Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №168/1013/24 — Волинський апеляційний суд

Справа № 168/1013/24 Головуючий у 1 інстанції: Сухоручко Ю. О.

Провадження № 22-ц/802/945/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Здрилюк О. І., Матвійчук Л. В.,

з участю:

секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

відповідача – ОСОБА_3 ,

представника відповідача – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 07 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона є спадкоємцем за заповітом на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , та за законом на неохоплену заповітом частину спадщини.

Позивачка посилалася на те, що під час оформлення права на спадщину після смерті її батька ОСОБА_5 виявила факт, який порушує її цивільне право та інтерес як спадкоємця, оскільки в нотаріуса їй стало відомо, що 15.07.2024 року її рідний брат ОСОБА_3 , який є сином спадкодавця ОСОБА_5 , подав заяву про прийняття спадщини за законом у зв`язку з тим, що є пенсіонером за віком (непрацездатним сином спадкодавця) і претендує на обов`язкову частку, яка може поширюватись і на заповідане їй майно.

Вказувала, що після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , маючи слабке здоров`я після перенесеного онкозахворювання, будучи інвалідом ІІ групи та особою похилого віку, залишився сам проживати в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та потребував сторонньої допомоги. Починаючи з 2017 року, стан батька-спадкодавця ОСОБА_5 з огляду на його похилий вік різко погіршився, він став повністю лежачим, тобто перебував у безпорадному стані та потребував постійної сторонньої допомоги. Зазначала, що лише вона здійснювала догляд за хворим батьком.

Також вказувала, що ОСОБА_3 , будучи обізнаним про тривалий багаторічний безпорадний стан спадкодавця ОСОБА_5 , розуміючи свій обов`язок як сина щодо необхідності надання допомоги для існування спадкодавця ОСОБА_5 , наявну можливість для цього, оскільки все життя проживав та проживає також у сел. Стара Вижівка недалеко від дому батька, будучи в доброму здоров`ї, свідомо ухилявся від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_5 як фізичної, так і моральної, та матеріальної допомоги.

Зазначала, що ОСОБА_5 через свій вік і стан здоров`я потребував допомоги, від надання якої відповідач ухилявся, тому вважала, що відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України ОСОБА_3 підлягає усуненню від права на спадкування за законом.

З урахуванням наведеного позивачка просила суд усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за законом та на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі ч.ч.5,6 ст.1224 ЦК України.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 07 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення та її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, показами свідків, підтверджується що ОСОБА_5 через вік і стан здоров`я був у безпорадному стані і потребував постійного стороннього догляду та допомоги, від яких свідомо ухилявся відповідач .

Вказує, що рішення суду прийняте з порушенням норм процесуального права, зокрема, суд належним чином не встановив особу свідка відповідача ОСОБА_6 , без жодних обґрунтувань не допустив до надання показань частину свідків, заявлених позивачкою. У порушення вимог с. 3 ст. 89 ЦПК України суд не надав оцінку кожному доказу, який міститься у справі, не мотивував відхилення або врахування кожного доказу, зокрема, не мотивував відхилення частини показань свідків позивача, жоден з яких у дійсності не підтвердив здійснення відповідачем ОСОБА_3 догляду за спадкодавцем ОСОБА_5 . Також вважає, що суд не надав належної оцінки письмовим доказам, доданим нею (накладні, квитанції, чеки, документи про проходження МРТ), які були надані на підтвердження потреби спадкодавця в матеріальній допомозі. Зазначала, що судом в оскаржуваному рішенні неправильно розцінено показання свідків медсестер ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та сімейного лікаря ОСОБА_9 та вибірково відтворено у рішенні суду їх показання. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував значну тривалість періоду, упродовж якого спадкодавець ОСОБА_5 в силу своєї безпорадності потребував сторонньої допомоги, що становило майже 7 років; того факту, що відповідач ОСОБА_3 мав об`єктивну можливість надавати допомогу спадкодавцю в період його перебування в лежачому стані, оскільки все життя проживає в одному і тому ж населеному пункті.

Відповідач ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін. Вказує, що матеріали справи підтверджують, що він не ухилявся від виконання свого обов`язку щодо надання допомоги батькові, а навпаки, брав участь у його житті та догляді. Відповідач вказує, що відвідував батька, надавав фінансову та моральну підтримку, забезпечував його продуктами харчування, медикаментами, необхідними побутовими речами, супроводжував на медичні обстеження та стаціонарне лікування, разом з дружиною відвідував удома та в лікарні, приносили йому готову їжу. Крім того, вказує, що не відповідає дійсності твердження позивачки про безпорадність батька з 2017 року, про що свідчить фотографія батька за 2019 рік, коли він не був лежачим. Також заперечив, що позивачка самостійно несла витрати на лікування батька, оскільки він як інвалід війни був забезпечений безплатним лікуванням, а його пенсія, за рахунок якої жила позивачка, була вп`ятеро вищою за пенсію ОСОБА_1 , а тому усі поточні необхідні побутові витрати покривалися пенсією батька та допомогою усіх дітей, зокрема і його самого та їх брата.

