Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №280/6220/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року Справа № 280/6220/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має підставу на звільнення з військової служби, передбачену пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме по догляду за матір`ю – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інвалідом ІІ групи, котра потребує постійного стороннього догляду;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має підставу на звільнення з військової служби, передбачену пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме по догляду за матір`ю – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інвалідом ІІ групи, котра потребує постійного стороннього догляду та прийняти по ньому законне мотивоване рішення, з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач звернувся до командування ВЧ НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби під час воєнного стану на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі – Закон №2232-XII) у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю IІ групи, а саме рідною матір`ю позивача, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду. Однак зазначений рапорт не було розглянуто оскільки він був поданий не особисто військовослужбовцем, а його представником, що суперечить вимогам п. 2 розділу І порядку № 531 та статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, яким передбачено обов`язкове особисте подання рапорту, та через те, що ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив ВЧ НОМЕР_1 . Позивач з такою позицією відповідача не погоджується, вважає відмову протиправною. Просить позов задовольнити.

Відповідач позовну заяву не визнав, у відзиві вх. № 38687 від 09.07.2026 вказує, що позивач повинен був подати рапорт про звільнення «по команді» командиру 1 зенітно-ракетного відділення зенітно-ракетного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , який у свою чергу мав його завізувати та передати командиру взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , після чого рапорт мав потрапити до командира механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та вже з його візою до командира військової частини НОМЕР_1 , який і уповноважений розглянути рапорт та прийняти відповідне кінцеве рішення по суті питання викладеного у ньому. Поряд із цим, 03.06.2026 представником позивача до військової частини НОМЕР_1 , засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта», у вигляді додатку до адвокатського запиту, надіслано рапорт позивача від 19.05.2026, тобто не «по команді», а з порушенням порядку, встановленого Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та Положенням №1153/2008. При цьому, у рапорті відсутнє обґрунтування неможливість звернення з таким рапортом до безпосереднього керівника та не зазначено обставин, які перешкоджають розгляду такого рапорту безпосереднім командиром. Крім того, як вбачається із матеріалів справи, рапорт про звільнення з військової служби до відповідача надійшов 04.06.2026, водночас відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.08.2025 №236, позивач самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , а саме 14.08.2025 не повернувся із відпустки. 27.08.2025 матеріали службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини позивачем направлено до Державного бюро розслідувань для прийняття відповідного процесуального рішення. Так, звільнення за нормами Закону № 2232-XII можливо лише після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України. Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що військова частина НОМЕР_1 , повідомляючи позивача про неможливість прийняти позитивне рішення по суті його рапорту про звільнення з військової служби - правомірно та обґрунтовано виходила із наявності тих обставин, які унеможливлюють вирішення порушеного позивачем питання, зокрема, самовільне залишення позивачем військової частини. Також відповідач вважає, що вимога позивача про зобов`язання звільнити його з військової служби є передчасною та такою, що не відповідає обраному способу захисту права. Просить відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 24.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/6220/26. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання протягом шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 4 ст. 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у ВЧ НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.

03.06.2026 представник позивача, засобами поштового зв`язку, подав адвокатський запит та рапорт позивача, в якому ОСОБА_1 просив про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" (у зв`язку з наявністю одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII.

За результатами розгляду адвокатського запиту вх.№ 18942/р від 04.06.2026, командир ВЧ НОМЕР_1 надав представнику позивачу відповідь №2571/1206/ВихЗПІ від 05.06.2026, в якій зазначив, що станом на дату надання відповіді солдат ОСОБА_3 , перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з самовільним залишенням військової частини НОМЕР_1 від 22 вересня 2025 року. Матеріали службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини направленні 27.08.2025 року до ДБР м. Київ. Також зазначає, що рапорт подано не особисто військовослужбовцем, а його представником, що суперечить вимогам п. 2 розділу І порядку № 531 та статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, яким передбачено обов`язкове особисте подання рапорту. Законодавством не передбачено можливості звернення з рапортом на звільнення представника в інтересах особи або через представника особи.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у розгляді рапорту про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII, позивач звернувся до суду із позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Частиною 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ (тут і в подальшому в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Згідно із статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі – Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався та безперервно триває до теперішнього часу.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII.

Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (в редакції чинній на час звернення із рапортом про звільнення) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частина 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі – Положення, тут і в подальшому в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Підпункт 2 п. 225 Положення передбачає, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пункт 234 Положення визначає, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.4 п.241 Положення).

За приписами пункту 2 розділу І, пунктів 1,2, 3, 4, 5 розділу ІІІ Порядку №531, з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

У паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок « ІНФОРМАЦІЯ_3 »; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Згідно з пунктом 9 розділу ІІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням документів, підтверджуючих наявність підстав для звільнення, до безпосереднього командира (начальника), а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого командира (начальника); розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби або мотивованої відмови у задоволенні рапорту. При цьому, здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Отже, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи обґрунтована відмова у задоволенні рапорту.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 280/7446/24, від 08 липня 2025 року у справі № 580/6020/22.

Водночас, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Отже, остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про його звільнення має бути прийняте посадовою особою, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Матеріалами адміністративної справи не підтверджується факт звернення позивача до командування Військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом про звільнення.

Так, представник позивача звернулась до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом вх.№ 18942/р від 04.06.2026, в якому просила надати інформацію стосовно розгляду рапорту військовослужбовця, ОСОБА_1 , щодо його звільнення на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII.

При цьому направлення на адресу відповідача адвокатського запиту не може бути розцінено судом як належне подання рапорту (прохання про сприяння реалізації закріплених законодавством прав та інтересів) про звільнення з військового обліку, оскільки відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

Таким чином, адвокатський запит не може містити жодної іншої вимоги, ніж визначені наведеною вище статтею, тим більш, вимогу про вчинення певних дій в інтересах іншої особи.

Так, з метою реалізації свого права позивач має можливість звернутися особисто або через представника (у тому числі адвоката) на підставі документів, які посвідчують представницькі функції та їх обсяг. Однак, таке звернення оформлюється відповідною заявою. Слід також зауважити, що після направлення адвокатського запиту виникають правовідносини саме між адвокатом і органом, до якого цей запит був спрямований.

Отже, відповідь відповідача, незгода з якою стала підставою для звернення до суду з даним позовом, не породжує для позивача будь-яких прав, обов`язків та правових наслідків.

Так, суд зауважує, що поданий представником позивача адвокатський запит інформаційного характеру не може вважатись рапортом військовослужбовця, поданим по команді для належного розгляду питання про звільнення.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (стаття 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Оскільки у даній справі в межах спірних правовідносин не встановлено протиправних дій/бездіяльності або рішень відповідача, які б порушували права позивача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовної заяви розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 18.08.2026.

Суддя Л.Я. Максименко