Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №295/11903/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 295/11903/25 Головуючий у 1-й інст. Пилипюк Л. М.

Категорія 39 Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 295/11903/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 11 березня 2026 року,

встановив:

У серпні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" (далі - ТОВ "ФК "Ейс") звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №997126917 від 17 квітня 2019 року у розмірі 52521,08 грн, а також 2422,40 судового збору та 7000,00 витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначало, що 17 квітня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" (далі - ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №997126917 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Вказує, що відповідачка добровільно за допомогою мережі Інтернет перейшла на офіційний сайт ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" www.moneyveo.ua, обрала для себе бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначила свої персональні дані, в тому числі і банківську картку, на яку в подальшому отримала грошові кошти в сумі 27960,00 грн, пройшла декілька етапів підтвердження наміру вступити у договірні відносини з ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та уклала кредитний договір без зовнішнього примусу. Звертає увагу на те, що кредитний договір №997126917 від 17 квітня 2019 року був підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором T5J342VQ.

Вказує, що первісним кредитором були виконані зобов`язання в повному обсязі та надано відповідачці кредит у сумі 27960,00 грн, проте, відповідачка порушила умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв`язку з чим у відповідачки виникла прострочена заборгованість зі сплати кредиту та процентів, яка становить 52 521,08 грн, з яких 25941,64 грн - заборгованість за тілом кредиту; 26579,44 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Зазначає, що 28.11.2018 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "Таліон Плюс" (далі - ТОВ "Таліон Плюс") укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №997126917 від 17 квітня 2019 року. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди, у тому числі, щодо продовження терміну дії договору факторингу.

05 серпня 2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Онлайн Фінанс" (далі - ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс") було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором. Зазначає, що 08.07.2025 між ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та позивачем укладено договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором. Оскільки станом на день звернення до суду з позовом заборгованість за кредитним договором не погашена, позивач просив задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 11 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЕЙС" заборгованість за кредитним договором № 997126917 від 17 квітня 2019 року у розмірі 49671,91 грн, понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2291,11 грн та 3000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову ТОВ "ФК "Ейс" у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Зазначає, що кредитний договір № 997126917 укладено 17 квітня 2019 року, а останній платіж на виконання його умов здійснено нею у серпні 2019 року. Після цього, за твердженням відповідачки, перебіг позовної давності не переривався. Оскільки з позовом у цій справі позивач звернувся лише у жовтні 2025 року, вважає, що на час звернення до суду сплив як загальний трирічний строк позовної давності, так і спеціальний однорічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу), що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, заперечує правильність визначеного позивачем строку кредитування у 112 днів, зазначаючи, що кредитний договір був укладений строком на 30 календарних днів - до 17 травня 2019 року. Вважає, що зазначення позивачем іншого строку кредитування призвело до безпідставного нарахування процентів за користування кредитними коштами протягом більш тривалого періоду та, відповідно, до необґрунтованого збільшення розміру заборгованості.

З огляду на викладене вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір заборгованості у сумі 52521,08 грн визначений неправильно та не підтверджений належними доказами.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 25 травня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачці строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Ейс" просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Заперечуючи проти застосування позовної давності, позивач зазначає, що її перебіг припав на період дії карантину та воєнного стану, протягом якого законодавством було передбачено відповідно продовження та зупинення перебігу позовної давності. Посилається на пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, а також на практику Верховного Суду щодо обчислення позовної давності в період дії воєнного стану. Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX поновлено перебіг позовної давності з 04 вересня 2025 року. Тому вважає, що на момент звернення ТОВ "ФК "Ейс" до суду з цим позовом строк позовної давності за заявленими вимогами не сплив.

Щодо розміру кредитної заборгованості зазначає, що за умовами кредитного договору відповідачці надано кредит у розмірі 27960,00 грн, однак у встановлений договором строк кредитні кошти не повернуті. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе зобов`язань у неї виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами. При цьому позивач вважає правомірним нарахування процентів як у межах установленого договором строку кредитування відповідно до статті 1048 ЦК України, так і після його закінчення як процентів за неправомірне користування грошовими коштами відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

На підтвердження своєї позиції посилається на правові висновки Верховного Суду щодо розмежування процентів за правомірне користування кредитними коштами та процентів, які нараховуються у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, а також на відповідну практику судів апеляційної інстанції.

Також позивач звертає увагу, що кредитний договір укладено за ініціативою відповідачки в електронній формі з використанням електронного підпису. Підписавши договір, відповідачка підтвердила ознайомлення з його умовами та Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту "Смарт", і погодила істотні умови кредитування, зокрема суму кредиту, строк його повернення, порядок нарахування та сплати процентів, а також відповідальність за порушення зобов`язань. Будь-яких заперечень щодо цих умов при укладенні договору відповідачка не висловлювала, а сам кредитний договір у судовому порядку недійсним не визнавався.

Крім того, зазначає, що матеріалами справи підтверджується отримання відповідачкою кредитних коштів, тоді як доказів їх належного та повного повернення не надано. Розрахунок заборгованості відповідачкою не спростований, власного контррозрахунку не подано. За таких обставин позивач вважає вимоги про стягнення кредитної заборгованості обґрунтованими, а підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Також 27 травня 2026 року ОСОБА_1 подала через систему "Електронний суд" заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Крім того, просила суд витребувати зазначені в даному запереченні на відзив на апеляційну скаргу документи до початку розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши клопотання про витребування доказів, суд апеляційної інстанції вважає, що у його задоволенні слід відмовити, виходячи з такого.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Як убачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції під час розгляду справи відповідачкою відповідного клопотання про витребування доказів заявлено не було, обґрунтувань неможливості його подання у встановлений строк не зазначено.

Оскільки відповідачка не навела обставин, які об`єктивно перешкоджали їй заявити відповідне клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції, та не надала доказів на підтвердження таких обставин, підстав для задоволення клопотання про витребування доказів на стадії апеляційного перегляду немає.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо укладення кредитного договору № 997126917 від 17 квітня 2019 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17 квітня 2019 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 997126917 (а.с.32-34).

Зокрема, відповідачка за допомогою мережі Інтернет перейшла на офіційний сайт ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" - www.moneyveo.ua, ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору, заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.

Правилами до кредитного договору передбачено, що позичальник у заявці зобов`язаний вказати повні, точні та достовірні особисті дані, які необхідні кредитодавцю для прийняття рішення про надання чи ненадання кредиту. Позичальник також зобов`язаний оновлювати ці дані в Особистому кабінеті не пізніше 5-х календарних днів з дня виникнення в них змін. За результатами заповнення Заявки здійснюється одночасна перевірка дійсності та аутентифікація Платіжної карти Заявника відповідно до стандартів міжнародних платіжних систем (а.с.26-30).

Відповідно до п.2.1. договору товариство зобов`язалося надати позичальнику кредит на суму 27960,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Пунктом 3.2. договору позичальнику надано кредит строком на 112 днів.

Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у наступному розмірі - 397,85% річних від суми кредиту за весь час користування, починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику та до закінчення строку на який видавався кредит (п.3.4. кредитного договору).

Розрахунок сукупної вартості кредиту, суми та дати платежів, які здійснюються в ануїтетній формі, зазначаються в графіку платежів, що є невід`ємною частиною цього договору (п.3.5. вказаного договору).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що позичальник здійснює повернення (погашення) суми кредиту один раз на два тижні на банківський рахунок кредитодавця, що вказаний в реквізитах договору.

Позичальник зобов`язується сплатити кредит та проценти за користування кредитними коштами не пізніше строку, визначеного у договорі та додатках до нього і графіком платежів. Повернення суми кредиту та процентів раніше визначеного терміну (раніше спливу визначеного строку) або повернення суми кредиту і процентів у неповному обсязі до закінчення визначеного умовами договору строку є достроковим поверненням або частковим поверненням кредиту відповідно. У випадку повернення суми кредиту та процентів раніше визначеного терміну (раніше спливу визначеного строку) у неповному обсязі - кредитодавцем здійснюється відповідний перерахунок та складається новий графік платежів, який надається позичальнику в його особистому кабінеті (п.4.6. кредитного договору).

У випадку порушення позичальником строку повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, позичальник сплачує штрафні санкції, які зазначені в розділі "Відповідальність Сторін" (п.4.9. кредитного договору).

Якщо позичальник не сплатив платіж в день настання дати його належної сплати, визначеної графіком платежів, з наступного календарного дня він повинен виплатити кредитодавцю штраф у розмірі 28% від суми простроченого платежу за кожен факт такого прострочення (п.6.1. кредитного договору).

Позивачем до матеріалів позову долучено Паспорт споживчого кредиту до договору № 997126917 від 17 квітня 2019 року, з якого встановлено, що сторонами погоджено тип кредиту: кредит, сума/ліміт кредиту: 27960,00 грн, строк кредитування 112 днів, мета отримання кредиту: на споживчі цілі. Процента ставка, відсотків річних: 397,85 %, тип процентної ставки фіксована. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом 50273,62 грн, реальна річна процентна ставка 399,29 % річних (а.с.31-32).

Згідно із довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі, сформованою 06 червня 2023 року, ОСОБА_1 17 квітня 2019 року подала заяву на отримання кредиту в розмірі 27960,00 грн, строком на 112 днів, з процентною ставкою 1,09 % в день. Акцепт оферти позивальником: підписання договору здійснено одноразовим ідентифікатором T5J342VQ, надісланим на номер телефону НОМЕР_3 17 квітня 2019 року, та введено позичальником 17 квітня 2019 року о 18:47:43. 17 квітня 2019 року о 18:47:53 перераховано кошти позичальнику (а.с.12).

Факт перерахування коштів ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" у сумі 27960,00 грн на вказану відповідачкою у заявці на отримання грошових коштів в кредит банківську карту підтверджується платіжним дорученням (а.с.9).

Згідно копії довідки ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" від 23.05.2025 на виконання кредитного договору № 997126917 від 17 квітня 2019 року кредитодавцем було ініційовано платіжну операцію шляхом подання надавачу фінансових платіжних послуг платіжної інструкції, а надавачем платіжних послуг зі встановленими реквізитами про перерахунок на карту ОСОБА_1 НОМЕР_1 кредитних коштів в сумі 27960,00 грн. Дата завершення платіжної операції (проведення платіжної операції надавачем платіжних послуг): 17.04.2019 18:47:54 (а.с.85).

З розрахунку заборгованості встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" за договором № 997126917 від 17 квітня 2019 року за період з 17 квітня 2019 року по 03 липня 2020 року становить 52521,08 грн, з яких 25941,64 грн - заборгованість за тілом кредиту та нарахованих процентах у розмірі 26579,44 грн (а.с.41-42).

Наданою ТОВ "ФК "Ейс" випискою з особового рахунку за кредитним договором № 997126917 від 17.04.2019, боржник ОСОБА_1 , підтверджено, що станом на 31.07.2025 заборгованість за цим договором не погашена і становить 52521,08 грн (25 941,64 грн тіла кредиту, 26579,44 грн нарахованих процентів) (а.с 39).

Згідно повідомлення АТ "Сенс Банк" від 24.11.2025 на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , фінансовий номер телефону НОМЕР_2 . Випискою по рахунку відповідачки підтверджено, що 17 квітня 2019 року їй зараховані кошти в розмірі 27960,00 грн (а.с.114-115).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ТОВ "ФК "Ейс" зазначено, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 997126917 від 17 квітня 2019 року перейшло до позивача на підставі договорів факторингу.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до положень ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон).

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, вище встановленими обставинами справи підтверджується факт укладення між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 кредитного договору №997126917 від 17 квітня 2019 року.

Крім того, за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачкою не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору №997126917 від 17 квітня 2019 року. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідачки є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Відповідно до змісту ст. ст.610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Також, як вбачається з матеріалів справи, що 28 листопада 2018 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено договір факторингу №28/1118-01 (а.с.67-70).

Згідно п.2.1 укладеного договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.

Згідно п.п.1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відтак, договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід`ємною частиною договору факторингу.

Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 строк дії цього договору закінчується 28 листопада 2019 року.

28 листопада 2019 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому всі інші умови договору залишились без змін (а.с.72 зв.).

31 грудня 2020 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої договір факторингу викладено у новій редакції. Строк дії договору визначено до 31 грудня 2021 року (а.с.73-76).

31 грудня 2021 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2022 року (а.с.78).

31 грудня 2022 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено додаткову угоду №31 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2023 року (а.с.78 зв.).

31 грудня 2023 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено додаткову угоду №32 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2024 року (а.с.79).

Відповідно до реєстру прав вимоги №87 від 03 липня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 до ТОВ "Таліон Плюс" перейшло право грошової вимоги до відповідачки в сумі 52521,08 грн, яка складається з 25 941,64 грн заборгованості за основною сумою боргу та 26579,44 грн заборгованості по несплаченим відсоткам (а.с.65-66).

05 серпня 2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.58-60).

Пунктом 1.3 вказаного договору факторингу "Право вимоги" - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року строк дії договору закінчується 04 серпня 2021 року.

03 серпня 2021 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено додаткову угоду № 2, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року (а.с.62 зв.).

30 грудня 2022 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено додаткову угоду № 3, якою продовжено строк дії договору до 30 грудня 2024 року (а.с.63).

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 52521,08 грн, яка складається з 25941,64 грн заборгованості за основною сумою боргу та 26579,44 грн заборгованості по несплаченим відсоткам (а.с.56-57).

08 липня 2025 року між ТОВ "ФК "Ейс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено договір факторингу №08/07/25-Е, за умовами якого ТОВ "ФК "Ейс" зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" за плату, а останній відступити позивачу право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників (а.с.50-53).

Пунктом 1.2. вказаного договору факторингу вказано, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до Витягу з реєстру боржників від 08 липня 2025 року до Договору факторингу № 08/07/25-Е від 08 липня 2025 року від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до ТОВ "ФК "Ейс" перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 52521,08 грн, з яких тіло кредиту 25941,64 грн, відсотки 26579,44 грн (а.с.48-49).

Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників від 08 липня 2025 року за договором факторингу № 08/07/25/Е від 08 липня 2025 року ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" передало ТОВ "ФК "Ейс" реєстр боржників в кількості 4817 загальна сума заборгованості складає 155020595,24 грн (а.с.45).

Щодо відступлення права вимоги за кредитним договором № 997126917 від 17 квітня 2019 року колегія суддів зазначає наступне.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника. Відносини у сфері факторингу регулюються Законом України "Про факторинг" (стаття 1077 ЦК України).

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно сталої практики Верховного Суду належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 02 листопада 2021 року №905/306/17).

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Колегія суддів визнає, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 січня 2026 року викладеними у справі №727/2790/25.

Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним (постанова Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2-2035/11).

Суд першої інстанції зробив правильний висновок, з яким погоджується також суд апеляційної інстанції, про те, що ТОВ "ФК "Ейс" доведело набуття права вимоги за кредитним договором № 997126917 від 17 квітня 2019 року.

Доказів того, що вказані договори факторингу визнані недійсними суду не надано, а тому колегія суддів вважає, що позивачем надано докази, які підтверджують ту обставину, що ТОВ "ФК "Ейс" набуло статус нового кредитора за кредитним договором № 997126917 від 17.04.2019.

Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір № 997126917 від 17 квітня 2019 року укладався строком на 30 календарних днів (до 17.05.2019), колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17 квітня 2019 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 997126917, відповідно до якого відповідачка отримала кредит в сумі 27960,00 грн, який зобов`язалася повернути через 112 днів, тобто до 07 серпня 2019 року, разом з нарахованими процентами за користування кредитом.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачкою таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Крім цього, із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка частково погашала заборгованість за договором.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем укладання кредитного договору № 997126917 від 17.04.2019 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 .

Щодо розміру заборгованості слід зазначити наступне.

У постанові Верховного Суду від 09.01.2020 у справі № 643/5521/19 зазначено, що в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції вірно враховано, належним періодом нарахування процентів за користування є період з 17 квітня 2019 року до 07 серпня 2019 року (п.3.4 нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у наступному розмірі - 397,85% річних від суми кредиту за весь час користування (далі - "Процентна ставка"), починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику та до закінчення строку на який видавався кредит), процентна ставка - 1,09% в день (397,85%:365 днів).

Як убачається із розрахунку заборгованості, який здійснений первісним кредитором, що ОСОБА_1 на виконання кредитного договору 01 травня 2019 року сплатила 2018,36 грн на погашення тіла кредиту, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо стягнення тіла кредиту у розмірі 25941,64 грн (27960,00 грн - 2018,36 грн)

Виходячи із розрахунку проведеного судом розмір заборгованості за процентами становить 23730,27 грн - (27960,00 грн х 1,09% х 13 днів) - 4266,64 грн (сплачено відповідачкою 01.05.2019) + (25941,64 х 1,09% х 99 днів) - 3958,64 грн (сплачено відповідачкою 15.05.2019).

Отже, розмір заборгованості за кредитним договором становить 49671,91 грн, з яких 25941,64 грн - тіло кредиту та 23730,27 грн - проценти за користування кредитом.

Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ "Фінансова компанія "Ейс" звернулось до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості після закінчення строку позовної давності, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У ч.1 ст.261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено, що з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, дія якого неодноразово продовжувалася.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Тобто строки, передбачені статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність) продовжено на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

При цьому, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із даним позовом.

Законом України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14 травня 2025 року №4434-ІХ виключено п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідно до якого в період дії воєнного стану перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, враховуючи факт продовження загального строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України), загальний строк позовної давності в три роки за вимогою про стягнення заборгованості продовжено.

Як зазначалося вище договір укладений між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 17 квітня 2019 року, строком на 120 днів, ТОВ "Фінансова компанія "Ейс" звернулось до суду 28 серпня 2025 року, а тому колегія суддів вважає, що строк позовної давності для звернення до суду не закінчився.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 11 березня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді О.М. Галацевич

Н.Й. Григорусь