Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №907/514/26 — Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/514/26

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Мельник І.В.,

розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом фізичної особи-підприємця Дубовик Марини Олександрівни, м. Славута Хмельницької області

до відповідача фізичної особи-підприємця Лапко Вікторії Дмитрівни, с. Керецьки Хустського району Закарпатської області

про стягнення 29 000,00 грн заборгованості

За участю представників:

позивача – Лисенко Я.О., адвокат, ордер серії АА №1708821 від 07.05.2026 (в режимі відеоконференцзв`язку)

відповідача – не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Дубовик Марина Олександрівна звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи-підприємця Лапко Вікторії Дмитрівни про стягнення заборгованості в розмірі 29 000,00 грн за надані послуги з підряду.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/514/26 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2026.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.05.2026 позовну заяву фізичної особи-підприємця Дубовик Марини Олександрівни залишено без руху та встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом повідомлення відомостей щодо реквізитів рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг, а також документа, що підтверджує наявність такого рахунку, або інформації про відсутність рахунку та відповідно бажаний спосіб отримання грошових коштів у разі задоволення позову.

За наслідками усунення позивачем недоліків позовної заяви, суд, відповідно до ухвали Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи № 907/514/26 здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначив на 17.06.2026 об 11:00 год. та встановив учасникам справи строк на подання суду заяв по суті справи.

09.06.2026 за вх.№ 02.3.1-02/5585/26 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

12.06.2026 за вх.№ 02.3.1-02/5793/26 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

17.06.2026 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 30.06.2026 о 10:00 год.

В судовому засіданні 30.06.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 30.06.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем зобов`язання, які склалися між сторонами з господарських правовідносин підряду, в яких відповідач виступала генеральним підрядником, а позивач субпідрядником.

Позивач зазначає, що суть співпраці полягала в тому, що отримуючи від замовників замовлення на ремонт пластикових виробів, відповідач замовляла виконання цих ремонтних робіт позивачу, яка, в свою чергу, здійснювала їх виконання за наперед погоджену з відповідачем оплату, яку отримувала саме від відповідача.

Разом з тим, позивач відзначає, що жодного договору чи інших письмових документів сторони між собою не укладали, а важливі для себе умови співпраці (предмет робіт, їх вартість, строки виконання, порядок розрахунків, розміщення замовлень, підтвердження їх виконання та звірка взаєморозрахунків) узгоджувалися сторонами шляхом електронного листування у месенджері Telegram.

За доводами позивача, у межах зазначених правовідносин позивач виконала погоджені роботи, однак відповідач здійснила їх оплату лише частково, внаслідок чого за останньою утворилася заборгованість у розмірі 29 000,00 грн.

Заперечення (відзив) відповідача.

Заперечуючи у відзиві проти заявлених позовних вимог, відповідач зазначає, що між сторонами у даній справі як фізичними особами дійсно існували певні усні домовленості щодо виконання робіт.

Вказує, що на виконання цих приватних домовленостей відповідач здійснювала на користь позивача особисті безготівкові перекази як фізична особа на її особисту картку на загальну суму 104 920,00 грн, що підтверджується банківськими квитанціями у кількості 9 штук, які додоються до цього відзиву.

Зазначає, що в результаті цих усних домовленостей позивач повинен був виконати та передати роботи замовнику – відповідачу. Проте, позивач так і не передав дані роботи замовнику – відповідачу, але деякі роботи напряму передав особам, які замовляли роботи у відповідача (при чому після передачі даних робіт цим стороннім особам, у роботах було виявлено недоліки).

Також, просить суд звернути увагу на численні авансові платежі, які вже здійснені відповідачем на користь позивача, що унеможливлює встановлення реального стану взаєморозрахунків між сторонами.

Відповідь позивача на відзив відповідача.

У відповіді на відзив позивач звертає увагу суду на те, що відповідач безпідставно невизнаючи переписку у месенджері Telegram як доказ, водночас, визнає існування самих господарських правовідносин між сторонами.

При цьому, оцінюючи господарські правовідносини як підряд, позивач виходить у першу чергу з їх фактичного змісту.

Так, на переконання позивача, відсутність укладання письмового договору між сторонами не змінює суті таких правовідносин, що зводиться до простої формули: позивач як субпідрядник, виконує роботи, доручені відповідачем як генеральним підрядником, та отримує від нього грошову винагороду.

Відзначає, що звірка взаєморозрахунків, яка надана безпосередньо відповідачем у спільному листуванні з позивачем, яку необґрунтовано не визнає відповідач, підтверджує наявність заборгованості, що виникла внаслідок господарських відносин.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога фізичної особи-підприємця Дубовик Марини Олександрівни до фізичної особи-підприємця Лапко Вікторії Дмитрівни про стягнення 29 000,00 грн заборгованості, яка виникла з підрядних правовідносин.

Суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

В силу положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 2 статті 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з приписами частин 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з частинами 1, 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За змістом частини 1 статті 843, статті 844 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, достроково.

Також, відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд зазначає, що акт виконаних робіт (надання послуг) – це первинний документ бухгалтерського обліку, який використовується для підтвердження факту виконання робіт чи надання послуг однією стороною та прийняття їх іншою стороною за договором. Він складається у письмовій формі, підписується замовником і виконавцем та має юридичну силу. В акті виконаних робіт, надання послуг обов`язково мають бути: дата та місце складання, реквізити сторін (назва, код, адреса), посилання на договір, опис і обсяг виконаних робіт/послуг, їх вартість, підписи уповноважених осіб та печатки (за наявності).

Згідно зі статтю 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства

Слід наголосити, що у даній справі між сторонами не було укладено в письмовій формі договору підряду, а у підтвердження наявності виникнення між сторонами господарських правовідносин щодо виконання позивачем підрядних робіт та, відповідно, існування заборгованості відповідача у заявленій до стягнення сумі, позивачем надано до матеріалів позову скриншоти листування у месенджеріm.

Дослідивши надані позивачем скриншоти, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (надалі – Закон № 851-IV) електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно із частиною 1 статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина 3 статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини 2 статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21).

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.

У постанові від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18 Касаційний господарський суд вказав, що надана позивачем роздруківка електронної переписки з відповідачем (паперова копія знімка екрана монітора комп`ютера) не є належним доказом відправлення позивачем та отримання відповідачем письмової заявки про надання послуг за договором. З копії знімка екрана монітора комп`ютера не вбачається, лист якого саме змісту було відправлено на електронну адресу. Роздруківка електронної переписки не може вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону №851-IV, оскільки не містить електронного підпису.

У постанові від 28.12.2019 у справі № 922/788/19 Касаційний господарський суд також погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що електронне листування між сторонами справи не може вважатись належним письмовим доказом, а роздруківка електронного листування не є електронним документом в розумінні частини 1 статті 5 Закону № 851-IV.

Отже, у своїх постановах Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Водночас суд зауважує, що з наданих позивачем скриншотів не вбачається, що листування велося у месенджері Telegram саме між відповідачем та позивачем та стосувалося саме предмета спору у даній справі.

А отже, за відсутності укладеного між сторонами договору підряду, а також складання будь-яких інших первинних документів (в тому числі і в електронному вигляді), надані позивачем скриншоти не підтверджують доводів останнього щодо виконання ним погоджених відповідачем ремонтних робіт за погодженими цінами, обсягом та відповідної якості, а відтак і не підтверджує заявлену позивачем до стягнення суму у розмірі 29 000,00 грн як заборгованість відповідача за такі роботи.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, як уже зазначалося вище, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати зі сплати судового збору на підставі статті 129 ГПК України покладаються судом на позивача у справі.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 238, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складене та підписане 19.08.2026.

Суддя Д. Є. Мірошниченко