Вирок від 18 серпня 2026 р. у справі №129/3402/24 — Гайсинський районний суд Вінницької області

Справа № 129/3402/24

Провадження по справі № 1-кп/129/258/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2026 р. Гайсинський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гайсині кримінальне провадження № 12024020090000485 про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, непрацюючого, раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 336 КК України, -

Установив:

ОСОБА_4 , відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», є військовозобов`язаним, солдатом запасу, у зв`язку з проведенням призову громадян на військову службу під час мобілізації на виконання Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 пройшов медичний огляд, за результатами якого військово-лікарською комісією визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №209/9118 від 15.11.2022 року.

14.10.2023 року ОСОБА_4 у приміщенні службового кабінету ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , під особистий підпис отримав бойову повістку про явку 16.10.2023 року на 09 год. 00 хв. на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України.

ОСОБА_4 , діючи всупереч вимогам ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», усвідомлюючи покладений на нього конституційний та військовий обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, будучи придатним до військової служби та не маючи на той час законних підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних причин 16.10.2023 року у визначений у повістці час до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , не прибув, у зв`язку з чим його не було відправлено до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби в Збройних Силах України, таким чином умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Дії ОСОБА_4 кваліфікуються за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

В судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю та суду пояснив, що він є військовозобов`язаним, солдатом запасу, пройшов медичний огляд, за результатами якого був визнаний придатним до військової служби, 14.10.2023 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 під особистий підпис отримав бойову повістку про явку 16.10.2023 року на 09 год. 00 хв. для відправлення до військової частини НОМЕР_1 , однак у визначені дату та час без поважних причин не прибув.

У вчиненому щиро розкаявся, правильність фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, не заперечував.

З урахуванням позицій прокурора, обвинуваченого та його захисника, які не оспорювали фактичних обставин кримінального провадження та заявили про скорочений порядок дослідження доказів, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують його особу та мають значення для призначення покарання.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст зазначених обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, а також роз`яснено йому та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Таким чином, суд визнає доведеною винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Під час судового розгляду захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 заявляв клопотання про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України у зв`язку зі зміною обстановки та закриття кримінального провадження.

В обґрунтування зазначеного клопотання сторона захисту посилалася, зокрема, на те, що після вчинення інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_4 був призваний на військову службу за мобілізацією та фактично проходив військову службу, а в подальшому був звільнений з військової служби у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини від 29.08.2025 року. Надалі ОСОБА_4 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у встановленому законом порядку була надана відстрочка від призову під час мобілізації у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, що підтверджується електронним військово-обліковим документом.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 19.03.2026 року у задоволенні клопотання захисника про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України на підставі ст. 48 КК України відмовлено.

При цьому суд виходив із того, що встановлені у справі обставини не утворюють передбаченої ст. 48 КК України зміни обстановки, яка б давала достатні підстави для висновку про втрату суспільної небезпечності вчиненим діянням або особою, яка його вчинила.

Разом з тим, відсутність підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України не виключає та не обмежує обов`язку суду врахувати поведінку ОСОБА_4 після вчинення кримінального правопорушення, фактичне проходження ним військової служби, сімейний стан та інші відомості про його особу під час вирішення питання про вид і міру покарання та можливість його виправлення без реального відбування призначеного покарання.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_4 покарання, суд виходить з положень ст.ст. 50, 65 КК України, відповідно до яких покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду, має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Покарання має відповідати принципам законності, справедливості, співмірності та індивідуалізації, бути адекватним характеру вчиненого діяння, ступеню його суспільної небезпечності та відомостям про особу винного, не створюючи для особи надмірного тягаря порівняно з тією метою, для досягнення якої воно застосовується.

Суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд відповідно до ст. 66 КК України визнає щире каяття та активне сприяння встановленню обставин кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Крім того, при індивідуалізації покарання суд враховує, що ОСОБА_4 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має власне господарство та засоби до існування, одружений, має на утриманні трьох дітей віком до 18 років.

Суд також надає істотного значення поведінці ОСОБА_4 після вчинення кримінального правопорушення.

Так, після вчинення 16.10.2023 року кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, ОСОБА_4 був призваний на військову службу за мобілізацією та фактично проходив військову службу у Збройних Силах України.

Отже, його подальша поведінка свідчить про те, що після вчинення кримінального правопорушення він фактично приступив до виконання того конституційного та військового обов`язку, від виконання якого раніше ухилився.

Припинення ОСОБА_4 військової служби не було наслідком самовільного залишення військової частини, відмови від проходження військової служби чи іншої протиправної поведінки, а відбулося на передбаченій законом підставі - у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.

Після звільнення з військової служби ОСОБА_4 у встановленому законом порядку надано відстрочку від призову під час мобілізації з огляду на наявність відповідної сімейної обставини.

