Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №260/5157/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 серпня 2026 року м. Ужгород№ 260/5157/26

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яким просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського МРУ МЮ України про накладення штрафу від 02.07.2026 р. у розмірі 10200 грн. у виконавчому провадженні № 79654952.

Позовна заява мотивована тим, що органом Пенсійного фонду України було виконано у добровільному порядку рішення Закарпатського окружного адміністративного суду № 260/5768/24. Зокрема, Сума заборгованості, яка утворилася після виконання вищезазначеного рішення суду гр. ОСОБА_1 складає 265 181, 65 грн за період з 03.09.2024 р. по 30.11.2025 р. Дана сума боргу облікована Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Разом з тим, як зазначає представник позивача, 07 липня 2026 року на адресу територіального органу Пенсійного фонду України надійшла постанова державного виконавця про накладення штрафу від 02.07.2026 р. у виконавчому провадженні № 79654952.

Після отримання такої позивач повідомив орган Державної виконавчої служби про виконання рішення суду в такій справі в добровільному порядку. Незважаючи на це, державний виконавець виніс постанову та наклав штраф за невиконання рішення суду.

Вказане рішення відповідача представник позивача вважає протиправним, оскільки визначальною ознакою для накладення штрафу є саме невиконання рішення суду без поважних причин. В свою чергу в спірних правовідносинах боржник вжив конкретні заходи з метою виконання рішення суду.

Відповідачем ухвалу про відкриття провадження в даній справі отримано 23.07.2026 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 15). Відповідач відзив на позовну заяву не подав. Судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано достатній строк для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 23 жовтня 2024 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/5768/24 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_2 .

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу роботи на посаді судді, з якого обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці таких періодів: період строкової військової служби з 25.03.1982 по 19.12.1982; період військової служби в Демократичній Республіці Афганістан з 20.12.1982 по 05.08.1984; період строкової військової служби з 06.08.1984 по 08.08.1984; період навчання з 01 09.1986 по 28.06.1990 та відмови у перерахунку пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, з якого обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці такі періоди: період строкової військової служби з 25.03.1982 по 19.12.1982; період військової служби в Демократичній республіці Афганістан з 20.12.1982 по 05.08.1984 на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці; період строкової військової служби з 06.08.1984 по 08.08.1984 та половину періоду навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1986 по 28.06.1990.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 з 03.09.2024 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вказаних періодів в розмірі 76 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням проведених виплат.

28 серпня 2025 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області задоволено частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року в адміністративній справі № 260/5768/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії змінити, а саме, в абзаці четвертому резолютивної частини цього рішення суду виключити формулювання «судді, який працює на відповідній посаді».

Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського МРУ МЮ України 24 листопада 2025 року було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного вище рішення суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 260/5768/24 у виконавчому провадженні № 79654952.

Листом від 05 грудня 2025 року № 0700-0401-5/74155 Головне управління повідомило відповідача, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 260/5768/24 виконано в добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження. Нарахована різниця в пенсії за минулий час (з урахуванням виплачених сум) з 03 вересня 2024 року по 30 листопада 2025 року у сумі 265181,65 грн облікована в електронній пенсійній справі стягувача та буде виплачена в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України.

В подальшому постановою головного державного виконавця Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області про накладення штрафу від 02 липня 2026 року у виконавчому провадженні № 79654952 на боржника, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, накладено штраф у розмірі 10200 грн за невиконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 260/5768/24 без поважних причин.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу від 02.07.2026 р. у виконавчому провадженні № 79654952, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами 2, 4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Частинами 2 та 3 статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частинами другою, четвертою статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені в Законі України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ).

Згідно із приписами статті 26 Закону № 1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт перший частини першої); виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина п`ята); за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частина шоста).

Стаття 63 Закону № 1404-VІІІ визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, а саме, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (частина перша цієї статті); у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга цієї статті); виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (частина третя цієї статті).

Згідно з ч. 1 ст. 75 Закону № 1404-VІІІ, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 75 Закону № 1404-VІІІ).

Виходячи із зазначених вище норм Закону № 1404-VІІІ, підставою для накладення на боржника штрафу є встановлення державним виконавцем факту невиконання без поважних причин боржником рішення, яким його зобов`язано особисто вчинити певні дії.

Накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Накладення штрафу є заходом покарання, а тому можливість накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Відтак, законодавець передбачає дві складові, які повинен здійснити державний виконавець перед тим, як застосувати до боржника штраф. По-перше, перевірити виконання рішення боржником та, по-друге, впевнитися, що рішення суду не виконане без поважних причин.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 р. у справі № 360/3573/20 зазначив, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що предметом спору у цій справі є правомірність винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу на боржника, відтак факт невиконання без поважних причин боржником рішення суду, невжиття заходів з метою виконання рішення суду, є суттєвою обставиною, яка впливає на правильність вирішення спору.

Судом встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року в адміністративній справі № 260/5768/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 з 03.09.2024 р. перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вказаних періодів в розмірі 76 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням проведених виплат.

Таким чином, на виконання судового рішення боржник повинен був здійснити з 03 вересня 2024 року перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вказаних періодів в розмірі 76 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням проведених виплат.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснено перерахунок пенсії, проте, як зазначає представник позивача нарахована різниця в пенсії за минулий час (з урахуванням виплачених сум) в розмірі 265181,65 грн за період з 03.09.2024 р. по 30.11.2025 р. облікована в електронній пенсійній справі позивача та буде виплачена в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 р. № 821.

Такі дії боржника суперечать вимогам чинного законодавства та постановленому у справі № 260/5768/24 судовому рішенню, оскільки з 03 вересня 2024 року позивач повинен був здійснити не тільки перерахунок, а й виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Відтак наведені обставини не можуть свідчити про фактичне і повне виконання позивачем рішення суду станом на день прийняття постанови про накладення штрафу.

Окрім того, суд звертає увагу й на те, що боржник, на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, не надав державному виконавцю жодних доказів вчинення дій, спрямованих на повне фактичне виконання рішення суду (зокрема, щодо дати виплати нарахованої різниці в пенсії у повному розмірі), тому державний виконавець правомірно наклав штраф відповідно до вимог ч. 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII.

Що ж стосується доводів позивача про те, що невиконання судового рішення зумовлено недостатнім фінансовим забезпеченням пенсійного органу, то суд зауважує, що боржником не надано органу державної виконавчої служби документів, які б підтверджували відсутність бюджетних асигнувань чи фактичну неможливість здійснення виплати (копії кошторисів, довідок органів казначейства, інформації про залишки коштів на рахунках тощо), а також не доведено, що ним вживались заходи з метою отримання відповідного фінансування.

Таким чином, доводи позивача про відсутність бюджетного фінансування як на поважну причину невиконання рішення не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки такі обставини не були належним чином підтверджені органу державної виконавчої служби під час примусового виконання та не доведені належними і допустимими доказами в суді.

Окремо суд звертає увагу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 р. у справі № 320/51895/25 постанову Кабінету Міністрів України № 821 визнано протиправною та нечинною. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 р. зазначене рішення залишено без змін. Отже, у справі № 320/51895/25 встановлено протиправність Порядку № 821, який діяв з 17.07.2025 р. до 08.06.2026 р.

Отже, правова підстава, на яку покликається позивач в обґрунтування виплати заборгованості виключно в межах бюджетних асигнувань та у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 821, втратила чинність.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що ГУ ПФУ у Закарпатській області на момент прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу (02.07.2026 р.) неналежно виконало рішення суду у спосіб, встановлений судом.

Будь-які належні та допустимі докази на підтвердження вчинення органом Пенсійного фонду необхідних дій, спрямованих на виконання вказаного рішення, відсутні в матеріалах справи.

Відтак, оскаржувана постанова про накладення штрафу в сумі 10200 грн державним виконавцем винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з метою недопущення порушень положень Закону № 1404-VIII, а тому є правомірною та скасуванню не підлягає.

З врахуванням наведеного суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не виконує судове рішення у справі № 260/5768/24 без поважних причин, за відсутності перешкод для виконання судового рішення.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України, розглядаючи справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 р. вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Таким чином, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. При цьому, добровільне виконання боржником судового рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є законодавчо встановленим обов`язком такого боржника. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про правомірність оскарженої постанови від 02 липня 2026 року про накладення на позивача штрафу в розмірі 10200 грн за невиконання без поважних причин рішення суду у виконавчому провадженні № 79654952, адже рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року з врахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі № 260/5768/24 є не виконаним.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не належать.

На підставі наведеного та керуючись ст. 9, 14, 90, 134, 139, 242-246, 271, 287 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 та 287 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк