Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №283/1602/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 283/1602/25 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.

Категорія 35 Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи у м. Житомирі цивільну справу № 283/1602/25 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" про визнання протиправною вимоги щодо оплати заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 06 березня 2026 року,

встановив:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Малинського районного суду Житомирської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - ТОВ "Газорозподільні мережі України"), просила визнати протиправною вимогу (пропозицію) щодо оплати заборгованості у розмірі 1174,36 грн, що обліковується по особовому рахунку НОМЕР_1 .

Позов мотивовано тим, що позивач проживає в будинку АДРЕСА_1 . 02.06.2025 вона направила до Житомирської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" два примірники Індивідуального договору про надання комунальної послуги (послуги з розподілу природного газу) відповідно до положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Натомість у відповідь, замість підписаного примірника вищевказаного договору отримала рахунок на оплату послуг з розподілу природного газу та вимогу про сплату заборгованості в розмірі 1174,36 грн. Вважає таку вимогу протиправною та безпідставною, оскільки договору про надання послуг з розподілу природного газу з відповідачем не укладала та вартості такої послуги з ним не погоджувала.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 06 березня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" про визнання протиправною вимоги щодо оплати заборгованості відмовлено повністю.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного й необґрунтованого судового рішення, яке не ґрунтується на засадах верховенства права.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив два різні правові режими: комунальну послугу з розподілу природного газу в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та послугу з розподілу природного газу, правове регулювання якої здійснюється відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" та постанови НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498. На думку апелянта, внаслідок цього суд дійшов помилкового висновку про наявність у позивачки статусу побутового споживача та існування між сторонами фактичних договірних відносин на підставі Типового договору розподілу природного газу.

Зазначає, що суд першої інстанції належним чином не визначив характер спірних правовідносин, зокрема яку саме послугу отримувала позивачка, на підставі якого договору вона надавалася та якими нормами законодавства регулюються відносини сторін. При цьому висновки суду про відсутність укладеного між сторонами договору, з одного боку, та надання послуг на підставі Типового договору - з іншого, вважає суперечливими.

Посилається також на те, що суд залишив поза увагою надані відповідачем відповіді на поставлені в порядку статті 93 ЦПК України питання, якими, за твердженням апелянта, підтверджено надання відповідачем саме комунальної послуги з розподілу природного газу. Водночас вважає, що матеріали справи не містять доказів вчинення позивачкою дій, які б свідчили про її приєднання до умов Типового договору розподілу природного газу, зокрема підписаної заяви-приєднання, оплати рахунків чи документально підтвердженого споживання природного газу.

Крім того, зазначає, що 02 червня 2025 року позивачка як індивідуальний споживач направила відповідачу два примірники індивідуального договору про надання комунальної послуги, які останній отримав 10 червня 2025 року. Посилаючись на положення статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", стверджує, що відповідач як виконавець послуги не мав права відмовитися від укладення такого договору та протягом установленого законом строку не надав заперечень щодо запропонованої позивачкою редакції. У зв`язку з цим вважає, що відповідно до частини четвертої статті 13 цього Закону індивідуальний договір є укладеним з 10 липня 2025 року в редакції, запропонованій позивачкою.

Також, посилаючись на частину третю статті 631 ЦК України та пункт 3.3 індивідуального договору, зазначає, що його умовами врегульовано правовідносини сторін, які виникли до моменту укладення договору, починаючи з 01 вересня 2023 року.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

11 травня 2026 року представник відповідача направив до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Малинського районного суду від 06.03.2026 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно з робочим проєктом Кооперативно-державного проектно-вишукувального інституту "Житомирагропроект" до будинку АДРЕСА_1 підведена газова мережа і газові прилади в цьому будинку підключені до системи газопостачання (а.с.138-145).

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.12.2022 № 1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу товариству з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (з відповідними змінами та доповненнями) визначено, що діяльність з розподілу природного газу на території Житомирської області, зокрема в Коростенському районі, здійснює Житомирська філія товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України".

02.06.2025 ОСОБА_1 направила до Житомирської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" два примірники Індивідуального договору про надання комунальної послуги (послуги з розподілу природного газу) відповідно до положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19-25).

У відповідь, Житомирська філія товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" направила позивачу вимогу про сплату заборгованості за послуги з розподілу природного газу за період з 01.09.2023 по 30.06.2025 в розмірі 1174,36 грн та вказала, що послуги з розподілу природного газу надаються на підставі Типового договору розподілу природного газу, який затверджений Постановою Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу" (а.с.26-29). Також у вимозі вказано, що оскільки позивач фактично користується послугами з розподілу природного газу, то вважається, що між позивачем та відповідачем укладений договір про надання послуг з розподілу природного газу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, оскільки будинок позивача підключений до системи газопостачання, а ТОВ "Газорозподільні мережі України" на підставі відповідної ліцензії фактично надає послуги з розподілу природного газу, якими позивач користується. Відповідно до Кодексу газорозподільних систем, такі послуги надаються на підставі Типового договору і підлягають обов`язковій оплаті за встановленими тарифами, навіть за відсутності підписаного письмового договору. Крім того, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 обрала неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки надіслана їй вимога про сплату заборгованості за своєю правовою природою є лише різновидом претензії (рекомендацією сплатити борг), яка сама по собі не встановлює нових обов`язків, не порушує її цивільних прав чи інтересів і не може бути визнана протиправною в судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Правовідносини, які виникли між споживачем та газорозподільною організацією, врегульовано Законом України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 № 329-VIII (далі - Закон № 329-VIII), Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодексом ГРМ), постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу" (далі - постанова № 2498).

Відповідно до ст.1 Закону № 329-VIII суб`єктами ринку природного газу є оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, газовидобувне підприємство, споживач.

Частиною 1 статті 40 Закону № 329-VIII передбачено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

У пункті 3 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ визначено, що його дія поширюється на операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об`єкти яких підключені до газорозподільних систем, та на їх постачальників.

Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.

Доступ до газорозподільної системи - право користування потужністю складової (об`єкта) газорозподільної системи в обсязі та на умовах, встановлених у договорі (технічній угоді) про надання відповідних послуг з оператором газорозподільної системи.

Оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Споживачем природного газу (споживач) є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.

Відповідно до пункту 2 глави 2 розділу І Кодексу ГРМ оператор ГРМ здійснює діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії, яка видається Регулятором.

Згідно з пунктом 5 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ взаємовідносини, пов`язані з розподілом природного газу споживачам, у тому числі побутовим споживачам, підключеним до/через ГРМ, включаючи забезпечення Оператором ГРМ цілодобового їх доступу до ГРМ для споживання (розподілу) належного їм (їх постачальникам) природного газу, регулюються договором розподілу природного газу, укладеним між Оператором ГРМ та споживачем відповідно до вимог глави 3 розділу VІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи та можливості розподілу (переміщення) належного споживачу (суміжному суб`єкту ринку природного газу) природного газу ГРМ обов`язковою умовою є наявність фізичного підключення об`єкта споживача (суміжного суб`єкта ринку природного газу) до ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові, та суміжні суб`єкти ринку природного газу, які фізично підключені до ГРМ, забезпечуються цілодобовим доступом до ГРМ та можливістю розподілу (переміщення) природного газу ГРМ у порядку, визначеному в розділі VІ цього Кодексу.

Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою № 2498 (далі - типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом (пункт 2 глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ).

Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт. Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.

Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу. Оператор ГРМ зобов`язаний на головній сторінці свого вебсайту, а також в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, та власних центрах обслуговування споживачів розмістити редакцію договору розподілу природного газу та роз`яснення щодо укладення та приєднання споживача до договору розподілу природного газу.