Вважає, що апеляційна скарга не містить жодного нового доказу, який би підтверджував наявність у його діях умисної форми вини, що є обов`язковою ознакою ухилення в розумінні ч.5 ст.1224 ЦК України. Сам по собі факт того, що одна з дітей (дочка) гіпотетично могла здійснювати більший обсяг повсякденного побутового догляду, не свідчить про протиправну бездіяльність іншої, особливо за відсутності доказів повної неспроможності спадкодавця до самообслуговування упродовж зазначеного в позові періоду. Посилається на те, що для застосування наслідків, передбачених ч.5 ст.1224 ЦК України, закон вимагає наявності сукупності трьох обов`язкових умов: перебування спадкодавця у безпорадному стані, наявності потреби у допомозі саме від конкретного спадкоємця та умисного ухилення останнього від надання такої допомоги за наявності можливості її надати. Вказує, що в даній справі жодна з указаних умов у їх сукупності не доведена позивачкою.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову про усунення ОСОБА_3 від права на спадкування у зв`язку з його недоведеністю, суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що позивачка ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів, які би свідчили про те, що відповідач мав можливість надати допомогу спадкодавцю, проте ухилився від обов`язку щодо її надання і при цьому ухилення полягало в умисних діях чи бездіяльності відповідача, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто винної поведінки спадкоємця, що усвідомлював свій обов`язок, мав можливість його виконувати, але не вчиняв необхідних дій.

Колегія суддів погоджується із такими висновком суду першої інстанції з огляду на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень ст.124 Конституції України,ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач, її брат ОСОБА_3 , будучи сином спадкодавця ОСОБА_5 , ухилявся від надання допомоги батькові, який був хворим та в похилому віці, не брав участі в його догляді та матеріальному забезпеченні, однак після смерті батька подав заяву про прийняття спадщини. У зв`язку з цим позивачка просила усунути відповідача від права на спадкування за законом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_10 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками у свідоцтві про народження серія НОМЕР_1 зазначено ОСОБА_5 та ОСОБА_11 (а.с. 42 т.1).

Згідно з копією свідоцтва про шлюб ОСОБА_10 та ОСОБА_12 зареєстрували шлюб 09.10.1988 року, внаслідок чого прізвище позивачки після реєстрації шлюбу стало ОСОБА_13 (а.с. 39 т.1).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 22.01.2024 року ( а.с. 71 т.1).

Відповідно до копії довідки Старовижівської центральної районної лікарні від 08.02.2007 року №2 він знаходився на «Д» обліку у лікаря онколога поліклінічного відділення Старовижівської ЦРЛ (а.с.51 т.1).

Згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого №3876, виданої КНП «Ковельське міськрайонне об`єднання» Ковельської міської ради Волинської області ОСОБА_5 знаходився на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні Ковельської ЦРЛ з 04.04.2020 року по 10.04.2020 року. Діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ст 2ст г/серце, гіпертонічний криз неускладнений (04.04.2020), ІХС Дифузний кардіосклероз НМК 1 ст НТК 2 ст НАК 1 ст, Недостатність на клапанах ЛАІст СН ІІ А ст з діастолічною дисфункцією ЛШ. Церебральний атеросклероз ІІ ст (ст. 52-53 т.1) .

Відповідно до довідки, виданої КНП «Старовижівська багатопрофільна лікарня» від 16.08.2021 року №571/01.24, ОСОБА_5 знаходився на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні КНП «Старовижівська багатопрофільна лікарня» з 14.05.2021 року по 24.05.2021 року з діагнозом: «Правосторонній спастичний геміоз. Наслідки ГПМК по ішемічному типу в басейні лівої СМА ДЕ-ІІІст. 2 ст. ССР-важкий. Гіпертензивне серце» (а.с.55 т.1).

Як убачається з довідки, виданої КНП «Старовижівський центр первинної медичної допомоги» від 16.08.2021 року №867/01-30, ОСОБА_5 перебував під спостереженням лікаря загальної практики – сімейного лікаря Старовижівської амбулаторії ЗССМ з діагнозом: С-ч печінкового кута поперекова-ободової кишки ст. ІІІ ПДОА з ураженням дрібних і в/суглобів, верхніх та нижніх кінцівок. Залишкові явища перенесеного ГПМК з правобічним спастичним геміпарезом. Дисфагія. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. ст.2 ССР-4. Гіпертензивне серце. СН ІІ А. За станом здоров`я не міг самостійно пересуватися і потребував постійного амбулаторного лікування та стороннього догляду, так як, не здатний до самообслуговування з 2017 року (довідка ЛКК від 11.10.2017). (а.с. 54 т.1).

Відповідно до копії посвідчення Серії НОМЕР_3 , виданого Управлінням соціального захисту населення від 29.11.2004 року, ОСОБА_5 був особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи довічно (а.с.50 т.1).

Згідно з довідкою Управління соціальної та ветеранської політики Ковельської РДА від 13.09.2024 року №646 ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні соціальної та ветеранської політики Ковельської РДА відділення №3 (смт. Стара Вижівка) та одержувала компенсаційну виплату особі, яка здійснювала догляд за інвалідом І групи або особою, яка досягла 80 років, за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 16.05.2014 року по 28.06.2019 року. ( а.с.57 т.1).

Відповідно до витребуваної судом виписки з амбулаторної карти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 2014 року по 2024 рік він періодично лікувався в неврологічному відділенні (а.с.104-105 т.1).

Згідно із довідкою Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області від 13.09.2024 року №426 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на день смерті був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , та його склад сім`ї був наступний: за даною адресою на момент смерті проживала без реєстрації та здійснювала догляд за батьком дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 58 т.1).

Разом з тим, позивачкою ОСОБА_1 на підтвердження перебування батька в безпорадному стані в 2021-2024 роках подано суду світлини, на яких зображено ОСОБА_5 (а.с. 59-64 т.1).

Відповідно до копії заповіту ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житловий будинок з господарськими побутовими будівлями та спорудами разом з присадибною земельною ділянкою, що розташовані в АДРЕСА_1 , заповів дочці ОСОБА_1 ( а.с.70 т.1)

Згідно із довідкою завідувача Старовижівської державної нотаріальної контори А.В. Хвещук від 10.10.2024 р. №348/01-16 у провадженні нотаріуса знаходиться спадкова справа №14/2024 року, заведена після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з якою спадкоємцями, які прийняли спадщину, є донька померлого ОСОБА_1 , так як відносно неї складено заповіт, а також подав заяву син спадкодавця ОСОБА_3 (а.с. 106-113 т.1).

Відповідно до витребуваної судом інформації від ГУ ПФУ у Волинській області від 21.03.2025 року № 0300-0802-7/19284 встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримував пенсію по інвалідності в розмірі пенсії по віку. Загальний розмір нарахованої та виплаченої пенсії за 2004 -2024 роки становить 908494,23 грн. Виплати пільг та субсидій ОСОБА_5 ГУ ПФУ у Волинській області не проводились. Допомога на поховання ОСОБА_5 оформлена за зверненням №133 від 23.01.2024 року на ОСОБА_1 та перерахована разовим дорученням на банківський рахунок заявника в сумі 21976,50 грн. (а.с. 32 т. 2)

Допитані в суді першої інстанції свідки пояснили суду, що ОСОБА_5 в силу свого віку та стану здоров`я потребував догляду на постійній основі. Догляд за спадкодавцем здійснювала позивачка, хоча частина свідків вказували про участь і відповідача та його дружини під час перебування батька на лікуванні.

За змістом ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Відповідно до ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя

статті 1223 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У частині п`ятій статті 1224 ЦК України зазначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 4 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц, від 2 липня 2025 року у справі № 761/18851/22.

Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц, від 4 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 1 травня 2024 року у справі № 369/8751/20, від 30 червня 2026 року у справі № 501/809/19.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Крім того, при розгляді такої справи необхідно з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Позбавлення особи права на спадкування – це захід, що має застосовуватися лише у крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.

Згідно з частинами першою–четвертою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що ОСОБА_1 не довела обставини, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, за яких особа може бути усунена від права на спадкування за законом, а саме потребу спадкодавця ОСОБА_5 у допомозі саме від ОСОБА_3 , яку останній, у свою чергу, умисно ухилявся надавати батьку, усвідомлюючи свій обов`язок щодо утримання спадкодавця, маючи можливість надавати таку допомогу, але не вчиняв необхідних дій, а також винної поведінки відповідача (зокрема, відмови від надання допомоги батьку на його прохання чи на звернення позивачки або інших осіб), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для усунення ОСОБА_3 від права на спадкування після смерті його батька.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Дослідивши вказані вище докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з досліджених письмових доказів та показань свідків не вбачається, що відповідач умисно ухилявся від догляду за спадкодавцем, відмовлявся надавати йому підтримку чи вчиняв бездіяльність, спрямовану на уникнення виконання обов`язку щодо надання необхідної допомоги.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачкою ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факту умисного й свідомого ухилення ОСОБА_3 від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_5 .

Отже, у даній справі не встановлено одночасної наявності всіх обов`язкових обставин, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України, а саме, умисного ухилення від надання необхідної спадкодавцю допомоги. За таких обставин відсутні правові підстави для усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи та обставини, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального чи неправильне застосування норм процесуального права, які передбачені ЦПК України, як підстави для скасування рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням свідків, а також медичним документам щодо стану здоров`я ОСОБА_5 та супутніх витрат на його утримання, колегія суддів не бере їх до уваги, вважає їх необґрунтованими, оскільки зазначені доводи фактично зводяться лише до незгоди позивачки з їх оцінкою судом першої інстанції та до необхідності їх переоцінки судом апеляційної інстанції.

Водночас суд першої інстанції дослідив вказані вище докази, надав їм належну правову оцінку та обґрунтовано виходив із того, що вони не підтверджують у сукупності обов`язкових умов, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України. Зокрема, такі докази самі по собі не доводять умисного й свідомого ухилення відповідача від надання спадкодавцю необхідної допомоги за наявності можливості її надавати.

Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Отже, виходячи з наведеного, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, визнаючи, що суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 07 травня 2026 року в даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: