Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №760/21456/18 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Київ

Справа № 760/21456/18

Провадження № 51-2026 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100090008714 та № 12019100090000655 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Солом`янський районний суд м. Києва вироком від 18 квітня 2025 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень і призначив йому покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

На підставі положень ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки і поклав обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_7 31 липня 2018 року, приблизно об 11.00, перебуваючи біля магазину "Реал маркет" по вул. Волинській, 37 у м. Києві, помітив раніше незнайомого ОСОБА_8 , який відпочивав на лавочці, та вирішив відкрито викрасти його майно.

Реалізуючи злочинний умисел, ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_8 та, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, викрав мобільний телефон, наручний годинник, чоловічу шкіряну сумку, пакет цукру, трудову книжку, паспорт громадянина України та паспорт для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_8 , пакет документів ТОВ "Блок капітал", печатку ТОВ "Блок капітал". Після цього ОСОБА_7 , утримуючи при собі відкрито викрадене майно, залишив місце вчинення кримінального правопорушення, чим завдав потерпілому ОСОБА_8 майнової шкоди на загальну суму 4 716 гривень.

Також 21 січня 2019 року, приблизно о 17:50, ОСОБА_7 прибув до будинку АДРЕСА_2 , де переконався, що власників немає і за його діями ніхто не спостерігає, й через приміщення гаражу проник на прибудинкову територію, звідки через вхідні двері проник у будинок, де таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_9 на загальну суму 5 250 гривень.

Київський апеляційний суд ухвалою від 18 березня 2026 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його діянь за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Вважає, що апеляційний суд без достатніх підстав погодився з судом першої інстанції про можливість застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, оскільки всі перелічені судом обставини, що стали підставою для звільнення обвинуваченого від відбування покарання, вже були враховані судом при призначенні покарання в мінімальних межах, визначених санкціями відповідних статей.

Крім цього, прокурор вважає, що суди належним чином не врахували тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, їх рівень суспільної небезпеки й дані про особу винного.

Крім цього, прокурор вважає, що апеляційний суд не надав відповіді на доводи його скарги щодо незастосування положень ч. 4 ст. 70 КК України з урахуванням того, що вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2018 року ОСОБА_7 було засуджено за вчинення кримінальних правопорушень.

За таких обставин прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень статей 70 та 75 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу частково.

Захисник та засуджений заперечували проти задоволення скарги.

Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися положеннями статей 412-414 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його діянь за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку в межах доводів поданої касаційної скарги, колегія суддів вбачає, що вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Статтею 75 КК України передбачено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду обирати між альтернативами, кожна з яких є законною.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_7 покарання та звільнення від його відбування на підставі положень ст. 75 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень й дані про особу обвинуваченого.

За відсутності обтяжуючих покарання обставин, суд визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, щире каяття.

Також суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що з моменту вчинення ОСОБА_7 інкримінованих діянь до постановлення вироку минув значний час (більше 6 років), й він, хоч і відбував покарання у виді позбавлення волі, однак після цього нових злочинів не вчиняв, став на шлях виправлення. Крім цього, суд врахував те, що викрадене майно було повернуто потерпілим.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що перевиховання та виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства, а тому призначив йому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України й на підставі положень ст. 75 КК України звільнив від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, який є достатнім для того, щоб винний в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.

Апеляційний суд, оцінюючи доводи апеляційної скарги прокурора, дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції належним чином вмотивував своє рішення щодо призначення ОСОБА_7 покарання та звільнення від його відбування з випробуванням з іспитовим строком.

При цьому апеляційний суд додатково вказав, що обвинувачений долучив довідку про те, що він з 02 грудня 2025 року є прихожанином релігійної організації, бере участь у молитовних заходах та заняттях по вивченню Біблії, за період перебування в громаді зарекомендував себе як відповідальна, щира та врівноважена людина.

При цьому, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора про неможливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання, апеляційний суд вказав, що сам по собі факт відбування обвинуваченим у минулому покарання у виді позбавлення волі, а також застосування до нього раніше положень ст.75 КК України, не може бути перешкодою для звільнення його від відбування покарання з випробуванням, враховуючи конкретні обставини, встановлені у цьому кримінальному провадженні.

Такі висновки апеляційного суду вбачаються обґрунтованими і належно умотивованими.

Також апеляційний суд правильно відхилив доводи прокурора щодо необхідності застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 , оскільки колегія суддів погодилась з необхідністю звільнення його від відбування призначеного покарання за останнім вироком на підставі положень ст. 75 КК України, тоді як за попереднім вироком він був засуджений до покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно було відбувати реально.

Така позиція узгоджується з практикою Верховного Суду у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 квітня 2024 року (справа № 183/6854/20, провадження № 51-4885кмо23).

Київський апеляційний суд належно перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги прокурора і вмотивовано погодився із вироком суду першої інстанції, залишивши його без зміни. У рішенні апеляційного суду належним чином зазначено підстави, на яких воно ґрунтується. Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, керуючись положеннями ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3