Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №199/2522/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/2522/26

(2/199/3707/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

18.08.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра

у складі головуючого – судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання – Куземі О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, –

ВСТАНОВИВ:

02 березня 2026 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра звернувся до позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 04 квітня 2024 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача у позику 400000 гривень, зобов`язавшись повернути позику до 31 грудня 2025 року. Посилаючись на те, що відповідач свої договірні зобов`язання не виконав у передбачений строк, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у вказаному розмірі, а також покласти на відповідача судові витрати по справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 10 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 23 квітня 2026 року судом відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 03 вересня 2025 року, постановленою без складення окремого документу, однак із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання учасники справи не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, відповідач правом на подання відзиву не скористався, від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника та підтримання позовних вимог, заперечень проти заочного розгляду справи не висловлено.

За таких обставин у відповідності до ст.ст.211, 223, 240, 280, 281 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання за наведеної явки учасників справи та здійснити розгляд справи по суті в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису у відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 04 квітня 2024 року між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено договір безпроцентної позики, за умовами якого відповідач отримав у позику грошові кошти в розмірі 400000 гривень, зобов`язавшись її повернути до 31 грудня 2025 року включно. Викладене підтверджується копією вказаного договору.

Матеріали цивільної справи не містять жодних доказів повного або часткового виконання відповідачем свого договірного зобов`язання із повернення позики.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначеного вище договору, врегульовані нормами ЦК України, СК України.

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є договір позики (ст.1046 ЦК України).

Нормою ст.1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частинами 1, 3 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Положеннями ст.545 ЦК України передбачено, що якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормою ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст.16 ЦПК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи на підставі таких доказів фактичні обставини спірних правовідносин сторін в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Підтвердження відповідачем отримання грошових коштів від позивача не свідчить про існування між сторонами саме боргового зобов`язання. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, необхідно виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки. Наведений правовий висновок суду узгоджується із правовими позиціями Великої Палат Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року по справі №464/3790/16-ц, а із правовими позиціями Верховного Суду у постановах від 08 липня 2019 року по справі №524/4946/16-ц, від 01 серпня 2019 року по справі №581/63/17, від 03 квітня 2020 року по справі №561/910/18, від 08 жовтня 2020 року по справі №194/1126/18, від 02 листопада 2020 року по справі №642/8193/16-ц, від 17 лютого 2021 року по справі №750/13632/18.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень ст.545 ЦК України і вказано, що «у 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт укладення між сторонами договору позики від 04 квітня 2024 року, за яким позивачем є позикодавцем, а відповідач – позичальником, форма та зміст такого договору відповідають вимогам законодавства, зокрема положенням ст.1047 ЦК України. Свої договірні зобов`язання позивачем виконано в повному обсязі та надано позичальнику позику в обумовленій договором сумі та формі. Натомість, відповідач своє зобов`язання у визначені договором строк та порядок не виконав, що зумовило виникнення у позивача права на звернення до суду із даним позовом задля стягнення заборгованості в примусовому порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, засновані на законі, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останнім при зверненні до суду із позовом судовий збір в розмірі 4000 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 15, 16, 202, 205, 207, 526, 530, 541, 543, 610-612, 626, 639, 525, 629, 1046-1050 ЦК України, ст.ст.36, 60, 61, 65, 73 СК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса останнього відомого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 04 квітня 2024 року, в розмірі 400000 гривень.

У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса останнього відомого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 4000 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко