Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №526/3459/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 526/3459/25 Номер провадження 22-ц/814/2322/26Головуючий у 1-й інстанції Черков В. Г. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Дряниці Ю.В., Панченка О.О.

за участю секретаря Ванди А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Серьогіної Ірини Миколаївни

на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 січня 2026 року, ухвалене суддею Черковим В.Г.

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики

В С Т А Н О В И В

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 17.01.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого останній взяв у борг грошові кошти в розмірі 4000 доларів США, які зобов`язався повернути до 17.04.2024. Також за договором позики відповідач зобов`язався сплачувати пеню у розмірі 8% від запозиченої суми за кожен тиждень прострочення виплати, якщо кошти не будуть повернуті до 17.04.2024.

Відповідач свої зобов`язання не виконав, грошові кошти не повернув.

Враховуючи викладене, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики у розмірі 167 569,60 грн., пеню у розмірі 1072445,44 грн., індекс інфляції у розмірі 31006,86 грн., 3% річних у розмірі 7771,95 грн., а також судові витрати.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 17.01.2024 у загальному розмірі 167 569 грн. 60 коп., судовий збір у розмірі 1 468 грн. 30 коп. та витрати на професійну правову допомоги у розмірі 20 000 грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване наявністю правових підста для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики, оскільки у передбачений договором строк ОСОБА_2 кошти не повернув.

В свою чергу, враховуючи положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних витрат та 3% річних.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду, його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Серьогіна І.М., просила його в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні пзовних вимог щодо стягнення пені, індексу інфляції та 3 % річних помилково посилається на норми п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасуванння у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов?язання за договором, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов?язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов?язання.

Незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобовязання), валютою боргу, тобто засобом погашення грошового зобов?язання і фактично його виконання є національна валюта України – гривня.

Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобовязання, передбачені зокрема у ст. 1048 ЦК України та при застосуванні ст. 625 ЦК України.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції.

В судовому засіданні були присутні представник ОСОБА_1 адвокат Сірьогіна І.М. та представник ОСОБА_2 адвокат Ткаченко С.В.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені, індексу інфляції та 3 % річних, тому в іншій частині рішення суду в силу ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду не повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 17.01.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого останній взяв у борг грошові кошти в розмірі 4000 доларів США, які зобов`язався повернути до 17.04.2024. Також за договором позики відповідач зобов`язався сплачувати пеню у розмірі 8% від запозиченої суми за кожен тиждень прострочення виплати, якщо кошти не будуть повернуті до 17.04.2024.

Відміток про виконання відповідачем визначених розпискою умов розписка не містить.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов?язань щодо повернення у визначений договором строк грошових коштів, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача передбачену умовами договору пеню за період з 17.04.2024 по 03.11.2025 у розмірі 1072445,44 грн., а також передбачені ст. 625 ЦК України індекс інфляції у сумі 31006,86 грн. та 3% річних у розмірі 7771,95 грн.

Відмовляючи у стягненні вказаних сум, суд першої інстанції, враховуючи положення п. 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, прийшов до висновку про їх безпідставність.

Колегія суддів не повною мірою погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 ЦК України уразі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з умовами договору позики відповідач зобов`язався сплачувати пеню у розмірі 8% від запозиченої суми за кожен тиждень прострочення виплати, якщо кошти не будуть повернуті до 17.04.2024.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 758/16162/19 про стягнення заборгованості за договором позики зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц).

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, провадження № 14-360цс19

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач просить стягнути з відповідача пеню за невиконання умов договору позики від 17 січня 2024 року за період з з 17.04.2024 по 03.11.2025 у розмірі 1072445,44 грн.

Умовами договору позики, укладеного 17 січня 2024 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником), передбачено зобов`язання ОСОБА_2 повернути позикодавцю борг до 17 квітня 2024 року.

Таким чином, підстави для стягнення з позичальника пені за невиконання умов договору, яка нарахована позикодавцем за період з 17.04.2024 по 03.11.2025, тобто після настання строку платежу (повернення позики) – 17 квітня 2024 року відсутні, оскільки вона нарахована поза межами строку виконання зобов`язання, а в охоронних правовідносинах права та інтереси позикодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення пені, місцевий суд вказав, що під час пред`явлення вимоги про стягнення пені позивач не врахував положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення даної позовної вимоги, але помилився щодо мотивів відмови у задоволенні відповідної частини позовних вимог. Тому мотивувальна частина рішення суду підлягає зміні у відповідній частині позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат.

Згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18)).

Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зазначено, що: «оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти».

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 09 червня 2021 року в справі № 361/4822/18 (провадження № 61-12756св19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

У справі, що переглядається встановлено, що предметом договору позики є грошові кошти у розмірі 4000 доларів США, тобто сторони уклали позику в іноземній валюті, а умови договору не передбачають виконання зобов`язання в іншій валюті, зокрема у гривні.

Саме лише пред`явлення позивачем вимоги про виконання зобов`язання в іноземній валюті із визначенням її грошового еквівалента у гривнях не змінює природу такого зобов`язання, предметом якого є іноземна валюта, до ухвалення судом рішення про стягнення такої заборгованості. Тому у цьому випадку передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 травня 2026 року у справі № 752/20240/13-ц.

Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 31006,86 грн. слід відмовити саме в зв`язку з її безпідставністю.

Таким чином, місцевий суд прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, проте помилився в мотивах даної відмови, що є підставою для зміни судового рішення у цій частині.

Щодо позовної вимоги про стягнення 3 % річних.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 3 % річних за період з 18.04.2024 по 03.11.2025 у сумі 7771,95 грн.

Законом України від 15 березня 2022 року (набув чинності 17 березня 2022 року) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктами 18 і 19.

Відповідно до пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, суд першої інстанції врахувавши положення п. 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача 3 % річних.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 4 ст. 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ч. 4, ст. 382 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Серьогіної Ірини Миколаївнизадовольнити частково.

Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 січня 2026 рокув частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені в розмірі 1072445,44 грн. та індексу інфляції у розмірі 31006,86 грн. змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 27 січня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

О.О. Панченко