Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №204/3470/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/3470/26

Провадження № 2/204/3173/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Жеребцової В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комарської сільської ради Волноваського району Донецької області про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив суд визнати за ним право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 135,9 кв.м, житловою площею 75,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовної заяви зазначає, що позивач протягом тривалого часу фактично володів та користувався зазначеним житловим будинком, здійснював його утримання, догляд за господарськими будівлями та ніс витрати, пов`язані з утриманням домоволодіння. Фактичне володіння та користування зазначеним об`єктом нерухомого майна підтверджується технічною документацією бюро технічної інвентаризації, оформленою на ім`я позивача, а також відомостями погосподарського обліку. Технічна документація бюро технічної інвентаризації також підтверджує факт існування об`єкта нерухомого майна, його технічні характеристики та склад господарських будівель. Комунальним підприємством «Великоновоселківське районне бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який оформлений на ім`я ОСОБА_1 . Крім того, бюро технічної інвентаризації видано довідку щодо технічного стану будинку, яка також оформлена на ім`я позивача. З метою належного оформлення права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна позивач звертався до органів місцевого самоврядування та військових адміністрацій Волноваського району Донецької області з метою отримання архівних матеріалів бюро технічної інвентаризації, а також з`ясування можливості відновлення правовстановлюючих документів на зазначений житловий будинок. З наданих відповідей вбачається, що зазначений житловий будинок обліковується за позивачем як головою домогосподарства, а також відсутні підстави вважати його об`єктом комунальної власності територіальної громади. Таким чином, позивачем були вжиті всі можливі заходи для оформлення права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна у позасудовому порядку. Однак відновлення архівних матеріалів бюро технічної інвентаризації та отримання правовстановлюючих документів є неможливим у зв`язку з їх відсутністю та втратою частини архівної документації внаслідок бойових дій на території Волноваського району Донецької області, що підтверджується відповідями органів місцевого самоврядування та військових адміністрацій. Відсутність правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно виникла не з вини позивача, а внаслідок об`єктивних обставин, пов`язаних із збройною агресією Російської Федерації проти України, проведенням бойових дій на території Волноваського району Донецької області та втратою частини архівної документації бюро технічної інвентаризації. На даний час відомості про право власності на зазначений житловий будинок відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів позивач позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна у позасудовому порядку. Позивач є внутрішньо переміщеною особою та був змушений залишити місце проживання у Донецькій області у зв`язку з бойовими діями. Обставини, пов`язані зі збройною агресією Російської Федерації проти України та проведенням бойових дій на території Донецької області, призвели до вимушеного переміщення позивача та фактичної втрати доступу до місця проживання і документів, необхідних для оформлення права власності на зазначене нерухоме майно. За таких умов позивач об`єктивно позбавлений можливості завершити оформлення правовстановлюючих документів у позасудовому порядку, що унеможливлює державну реєстрацію права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна без відповідного рішення суду. Крім того, встановлення судом права власності на зазначений житловий будинок надасть можливість позивачу здійснити державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у подальшому реалізувати право на отримання компенсації за пошкоджене або знищене житло у межах державної програми «єВідновлення».

У судове засідання позивач не з`явився, але надав клопотання, в якому просив здійснювати розгляд справи за його відсутності та за наявних у справі матеріалах, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та просив задовольнити.

Представник відповідача Комарської сільської ради Волноваського району Донецької області, у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач у позові вказує, що тривалий час фактично володів та користувався житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначив, що ним були вжиті всі можливі заходи для оформлення права власності на житловий будинок у позасудовому порядку, однак це виявилось неможливим через втрату частини архівної документації внаслідок бойових дій на території Волноваського району Донецької області.

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06.02.2025 року № 1218-5003673878, зареєстрованим місцем проживання заначено: АДРЕСА_1 .

Адресу реєстрації також підтверджує витяг з реєстру територіальної громади від 02.09.2024 року, відповідно до якого ОСОБА_1 з 09.04.1998 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії технічного паспорту, на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , вбачається, що технічний паспорт виготовлений Великоновосілківським бюро технічної інвентаризації, 16.11.2020 року. Паспорт містить технічні характеристики будинку. З експілкації приміщень до плану садибного (індивідуального) будинку вбачається, що загальна площа будинку складає 135,9 кв.м, житлова площа 75,6 кв.м.

В позовній заяві, ОСОБА_1 зазначає, що технічна документація оформлена на його ім`я.

Проте, в супереч зазначеним у позовній заяві відомостям, в технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок, в графі «власник» відомості не зазначені взагалі.

Відповідно до відповіді Великоновоселківської військової адміністрації Волноваського району Донецької області від 11.02.2026 року №01-25-452 повідомлено, що у зазначеної військової адміністрації відсутні архівні матеріали бюро технічної інвентаризації щодо вказаного об`єкта нерухомого майна.

З відповіді Волноваської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області від 16.02.2026 року №01-13-318 вбачається, що у зазначеної адміністрації також відсутні архівні матеріали бюро технічної інвентаризації щодо вказаного житлового будинку.

Як вбачається з відповіді виконавчого комітету Комарської сільської ради Волноваського району Донецької області від 19.02.2026 року №Д-02/02-22/2026, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не перебуває у комунальній власності територіальної громади.

У зазначеній відповіді також повідомлено, що індивідуальний житловий будинок 1993 року побудови загальною площею 135,9 кв.м, житловою площею 75,6 кв.м обліковується за ОСОБА_1 як головою домогосподарства.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, тому саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення. Викладена правова позиція міститься у постанові КГС ВС від 14.02.2019 року у справі № 911/792/18.

З матеріалів даної справи вбачається, що ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом до Комарської сільської ради Волноваського району Донецької області, просить визнати за ним право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 135,9 кв.м, житловою площею 75,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підтвердження наявності права власності зазначеного будинку, позивачем долучено технічний паспорт, виданий КП «Великоновоселівське районне бюро технічної інвентаризації» та листи-відповіді органів місцевого самоврядування та військових адміністрацій, які надсилалися позивачем з метою відновлення правовстановлюючих документів на житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Верховний Суд України у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 зазначається, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України, цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише статтями 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Відповідно до п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі, споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продаж; пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майн подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права ні утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

При цьому, у 1993 році діяла Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена наказом Мінкомунгоспу від 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56. Так, згідно з п. 13 Інструкції, бюро технічної інвентаризації на підставі зібраних матеріалів, а також матеріалів, поданих заявником, складає мотивований висновок про те, чи належить будівля заявнику і подає його виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, який виносить відповідне рішення. Після винесення виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, органи комунального господарства, а де їх немає - виконком місцевої Ради депутатів трудящих видає власникові свідоцтво про право особистої власності на будинок за встановленою формою (додаток № 2 та 2-а). При винесенні виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, що належить місцевій Раді депутатів трудящих, державній, кооперативній або громадській установі, підприємству чи організації, бюро технічної інвентаризації, на підставі цього рішення, провадить реєстрацію будинку або домоволодіння та видає реєстраційне посвідчення (додаток № 3 та 3-а). На підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою (додаток № 4). Якщо на документі про право особистої власності на будинок немає місця для реєстраційного напису, власникові надається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа (додаток № 5). Установі, підприємству або організації про проведену реєстрацію бюро технічної інвентаризації видає реєстраційне посвідчення (додаток № 3, 3-а).

Відповідно до Інструкції, реєстрацію будинків із обслуговуючими будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадили бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих рад депутатів трудящих.

Також, до 24 травня 2001 року порядок складання та видачі технічного паспорту на будинок регулювався Інструкцією про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами облікової документації, затвердженої Наказом статистичного управління СРСР від 15 липня 1985 року № 380, згідно з п. 2.1 якого, головними документами, які встановлюють право власності на будівлі є, в тому числі, реєстраційні посвідчення комунальних органів.

Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, затверджено Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури № 939 від 12 жовтня 2023 року, згідно змісту якої визначено, що: - технічним паспортом є документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. Технічний паспорт має бути прошнурований, пронумерований та скріплений підписом керівника суб`єкта господарювання, який проводив інвентаризацію, а також підписом виконавця робіт і контролера із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката на право виконання робіт з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна; - замовник технічної інвентаризації (далі - замовник) - власник об`єкта нерухомого майна (у тому числі земельної ділянки), об`єкта незавершеного будівництва; замовник будівництва; особа, яка має право на спадщину (за запитом нотаріуса); особа, яка має інші речові права на об`єкт нерухомого майна, у тому числі на земельну ділянку, на якій розташовано такий об`єкт; орган, уповноважений управляти майном (у тому числі житлово-будівельні, дачні та гаражні кооперативи, садові товариства).

Пнктами 6, 10, 26 вказаної Інструкції визначено, що технічну інвентаризацію проводять у таких випадках: 1) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, у тому числі після проведення реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення, реставрації, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт; 2) перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт; 3) перед проведенням державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу, об`єднання об`єкта нерухомого майна або виділення частки з об`єкта нерухомого майна, крім випадків, коли в результаті такого поділу, об`єднання або виділення частки шляхом реконструкції завершений будівництвом об`єкт приймався в експлуатацію; 4) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, зазначених у пункті 9 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". В інших випадках технічна інвентаризація проводиться за бажанням замовника. За результатами проведення технічної інвентаризації складаються інвентаризаційна справа, у тому числі матеріали технічної інвентаризації, технічні паспорти та обов`язково вносяться відомості про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру). Технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна здійснюють за ініціативою замовника або його довіреної особи на підставі оформленого договору із суб`єктом господарювання.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Суд звертає увагу, що позивачем у позовній заяві взагалі не зазначено правову підставу набуття ним права власності, дату набуття такого права та існування правовстановлюючих документів, які були знищені.

Подані суду докази також не мають жодної інформації про підстави набуття особою, якій вони видані, права власності.

Так, подана позивачем суду копія технічного паспорту складена в 2020 році, тобто у період дії Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», частина перша статті третьої якого у відповідній редакції передбачала, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. Крім того, на момент видачі технічного паспорту норми законодавства надавали можливість його видачі не тільки на ім`я власника майна, але й на ім`я особи, яка є замовником, особи, яка має інші речові права на об`єкт нерухомого майна.

Проте, в супереч зазначеному, технічний паспорт не містить відомостей ні про замовника, ні про власника.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Однак, в порушення даних вимог, позивачем не було надано належних та допустимих доказів наявного та зареєстрованого права власності на зазначене в позові домоволодіння, а саме: не підтверджені підстави набуття у минулому такого право. Висновок про право власності позивача на спірний будинок у позові має характер припущення.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі за недоведеністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачу у задоволені вимог позову відмовлено, то судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 16, 317, 319, 321, 328, 334, 335, 376, 386, 391, 392 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) до Комарської сільської ради Волноваського району Донецької області (адреса місцезнаходження: Донецька область, Волноваський район, село Комар, вул. Єгорова, буд. 19) про визнання права власності – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Чечелівський районний суд міста Дніпра шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Дубіжанська