Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №240/24872/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/24872/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати підпункти 3.1. та 3.2. пункту 3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.05.2025 №3062 "Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 " в частині відносно призупинення ОСОБА_1 виплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди, починаючи із січня 2025 року;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.01.2025 №29 в частині відносно призупинення ОСОБА_1 виплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди, починаючи із січня 2025 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, премію та додаткову винагороду виплату якої призупинено наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.05.2025 №3062 "Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 " та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.01.2025 №29.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем протиправно винесено спірний наказ про визнання позивача таким, що самовільно залишив військову частину та у зв`язку з цим, призупинено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди, оскільки відповідачем не вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення. В результаті винесення неправомірного наказу були порушені конституційні права позивача, як військовослужбовця, у спосіб безпідставного визнання його таким, що без поважних причин самовільно залишив військову частину в умовах воєнного стану, та припинення виплат грошового забезпечення з 27.01.2025.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що в позовній заяві не наведено жодного доказу щодо звернення Позивача до будь-якого командира свого підрозділу Військової частини НОМЕР_1 або Територіального центру комплектування та соціальної підтримки або Військової Служби Правопорядку із рапортом та відповідними доказами про зазначення підстав його відсутності на службі протягом всього періоду такої відсутності. Службове розслідування проведене стосовно позивача законним та таким, яке проведено відповідно до вимог Порядку 608, а тому підстави для скасування наказів командира Військової частини НОМЕР_1 – відсутні. Звертає увагу на відсутність підставі у Позивача на отримання виплат як грошового забезпечення так і додаткової винагороди в період з 27.01.2025 року.

Представник позивача із доводами відповідача не погодилася та подала до суду додаткові пояснення. У відповіді на відзив вказала, що наведені у відзиві доводи є необґрунтованими, ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними та допустимими доказами, суперечать вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Статутів Збройних Сил України та Порядку проведення службових розслідувань у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №608.

У зв`язку із відрахуванням зі штату та призначенням на посаду судді Житомирського апеляційного суду судді Панкеєвої В.А. від 02.01.2026 №01-01-ос призначено повторний автоматизований розподіл даної адміністративної справи.

За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2026 адміністративну справу №240/24872/25 передано для розгляду головуючому судді Токаревій М.С.

Ухвалою суду прийнято до провадження адміністративну справу № 240/24872/25.

Представник позивача подала до суду клопотання про долучення доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації, та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.09.2024 №276 зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Після попереднього огляду у підрозділі, 08.01.2025 позивач був направлений до зведеного медичного загону ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де його було оглянуто неврологом, встановлено діагноз – вертеброгенна люмбаргія з помірним больовим синдромом та поставлена під питання полінейропатія. було надано рекомендації пройти МРТ 3 відділу хребта та ЕНМТ верхніх кінцівок та правової ноги.

13.01.2025 Позивачем із дозволу свого безпосереднього командира було пройдено обстеження ЕНМГ в клініці вертебрології та нейроортопедії « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та отримано протокол обстеження.

17.01.2025 позивач повторно звернувся до свого безпосереднього командира та бойового медика підрозділу зі скаргами на стан здоров`я.

За фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 наказом командира військової частини від 27.01.2025 №1063 призначено службове розслідування.

Відповідно до наказу командира частини (по стройовій частині) від 27.01.2025 №29 солдату ОСОБА_1 призупинено виплату грошового і здійснення речового забезпечення з 27.01.2025 та знято з котлового забезпечення зі сніданку 28.01.2025 року, з підстав самовільного залишення ним розташування Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2025 №2757, проведення службового розслідування перепризначено та доручено провести тимчасово виконуючому обов`язки командира НОМЕР_2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_2 .

За наслідками службового розслідування та зібраних матеріалів складено Акт службового розслідування від 05.05.2025.

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.05.2025 №3062 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 » було визначено службове розслідування вважати завершеним.

За фактом самовільного залишення військової частини в умовах воєнного стану без поважних причин, стрільцем-снайпером 3-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 , для прийняття відповідного правового рішення, щодо наявності або відсутності ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.

На підставі пункту 15 розділу І та пункту 5 розділу XVI “Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” призупинено виплату грошового забезпечення з 27.01.2025 року та премії, починаючи з січня 2025 року ОСОБА_1 .

На підставі пункту 15 розділу XXXIV “Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”, припинено виплачувати ОСОБА_1 додаткову винагороду на період дії воєнного стану за січень місяць 2025 року.

Позивач не погоджується з Наказом №3062 командира Військової частини НОМЕР_1 , вважає його таким, що прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, є безпідставним та підлягає скасуванню як протиправний, у зв`язку з чим звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частиною 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний на території України, який продовжений як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній момент.

Частиною 4 статті 24 Закону № 2232-XII встановлено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Дисциплінарний статут Збройних Сил України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Згідно зі статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за № 1503/31371 (надалі також Порядок № 608).

За змістом пункту 2 розділу І Порядку №608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення. Службова перевірка - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цього Порядку, з метою перевірки інформації про вчинення правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, встановлення осіб, які вчинили правопорушення

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов`язаного з корупцією; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи; надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України Про запобігання корупції, а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Згідно із пунктами 7, 8 розділу ІІІ Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.

Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пункту 2 розділу IV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

Згідно пункту 3 розділу IV Порядку № 608, військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:

- знати підстави проведення службового розслідування;

- бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування;

- відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом;

- давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення;

- з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень;

- порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;

- висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять;

- ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником);

- оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

За змістом пункту 1 розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

За результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (пункт 2 розділу VI Порядку №608).

Пунктами 1, 3, 6 розділу ІІ Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29 листопада 2018 року №604 (надалі також Інструкція №604), за своєчасність та об`єктивність надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, скоєні (вчинені) військовослужбовцями або працівниками (під час виконання службових обов`язків, у робочий час), що сталися у військових частинах, відповідають командири (начальники) військових частин.

Командири (начальники) військових частин про кожний виявлений факт ненадання інформації про подію, кримінальне правопорушення, військове адміністративне правопорушення та адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначають службове розслідування, після завершення якого надають письмові доповіді за підпорядкованістю та до відповідного органу управління Військової служби правопорядку, зазначаючи вжиті заходи до службових осіб, які не надали доповідь.

Відповідно до пунктів 21 - 22 розділу ІІ Інструкції №604 про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцями (крім військовослужбовців строкової військової служби), невихід без поважних причин на службу, нез`явлення з відрядження, відпустки, закладу охорони здоров`я, нез`явлення у разі призначення або переведення до нового місця служби командири (начальники) військових частин доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням, усно - протягом доби з моменту, коли стало відомо про факт порушення, а протягом доби з моменту надання усної доповіді - письмово.

Про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової військової служби, його нез`явлення вчасно зі звільнення в розташування військової частини, у разі призначення або переведення до іншого місця служби, нез`явлення з відрядження, відпустки або закладу охорони здоров`я командири (начальники) військових частин доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням, усно (негайно протягом 15 хвилин) - з моменту встановлення факту самовільного залишення частини, а протягом 12 годин з моменту надання усної доповіді - письмово.

Про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (працівником - місця несення служби) зі зброєю оперативний черговий (черговий) військової частини негайно з моменту встановлення факту самовільного залишення військової частини або місця служби доповідає командиру (начальнику) військової частини та повідомляє оперативного чергового органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.

Отже, за змістом вказаних норм у випадку самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, з метою встановлення вини такого військовослужбовця, а також уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню таких дій, проводиться службове розслідування. Про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцями, нез`явлення з закладу охорони здоров`я, командири (начальники) військових частин протягом доби доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.

Суд наголошує, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведеність вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину. У разі не встановлення обставин при яких військовослужбовець залишив місце служби, для визнання військовослужбовця таким, що зробив це самовільно, необхідно перевірити наявність чи відсутність фактів, умов, чинників тощо, які б давали обґрунтовані підстави стверджувати про відсутність інших причин відсутності військовослужбовця на місці служби.

Проведеним службовим розслідуванням встановлено, що неправомірними діями військовослужбовця, призваного на військову службу під час мобілізації, стрільця-снайпера З механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_1 є самовільне залишення Військової частини НОМЕР_1 та відсутність на службі в умовах воєнного стану. Виходячи з матеріалів службового розслідування, вина військовослужбовця у вчиненні правопорушення виражається у формі прямого умислу.

Причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення, в акті службового розслідування зазначено є особиста недисциплінованість, недбале ставлення до військової служби та невиконання своїх службових обов`язків, нехтування ним статей Статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів, які стосуються виконання обов`язків військової служби.

Суд зауважує, що для визнання військовослужбовця таким, що зробив це самовільно, необхідно перевірити наявність чи відсутність фактів, умов, чинників тощо, які давали б обґрунтовані підстави стверджувати про відсутність інших причин відсутності військовослужбовця на місці служби.

Визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведеність вини військовослужбовця, якому такий поступок ставиться у провину.

Суд враховує, що позивача неодноразово звертався із скаргами на погіршення стану здоров`я.

Так, 08.01.2025 позивач звернувся із скаргами до невролога на оніміння рук, правої ноги, болі в спині. За результатами огляду позивачу встановлено діагноз – вертеброгенна люмбаргія з помірним больовим синдромом та поставлена під питання полінейропатія.

13.01.2025 позивачем було пройдено обстеження ЕНМГ в клініці вертебрології та нейроортопедії «VERTEBRA» та отримано протокол обстеження.

17.01.2025 позивач повторно звернувся до невролога із скаргами на погіршення стану здоров`я.

За результатами огляду позивачу встановлено діагноз радикулопатія L5-S1 з помірним больовим синдромом на тлі дегенеративно- дистрофічних захворювань хребта та суглобів, протрузії. Рекомендовано консультацію нейрохірурга в/ч НОМЕР_3 . У разі відсутності потреби в оперативному втручанні – санаторне лікування.

При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про призначене лікування позивачу.

В подальшому, позивача госпіталізовано до Київської міської клінічної лікарні №10 з діагнозом: цукровий діабет ІІ типу, ст. Субкомпенсації. Синдром діабеточної стопи. Діабетична полінейропатія. Гангрена ІV пальця правої стопи. Інфікована рана правої стопи.

З 28.04.2025 по 03.05.2025 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з діабетом цукровий діабет ІІ тип. Діабетична стопа (права н/к).

05.05.2025 позивач звернувся із скаргами на зниження зору, зниження маси тіла на 10 кг з осені 2024 року, сухість у роті. За результатами огляду позивач у встановлено діагноз цукровий діабет типу 1 з незадовільним контролем.

З 12.05.2025 по 20.05.2025 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом цукровий діабет типу 2 з уточненими діабетичними ускладненнями на рівні кістково-м`язової системи та сполучних тканин. Синдром діабтичної стопи. Стан після ампутації ІV пальця правої стопи (02.04.2025) та дистальної резекції правої стопи (28.04.2025). Синусова тахікардія.

Відповідно до консультативного висновку від 12.05.2025 позивачу встановлено діагноз: діабетична ангіопатія, діабетична ретинопатія.

Суд зауважує, що для визнання військовослужбовця таким, що зробив це самовільно, необхідно перевірити наявність чи відсутність фактів, умов, чинників тощо, які давали б обґрунтовані підстави стверджувати про відсутність інших причин відсутності військовослужбовця на місці служби.

За таких обставин суд вважає, що станом на 27.01.2025 відповідачу було відомо про погіршення стану здоров`я позивача та його неодноразові звернення із скаргами на стан здоров`я, однак вказані обставини не враховані під час проведення службового розслідування.

Разом із тим, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення служби без поважних причин та одночасно позбавлено грошового забезпечення, премії, додаткової винагороди.

При цьому, під час судового розгляду встановлено, що відповідач прийняв рішення про відсутність позивача на місці служби без поважних причин, однак не надав оцінки причинам залишення військової служби та стану здоров`я позивача.

Разом з тим, при проведенні розслідування порушено права позивача, визначені приписами пункту 3 розділу IV Порядку № 608, зокрема:

- давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення;

- порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;

- висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять.

За таких обставин суд дійшов висновку, що службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини проведено відповідачем поверхнево, без з`ясування всіх обставин, при яких військовослужбовець залишив місце служби.

Встановлені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення Військової частини, оскільки відображені в акті службового розслідування висновки, що Слюсаренко самовільно залишив військову частину без поважних причин, належним чином не вмотивовані, не відповідають встановленим обставинам.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу дисциплінарного правопорушення у вигляді самовільного залишення місця служби без поважних причин, а висновки службового розслідування ґрунтуються на неповно встановлених фактичних обставинах, неналежній оцінці доказів та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Відтак оскаржуваний наказ прийнято без дотримання принципів обґрунтованості, добросовісності, пропорційності та розсудливості, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про його протиправність та наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Окремо суд враховує, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Пунктами 13, 14 розділу ІІІ Порядку № 608 передбачено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців. До строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування.

З наведених норм закону чітко та безумовно витікає, що службове розслідування має присікальний строк проведення.

Як вже було встановлено судом, за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 наказом командира військової частини від 27.01.2025 №1063 призначено службове розслідування.

Разом з тим, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2025 №2757, проведення службового розслідування перепризначено та доручено провести тимчасово виконуючому обов`язки командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_2 .

Надаючи оцінку зазначеним наказам, суд зазначає, що положеннями пунктів 13, 14 розділу ІІІ Порядку № 608 передбачено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. При цьому, цей строк може бути продовжено, але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Суд зауважує, що дії щодо продовження, перенесення строку службового розслідування мають бути вчинені відповідною особою в межах визначеного строку проведення службового розслідування.

Так, суду не було надано доказів продовження проведення службового розслідування, призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.01.2025 №1063, та яке мало бути закінчено в строк до 27.02.2025.

Також до закінчення вказаного строку командиру Військової частини НОМЕР_1 , який призначив службове розслідування, не було надано відповідний акт службового розслідування.

Натомість, таке службове розслідування після закінчення строку його проведення було перепризначено.

За результатами службового розслідування було складено Акт службового розслідування від 05.05.2025.

Таким чином, загальний строк службового розслідування перевищує б граничний строк проведення службового розслідування, встановлений пунктом 13 розділу ІІІ Порядку № 608.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем при проведенні службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини пункту 13 розділу ІІІ Порядку № 608.

Водночас, вирішуючи питання щодо способу захисту порушених прав позивача та правових наслідків визнання протиправним і скасування підпункти 3.1. та 3.2. пункту 3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.05.2025 №3062 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.01.2025 №29 в частині відносно призупинення ОСОБА_1 виплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди, починаючи із січня 2025 року, суд виходить із того, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист прав і свобод від порушень та протиправних рішень суб`єктів владних повноважень. При цьому зміст права на ефективний судовий захист полягає не лише у формальному встановленні факту протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, а й у реальному, повному та ефективному поновленні порушених прав особи та усуненні всіх негативних правових наслідків, які настали внаслідок прийняття такого рішення.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди перевіряють, чи прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також чи є вони обґрунтованими, добросовісними, розсудливими та пропорційними. Водночас за змістом статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд має право не лише визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, а й зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення порушених прав позивача.

Суд зазначає, що встановлена у цій справі протиправність підпункти 3.1. та 3.2. пункту 3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.05.2025 №3062 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.01.2025 №29 в частині відносно призупинення ОСОБА_1 виплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди, починаючи із січня 2025 року, свідчить про відсутність належних правових підстав для застосування до ОСОБА_1 будь-яких негативних наслідків, пов`язаних із визнанням його таким, що самовільно залишив місце проходження військової служби. Відтак усі рішення, дії та правові наслідки, які були безпосередньо похідними від оскаржуваного наказу та ґрунтувалися виключно на його положеннях, також є неправомірними та підлягають скасуванню або усуненню шляхом відновлення попереднього правового становища позивача.

Так, судом установлено, що на підставі оскаржуваних наказів позивача було безпідставно позбавлено грошового забезпечення. Водночас матеріалами справи підтверджується, що у зазначений період позивач проходив лікування, його стан здоров`я значно погіршився. А відповідачем було порушено процедуру проведення службового розслідування. За таких обставин відсутні правові підстави для застосування до позивача пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260.

Відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку №260 преміювання військовослужбовців здійснюється залежно від особистого внеску у результати служби та стану військової дисципліни, а позбавлення премії можливе лише за наявності належних правових підстав та підтвердженого дисциплінарного проступку.

Оскільки судом установлено протиправність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та відсутність доведеного факту самовільного залишення місця служби, невиплата позивачу премії є безпідставною.

Як наслідок, підлягає задоволенню вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплати неотримане грошове забезпечення.

Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Щодо посилань відповідача у відзиві на пропуск позивачем строку звернення до суду, судом враховано, що питання дотримання строків звернення із позовом до суду вирішено при відкритті провадження у справі. Ухвалою суду від 17.11.2025 визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду із даним позовом. Поновлено пропущений строк звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.05.2025 №3062 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 » .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.01.2025 №29 в частині призупинення ОСОБА_1 виплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 неотримане грошове забезпечення, премію та додаткову винагороду за період з 27.01.2025.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева

19.08.26