Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №473/3888/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3888/26

РІШЕННЯ

іменем України

"19" серпня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі: головуючої судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судових засідань Соколенко Д. К.,

розглянувши у підготовчому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання права власності в порядку спадкування, в якому вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір – ОСОБА_3 .

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позивачка, як спадкоємець першої черги за законом, у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті матері та звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Онищенко Л. В. із заявою про посвідчення її спадкових прав на вказаний будинок. Проте нотаріус відмовила позивачці в посвідченні спадкових прав щодо житлового будинку у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа, що б підтвердив факт належності спадкодавцю вказаного майна.

Вищевказаний житловий будинок був збудований чоловіком спадкодавиці, ОСОБА_4 , у 1979 році, а господарські будівлі та споруди, що розташовані при ньому, - до 1988 року, що підтверджується даними технічного паспорта на житловий будинок, виготовленого КП «Вознесенське МБТІ» 14.07.1988 року на ім`я ОСОБА_4 . Таким чином, будівництво зазначеного житлового будинку та господарських будівель і споруд було завершено до 05.08.1992 року.

Разом із тим за життя ОСОБА_4 право власності на вищевказаний житловий будинок у встановленому законом порядку не зареєстрував.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Після його смерті єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину, стала його дружина - ОСОБА_3 , яка у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Інші спадкоємці, діти спадкодавця ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , відмовилися від прийняття спадщини після смерті батька, про що подали до нотаріальної контори відповідні заяви. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи № 342/2005, заведеної 21.10.2005 року.

Таким чином, після смерті ОСОБА_4 його дружина, ОСОБА_3 , фактично прийняла спадщину, однак за життя належним чином свої права на вищевказаний житловий будинок не оформила та право власності на нього за собою не зареєструвала.

В підготовче засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не з`явилися, проте остання надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача – Вознесенської міської ради в підготовче засідання не з`явилася, проте надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнає повністю.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі позивача та представників сторін, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів, необхідних для вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд дійшов висновку про можливість застосування передбачених ст.ст. 200, 206 ЦПК України наслідків визнання відповідачем позову, оскільки таке визнання не суперечить вимогам закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір – ОСОБА_3 (а. с. 5).

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позивачка, як спадкоємець першої черги за законом, у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті матері та звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Онищенко Л. В. із заявою про посвідчення її спадкових прав на вказаний будинок. Проте нотаріус відмовила позивачці в посвідченні спадкових прав щодо житлового будинку у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа, що б підтвердив факт належності спадкодавцю вказаного майна (а. с. 7).

Вищевказаний житловий будинок був збудований чоловіком спадкодавиці, ОСОБА_4 , у 1979 році, а господарські будівлі та споруди, що розташовані при ньому, - до 1988 року, що підтверджується даними технічного паспорта на житловий будинок, виготовленого КП «Вознесенське МБТІ» 14.07.1988 року на ім`я ОСОБА_4 . Таким чином, будівництво зазначеного житлового будинку та господарських будівель і споруд було завершено до 05.08.1992 року (а. с. 12-15).

Разом із тим за життя ОСОБА_4 право власності на вищевказаний житловий будинок у встановленому законом порядку не зареєстрував.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (а. с. 4).

Після його смерті єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину, стала його дружина, ОСОБА_3 , яка у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Інші спадкоємці, діти спадкодавця ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , відмовилися від прийняття спадщини після смерті батька, про що подали до нотаріальної контори відповідні заяви. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи № 342/2005, заведеної 21.10.2005 року.

За загальним правилом, діючим на час вирішення спору (встановленим Цивільним кодексом України), об`єкт забудови отримує статус житлового будинку, як окремого об`єкта нерухомого майна, після закінчення будівництва, що підтверджується відповідним актом про закінчення будівництва та введення житлового будинку до експлуатації. До закінчення будівництва забудовник вважається власником не будівлі або споруди, як окремого об`єкта, а власником будівельних матеріалів, обладнання, а також відповідних майнових прав.

При цьому, право власності на об`єкт забудови виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Однак, згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція також викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва. При цьому, введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Частиною ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ст. 16 ЦК України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

З урахуванням положень частин першої та другої статті 1223 ЦК України слід зазначити, що за життя спадкодавцем заповіт не був складений. У зв`язку з відсутністю заповіту право на спадкування виникає у осіб, визначених законом, відповідно до черговості, встановленої статтями 12611265 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

З урахуванням викладених норм Цивільного кодексу України та встановлених родинних відносин, позивачка є рідною донькою померлої, а отже належить до спадкоємців першої черги за законом та має відповідне право на спадкування.

Відповідно до статті 1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. При цьому спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Спадкоємець, який протягом встановленого законом шестимісячного строку не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її.

Разом із тим, вирішуючи питання щодо складу спадщини, суд виходить із того, що спірний об`єкт нерухомого майна був побудований спадкодавцем на земельній ділянці, відведеній для цієї мети, на підставі відповідного дозволу, тобто на законних правових підставах. Будівництво зазначеного об`єкта було завершене, у зв`язку з чим він набув усіх необхідних характеристик окремого майна – житлового будинку.

З огляду на те, що щодо вказаного об`єкта законодавством не передбачено необхідності прийняття його в експлуатацію, сам факт відсутності такого документа не може свідчити про незавершеність будівництва або відсутність у спадкодавця відповідного майнового права. Відтак спірний об`єкт після завершення його будівництва набув статусу окремого об`єкта нерухомого майна та, як майно, що належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, увійшов до складу спадщини.

Таким чином, спірний житловий будинок підлягає розгляду як окремий об`єкт нерухомого майна, що входить до складу спадщини, яка відкрилася після смерті спадкодавиці.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, виходячи з того, що позивачка має право на спадщину у вигляді спірного житлового будинку, проте не має іншої можливості оформити свої спадкові права, зокрема через органи нотаріату, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 200, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Вознесенську Миколаївської області.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: М. С. Булкат