Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №420/15186/24 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 р. № 420/15186/24

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаОСОБА_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання дій протиправними; стягнення 13 796,11 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – військова частина НОМЕР_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання дії ОСОБА_1 протиправними щодо завдання збитків державі, в особі військової частини НОМЕР_1 під час проходження військової служби в частині нанесення шкоди по службі ракетно-артилерійського озброєння на загальну суму 13796 (тринадцять тисяч сімсот дев`яносто шість) гривень 11 копійок, стягнення з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 завдану шкоду в розмірі 13796 (тринадцять тисяч сімсот дев`яносто шість) гривень 11 копійок по службі ракетно-артилерійського озброєння, яка встановлена службовим розслідуванням, за результатом якого видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.04.2016 року № 1095 та від 26.10.2015 року № 2370.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що порушення відповідачем військової дисципліни призвело до нестачі військового майна у розмірі 13 281,14 грн., про що відповідач був повідомлений листом, який надсилався на його адресу реєстрації, але відповідач не відшкодував шкоду у добровільному порядку.

Відповідач надав суду відзив, в якому позов не визнає, оскільки більшість закріпленого за ним майна було втрачено у бойових діях та згідно службового розслідування списано, де та зброя вартість якої намагаються стягнути з позивача йому не відомо. Він впевнений, шо зброя так само як і інше майно було знищено у ході ведення бойових дій.

Відповідно до ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив докази, суд встановив:

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2016 року № 22 ОСОБА_1 колишнього командира вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини польова пошта НОМЕР_2 вважати таким, що справи та посаду здав з 31 січня 2016 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, був звільнений з лав Збройних сил України.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.04.2016 року № 1095, встановлено, що причинами і умовами, що призвели до нестачі військового майна, є порушення капітаном ОСОБА_2 , старшим лейтенантом ОСОБА_1 вимог військової дисципліни, яке виявилося у службовій халатності щодо недотримання посадових та службових обов`язків по забезпеченню збереження ввіреного їм військового майна, та не здійснення у встановленому порядку своєчасного повідомлення про факт нестачі командиру.

П. 4 цього ж наказу вирішено помічнику військової частини польова пошта НОМЕР_2 з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби: суму у розмірі 13 281,14 грн. (тринадцять тисяч двісті вісімдесят одна) гривня 14 копійок занести в книгу стягнень та нарахувань військової частини відносно старшого лейтенанта ОСОБА_1 .

Дана сума підтверджується витягом з Книги грошового стягнення та нарахувань військової частини НОМЕР_1 , а саме 13 281,14 грн (тринадцять тисяч двісті вісімдесят одна) гривня 14 копійок.

Згідно матеріалів службового розслідування та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2015 № 2370 вбачається вина Відповідача, а саме Актом перевірки техніки розвідувальної роти в пункті постійної дислокації військової частини польова пошта НОМЕР_2 , поясненнями капітана ОСОБА_2 , старшого лейтенанта ОСОБА_1 , старшого прапорщика ОСОБА_3 , довідками-розрахунками про вартість шкоди, завданої державі внаслідок нестачі по службі ракетно-артилерійського озброєння, бронетанкової служби, яка складає 4627,97 грн. (чотири тисячі шістсот двадцять сім гривень 97 копійок).

З витягу з книги грошового стягнення та нарахувань військової частини НОМЕР_1 часткове відрахування з відповідача військовою частиною було здійснено, з чим відповідач був ознайомлений та погодився з даним відрахуванням та дебіторською заборгованістю.

За відповідачем рахується дебіторська заборгованість за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2015 року №2370 в сумі: 514,97 грн (п`ятсот чотирнадцять гривень 57 копійок), що підтверджується витягом із Книги грошових стягнень і нарахувань військової частини НОМЕР_1 . Заборгованість, яка рахується за відповідачем складає загальну суму: 13796, 11 грн. (тринадцять тисяч сімсот дев`яносто шість гривень 11 копійок), що підтверджується витягом із Книги грошових стягнень і нарахувань військової частини НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 було направлено на адресу реєстрації місця проживання лист про добровільне відшкодування, однак відповідач відповіді не надав, матеріальну шкоду завданої військовій частині не відшкодував, наказ командира військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) від 27.04.2016 року № 1095 та 26.10.2015 року № 2370 про результати службового розслідування не оскаржував.

Спірні правовідносини виникли в 2016 році.

У 2016 році притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності регулювалось Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР.

Відповідно до п. 23 Положення "Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженої Постановою КМУ від 29 липня 1991 року N 114, особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Згідно з пунктами 1 та 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР (в редакції чинній на момент притягнення відповідача до відповідальності), це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами.

Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Таким чином, відповідач, перебуваючи на військовій службі, що відноситься до публічної служби, завдав шкоди державі в особі військовій частині НОМЕР_1 , тому до спірних правовідносин повинно бути застосовано саме норми цього Положення, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин (квітень 2016), а не норми Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі”, оскільки цей закон № 106 набрав чинності 03.10.2019.

Положенням № 243 передбачено, що час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством (п.5).

Оскільки спеціальним законодавством це питання не врегульоване суд вважає за можливо застосувати субсидіарні норми законодавства, якими є норми КЗпП України, якими врегульовані питання покладання на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Відповідно до ч.3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установу, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач притягнув відповідача до матеріальної відповідальності наказом № 1095 від 27.04.2016 року. Таким чином, позивачу про наявність шкоди, заподіяної військовослужбовцем, остаточно стало відомо 27.04.2016 року.

До адміністративного суду позивач звернувся 17.05.2024 тобто з пропуском річного строку, передбаченого ч.3 ст. 233 КЗпП України. Заява про поновлення пропущеного строку відповідно до ст.234 КЗпП позивачем суду не надавалась. Позивач не обґрунтував суду належними та допустимими доказами, яка непереборна сила заважала позивачу звернутись до суду до 27.04.2017.

До даного спору слід застосувати спеціальний преклюзивний строк встановлений ст. 233 КЗпП України, який необхідно відраховувати з наказу командира військової частини, яким передбачено проведення відрахувань коли відповідачу стало відомо про наявність завданої шкоди відповідачем, тому суд дійшов висновку про те, що вказаний строк встановлений ст. 233 КЗпП України сплинув. (Аналогічна позиція зазначена в Постанові ВС від 16.10.2019 № 380/1242/16-ц).

Пропущення особою строків позовної давності без поважних причин, за умови встановлення судом порушеного права, про захист якого вона просить, є підставою для відмови в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Т. О. Гордієнко