Згідно з пунктом 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

У пункті 5 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ визначено, що забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу всіх фактично підключених до/через ГРМ споживачів (у тому числі побутових споживачів) Оператор ГРМ в установленому цією главою порядку направляє кожному споживачу супровідним листом за формою додатка 3 до типового договору розподілу природного газу сформовану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу з персоніфікованими даними споживача та його об`єкта, що складається за формою додатка 1 (для побутових споживачів) або додатка 2 (для споживачів, що не є побутовими) до типового договору розподілу природного газу. Персоніфіковані дані мають бути достатніми для проведення розрахунків, зокрема мають містити: присвоєний споживачу персональний ЕІС-код як суб`єкту ринку природного газу та за необхідності ЕІС-код його точки (точок) комерційного обліку; величину річної замовленої потужності об`єкта споживача (для споживача, що не є побутовим) на період до завершення першого повного газового року споживання природного газу; перелік комерційних вузлів обліку (за їх наявності);

У разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об`єкт. Згідно з вимогами цього пункту здійснюється приєднання до договору розподілу природного газу споживачів-замовників, які отримують технічний доступ до ГРМ (підпункт 7 пункт 5 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ).

Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (пункт 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ).

Судом встановлено та не спростовано позивачем, що ТОВ "Газорозподільні мережі України" забезпечує цілодобовий доступ будинку АДРЕСА_1 позивача ОСОБА_1 до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.

Для постачання природного газу на об`єкт побутового споживача за вказаною адресою та проведення розрахунків за надані послуги з розподілу природного газу, на ім`я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

При цьому, відсутні відомості про те, що позивач зверталась до оператора із письмовою заявою про припинення послуг розподілу природного газу, та/або про розірвання договору розподілу чи опломбування наявних газових приладів.

Правовідносини щодо забезпечення доступу об`єкта споживача до газорозподільної системи та розподілу природного газу врегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом ГРМ, якими передбачено укладення між оператором ГРМ і споживачем договору розподілу природного газу саме за формою Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП № 2498. Тому направлення позивачкою оператору ГРМ власної редакції індивідуального договору відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не змінює встановленого спеціальним законодавством порядку оформлення правовідносин з розподілу природного газу та не свідчить про виникнення між сторонами договірних відносин на запропонованих позивачкою умовах.

З огляду на наведене доводи апеляційної скарги про укладення з 10 липня 2025 року індивідуального договору, в редакції позивачки на підставі частини четвертої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є необґрунтованими, оскільки порядок укладення договору розподілу природного газу визначений спеціальними нормативно-правовими актами, які передбачають його укладення за формою Типового договору розподілу природного газу в порядку, встановленому Кодексом ГРМ.

Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність між сторонами правовідносин з розподілу природного газу та надання відповідачем позивачці відповідних послуг.

Посилання апелянта на частину третю статті 631 ЦК України також не спростовує висновків суду, оскільки можливість сторін установити, що умови договору застосовуються до відносин, які виникли до його укладення, передбачає наявність погодженого сторонами договору та відповідної домовленості сторін. Саме по собі включення позивачкою такої умови до запропонованої нею редакції договору не свідчить про досягнення сторонами відповідної домовленості.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною вимоги (пропозиції) щодо оплати заборгованості у розмірі 1174,36 грн, що обліковується за особовим рахунком № НОМЕР_1 .

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

У постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 456/3838/16-ц зазначено, що попередження про можливе відключення від газопостачання у разі непогашення заборгованості не встановлює для позивача будь-яких обов`язків, крім рекомендації сплатити заборгованість, що є різновидом претензії, а викладені позивачем доводи не дають підстав вважати, що обраний нею спосіб захисту відповідає закону, оскільки жодних її прав у даному випадку відповідачем порушено не було.

Отже, направлення оператором ГРМ споживачу вимоги (повідомлення) про необхідність сплати заборгованості саме по собі не спричиняє виникнення у споживача нового цивільного обов`язку та не змінює змісту існуючих між сторонами правовідносин. Така вимога є способом досудового врегулювання спірних правовідносин і відображає позицію відповідача щодо наявності та розміру заборгованості.