Наведене не усуває кримінальної протиправності та суспільної небезпечності вчиненого ним 16.10.2023 року діяння і не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, що вже було предметом оцінки суду в ухвалі від 19.03.2026 року, однак має істотне значення для оцінки особи обвинуваченого та перспектив його виправлення.

Суд враховує й суспільну небезпечність кримінальних правопорушень, пов`язаних з ухиленням від призову на військову службу під час мобілізації, особливо в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України та воєнного стану, коли належне виконання громадянами військового обов`язку безпосередньо пов`язане з обороноздатністю держави, захистом її суверенітету та територіальної цілісності.

Водночас необхідність забезпечення загальної превенції не звільняє суд від обов`язку індивідуалізувати покарання та встановити, яке саме покарання є необхідним і достатнім для виправлення конкретної особи.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо призначення покарання за кримінальні правопорушення, передбачені ст. 336 КК України, зокрема висновки про те, що безпідставне звільнення особи, яка ухилилася від мобілізації, від відбування покарання з випробуванням може не забезпечувати мети покарання та належної загальної превенції.

Разом із тим питання про застосування ст. 75 КК України повинно вирішуватися з урахуванням конкретних обставин кожного кримінального провадження та даних про особу винного.

Так, у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.05.2024 року у справі №596/801/23 (провадження №51-6639км23) Верховний Суд звернув увагу, що той факт, що військовозобов`язаний, який ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, беззаперечно визнав свою вину, розкаявся у вчиненому та в подальшому був призваний за мобілізацією і фактично проходив військову службу у військовій частині, може свідчити про можливість його виправлення без реального відбування призначеного покарання.

Обставини цього кримінального провадження в наведеній частині є подібними, оскільки ОСОБА_4 не лише висловив готовність у майбутньому виконувати військовий обов`язок, а фактично після вчинення злочину був мобілізований та проходив військову службу.

Тому посилання виключно на необхідність загальної превенції та суспільну небезпечність ухилення від мобілізації без урахування такої істотної зміни у подальшій поведінці обвинуваченого суперечило б принципу індивідуалізації покарання.

Сукупність установлених судом даних - вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення вперше, відсутність судимостей, повне визнання вини, щире каяття, позитивні характеристики, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, а особливо фактичний призов за мобілізацією та подальше проходження військової служби - дає суду достатні підстави вважати, що після вчинення кримінального правопорушення його поведінка зазнала позитивних змін та не свідчить про стійке небажання виконувати військовий обов`язок.

За таких обставин суд дійшов висновку, що покарання ОСОБА_4 необхідно призначити в межах санкції ст. 336 КК України у виді позбавлення волі на мінімальний передбачений законом строк - три роки.

Саме таке покарання відповідає характеру та ступеню суспільної небезпечності вчиненого, обставинам кримінального правопорушення та принципам справедливості і співмірності.

Водночас, урахувавши тяжкість кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, наведені дані про особу ОСОБА_4 , його ставлення до вчиненого, поведінку після кримінального правопорушення та фактичне проходження ним військової служби за мобілізацією, суд приходить до висновку про можливість його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, а тому вважає можливим застосувати до нього положення ст. 75 КК України та звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Застосування ст. 75 КК України за встановлених у цій справі обставин суд не розцінює як прояв невиправданої поблажливості, оскільки ОСОБА_4 визнається винуватим у вчиненні умисного кримінального правопорушення, йому призначається передбачене санкцією кримінального закону покарання у виді позбавлення волі, а його звільнення від фактичного відбування такого покарання є умовним та залежить від виконання протягом іспитового строку покладених на нього законом і судом обов`язків та невчинення нового кримінального правопорушення.

Визначаючи тривалість іспитового строку, суд враховує характер кримінального правопорушення, обставини його вчинення та необхідність забезпечення належного контролю за поведінкою засудженого, у зв`язку з чим вважає достатнім установити ОСОБА_4 іспитовий строк тривалістю два роки.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_4 необхідно покласти обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Таке покарання, на переконання суду, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 , попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, забезпечуватиме розумний баланс між публічним інтересом у належному виконанні громадянами військового обов`язку та необхідністю індивідуалізації кримінально-правового впливу щодо конкретної особи і відповідатиме вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні, цивільний позов не заявлявся.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_4 не обирати.

Керуючись ст.ст. 50, 65, 75, 76, 336 КК України, ст.ст. 349, 369, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд, -

Присудив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю два роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_4 не обирати.

Вирок може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду через Гайсинський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок в частині обставин, які ніким не оспорювалися та докази щодо яких відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України судом не досліджувалися, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення цих обставин.

Копію вироку після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, передбаченому КПК України.

Суддя: