Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №211/12415/25 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/12415/25

Провадження № 2/211/1697/26

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

18 серпня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Ткаченко С.В.,

при секретарі – Бодрухіній Є.А.,

у відсутність сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасний факторинг» (далі – ТОВ «Сучасний факторинг») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути заборгованість за укладеним кредитним договором № 10200932638 у сумі 10 271,20 грн. та за кредитним договором № 20220049096 від 02.02.2022 в сумі 24 928,27 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договорами. В обґрунтування вимог позивачем зазначено про укладення між сторонами 28 грудня 2020 року кредитного договору № 10200932638, згідно з умовами якого сума кредиту за цим договором склала 15 498,90 грн. на строк 24 місяці. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши кредит шляхом перерахування суми кредиту на зазначений відповідачем рахунок, однак відповідач свої зобов`язання за вказаним договором позики належним чином не виконав, частково сплативши кредит на суму 16 906,04 грн., залишок заборгованості складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 3 475,63 грн. та заборгованості за процентами в сумі 6 795,57 грн. Зазначено також про укладення між сторонами 02 лютого 2022 року кредитного договору № 20220049096, та отримання відповідачем на підставі умов договору суми кредиту 14 800,00 грн. на строк 24 місяці. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши кредит шляхом перерахування суми кредиту на зазначений відповідачем рахунок, однак відповідач свої зобов`язання за вказаним договором позики належним чином не виконав, частково сплативши кредит на суму 3 417,50 грн., залишок заборгованості складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 11 382,50 грн. та заборгованості за процентами в сумі 13 545,77 грн. Тому з метою захисту прав кредитора, позивач просить задовольнити заявлені вимоги.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України.

Згідно поданої до суду заяви, представник позивача ТОВ «Сучасний факторинг» Юхименко Ю.Ю. просить проводити розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності: вимоги позову не визнає з підстав, викладених у відзиві на позов та поясненні, в обґрунтування яких зазначено про відсутність первинної бухгалтерської документації, на підставі якої можливо встановити отримання саме зазначеної у тексті позовної заяви суми кредиту за кредитними договорами та відсутність оригіналу кредитного договору № 20220049096 від 02.02.2022 для встановлення дійсності змісту його істотних умов, оскільки копія електронного документа без підписів унеможливлює ідентифікацію його підписантів. Щодо наданої АТ «УКРСИББАНК» інформації про належність йому карткового рахунку та про зарахування у період з 02.02.2022 по 04.02.2022 грошових коштів в сумі 10000,00 грн., то дана інформація не може бути доказом отримання ним кредитним коштів саме від позивача, оскільки із даної інформації вбачається, що зарахування 02.02.2022 року коштів було здійснено з картки НОМЕР_1 , даних належності якої зазначена інформація не містить. Просить залишити позов ТОВ «Сучасний факторинг» без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до таких висновків.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, 28 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасний факторинг» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 10200932638, за яким позичальнику видано кредит в розмірі 15 498,90 грн., на строк 24 календарних місяців з дати його надання, процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 0,01 % в місяць, реальна річна процентна ставка встановлюється на рівні 40,45% від загальної суми кредиту.

Факт укладення кредитного договору та погодження істотних умов договору, підтверджується підписаним сторонами кредитним договором, заявою на отримання споживчого кредиту, паспортом споживчого кредиту, тощо, копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі 15 498,90 грн., що підтверджується рахунком-фактурою і видатковою накладною та випискою з особового рахунку за кредитним договором, відповідно до якого відповідачем сплачено в рахунок погашення кредиту 16 906,04 грн., що не спростовано відповідачем в судовому засіданні.

Крім того, 02 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасний факторинг» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 20220049096 по продукту «Кошти в кредит», за яким позичальнику видано кредит в розмірі 14 800,00 грн., на строк 24 місяці з дати його надання, процентна ставка фіксована у розмірі 4 % в місяць, орієнтовна реальна річна процентна ставка 246,28%.

Згідно пункту 3.2 кредитного договору, надання кредиту здійснюється відповідно до його цільового призначення шляхом перерахування /утримання кредитних коштів: у розмірі 10 000,00 грн. на поточний рахунок позичальника, включаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_2 ; у розмірі 1 200,00 грн. на свою користь в оплату зобовязань позичальника зі сплати комісії за надання кредиту, передбаченої договором; у розмірі 3 600,00 грн. на користь ТДВ «СК «ЕКТА» за договором страхування № 20220049096 від 02.02.2022.

Факт укладення кредитного договору та погодження істотних умов договору, підтверджується підписаним сторонами кредитним договором та паспортом споживчого кредиту, копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується письмовим підтвердженням ТОВ «ПрофітГіл» про факт перерахування вказаної суми позичальнику через банк-емітент АТ «Укрсиббанк» та випискою з особового рахунку за кредитним договором, відповідно до якого відповідачем сплачено в рахунок погашення кредиту 3 417,50 грн.

Крім того, на виконання ухвали суду, банком-емітентом АТ «Укрсиббанк» підтверджено факт зарахування 02 лютого 2022 року на належну ОСОБА_1 банківську картку кредитних коштів в сумі 10 000,00 грн., з наданням виписки по рахунку за вказаний період, що є належним і допустимим доказом у справі та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19 (провадження № 61-12049св23).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 753/16762/15-ц (провадження № 61-7242 св 24) вказавши, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Таких висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, тощо, практика Верховного Суду є сталою в цій частині.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідачем в судовому засіданні не спростовано ні презумпцію укладених правочинів, ні факт отримання кредитних коштів.

Щодо доводів відповідача про відсутність доказів щодо зарахування коштів 02.02.2022 року у розмірі 10000,00 грн., саме з рахунку позивача, то відповідно до підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, наданого ТОВ "ПрофітГід", 02.02.2022 на номер платіжної картки № НОМЕР_3 здійснено переказ в сумі 10 000 грн. з призначенням платежу "видача позики позичальнику ОСОБА_1 , ІПН - НОМЕР_4 », надавач платіжних послуг - «ТОВ «ПрофітГід»», платник – «ТОВ «Сучасний Факторинг»», код авторизації - «919868», що збігається із зазначеною інформацією, яка була надана АТ «УКРСИББАНК» на виконання ухвали суду від 15.12.2025 року в тому числі із інформацією яка відображається у виписці за картковим рахунком відповідача.

Так, код авторизації це унікальний цифровий чи буквено-цифровий ідентифікатор успішної транзакції, який генерується банком-емітентом або платіжною системою під час переказу коштів, слугує для однозначного підтвердження конкретної оплати чи переказу, кожна нова успішна транзакція отримує свій власний, абсолютно унікальний номер.

Відповідачем будь-яких належних та допустимих доказів на спростування даних доводів не надано, при цьому, заперечуючи проти отримання кредитних коштів саме від позивача, відповідач не був позбавлений можливості надати інформацію про перерахування йому 02.02.2022 року коштів іншою особою.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною другою статті 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Судом встановлено факт невиконання належним чином відповідачем зобов`язань по поверненню кредитних коштів позивачу.

У зв`язку з порушеннями кредитних зобов`язань, відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 10200932638 від 28.12.2020 у сумі 10 271,20 грн., з яких:

- 3 475,63 грн. – заборгованість за тілом кредиту;

- 6 795,57 грн. – заборгованість за відсотками.

За кредитним договором № 20220049096 від 02.02.2022, відповідач ОСОБА_1 має заборгованість у сумі 24 928,27 грн., з яких:

- 11 382,50 грн. – заборгованість за тілом кредиту;

- 13 545,77 грн. – заборгованість за відсотками.

Розміри кредитної заборгованості та її складові відповідач не спростував, контррозрахунку боргу не надав, тому наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором у сукупності з випискою з рахунку позичальника та іншими доказами є належними і допустимим доказами у справі.

Стосовно доводів відповідача про відсутність оригіналу кредитного договору № 20220049096 від 02.02.2022, укладеним з ТОВ «Сучасний факторинг», то особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору 02 лютого 2022 року відповідачем ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Отже, кредитний договір № 20220049096 підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору; не оспорював кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами.

Таким чином, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Відповідач не спростував факти укладення ним кредитних договорів, отримання кредитних коштів та правильність нарахованої заборгованості за договорами стороною позивача, не надав контрозрахунку заборгованості та доказів погашення кредитів, а лише посилався на недоведеність цих обставин позивачем.

У контексті викладеного, суд звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1-3 статті 12 ЦПК України).

Ураховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12,13 ЦПК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв`язку із задоволенням вимог у повному обсязі, суд вважає необхідним відшкодувати позивачу понесені судові витрати у справі: суму судового збору 2 422,40 грн., сплачену ним при подачі позову до суду.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Відповідно до частини другої статті 141ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу та задоволення позовної заяви в повному обсязі, відсутність обґрунтованого клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу з доведенням їх не співмірності в цій частині, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування стороні позивача витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24).

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний факторинг» про стягнення заборгованості з кредитним договором – повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний факторинг» (код ЄДРПОУ 35310044, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 39А), заборгованість за:

- кредитним договором № 10200932638 від 28.12.2020 у сумі 10 271 (десять тисяч двісті сімдесят одна) гривня 20 коп., з яких: 3 475,63 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 6 795,57 грн. – заборгованість за відсотками;

- кредитним договором № 20220049096 від 02.02.2022 у сумі 24 928 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот двадцять вісім) гривень 27 коп., з яких: 11 382,50 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 13 545,77 грн. – заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний факторинг» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко