Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №420/9789/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9789/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбачену постановою КМУ №168, у розмірі 100000 гривень з вересня 2025 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити доплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 збільшену до 100000 гривень, з вересня 2025 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової допомоги для оздоровлення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді кухара їдальні взводу забезпечення медичної роти Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується відповідними записами у військовому квитку серія НОМЕР_2 .

За твердженням представника позивача, відповідно до Наказу Головнокомандувача Збройних Сил України Херсон та Херсонська ТГр віднесені до зони активних бойових дій.

В тексті позовної заяви вказано, що згідно наказів вищого командування, Військова частина НОМЕР_1 перебуває в оперативному підпорядкуванні « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а відтак позивач з 13.08.2025 по теперішній час виконує завдання згідно бойових наказів (розпоряджень) органів військового управління, штабів угруповання військ (сил) або штабів тактичних груп до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, за що передбачено нарахування додаткової грошової винагороди з розрахунку 100000 гривень на місяць.

Представник позивача наголошує, що замість передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень їй з вересня 2025 року виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень на місяць, чим порушено її право на належне грошове забезпечення як військовослужбовця.

Крім того, позивач просить стягнути компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, зазначаючи, що право на таку компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були відповідні суми їй попередньо нараховані.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Військова частина НОМЕР_1 проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує, що виплата спірної додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн залежить від певних умов: безпосередня участь військовослужбовця в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах проведення воєнних (бойових) дій в період здійснення зазначених заходів, а її розмір залежить від часу участі в таких діях та заходах.

За твердженням представника відповідача, період з вересня 2025 року по березень 2026 року позивачу виплачувалась передбачена п. 1 Постанови №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Представник відповідача зазначає, що позивачем не наведено аргументів і не надано доказів того, що відповідачем неправильно розраховано додаткову винагороду у збільшеному розмірі (до 100000 грн) за вказаний період, зокрема щодо її визначення пропорційно часу участі позивача у відповідних діях та заходах.

На переконання представника відповідача, саме лише перебування позивача на території Херсонської області Херсонського району Херсонської міської територіальної громади у спірний період не є підставою для виплати додаткової винагороди в збільшеному розмірі.

З огляду на вищевикладене, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Стислий виклад відповіді на відзив.

У відповіді на відзив позивач вказує, що згідно з бойовим розпорядженням командира НОМЕР_3 окремої бригади берегової оборони від 01.09.2025 №2589 дск, виданим на виконання бойового розпорядження тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 18.03.2025 №5/965дск та бойового розпорядження оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 17.03.2025 №2022/окп/73/765дск, для виконання бойових (спеціальних) завдань залучено особовий склад медичної роти, у тому числі кухаря їдальні взводу забезпечення медичної роти матроса ОСОБА_1 .

Представник позивача вказує, що аналогічні бойові розпорядження видавалися командиром НОМЕР_3 окремої бригади берегової оборони щомісяця (від 01.10.2025 №2891дск, від 01.11.2025 №3174дск, від 01.12.2025 №3518дск, від 01.01.2026 №40дск, від 01.02.2026 №353дск, від 01.03.2026 №47дск), а в журналах бойових дій медичної роти військової частини НОМЕР_1 наявні відмітки про те, що особовий склад медичної роти, зокрема ОСОБА_1 , продовжує виконання завдань згідно з наказом у зоні ведення оборонної операції тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 08.04.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, витребував у Військової частини НОМЕР_1 :

докази проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 (копії наказів (по стройовій частині) про зарахування до списків, тощо);

бойові накази або бойові розпорядження про направлення ОСОБА_1 до зони бойових дій за період з 01.09.2025, з обов`язковим зазначенням функціональних обов`язків ОСОБА_1 під час виконання бойових (спеціальних) завдань та району виконання таких завдань;

журнали бойових дій, оперативної обстановки, бойові донесення (будь-які види) або постові відомості, що засвідчують виконання ОСОБА_1 бойових завдань у вказаний період;

рапорти, донесення командирів підрозділів (груп), до яких була залучена ОСОБА_1 , що підтверджують її участь у бойових чи спеціальних діях;

інформацію про наявність у Військової частини НОМЕР_1 статусу розпорядника бюджетних коштів або перебування на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись із заявами по суті справи та наявними в матеріалах справи доказами, суд встановив такі обставини.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2025 №34, матрос ОСОБА_1 , кухар їдальні взводу забезпечення медичної роти Військової частини НОМЕР_1 , з 01.02.2025 прийняла справи та посаду.

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2026 №67, матрос ОСОБА_1 з 27.02.2026 справи та посаду здала, 28.02.2026 прийняла нову посаду і приступила до виконання службових обов`язків за посадою.

Зі змісту бойових розпоряджень командира НОМЕР_3 окремої бригади берегової охорони від 16.08.2025 №2400дск, від 01.09.2025 №2589дск, від 01.10.2025 №2891дск, від 01.10.2025 №2892дск, від 01.11.2025 №3174дск, від 01.12.2025 №3518дск, від 01.01.2026 №40дск, від 01.02.2026 №353дск та від 01.03.2026 №47дск вбачається, що НОМЕР_3 окрема бригада берегової оборони розташована у Херсонській області.

Бойовим розпорядженням командира НОМЕР_3 окремої бригади берегової оборони від 01.09.2025 №2589дск, виданим на виконання бойового розпорядження тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 18.03.2025 №5/965дск та бойового розпорядження оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 17.03.2025 №2022/окп/73/765дск, начальнику медичної служби та командиру медичної роти НОМЕР_3 окремої бригади берегової оборони наказано бути в постійній готовності та організовувати цілодобове чергування для своєчасного здійснення лікувально-евакуаційних заходів поранених з визначених точок евакуації на лінії бойового зіткнення першого рубежу оборони, надання невідкладної та всебічної медичної допомоги пораненим і травмованим, здійснення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, виконання завдань з охорони та оборони об`єктів медичного забезпечення, і для виконання зазначених бойових (спеціальних) завдань залучено поіменно визначений особовий склад, у тому числі кухаря їдальні взводу забезпечення медичної роти матроса ОСОБА_1 .

Бойові розпорядження аналогічного змісту видавалися командиром НОМЕР_3 окремої бригади берегової оборони щомісяця: від 01.10.2025 №2891 дск, від 01.11.2025 №3174 дск, від 01.12.2025 №3518 дск, від 01.01.2026 №40 дск, від 01.02.2026 №353 дск, від 01.03.2026 №47 дск. Ними, зокрема, визначено, що бойові (спеціальні) завдання виконуються з метою своєчасного безперервного надання першої медичної, домедичної (фельдшерської) та спеціалізованої допомоги з одночасними заходами медичної евакуації поранених, травмованих і хворих військовослужбовців, які виконують бойові завдання на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною першого ешелону оборони до батальйону включно.

У журналах бойових дій медичної роти Військової частини НОМЕР_1 (№55/22 ДСК (2026), №1773 2025 ДСК, №40/2 ДСК (2026) та інших), наявні відмітки від 01.10.2025, 01.11.2025, 01.12.2025, 01.01.2026, 01.02.2026 та 01.03.2026, згідно з якими особовий склад медичної роти, а саме, серед інших, ОСОБА_1 , продовжує виконання завдань згідно з наказом у зоні ведення оборонної операції тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а Військова частина НОМЕР_1 веде бойові дії на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань у першому ешелоні оборони, виконуючи бойові завдання у визначених у відповідних бойових розпорядженнях місцях.

Наказами командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.09.2025 №1393, від 05.10.2025 №1643, від 05.11.2025 №1915, від 05.12.2025 №2149, від 05.01.2026 №21, від 05.02.2026 №227 та від 07.03.2026 №55 особовому складу військової частини за відповідні місяці виплачено додаткову винагороду в розмірі 100000,00 грн (пункт 1 наказів) та в розмірі 30000,00 грн (пункт 4 наказів) у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях і заходах згідно з відповідними додатками. У преамбулах цих наказів відповідач посилається на накази Головнокомандувача Збройних Сил України про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій від 04.09.2025 №436, від 05.10.2025 №485, від 05.11.2025 №532, від 04.12.2025 №565, від 03.01.2026 №4, від 04.02.2026 №48, від 07.03.2026 №87 та на бойове розпорядження тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 17.06.2025 №73/ВРСО/230т.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 12.04.2026 №872-1364 про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 нараховано додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168:

у місяці виплати вересень 2025 року - у розмірі 100000,00 грн за період з 01.08.2025 до 19.08.2025 (61290,32 грн) та у розмірі 30000,00 грн за період з 20.08.2025 до 31.08.2025 (11612,90 грн);

у місяці виплати жовтень 2025 року - у розмірі 30000,00 грн за період з 01.09.2025 до 30.09.2025 (30000,00 грн);

у місяці виплати листопад 2025 року - у розмірі 30000,00 грн за період з 01.10.2025 до 31.10.2025 (30000,00 грн);

у місяці виплати грудень 2025 року - у розмірі 30000,00 грн за період з 01.11.2025 до 30.11.2025 (30000,00 грн);

у місяці виплати січень 2026 року - у розмірі 30000 грн за період з 01.12.2025 до 15.12.2025 (14516,13 грн);

у місяці виплати лютий 2026 року - у розмірі 30000 грн за період з 02.01.2026 до 31.01.2026 (29032,26 грн);

у місяці виплати березень 2026 року - у розмірі 30000 гривень за період з 01.02.2026 до 28.02.2026 (30000,00 грн).

Отже, за період з 20 серпня 2025 року додаткова винагорода нараховується та виплачується позивачу виходячи з розміру 30000,00 грн на місяць, тоді як за період з 01 до 19 серпня 2025 року така винагорода була нарахована та виплачена їй виходячи з розміру 100000,00 грн на місяць.

Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.12.2025 №365 підтверджено, що позивач вибула у частину щорічної основної відпустки з 16 грудня 2025 року до 01 січня 2026 року. Витягом із наказу від 02.01.2026 №2 (підпункт 5.2) - що вона прибула до складу сил і засобів військової частини та приступила до виконання посадових обов`язків 02 січня 2026 року. Ці обставини узгоджуються з наведеними у довідці періодами нарахування додаткової винагороди за грудень 2025 року та січень 2026 року.

Надані відповідачем витяги з додатків 6, 7 і 8 до наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.09.2025 №1393, від 05.10.2025 №1643, від 05.11.2025 №1915, від 05.12.2025 №2149, від 05.01.2026 №21, від 05.02.2026 №227 та від 07.03.2026 №55 містять переліки військовослужбовців медичної роти, включених до перерахунку виплати додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн на місяць, проте прізвища позивача - ОСОБА_1 - жоден із цих витягів не містить.

Суд відхиляє ці докази як такі, що не стосуються предмета доказування у цій справі (стаття 73 КАС України), оскільки вони не підтверджують і не спростовують обставин участі саме позивача у бойових діях та заходах і не розкривають підстав, за якими відповідач визначив для неї розмір додаткової винагороди.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбачену постановою КМУ №168, у розмірі 100000 грн з вересня 2025 року, остання звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з п. «а» ч.1 ст.9-2 Закону №2011-ХІІ, на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання приписів ч.1 ст.9-2 Закону №2011-ХІІ, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168).

Виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України на час виникнення спірних правовідносин регулювалася пунктом 1-1 Постанови №168, яким установлено, що на період воєнного стану:

військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), членам груп протиповітряної оборони, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань;

військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;

військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі – Порядок №260, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 2 розділу ХХХІV Порядку №260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань), зокрема із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Абзацом 28 пункту 2 розділу ХХХІV Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям, зазначеним у розділах ХХХIV, ХХХV цього Порядку, які одночасно мають право на отримання додаткової винагороди за різними умовами, ця додаткова винагорода виплачується в більшому розмірі.

Відповідно до пункту 3 розділу ХХХІV Порядку №260, райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 4 розділу ХХХІV Порядку №260, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктом 5 розділу ХХХІV Порядку №260 встановлено, що одним днем участі у бойових діях або заходах вважається період (з 00 годин до 24 години календарної доби), протягом якого військовослужбовець залучався до участі в бойових діях або заходах, незалежно від кількості та тривалості таких залучень за добу.

Суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 29 січня 2026 року у справі №420/2234/23 Верховний Суд виснував, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Верховний Суд також звернув увагу на висновок, викладений у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, згідно з яким визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди у відповідному розмірі за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

У постановах від 22 серпня 2024 року у справі №380/19905/23 та від 24 жовтня 2024 року у справі №360/454/23 Верховний Суд наголосив, що оцінка доказів безпосередньої участі у бойових діях має здійснюватися судом комплексно, а формальні недоліки в оформленні документів або невиконання уповноваженими посадовими особами обов`язків щодо належного документування участі підлеглого особового складу в бойових діях не можуть позбавляти військовослужбовця гарантованого державою права на отримання додаткової винагороди.

У постанові від 08 травня 2025 року у справі №200/920/23 Верховний Суд зазначив, що відсіч і стримування збройної агресії є більш широким поняттям, яке може включати як рішучий опір та протидію збройної агресії, так і недопущення подальшої збройної агресії. При цьому, для відсічі і стримуванні збройної агресії не обов`язковим є факт проведення бойових дій.

У постанові від 27 жовтня 2025 року у справі №420/6577/23 Верховний Суд підтвердив сталість своєї правової позиції про те, що підставою для виплати додаткової винагороди є саме документальне підтвердження участі військовослужбовця у бойових діях (заходах), пославшись на постанови від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23, від 26 червня 2024 року у справі №200/216/23, від 31 липня 2024 року у справі №200/625/23, від 05 серпня 2024 року у справі №200/4100/23, від 28 серпня 2024 року у справі №200/1310/23, від 04 вересня 2024 року у справі №280/2228/23, від 30 вересня 2024 року у справах №200/232/23 та №200/440/23.

У цій же постанові Верховний Суд навів висновок, викладений у постанові від 05 грудня 2024 року у справі №120/4135/23, згідно з яким безпосередня участь військовослужбовців у бойових діях або заходах не має тлумачитись надмірно вузько, а за наявності формальних недоліків у документах, але при фактичному встановленні участі військовослужбовця у бойових діях, відмова у виплаті додаткової винагороди є необґрунтованою.

Суд зважає на те, що частина наведених правових позицій сформульована у справах за позовами військовослужбовців Державної прикордонної служби України, порядок виплати додаткової винагороди яким у відповідні періоди визначався відомчими актами Адміністрації Держприкордонслужби. Водночас висновки Верховного Суду щодо змісту умов виплати додаткової винагороди, встановлених Постановою №168, а також щодо стандарту доказування безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах є застосовними і до спірних правовідносин, оскільки визначений пунктом 4 розділу ХХХІV Порядку №260 перелік підтверджуючих документів є по суті тотожним.

Застосовуючи наведені норми та висновки Верховного Суду до встановлених у справі обставин, суд виходить з такого.

Спірним у цій справі є не сам факт нарахування позивачу додаткової винагороди, а її розмір: відповідач визначив позивачу додаткову винагороду у розмірі 30000 гривень на місяць, тоді як позивач стверджує про наявність у неї права на додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень на місяць.

Матеріалами справи, а саме бойовими розпорядженнями командира НОМЕР_3 окремої бригади берегової оборони від 01.09.2025 №2589 дск, від 01.10.2025 №2891 дск, від 01.11.2025 №3174 дск, від 01.12.2025 №3518 дск, від 01.01.2026 №40 дск, від 01.02.2026 №353 дск, підтверджено, що позивач поіменно залучалася до виконання бойових (спеціальних) завдань у складі медичної роти Військової частини НОМЕР_1 , зміст яких полягав, зокрема, у здійсненні лікувально-евакуаційних заходів поранених з визначених точок евакуації на лінії бойового зіткнення першого рубежу оборони, наданні невідкладної допомоги пораненим і травмованим, охороні та обороні об`єктів медичного забезпечення.

Журналами бойових дій медичної роти Військової частини НОМЕР_1 з відмітками від 01.10.2025, 01.11.2025, 01.12.2025, 01.01.2026, 01.02.2026 підтверджено, що позивач фактично продовжувала виконання зазначених завдань, а військова частина НОМЕР_1 у цей час вела бойові дії на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань у першому ешелоні оборони.

Отже, у матеріалах справи наявні два з трьох документів, визначених пунктом 4 розділу ХХХІV Порядку №260 як підстава для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах - бойові розпорядження та журнали бойових дій.

Враховуючи наведеним вище висновки Верховного Суду, а також неприпустимість покладення на військовослужбовця негативних наслідків неналежного документування його участі командуванням, суд визнає безпосередню участь позивача у виконанні бойових (спеціальних) завдань у спірний період доведеною.

Крім того, з наказів самого відповідача про виплату додаткової винагороди вбачається, що Херсонська область, у якій розгорнуто основний командний пункт бригади та дислокована медична рота, у кожному місяці спірного періоду охоплювалося наказами Головнокомандувача Збройних Сил України про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій.

Отже, умова щодо перебування позивача безпосередньо в районі здійснення відповідних заходів сторонами справи не заперечується.

За таких обставин позивач одночасно відповідає умовам, за яких пунктом 1-1 Постанови №168 та пунктом 2 розділу ХХХІV Порядку №260 передбачено виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень: вона брала участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи безпосередньо в районі їх здійснення, та виконувала бойові (спеціальні) завдання під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання завдань військовою частиною першого ешелону оборони до батальйону включно.

Навіть якщо припустити, що виконувані позивачем за посадою кухаря їдальні взводу забезпечення функції охоплюються поняттям всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій, за що абзацом двадцять четвертим пункту 2 розділу ХХХІV Порядку №260 передбачено додаткову винагороду в розмірі 30000,00 гривень, то за наявності у позивача права на додаткову винагороду одночасно за різними умовами така винагорода, в силу прямого припису абзацу останнього пункту 2 розділу ХХХІV Порядку №260, підлягає виплаті в більшому розмірі, тобто 100000,00 гривень.

Суд також враховує, що за період з 01 по 19 серпня 2025 року відповідач нарахував і виплатив позивачу додаткову винагороду виходячи з розміру 100 000 гривень на місяць, а з 20 серпня 2025 року - виходячи з розміру 30000 гривень.

При цьому жодних доказів того, що з 20 серпня 2025 року змінилися посада позивача, місце дислокації підрозділу, характер покладених на неї завдань або статус відповідної території, відповідач не надав, а зі змісту бойових розпоряджень і журналів бойових дій такі зміни не вбачаються. Така суперечливість поведінки суб`єкта владних повноважень не узгоджується з принципом належного урядування та з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 травня 2025 року у справі №200/920/23.

Надаючи оцінку кожному з аргументів відповідача, суд зазначає таке.

Аргумент відповідача про те, що позивачем не наведено аргументів і не надано доказів неправильності розрахунку додаткової винагороди, суд відхиляє.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, саме відповідач мав довести правомірність визначення позивачу додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень, зокрема надати рапорти (донесення) командирів підрозділів та витяги з додатків до наказів, які стосуються позивача, які не були надані до суду на виконання ухвали від 08.04.2026.

Аргумент відповідача про те, що саме лише перебування позивача на території Херсонської області не є підставою для виплати додаткової винагороди в збільшеному розмірі, суд визнає правильним по суті, оскільки він узгоджується з наведеними вище висновками Верховного Суду.

Проте у цій справі підставою для висновку про наявність у позивача права на додаткову винагороду в розмірі 100000 гривень є не сам факт її перебування на відповідній території, а сукупність доказів поіменного залучення позивача бойовими розпорядженнями до виконання конкретних бойових (спеціальних) завдань і фактичного їх виконання, зафіксованого в журналах бойових дій.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбачену постановою КМУ №168, у розмірі 100000 гривень.

Визначаючи період, за який така бездіяльність є протиправною, суд виходить з того, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати здійснити доплату «з вересня 2025 року», не зазначаючи кінцевої дати.

Матеріалами справи, зокрема довідкою від 12.04.2026 №872-1364, бойовими розпорядженнями та журналами бойових дій, підтверджено виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань і нарахування їй додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень за періоди з 01.09.2025 до 30.09.2025, з 01.10.2025 до 31.10.2025, з 01.11.2025 до 30.11.2025, з 01.12.2025 до 15.12.2025, з 02.01.2026 до 31.01.2026 та з 01.02.2026 до 28.02.2026.

Доказів нарахування позивачу додаткової винагороди за березень 2026 року та наступні періоди матеріали справи не містять.

Отже, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог шляхом:

визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», виходячи з розміру 100000,00 грн у розрахунку на місяць за період з 01 вересня 2025 року до 28 лютого 2026 року;

зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, виходячи з розміру 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях та заходах, за період з 01 вересня 2025 року до 28 лютого 2026 року, з урахуванням фактично виплачених ОСОБА_1 за цей період сум додаткової винагороди.

Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд вказує таке.

Позовна вимога сформульована позивачем як вимога про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової допомоги для оздоровлення.

Водночас, довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 12.04.2026 №872-1364 підтверджено, що грошова допомога для оздоровлення в сумі 24363,98 гривні була нарахована та виплачена позивачу у вересні 2025 року. Доказів порушення відповідачем строку виплати цієї допомоги матеріали справи не містять, а позивач на такі обставини не посилається. За таких умов правових підстав для задоволення цієї вимоги в тому вигляді, в якому вона заявлена, немає.

Якщо ж тлумачити цю вимогу як таку, що стосується компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою додаткової винагороди, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постановах від 08 серпня 2024 року у справі №240/26703/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/33138/23, від 26 листопада 2024 року № 240/1800/24 констатував, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану.

Крім того, Верховний суд у постанові від 26.09.2025 року у справі №300/4692/23 дійшов висновку про те, що за правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану. Таким чином, передбачена Постановою №168 додаткова винагорода не враховується до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються розміри одноразової грошової допомоги при звільненні (пункти 42, 43 постанови).

Суд наголошує, що за результатом розгляду справи №280/8933/24, як зразкової, Верховний Суд, досліджуючи правову природу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, дійшов висновку, що додаткова винагорода, установлена Постановою Кабінету Міністрів України №168 на період дії воєнного стану, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону №2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.

Означений висновок Великої Палати також застосовано у Постанові Верховного Суду від 09.07.2026 у справі №240/4421/24.

Отже, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі №280/8933/24, суд зазначає, що оскільки додаткова грошова винагорода має одноразовий характер, тому відсутні підстави для застосування приписів Закону №2050-ІІІ та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідної додаткової винагороди.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач відповідно до п.1, 12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Зважаючи на відсутність доказів понесення інших судових витрат позивачем, відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», виходячи з розміру 100000,00 грн у розрахунку на місяць за період з 01 вересня 2025 року до 28 лютого 2026 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, виходячи з розміру 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях та заходах, за період з 01 вересня 2025 року до 28 лютого 2026 року, з урахуванням фактично виплачених ОСОБА_1 за цей період сум додаткової винагороди.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО