Оскільки державна реєстрація права власності проводиться шляхом автоматичного внесення із Заяви відомостей про адресу об`єкта нерухомого майна (щодо якого заявлено право власності) наявність розбіжностей в реквізитах адреси вказаної в Заяві та адреси, що міститься в документах, поданих для державної реєстрації прав, унеможливлює проведення державної реєстрації права власності та є підставою для відмови згідно пункту 4 частини першої статті 24 Закону.

Відповідно до чинного законодавства державний реєстратор зобов`язаний вносити до Державного реєстру прав відомості відповідно до доданих до Заяви документів, що унеможливлює в даному випадку проведення державної реєстрації права власності за Позивачем на 1/2 гаража за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі судового рішення, відповідно до якого Позивачем набуто право власності на 1/2 частину гаража, що розташований в АДРЕСА_2 .

Як вбачається з постанови Полтавського апеляційного суду від 26.11.2024 по справі №554/11610/21, під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі було побудовано гараж, який розташований в АДРЕСА_1 , у гаражному колективі "Рассвет".

На підставі рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради № 563 від 23.12.2003 ОСОБА_3 було видано свідоцтво № 20 від 05 січня 2004 року про право власності на гараж № НОМЕР_1 , який розташований в АДРЕСА_1 в автогаражному колективі "Рассвет".

Отже, неможливо провести державну реєстрацію прав на 1/2 гаража, що розташований в АДРЕСА_1 , 9-Г, оскільки у постанові суду не визначено на який саме якій гараж перебуває у власності позивачки, без визначення номеру гаражу.

Враховуючи вищевикладене, дії державного реєстратора Дмитренко Тетяни Іванівни та Департаменту з питань реєстрації є правомірними, оскільки вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України та постановами Кабінету Міністрів України.

Щодо позовної вимоги про скасування Рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій відносно гаража по вул.Європейській, 9Г, суд зазначає наступне.

Вищезазначені норми чинного законодавства мають імперативний характер і не передбачають дискреції.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру" дискреційне повноваження – це повноваження, надане адміністративному органу законом, обрати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №1840/2970/18 виснував, що "дискрекція не є добровільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України"…; повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень".

Крім того, у правовій державі діють два базових принципи правового регулювання: загально-дозвільний "дозволено все, що не заборонено законом" та спеціально-дозвільний "дозволено лише те, що прямо передбачено законом".

Загально-дозвільний принцип поширюється на поведінку людини, всіх інститутів громадянського суспільства й гарантує можливість діяти будь-яким чином та у будь-який спосіб, не порушуючи права інших осіб чи заборони, які встановлені законом.

Спеціально-дозвільний принцип закріплений у конституційній нормі – частина друга статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нормативна дія спеціально-дозвільного принципу поширюється також на органи публічної влади, межі повноважень та діяльності яких визначаються відповідними Законами України.

У правовій державі спеціально-дозвільний принцип обмежує посадових осіб органів влади у виборі варіантів та моделей поведінки, зобов`язуючи їх діяти виключно у визначений законом спосіб і лише в межах закріплених за ними повноважень. Шляхом дотримання цього принципу забезпечуються права людини і громадянина, а також прогнозоване функціонування органів влади.

Розгляд Заяви та прийняття рішення за результатом розгляду Заяви було здійснено в межах і в спосіб визначені чинним законодавством відповідно до Конституції і законів України, постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 Закону державний реєстратор здійснює перевірку документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Отже прийняттю рішення у сфері державної реєстрації прав передує, зокрема, перевірка документів, поданих для державної реєстрації прав Заявником.

Державним реєстратором було встановлено, що поданий документ (судове рішення) не дає змоги встановити набуття речових прав на нерухоме майно за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, буд. 9-Г, гараж 12.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону якщо подані документи не дають змоги встановити набуття речових прав на нерухоме майно це є підставою для відмови в державній реєстрації прав.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Пунктом 23 Порядку також встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Згідно Вимог до оформлення рішень державними реєстраторами прав на нерухоме майно, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 21.11.2016 № 3276/5 (далі – Вимоги до оформлення рішень), рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, окрім іншого, містить відомості про вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні реєстраційних дій (у разі прийняття рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій) із зазначенням вичерпного та обґрунтованого переліку обставин, які стали передумовою для прийняття відповідного рішення.

Отже, державний реєстратор встановивши наявність підстав для відмови в державній реєстрації прав був зобов`язаний, згідно з частиною другою статті 24 Закону, прийняти Рішення про відмову в державній реєстрації прав, та, на виконання та Вимог до оформлення рішень, зазначив у такому Рішенні вичерпний та обґрунтований перелік обставин, які стали передумовою для його прийняття.

Натомість, прийняття інших рішень (про залишення заяви без руху чи про державну реєстрацію прав) за результатом розгляду Заяви та доданих документів суперечило б чинному законодавству та виходили б за межі дискреції.

Враховуючи вищезазначене, Рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій є обґрунтованим та відповідає чинному законодавству України, вчинене в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, державним реєстратором не порушено прав та законних інтересів Позивача.

Відповідно до частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій є законним, обґрунтованим, прийнято в межах повноважень, згідно порядку та в спосіб, визначений чинним законодавством, відповідає вимогам, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Державного реєстратора Дмитренко Тетяни Іванівни (вул.Соборності, 45 а, м.Полтава, Полтавська область), Департаменту з питань реєстрації Полтавської області (вул.Соборності, 45 а, м.Полтава, Полтавська область), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , рнокпп НОМЕР_3 ), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Головуючий суддя Г.В. Костенко