Вирок від 17 серпня 2026 р. у справі №338/332/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 338/332/26

Провадження № 11-кп/4808/432/26

Категорія ч. 4 ст. 185КК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_3 ,

суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю: секретаря с/з ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську справу за апеляційною скаргою прокурора на вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року у кримінальному провадженні №12026091120000035 за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,-

в с т а н о в и в:

Вказаним вироком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, який працює різноробочим за наймом, судимого за вироком Івано-Франківського міського суду від 03.07.2025 року за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 17000 грн, за вироком Івано-Франківського міського суду від 25.08.2025 року за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 17000 грн -,

визнано винуватим та засуджено за ч.4 ст.185 КК України до покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді позбавлення волі строком на один рік.

Вирок Івано-Франківського міського суду від 03.07.2025 року, яким ОСОБА_8 засуджений за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 17000 грн та вирок Івано-Франківського міського суду від 25.08.2025 року, яким ОСОБА_8 засуджений за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 17000 грн виконуються самостійно.

До вступу вироку в законну силу застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначено заставу 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 64180 гривень

Взято під варту ОСОБА_8 у залі суду.

Строк відбуття покарання за вказаним вироком рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_8 .

Стягнуто з ОСОБА_8 2674,20 грн понесених витрат на проведення судової експертизи.

Згідно вироку, ОСОБА_8 вчинив крадіжку в умовах воєнного стану за таких обставин.

13.02.2026 року близько 15 год.30 хв., ОСОБА_8 , перебував разом із ОСОБА_9 у житловому будинку АДРЕСА_2 за місцем проживання останнього де разом розпивали спиртні напої.

Під час перебування у будинку побачив, що ОСОБА_9 заснув та поклав поруч свій мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi 15С». Тоді у нього виник умисел вчинити крадіжку мобільного телефону. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , діючи умисно, з корисливих спонукань, усвідомлюючи, що у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан, який продовжувався неодноразово, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу таємно викрав мобільний телефон «Xiaomi Redmi 15С», вартістю 4669 грн з карткою мобільного оператора ПрАТ «Київстар» вартістю 350 грн, який знаходився в ударостійкому чохлі-накладці з кільцем підставкою марки Camshield Serge, вартістю 207 грн.

Після цього, ОСОБА_8 залишив місце вчинення кримінального правопорушення, а викраденим телефоном розпорядився на власний розсуд. Внаслідок вчинення злочину потерпілому була заподіяна майнова шкода на загальну суму 5226 грн.

Дії обвинуваченого кваліфіковані за ч.4 ст.185 КК України.

З вироком суду не погодився прокурор, який, не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого та правильність кваліфікації його дій за ч.4 ст.185 КК України, вважає вирок суду незаконним в частині призначеного покарання внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Зазначає, що вироком Івано-Франківського міського суду від 03.07.2025 року ОСОБА_8 засуджено за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 17000 грн, а вироком цього ж суду від 25.08.2025 року – також за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 17000 грн. На момент постановлення оскаржуваного вироку зазначені покарання не відбуті.

Не врахувавши цієї обставини, суд не застосував ст. 71 КК України та не призначив покарання за сукупністю вироків.

Крім того, суд, визнавши обтяжуючою покарання обставиною рецидив, безпідставно застосував положення ст.69 КК України та призначив надто м`яке покарання. Хоча суд визнав пом`якшуючими покарання обставинами визнання вини, щире каяття, відшкодування завданої шкоди та перебування обвинуваченого у складних життєвих обставинах, він не надав належної оцінки рецидиву злочинів, а також не врахував особу обвинуваченого, який неодноразово судимий, на шлях виправлення не став та вчинив новий злочин.

Просить вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28.05.2026 року в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за ч.4 ст.185 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України, просить повністю приєднати невідбуті покарання, призначені вироками Івано-Франківського міського суду від 03.07.2025 року та від 25.08.2025 року, та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 5 років позбавлення волі та штрафу в розмірі 34000 грн, зазначивши, що покарання у виді штрафу відповідно до ч.3 ст.72 КК України слід виконувати самостійно.

В решті вирок просить залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор підтримав апеляційну скаргу, а обвинувачений заперечував проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та промови учасників апеляційного розгляду, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Таким є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Розгляд кримінального провадження проводився в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, а тому фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим, доведеність його вини, правильність кваліфікації його дій сторонами кримінального провадження не оскаржується.

Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону перелічені у ч.2 ст.412 КПК України.

Проте, як в апеляційній скарзі, так і в судовому засіданні прокурор не назвав такі порушення, що виключає скасування вироку з підстав передбачених цією нормою процесуального права.

Щодо апеляційних вимог про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, вони заслуговують на увагу апеляційного суду.

Судом першої інстанції було встановлено, що до вчинення злочину по цій справі, ОСОБА_8 був судимий вироком Івано-Франківського міського суду від 03.07.2025 року за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 17000 грн, а також вироком Івано-Франківського міського суду від 25.08.2025 року за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 17000 грн. На момент постановлення оскаржуваного вироку зазначені покарання виконані не були.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Водночас відповідно до ч.3 ст.72 КК України, основне покарання у виді штрафу при призначенні покарання за сукупністю вироків складанню з покаранням у виді позбавлення волі не підлягає та виконується самостійно.

Незважаючи на наведені вимоги закону, суд першої інстанції не застосував ст.71 КК України та не призначив покарання за сукупністю вироків.

В цій частині апеляційні доводи прокурора підлягають задоволенню.

Разом з тим, вимоги прокурора про призначення обвинуваченому більш суворого покарання без застосування ст.69 КК України, не підлягають задоволенню.

Так, твердження сторони обвинувачення та висновки суду першої інстанції про наявність обтяжуючої покарання обставини є невірними.

Статті 34 та 35 КК України передбачають рецидив кримінальних правопорушень, як обставину що враховується при призначенні покарання.

Разом з тим, згідно п.1 ч.1 ст.67 КК України, окрім іншого, обставиною, яка обтяжує покарання, є рецидив злочинів.

Верховний Суд формував правовий висновок, відповідно до якого загальноприйнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад судочинства, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закон та його норми в такий спосіб, щоб максимально захистити права та інтереси особи. Цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою) означає "у вагомих сумнівах - на користь людини". Принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи.

Таким чином, оскільки матеріали кримінального провадження, зокрема обвинувальний акт, не містять відомостей про рецидив злочинів, а наявність судимостей за проступок передбачений ст.309 ч.1 КК України рецидиву злочинів не утворюють, апеляційний суд не визнає наявність такої обтяжуючої покарання обставини.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора в частині неможливості призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 із застосуванням ч.1 ст.69 КК України.

Як убачається з матеріалів справи, призначаючи покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, суд врахував щире каяття ОСОБА_8 , активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, повне відшкодування завданої шкоди, відсутність претензій потерпілого та складні життєві обставини обвинуваченого.

Крім того, апеляційний суд враховує вартість викраденого майна, яка близька до мінімальної з якої починається кримінальна відповідальність, а тому погоджується з тим, що наведені обставини у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та, з урахуванням даних про особу винного, дають підстави для застосування ч.1 ст.69 КК України.

В суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_8 підтвердив щире каяття та висловився, що сильно шкодує про вчинений злочин.

Призначаючи ОСОБА_8 покарання, апеляційний суд виходить із вимог ст.ст. 50, 65–67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення проступків.

Разом з тим апеляційний суд враховує як обставини, що пом`якшують покарання, щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, повне відшкодування завданої шкоди, відсутність претензій з боку потерпілого, а також складні життєві обставини, у яких перебував обвинувачений ОСОБА_8 .

За таких обставин ОСОБА_8 необхідно призначити покарання за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Остаточне покарання підлягає призначенню за сукупністю вироків на підставі ст.ст. 71, 72 КК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 413, 420 КПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу прокурора – задовольнити частково.

Вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28.05.2026 року щодо ОСОБА_8 в частині призначення покарання – скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст.ст.71, 72 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, приєднати невідбуті покарання, призначені вироком Івано-Франківського міського суду від 03.07.2025 року у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 17000 грн та вироком Івано-Франківського міського суду від 25.08.2025 року у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 17000 грн, та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік та штрафу в розмірі 34000 гривень.

Покарання у виді штрафу, відповідно до ч.3 ст.72 КК України, виконувати самостійно.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченим з моменту отримання його копії.

Головуючий ОСОБА_3

Судді ОСОБА_4

ОСОБА_5