Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №320/23946/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Київ Справа № 320/23946/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доІНФОРМАЦІЯ_1

провизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач / ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач / ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не розгляді заяви ОСОБА_1 на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 04.04.2025 року.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі п.1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 04.04.2025 року та за наслідками її розгляду прийняти рішення у відповідності до вимог п. 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 видати ОСОБА_1 довідку про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період із зазначенням строку відстрочки за формою, встановленою Додатком 6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач з метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки, однак ІНФОРМАЦІЯ_1 не розглянув подану заяву та не прийняв за результатами такого розгляду рішення, яке б породжувало для ОСОБА_1 юридичні наслідки. За твердженнями позивача, така бездіяльність відповідача порушує його законне право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2025 позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 відкрито провадження у справі, суд ухвалив розгляд справи здійснювати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення (виклику) учасників справи.

Копія позовної заяви та копії доданих до неї документів отримані представником відповідача 16.06.2025 засобами поштового зв`язку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Станом на момент розгляду справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином шляхом надсилання копії ухвали на його юридичну адресу, яке було 16.06.2025 вручено за довіреністю його представнику.

Враховуючи положення частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 вважається такою, що вручена відповідачу.

Згідно із частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що відповідач по справі своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, з метою додержання розумного строку розгляду справи, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

05 квітня 2025 року засобами поштового зв`язку, ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До заяви було долучено:

- довідку про здобувача освіти №574525 сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти 28.01.2025 11:36:01;

- копію паспорту ОСОБА_1 ;

- копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1 .

Листом від 09.04.2025 № 1982 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив позивачу, що Порядком проведення призову громадянина військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 560 від 16.05.2024 визначений спосіб подання заяви на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації шляхом подання заяви особисто, а при продовженні строку проведення мобілізації шляхом подання заяви особисто чи надсиланням, тому ОСОБА_1 необхідно прибути в ІНФОРМАЦІЯ_1 (кабінет № 7) з паспортом громадянина України, військово-обліковим документом та особисто подати документи (або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку), що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді заяви про відстрочку та не прийнятті за результатами такого розгляду рішення, яке б породжувало юридичні наслідки, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України закріплено обов`язок громадянина України щодо захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Визначено, що громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до положень пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

В подальшому, Указами Президента України воєнний стан та загальна мобілізація продовжувались. На момент розгляду цієї справи воєнний стан та загальна мобілізацію в України триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), який закріплює загальні засади проходження в Україні військової служби визначає.

За вимогами статті 1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, у тому числі, проходження військової служби.

Приписами частини 5, 7 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону №3543-ХІІ, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Суд звертає увагу, що з 18.05.2024 змінено порядок отримання відстрочки від військової служби, оскільки внесені зміни до статті 23 Закону №3543-XII. Також із вказаної дати набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі - Порядок №560, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.

Так, у відповідності до пункту 56, абзацу першого пункту 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з абзацом 1, 2 пункту 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Відповідно до приписів пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов`язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п`ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.

Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаному продовжується автоматично, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.

Аналіз вищезазначених положень Порядку № 560 дає підстави виснувати, що станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду цієї справи, комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 наділено повноваженнями розглядати питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Водночас, Порядок № 560 поряд з вимогою щодо особистого подання військовозобов`язаним заяви про відстрочку не конкретизує спосіб, в який таке подання має бути вчинене - внаслідок особистого прибуття військовозобов`язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, внаслідок надіслання заяви засобами поштового зв`язку, внаслідок направлення заяви електронною поштою, тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 підтримала правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2024 у справі № 990/305/23, згідно з якою у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права.

Зважаючи на відсутність у положеннях Порядку № 560 способу, за якого має бути подана заява про відстрочку, визначальним є встановлення, чи відповідав спосіб подання документів, обраний позивачем, вимогам щодо особистого подання заяви.

Суд при розгляді даного спору акцентує увагу на тому, що вчинення дій особисто передбачає вчинення дій особою від власного імені, персонально.

Суд зауважує, що ключовим для висновку про вчинення дії особисто є вчинення дії у такий спосіб, який би гарантував належну верифікацію особи, яка вчиняє дію, саме як особи, від імені якої така дія вчиняється. У протилежному випадку відсутні підстави вважати, що дія вчинена особою персонально, тобто особисто.

Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI визначає поняття верифікація як порівняння даних (параметрів), у тому числі біометричних, для встановлення тотожності особи документам або інформації з Реєстру для підтвердження їх ідентичності (пункт 10 частини першої статті 3 Закону).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем подано заяву про надання відстрочки засобами поштового зв`язку.

Так, Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, не містять положень щодо верифікації (ідентифікації) відправника при надсиланні поштової кореспонденції засобами поштового зв`язку, окрім подання для пересилання поштового переказу, сума якого підлягає фінансовому моніторингу.

Таким чином, подання заяви про відстрочку за допомогою засобів поштового зв`язку у спірних правовідносинах не забезпечило верифікацію (ідентифікацію) особи, що звертається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із відповідною заявою.

Також, на переконання суду, військовозобов`язаний має саме пред`явити військово-обліковий документ, в тому числі військово-обліковий документ в електронній формі, а не надати його копію або додати його копію до відповідної заяви.

Отже, зауваження відповідача, викладені у листі від 09.04.2025 № 1982 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.04.2025 суд вважає слушними.

Проте, в контексті надання оцінки спірним правовідносинам, суд звертає увагу, що з наявних у справі доказів суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично не розглянуто по суті заяву ОСОБА_1 від 04.04.2025 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Протягом розгляду даної справи відповідач не надав до суду доказів розгляду у встановленому законом порядку вищезазначеної заяви про відстрочку.

В контексті викладеного, суд зауважує, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання поштою від ОСОБА_1 заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права повен був прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в такому, в якому вправі був надати оцінку дотримання порядку звернення позивачем із заявою про відстрочку.

Лист від 09.04.2025 № 1982, яким позивача повідомлено про необхідність особистого подання відповідної заяви до ІНФОРМАЦІЯ_1 з одночасним пред`явленням військово-облікового документу, за своєю суттю не є управлінським рішенням суб`єкта владних повноважень з питань надання відстрочки, окрім того не містить у собі доказів розгляду заяви позивача від 04.04.2025 відповідною комісією з прийняттям, передбаченого Порядком №560, управлінського рішення, а навпаки підтверджує, що відповідачем не розглядалось питання про надання позивачу відстрочки.

У свою ж чергу відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17.04.2019 у справі №342/158/17, як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Суд наголошує, що постанова КМУ № 560 від 16.05.2024 передбачає обов`язок відповідача або надати відстрочку, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову, форма якого затверджена цією ж постановою.

Необхідність особистого подання як того вимагає пункт 58 Порядку №560 за місцем перебування на військовому обліку відповідної заяви за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5, з одночасним пред`явленням військово-облікового документу на переконання суду, не є у розумінні вимог вказаного вище Порядку №560 перешкодою для розгляду заяви позивача, та для її фактичного не розгляду.

На переконання суду, у разі наявності у відповідача підстав вважати, що позивачем подано заяву про відстрочку з порушенням вимог Порядку № 560, такі могли бути покладені ним в обґрунтування відмови у наданні відстрочки за такою заявою. Проте, підставою для її не розгляду такі підстави слугувати не можуть, адже такого не передбачено Порядком № 560.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.04.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Разом з цим, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти конкретне рішення про надання відстрочки позивачу, оскільки встановлення наявності у позивача права на відстрочку не розглядалось та не досліджувалось відповідачем, як уповноваженим на те органом, не досліджувалось питання документального підтвердження такого права з урахуванням наданих позивачем документів, достатності поданих позивачем документів для надання йому відстрочки, відповідності їх подання вимогам Порядку №560, тощо.

Також, суд не вбачає правових підстав для зобов`язання відповідача видати позивачу довідку про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оскільки видачі зазначеній довідці передує розгляд комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 заяви про надання відстрочки разом з доданими до неї документами та за результатами її розгляду прийняття рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, оформлене протоколом, що в спірних правовідносинах не відбулося.

Відтак, на переконання суду, вищезазначені вимоги є передчасними, з огляду на відсутність будь-якого управлінського рішення відповідача, прийнятого за результатом розгляду заяви позивача від 04.04.2025, відповідно до Додатку 7, Постанови № 560 в редакції на момент подання заяви позивачем.

У той же час, з огляду на встановлену протиправну бездіяльність відповідача, з метою захисту порушених прав позивача, слід зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити розгляд заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».

Також, суд вважає за необхідне зауважити, що в ході розгляду цієї справи не надавалась оцінка наявності або відсутності у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки відповідачем не приймалося жодного рішення по суті порушеного питання, що позбавляє суд можливості встановити правомірність або протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо вказаної обставини.

Пунктами 1 - 10 частини 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями частини 1 статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Київський окружний адміністративний суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1211,20 грн., згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено.

Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.04.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити розгляд заяви ОСОБА_1 від 04.04.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ухвалити рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, передбачене пунктом 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.