Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №569/9837/22 — Волинський апеляційний суд

Справа № 569/9837/22 Головуючий у 1 інстанції: Ковальов І. М.

Провадження № 22-ц/802/1126/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Власюк О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И В :

13 липня 2022 року засобами поштового зв`язку Акціонерне товариство «Альфа Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 04 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 291/08, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 39 600 доларів США, зі сплатою 10 % річних, з кінцевим терміном повернення до 02 березня 2018 року.

17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», що є правонаступником ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», та Публічним акціонерним товариством «Альфа Банк» укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило ПАТ «Альфа Банк» право вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» з фізичними особами. Згідно з вказаним договором відбулось відступлення права вимоги, зокрема і за договором про іпотечний кредит від 04 березня 2008 року № 291/08.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 вересня 2014 року у справі № 569/7106/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 04 березня 2008 року № 291/08 в загальній сумі 210 333,72 грн та судові витрати у справі.

Позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору, у результаті чого за період з 01 квітня 2014 року до 02 червня 2022 року утворилася заборгованість у розмірі 900 914,10 грн, з яких: 393 020,29 грн – сума заборгованості за ставкою 25 % на кредитну заборгованість по тілу кредиту; 17,56 грн – сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість по процентах; 456,24 грн – сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість по пені; 502 276,26 грн – сума заборгованості за інфляційними втратами на тіло кредиту; 472,60 грн – сума заборгованості за інфляційними втратами по процентах; 4 671,16 грн – сума заборгованості за інфляційними втратами по пені.

Ураховуючи наведене, АТ «Альфа Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за період з 01 квітня 2014 року до 02 червня 2022 року, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та пунктів кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання за договором про іпотечний кредит від 04 березня 2008 року № 291/08, у розмірі 900 914,10 грн та відшкодувати судові витрати.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02 травня 2023 року до участі у цій справі залучено правонаступника АТ «Альфа Банк» – Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі – АТ «Сенс Банк»).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 липня 2024 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач АТ «Сенс Банк», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 від імені відповідача ОСОБА_1 зазначала про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Справа в апеляційному порядку уже переглядалася.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 липня 2024 року було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2026 року ухвалену за результатами апеляційного розгляду постанову Рівненського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного суду № 7 від 07.07.2026 справу № 569/9837/22 передано на розгляд Волинському апеляційному суду у зв`язку із неможливістю утворити новий склад суду для розгляду цієї справи.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2026 року було залучено до участі у цій справі правонаступників відповідача ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 липня 2026 року цивільну справу призначено до розгляду на 14 год 30 хв 10 серпня 2026 року. Одночасно правонаступникам відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було надіслано копії апеляційної скарги та роз`яснено право подати відзив на апеляційну скаргу.

У відзивах на апеляційну скаргу правонаступники відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , від імені яких діє представник ОСОБА_4 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, учасники справи у призначене на 14 год 30 хв 10.08.2026 судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Як представник позивача, так і правонаступники відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , від імені яких діє представник ОСОБА_4 , подали суду клопотання про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У цій справі – це 19 серпня 2026 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити, а рішення суду скасувати з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт існування заборгованості у заявленому розмірі, а також факт отримання відповідачем кредитних коштів. Розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, розрахунок вимог за статтею 625 ЦК України здійснено Банком з порушенням правил застосування позовної давності. Також Банк здійснив нарахування не на фактичний залишок непогашеної заборгованості, що призвело до неправильного визначення розміру заявлених вимог. Крім того, кредитне зобов`язання було визначене в еквіваленті до іноземної валюти (долари США), а тому інфляційні втрати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, не підлягають стягненню, оскільки механізм індексації застосовується лише до грошових зобов`язань, визначених у гривні, а знецінення національної валюти компенсується валютним еквівалентом зобов`язання. Також суд врахував, що частина поданих позивачем документів, зокрема копія договору відступлення права вимоги та витяг із судового рішення, належним чином не засвідчені, як це вимагають норми процесуального законодавства, а тому не можуть бути покладені в основу висновків про доведеність позовних вимог.

Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з матеріалами справи встановлено, що 04 березня 2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі Філії «Відділення Промінвестбанку в м. Рівне» і ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 291/08, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 39 600 доларів CШA, що згідно з офіційним курсом Національного банку України на день укладення цього договору, було еквівалентом 199 980 грн, зі сплатою 10 % річних, з кінцевим терміном повернення до 02 березня 2018 року.

Також 04 березня 2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Рівне» і ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 293/08, відповідно до якого остання, як поручитель, поручається за виконання ОСОБА_1 обов`язків, які виникли на підставі договору.

17 грудня 2012 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» і ПАТ «Альфа Банк» уклали договір про відступлення прав вимоги.

Згідно з пунктом 2.1 цього договору ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» передає (відступає), а ПАТ «Альфа Банк» приймає кредитний портфель та зобов`язується сплатити за нього ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» грошову винагороду на умовах, визначених таким договором.

Відповідно до пункту 2.2 договору, внаслідок передачі кредитного портфеля за цим договором, новий кредитор набуває усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитним договором та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань, правом на звернення стягнення за зобов`язаннями позичальників на заставлене майно та іншими правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Таким чином, внаслідок укладення цього договору відбулася заміна кредитора, а саме ПАТ «Альфа Банк» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 04 березня 2008 року № 291/09, позичальником за яким була ОСОБА_1 ..

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 вересня 2014 року у справі № 569/7106/14-ц за позовом ПАТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили 07 листопада 2014 року, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 04 березня 2008 року № 291/08 в загальній сумі 210 333,72 грн та судові витрати у справі.

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів AT «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування AT «Альфа-Банк» на AT «Сенс Банк».

Звертаючись до суду із позовом, AT «Сенс Банк» вказувало на неналежне виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 04 березня 2008 року № 291/08, наявність заборгованості та просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за період з 01 квітня 2014 року до 02 червня 2022 року, розраховану на підставі частини другої статті 625 ЦК України та пунктів кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання, у розмірі 900 914,10 грн, з яких: 393 020,29 грн – сума заборгованості за ставкою 25 % на кредитну заборгованість по тілу кредиту; 17,56 грн – сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість по процентах; 456,24 грн – сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість по пені; 502 276,26 грн – сума заборгованості за інфляційними втратами на тіло кредиту; 472,60 грн – сума заборгованості за інфляційними втратами по процентах; 4 671,16 грн – сума заборгованості за інфляційними втратами по пені.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України.

Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім того, регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 вересня 2014 року у справі № 569/7106/14-ц, яке набрало законної сили 07 листопада 2014 року, підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальниці ОСОБА_1 перед банком за договором про іпотечний кредит від 04 березня 2008 року № 291/08 та його порушення.

Встановлено, що відбулася заміна кредитора, а саме ПАТ «Альфа Банк» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 04 березня 2008 року № 291/09.

Стягнуто з ОСОБА_1 та її поручителя ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 04 березня 2008 року № 291/08 в загальній сумі 210 333,72 грн та судові витрати у справі.

Отже, з моменту ухвалення цього судового рішення строк виконання зобов`язання за договором про іпотечний кредит від 04 березня 2008 року № 291/08 вважається таким, що настав, а договірні правовідносини перейшли в охоронні.

Банк втратив право нараховувати визначені договором проценти (за статтею 1048 ЦК України) та неустойку, але набув право на захист інтересів лише через статтю 625 ЦК України.

Ураховуючи наведене, вимоги банку про стягнення 393 020,29 грн – суми заборгованості за ставкою 25 % на кредитну заборгованість по тілу кредиту, розрахованої на підставі пунктів кредитного договору – не підлягають до задоволення.

Згідно з наданою позивачем на виконання вказівок Верховного Суду Інформацією про виконавче провадження встановлено, що виданий судом виконавчий лист у справі № 569/7106/14-ц на виконання заочного рішення суду від 17.09.2014 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованості за договором про іпотечний кредит від 04 березня 2008 року № 291/08 в загальній сумі 210 333,72 грн з 04.10.2016 по цей час перебуває на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Рівному.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У цій справі грошовим зобов`язанням ОСОБА_1 з 07.11.2014 (набрання судовим рішенням законної сили) стало виконання уже заочного рішення суду від 17.09.2014 про стягнення на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 210 333,72 грн, у зв`язку із чим позивач вправі нараховувати виключно 3% річних та інфляційні втрати і лише на стягнуту судом суму.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року № 916/190/18 зроблено висновок про те, що наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Крім того у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов?язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Зобов`язання, яке існувало у ОСОБА_1 перед кредитором на час звернення до суду з цим позовом є грошовим зобов`язанням, яке визначене за рішенням суду, що відображає обсяг заборгованості за кредитом, а тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша й абзац перший частини п`ятої статті 261 ЦК України).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням. Тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - постанова № 211) з 12 березня 2020 року на всій території України встановлений карантин.

Строк дії карантину уряд неодноразово продовжував, а відмінив о 24 годині 00 хвилин 30 червня 2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

За Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року (далі - Закон № 540-IX), розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12.

Згідно з цим пунктом під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, изначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

На підставі указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введений воєнний стан строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі цей строк неодноразово продовжувався та триває досі.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року (далі - Закон № 2120-ІХ), розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктами 18 і 19.

Пункт 18 передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Згідно з пунктом 19 у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

За змістом пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України саме у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу. Тому виключно до тих відносин не застосовуються положення статті 625 ЦК України (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 червня 2025 року у справі № 752/30967/21, від 5 листопада 2025 року у справі № 754/9673/24).

На підставі Закону України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30 січня 2024 року (далі - Закон № 3450-ІХ), пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладений у новій редакції.

Згідно з цими змінами у період дії воєнного стану в Україні, введеного указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

За Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 4 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключений.

Таким чином, впродовж строку дії воєнного стану позовна давність була продовжена від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року включно, а 30 січня 2024 року її перебіг зупинився до 03 вересня 2025 року включно.

Якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився на строк дії воєнного стану.

Звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували поданню позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (пункти 96-98, 154-155)).

У поданому 01.04.2024 відзиві на позовну заяву представник від імені відповідача заявила про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 1, а. с. 207-211).

Апеляційний суд бере до уваги те, що право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, існує до моменту усунення цього порушення й обмежується позовною давністю – останніми трьома роками, які передували поданню відповідного позову. На перебіг позовної давності впливають обставини, пов`язані з її зупиненням (стаття 263 ЦК України), перериванням (стаття 264 ЦК України) та продовженням (пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Законів № 2120-ІХ і № 3450-ІХ).

Позивач у липні 2022 року звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних за період з 01 квітня 2014 року до 02 червня 2022 року. Відповідач заявила про застосування позовної давності. Однак, позовна давність внаслідок запровадження та продовження дії карантину з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року не спливла щодо заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за період із 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року (відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)).

Тому обґрунтованими є вимоги позивача про їхнє стягнення лише за період з 02.04.2017 до 23.02.2022.

Посилання сторони відповідача на ту обставину, що кредитний договір надавався у доларах США, а тому відсутні підстави для нарахування індексу інфляції, який нараховується лише на грошову одиницю гривня – відхиляються апеляційним судом, оскільки у цій справі у відповідача виник обов`язок виконання грошового зобов`язання, визначеного уже не кредитним договором, а рішенням суду у грошовій одиниці гривня.

Позивач при зверненні з позовом у 2014 році розпорядився своїм правом на стягнення з відповідача усієї кредитної заборгованості саме у грошовій одиниці гривня.

Із наданого позивачем розрахунку нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат вбачається, що відповідач після ухвалення рішення суду частково його виконувала.

Так, станом на 02.04.2017 у відповідача була наявна непогашена заборгованість за рішенням суду у розмірі 203 113,72.

ПеріодРозмір грошового зобов`язання /грн/3% річних /грн/Інфляційні втрати /грн/Сплата боргу по рішенню

датасума /грн/

02.04.2017-25.04.2017203 113,72400,661 828,0225.04.2017200

26.04.2017-24.05.2017202 913,72483,662 637,8824.05.2017200

25.05.2017-26.06.2017202 713,72549,833 243,4226.06.2017200

27.06.2017-24.07.2017202 513,72466,06405,0324.07.2017200

25.07.2017-29.08.2017202 313,72598,63029.08.2017200

30.08.2017-24.10.2017202,113,72930,286 516,1524.10.2017200

25.10.2017-22.11.2017201 913,72481,271 817,2222.11.2017200

23.11.2017-26.12.2017201713,72563,692 017,1426.12.2017200

27.12.2017-24.01.2018201 513,72480,323 022,7124.01.2018200

25.01.2018-18.09.2018201 313,723 921,488 145,5918.09.2018525,32

19.09.2018-15.05.2019200 788,403 944,2615 114,2815.05.20197 574,50

16.05.2019-30.05.2019193 213,90238,21030.05.20191 056,94

31.05.2019-14.05.2020192 156,965 521,982 678,6114.05.20208 723,60

15.05.2020-28.05.2020183 433,36210,50550,3028.05.20201 172,39

29.05.2020-13.07.2020182 260,97687,21364,5213.07.20201 172,39

14.07.2020-19.08.2020181 088,58549,20019.08.20201 174,94

20.08.2020-31.08.2020179 913,64176,96031.08.20201 174,94

01.09.2020-27.10.2020178 738,70835,092 690,0227.10.20201 292,43

28.10.2020-15.12.2020177 446,27712,692 306,8015.12.20202 349,88

16.12.2020-09.04.2021175 096,391 654,397 095,4709.04.20215 313,41

10.04.2021-16.08.2021169 782,981 800,163 583,6116.08.20215 201,52

17.08.2021-31.08.2021164 581,46202,91031.08.20211 302,59

01.09.2021-30.09.2021163 278,87402,611 959,3530.09.20211 302,59

01.10.2021-18.11.2021161 976,28652,342 765,2618.11.20211 302,59

19.11.2021-30.11.2021160 673,69158,47030.11.20211 302,59

01.12.2021-18.01.2022159 371,10641,853 040,4818.01.20221 305,35

19.01.2022-31.01.2022158 065,75168,89031.01.20221 305,35

01.02.2022-23.02.2022156 760,40296,342 508,17--

Таким чином, за період з 02.04.2017 до 23.02.2022 загальний розмір інфляційних втрат становить 74 290,56 грн, 3 % річних – 27 729,94 грн, а всього на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України до стягнення підлягає 102 020,50 грн.

У зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_1 , обов`язок щодо відшкодування позивачу коштів у розмірі 102 020,50 грн покладається на її правонаступників – спадкоємців ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у рівних частках, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину.

У порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України спадкоємці ОСОБА_2 і ОСОБА_3 жодних доказів щодо обсягу та вартості спадкового майна не подали.

Ураховуючи наведене, з цих підстав не допускається відмова в позові.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 19 березня 2025 року у справі № 201/8538/16-ц, в такій ситуації, задовольняючи позов кредитора до спадкоємця, суд в резолютивній частині рішення зазначає дійсний розмір заборгованості, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та встановлює, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину. Цим суд встановлює порядок виконання рішення про стягнення заборгованості спадкодавця.

Спадкоємці відповідають не солідарно, а кожен у належній йому частці у спадщині.

Таким чином, з кожної з правонаступників необхідно стягнути на користь позивача по 51 010,25 грн, з яких: по 13 864,97 грн – 3 % річних, по 37 145,28 грн – інфляційні втрати.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про відмову в позові зроблені з неповним з`ясуванням обставин справи, дослідженням та оцінкою наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК).

Позовну заяву, апеляційну та касаційну скарги задоволено частково, а тому витрати по сплаті судового збору за їх подання необхідно стягнути пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із заявленої по майновій вимозі ціни позову 900 914,10 грн задоволено лише 102 020,50 грн, що становить 11,32 %.

Позивачем сплачено судовий збір: за подання позовної заяви – 13 513,71 грн; за подання апеляційної скарги – 16 216,45 грн; за подання касаційної скарги – 27 027,42 грн.

Ураховуючи наведене, відшкодуванню підлягають витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 6 424,95 грн (1 529,75 + 1 835,70 + 3 059,50), по 3 212,48 грн з кожного з правонаступників відповідача.

У разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , як правонаступника боржника ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 13 864 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн 97 коп – три проценти річних, 37 145 (тридцять сім тисяч сто сорок п`ять) грн 28 коп – інфляційні втрати за період з 02.04.2017 до 23.02.2022 та 3 212 (три тисячі двісті дванадцять) грн 48 коп судового збору у межах вартості майна, одержаного нею у спадщину.

Стягнути з ОСОБА_3 , як правонаступника боржника ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 13 864 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн 97 коп – три проценти річних, 37 145 (тридцять сім тисяч сто сорок п`ять) грн 28 коп – інфляційні втрати за період з 02.04.2017 до 23.02.2022 та 3 212 (три тисячі двісті дванадцять) грн 48 коп судового збору у межах вартості майна, одержаного нею у спадщину.

У решті позову – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – суддя

Судді