Незгода позивачки з наявністю чи розміром заборгованості може бути предметом судової перевірки у спорі, в якому вирішується питання про відповідне майнове право чи обов`язок, однак сама по собі вимога про сплату заборгованості не є актом, визнання якого протиправним призведе до поновлення порушеного права позивачки.

За таких обставин обраний позивачкою спосіб захисту не є ефективним, оскільки задоволення заявленої нею вимоги не вирішить спору щодо існування між сторонами договірних правовідносин та наявності чи відсутності заборгованості за послуги з розподілу природного газу.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст.16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Пунктом 1, абзацами першим, другим пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ передбачено, що розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності. Річна замовлена потужність (за замовчуванням) об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.

Розмір величини річної замовленої потужності для споживача, що не є побутовим, визначається Оператором ГРМ виходячи з наявних об`єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.

Згідно з абзацами четвертим-дев`ятим пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем з 01 січня 2021 року річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, але не може бути меншою за: 39 куб.м - для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується тільки для приготування їжі; 126 куб.м - для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі; 314 куб.м - для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується комплексно, у тому числі для опалення, або об`єкта споживача, що не є побутовим. Для цілей визначення мінімального розміру річної замовленої потужності побутових споживачів відповідно до цього пункту Оператор ГРМ не враховує опломбоване газове обладнання. При цьому, якщо газопостачання на весь об`єкт побутового споживача припинено, мінімальний розмір річної замовленої потужності об`єкта побутового споживача визначається на рівні 39 куб.м. З 1 числа місяця, в якому здійснено опломбування/розпломбування газового обладнання/припинення газопостачання об`єкта споживача Оператор ГРМ змінює мінімальний розмір річної замовленої потужності відповідно до цього пункту без перерахунку попередніх періодів. При цьому, якщо після опломбування газового обладнання/об`єкта споживача Оператором ГРМ виявлено несанкціоноване відновлення газоспоживання, мінімальний розмір річної замовленої потужності визначається на рівні, встановленому до опломбування та перераховується за всі попередні періоди, але не більше, ніж за три роки. Такий перерахунок здійснюється з дня опломбування, а у разі проведення перевірки відключеного стану - з дня такої перевірки за умови наявності відповідного акта.

Оператор ГРМ зобов`язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу всіма об`єктами споживача за попередній газовий рік та одночасно повідомити його, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на наступний календарний рік. У такому повідомленні Оператор ГРМ одночасно має зазначити про: величину річної замовленої потужності на поточний календарний рік; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у поточному календарному році; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у наступному календарному році; покази лічильника природного газу/інші дані, за якими було сформовано (станом на 30 вересня поточного року) розмір річної замовленої потужності (за замовчуванням) на наступний календарний рік (для побутових споживачів).

Така інформація надається споживачеві шляхом розміщення її у платіжних документах (для побутових споживачів), особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими).

У відповідності до глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ на об`єкт позивача за адресою: АДРЕСА_2 за період з 01.09.2023 по 30.06.2025 Оператором ГРМ розрахована річна замовлена потужність, яка не може бути меншою в даному випадку за 314 куб.м (для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується комплексно, у тому числі для опалення, або об`єкта споживача, що не є побутовим) у розмірі 53,38 грн на місяць (26,17 куб.м. щомісяця), виходячи з мінімально можливої суми нарахувань.

З урахуванням викладеного, відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання протиправною вимоги щодо сплати заборгованості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що попередження про можливе відключення від газопостачання у разі непогашення заборгованості не встановлює для побутового споживача ОСОБА_1 будь-яких обов`язків, крім рекомендації сплатити заборгованість, що є різновидом претензії, а викладені позивачкою доводи не дають підстав вважати, що обраний нею спосіб захисту відповідає закону, оскільки жодних її прав у цьому випадку відповідачем не порушено.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2023 року у справі № 339/221/20.

Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись статтями 258, 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 06 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич