Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №154/560/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 154/560/26 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А. А.

Провадження № 22-ц/802/1119/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А. К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 08 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Кошельок» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 09.08.2021 між позивачем та відповідачем укладено електронний кредитний договір № 2854803567-425337, який підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором та акцептований відповідачем в порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець надав відповідачу кредит в сумі 5500 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування коштами.

Кредит видавався строком на 22 дні, із дисконтною відсотковою ставкою – 1,8500000000000001 % на добу. Базова процентна ставка становить 2,2% на добу.

Відповідно до п. 3.6., 3.7 договору строк кредитування було продовжено на 90 днів, тобто з 31.08.2021 по 28.11.2021, за ставкою 2,2% на добу.

Кредитодавець свої зобов`язання виконав в повному обсязі. Однак відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, не повернув кошти та не сплатив проценти за користування кредитом.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором від 09.08.2021 утворилась заборгованість: заборгованість за кредитом – 4 779 грн; заборгованість за нарахованими процентам за користування кредитом – 9201,71 гривень.

Оскільки відповідач не виконала зобов`язання за кредитним договором, тому позивач просить стягнути з неї заборгованість за кредитним договором від 09.08.2021 в розмірі 13980,71 грн та 2662,40 грн судового збору та 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Володимирського міського суду Волинської області 08 червня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № №2854803567-425337 від 09.08.2021 в сумі 13980,71 гривню.

Стягнуто ОСОБА_1 в користь ТОВ «Кошельок» 2662,40 гривень судового збору та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник відповідач Барташук І.Є., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ТОВ «Кошельок».

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що позивачем не надано жодних доказів, що підтверджують підписання відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора. Надані позивачем документи також не доводять факт наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів, що номер банківської карти, який вказаний як номер картки відповідача, належить саме їй. Крім того, не зазначено номер банківської карти ні в укладеному договорі, ні в решті підписаних нібито відповідачем документів про надання фінансового кредиту, не надано таких письмових доказів суду. Відтак, з огляду на докази наявні в матеріалах справи, відсутня можливість ідентифікувати належність зазначеної банківської картки відповідачу, оскільки повної інформації щодо банківської картки не надано. Отже, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які: підтверджують факт укладення кредитного договору; вказують на наявність у скаржника заборгованості; підтверджують факт передання спірних грошових коштів скаржнику; підтверджують те, що позивачем сформовано до відповідача вимогу за кредитним договором відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 18 серпня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.08.2021 між ТзОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №2854803567-425337, який підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором та акцептований відповідачем в порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1.1 договору, позивач надав відповідачу кредит в розмірі 5500 грн, перерахувавши кошти на банківську картку № НОМЕР_1 , яку ОСОБА_1 вказала в особистому кабінеті, на яку позивач повинен перерахувати кошти згідно з договору .

За користування кредитом відповідач зобов`язався сплатити позивачу 1,85% на добу (лояльний період).

Базова процентна ставка становить 2,2% на добу за продовжений строк користування кредитом визначений п. 3.5., 3.6., 3.7., 3.8.

Відповідач у відзиві на позов не заперечує факт укладення кредитного договору, отримання коштів в розмірі 5500 гривень та їх не повернення у строк, передбачений договором, а тому дані обставини не підлягають доказуванню.

Згідно з п. 2.1. договору сторони визначили, що строк кредитування становить 22 днів, з можливістю подовження.

У п. 2.2. договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1. договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Відповідно до п. 3.6. сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом на наступних умовах:

зобов`язання щодо повернення основної суми переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п.3.7.);

з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8.).

Оскільки відповідач до спливу лояльного періоду не виконав обов`язок і не повернув кредит та продовжив користуватись кредитом після закінчення лояльного періоду, що за кредитним договором є відкладальною обставиною, а тому строк користування кредитом продовжився на 90 днів, тобто до 28.11.2021.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості встановлено, що у відповідача існує заборгованість за кредитним договором від 09.08.2021 в розмірі 13980,71 грн, яка складається із заборгованість за кредитом – 4 779 грн та заборгованості за нарахованими процентам за користування кредитом – 9201,71 гривень.

ТОВ «Кошельок» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, перерахувавши 09 серпня 2021 року кредитні кошти у розмірі 5500 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідач ОСОБА_1 вказала в особистому кабінеті як банківську картку, на яку кредитодавець повинен перерахувати кошти.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у відповідача ОСОБА_1 у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 13980,71 грн, з яких: 4779,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 9201,71 грн - заборгованість за відсотками.

Задовольняючи позов ТОВ «Кошельок», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань щодо повернення наданого їй кредиту у строки, передбачені кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 13980,71 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, та яка підлягає стягненню з неї на користь товариства. Крім того, у зв`язку із задоволенням позову та наявних у справі доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язана їх компенсувати у зазначеному розмірі, оскільки клопотання про зменшення розміру таких витрат вона не подала.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду щодо наявності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором в заявленому розміру.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На підтвердження укладення кредитного договору № 2854803567-425337 від 09 серпня 2021 року з ОСОБА_1 позивач ТОВ «Кошельок» надав електронний доказ в паперовій формі. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 був сформульований правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.

Наданий позивачем доказ - електронний договір № договору № 2854803567-425337 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 09 серпня 2021 року у паперовій формі, посвідчений в порядку, передбаченому законом, що спростовує доводи сторони відповідача про те, що рішення суду ґрунтується на доказах, які відповідач ставить під сумнів, оскільки позивачем електронний доказ поданий у визначеній законом формі, що не викликає жодних сумнівів у відповідності поданої копії (паперової) оригіналу.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що позивач надав належний розрахунок заборгованості на підтвердження розміру заборгованості позичальника, а також кредитний договір, який містить усі істотні умови договору та був укладений в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи і згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України вважається укладеним в письмовій формі.

Урахувавши, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором на користь позивача ТОВ «Кошельок».

На підставі встановлених у цій справі обставин, а також підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором, розмір якої відповідачем не спростовано, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором від 09 серпня 2021 року у розмірі 13980,71 грн, з яких: 4779 грн – заборгованість за сумою кредиту; 9201,71 грн – заборгованість за відсотками за користування позикою, є правильним та узгоджується з наведеними нормами матеріального права та встановленими у справі обставинами. Разом з тим, відповідач не спростувала тієї обставини, що платіжна картка, на яку були перераховані кредитні кошти у розмірі 500 грн, належить не їй, а іншій особі. Відповідач також не подала контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності.

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, правильним також є висновок суду про стягнення на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 в користь ТОВ «Кошельок» судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп, та витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 гривень.

З врахуванням досліджених доказів, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання ОСОБА_1 грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором та невиконання зобов`язань, які вона взяла на себе, зокрема: не повернення у передбачені в договорах строки грошових коштів та нарахованих відсотків.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що TOB «Кошельок» належними доказами підтверджено факт отримання відповідачем кредитних коштів за названим договором та наявності відповідної заборгованості за ним.

Презумпція правомірності договору не спростована, а отже, всі права, набуті сторонами за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають безумовному виконанню, в тому числі примусовому.

Договір у встановленому порядку недійсним не визнаний.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.

Доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 липня 2026 року відстрочено сплату судового збору у розмірі 3993,60 гривень за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 08 червня 2026 року, до ухвалення судового рішення Волинським апеляційним судом.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то судовий збір в розмірі 3993,60 гривень підлягає стягненню з ОСОБА_1 в дохід держави.

Керуючись ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володимирського міського суду Волинської області від 08 червня 2026 року залишити без змін.

Стягнути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) в дохід держави 3993,60 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді: