Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №904/606/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2026 м. Дніпро Справа № 904/606/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Веселівського житлово-комунального підприємства на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 (суддя Ніколенко М.О.)

у справі № 904/606/26

за позовом Комунального підприємства "Кривбасводоканал", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг,

до Веселівського житлово-комунального підприємства, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Веселе,

про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 120 460, 80 грн, пені у розмірі 99, 01 грн, 3% річних у розмірі 9, 90 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Комунальне підприємство «Кривбасводоканал» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Веселівського житлово-комунального підприємства про стягнення 120 460,80 грн основної заборгованості, 99,01 грн пені та 9,90 грн 3 % річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення № 506 від 16.06.2020 щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 16.06.2020 між Комунальним підприємством «Кривбасводоканал» як виконавцем та Веселівським житлово-комунальним підприємством як споживачем укладено договір № 506 про надання послуг з централізованого водопостачання, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов`язався своєчасно надавати споживачу відповідної якості послуги з централізованого водопостачання, а споживач - своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором. Строк дії договору неодноразово продовжувався додатковими угодами, у тому числі до 31.12.2026 в частині надання послуг, а в частині проведення розрахунків - до повного погашення заборгованості.

За твердженням позивача, у січні 2026 року на виконання умов договору ним було надано відповідачу послуги з централізованого водопостачання в обсязі 6 274 куб. м на загальну суму 120 460,80 грн, що підтверджується, зокрема, рахунком-актом № 1636/01/398gkk від 30.01.2026 та інформацією щодо обсягів нарахувань за період з 01.01.2026 по 31.01.2026.

Для оплати наданих послуг позивачем було сформовано рахунок № 1636/01/398н від 30.01.2026 на суму 120 460,80 грн. Позивач зазначав, що відповідні розрахункові документи були направлені відповідачу, однак останній у визначений договором строк вартість отриманих послуг у повному обсязі не сплатив.

Посилаючись на порушення відповідачем строку виконання грошового зобов`язання, позивач, крім суми основного боргу, нарахував 99,01 грн пені відповідно до умов пункту 6.3 договору та 9,90 грн 3 % річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач частково погасив основну заборгованість. У зв`язку із цим 30.04.2026 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просив стягнути 95 460,80 грн основного боргу, 99,01 грн пені та 9,90 грн 3 % річних. Згодом, 04.05.2026, позивач повторно зменшив розмір позовних вимог та остаточно просив стягнути з відповідача 75 460,80 грн основної заборгованості, 99,01 грн пені та 9,90 грн 3 % річних. Зазначені заяви були прийняті судом першої інстанції до розгляду.

Таким чином, з урахуванням прийнятих судом заяв про зменшення розміру позовних вимог, предметом розгляду суду першої інстанції були вимоги Комунального підприємства «Кривбасводоканал» про стягнення з Веселівського житлово-комунального підприємства 75 460,80 грн основного боргу, 99,01 грн пені та 9,90 грн 3 % річних за договором № 506 від 16.06.2020.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 у справі № 904/606/26 позов Комунального підприємства «Кривбасводоканал» задоволено у повному обсязі з урахуванням прийнятого судом зменшення розміру позовних вимог.

Суд першої інстанції стягнув з Веселівського житлово-комунального підприємства на користь Комунального підприємства «Кривбасводоканал» 75 460, 80 грн основної заборгованості, 99, 01 грн пені, 9, 90 грн 3 % річних та 2 662, 40 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив із того, що між сторонами на підставі договору № 506 від 16.06.2020 виникли господарські зобов`язання щодо надання та оплати послуг з централізованого водопостачання та водовідведення. Суд зазначив, що договір у редакції додаткової угоди від 31.12.2025 діяв у частині надання послуг до 31.12.2026, а в частині проведення розрахунків - до повного погашення заборгованості.

Суд установив, що у січні 2026 року позивач надав відповідачу послуги з централізованого водопостачання на загальну суму 120 460,80 грн, що підтверджується рахунком-актом № 1636/01/398gkk від 30.01.2026, а також виставив відповідачу рахунок № 1636/01/398н від 30.01.2026 на оплату наданих послуг.

Визначаючи строк виконання грошового зобов`язання, суд послався на пункт 3.2 договору в редакції додаткової угоди № 5 від 30.03.2023 та дійшов висновку, що строк оплати вартості наданих послуг настав 04.02.2026, а відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг належним чином не виконав.

При цьому суд врахував здійснення відповідачем під час розгляду справи часткової оплати в загальному розмірі 45 000 грн, а саме: 25 000 грн 28.04.2026 та 20 000 грн 30.04.2026, у зв`язку з чим після відповідного зменшення позовних вимог непогашеною залишилася сума основного боргу в розмірі 75 460,80 грн.

Місцевий господарський суд також зазначив, що пунктом 6.3 договору в редакції протоколу розбіжностей від 19.06.2020 передбачено відповідальність споживача за несвоєчасну оплату виставлених рахунків у вигляді пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені за 05.02.2026, суд першої інстанції визнав його правильним та таким, що відповідає вимогам законодавства, у зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість вимоги щодо стягнення 99,01 грн пені.

Так само, застосувавши положення статті 625 Цивільного кодексу України, суд перевірив розрахунок 3 % річних за 05.02.2026 у сумі 9,90 грн та визнав цю вимогу обґрунтованою.

Суд першої інстанції вказав, що заявлені позивачем обставини підтверджуються наявними у справі доказами, зокрема договором № 506 від 16.06.2020, додатковими угодами до нього, протоколом розбіжностей, доказами направлення розрахункових документів, рахунком на оплату та актом приймання-передачі послуг.

За результатами розгляду справи місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі та, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, поклав витрати зі сплати судового збору на відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 у справі № 904/606/26 в частині визначеного судом розміру пені, Веселівське житлово-комунальне підприємство звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі заявник просить частково скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким стягнути з Веселівського житлово-комунального підприємства на користь Комунального підприємства «Кривбасводоканал» пеню в розмірі 0,99 грн замість стягнутих судом першої інстанції 99,01 грн.

В іншій частині оскаржуване рішення апелянт просить залишити без змін. Таким чином, висновки місцевого господарського суду щодо стягнення 75 460,80 грн основної заборгованості та 9,90 грн 3 % річних відповідачем в апеляційному порядку не оспорюються.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що її предмет фактично обмежений правильністю застосування судом першої інстанції норм матеріального права при визначенні розміру пені за порушення строку оплати послуг з централізованого водопостачання, а саме питанням щодо застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Апелянт також пов`язує неправильне, на його думку, визначення розміру пені з неправильним розподілом судових витрат судом першої інстанції, вказуючи, що стягнення пені у завищеному розмірі вплинуло на визначення покладених на відповідача витрат зі сплати судового збору.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги Веселівське житлово-комунальне підприємство зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 у справі № 904/606/26 в оскаржуваній частині ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, а висновки суду першої інстанції щодо розміру пені не відповідають встановленим обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Основним порушенням апелянт визначає неврахування судом першої інстанції при визначенні остаточного розміру пені положень частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Апелянт не заперечує самого факту існування між сторонами договірних правовідносин та передбаченої договором відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Посилаючись на статтю 549 Цивільного кодексу України, скаржник зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання, а пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення його виконання.

Разом із тим Веселівське ЖКП стверджує, що при визначенні допустимого розміру такої відповідальності суд першої інстанції мав застосувати спеціальні приписи Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на частину першу статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до якої предметом регулювання цього Закону є, зокрема, відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Також скаржник посилається на пункт 2 частини першої статті 5 зазначеного Закону, яким послугу з централізованого водопостачання віднесено до комунальних послуг. На думку апелянта, оскільки предметом договору № 506 від 16.06.2020 є саме надання послуг з централізованого водопостачання, до відповідальності за несвоєчасну оплату таких послуг підлягають застосуванню спеціальні правила, встановлені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Веселівське житлово-комунальне підприємство посилається на частину першу статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до якої у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі, встановленому договором, однак не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожний день прострочення, а загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

При цьому апелянт звертає увагу, що пунктом 6.3 договору № 506 від 16.06.2020 передбачено інший розмір відповідальності: за несвоєчасну оплату виставлених виконавцем рахунків у строк, визначений пунктом 3.2 договору, споживач зобов`язаний сплачувати виконавцю пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до моменту фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

Зіставляючи положення договору із приписами частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Веселівське ЖКП вважає, що передбачений договором розмір пені 0,1 відсотка не може застосовуватися у частині, в якій він перевищує встановлений законом граничний розмір 0,01 відсотка суми боргу за кожний день прострочення.

На переконання скаржника, послуги з водопостачання, надані КП «Кривбасводоканал» відповідно до договору № 506, є комунальними послугами, а тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який апелянт вважає спеціальним нормативно-правовим актом щодо цих правовідносин. У зв`язку з цим умови договору про відповідальність мають застосовуватися лише з урахуванням установленого законом максимального розміру пені.

Виходячи з наведеного правового підходу, Веселівське ЖКП стверджує, що визначений судом першої інстанції розмір пені 99,01 грн є завищеним, а розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача у межах цієї справи, повинен становити 0,99 грн.

Апелянт також вказує на похідний характер питання про розподіл судових витрат. На його думку, помилкове визначення місцевим господарським судом розміру пені спричинило покладення на Веселівське ЖКП обов`язку відшкодувати КП «Кривбасводоканал» судові витрати у розмірі 2 662,40 грн, які, як зазначено в апеляційній скарзі, мають визначатися пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому зміна рішення в частині пені, за позицією апелянта, має бути врахована і при вирішенні питання про судові витрати.

Обґрунтовуючи процесуальні підстави для втручання суду апеляційної інстанції в оскаржуване рішення, Веселівське ЖКП посилається на пункти 1, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України та зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також про неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому у тексті апеляційної скарги скаржник також зазначає, що КП «Кривбасводоканал» нібито звернулося до суду 13.02.2025 з вимогами про стягнення 131 827,20 грн заборгованості, 108,35 грн пені та 10,84 грн 3 % річних. Водночас безпосередньо визначаючи предмет оскарження та формулюючи прохальну частину апеляційної скарги, Веселівське ЖКП виходить зі змісту рішення від 29.05.2026 саме у справі № 904/606/26, яким стягнуто 75 460,80 грн основного боргу, 99,01 грн пені та 9,90 грн 3 % річних, і оспорює рішення виключно в частині розміру пені.

Таким чином, позиція апелянта полягає в тому, що суд першої інстанції, правильно встановивши наявність простроченого грошового зобов`язання, на думку Веселівського ЖКП, неправильно визначив межі відповідальності за таке прострочення, оскільки застосував передбачений пунктом 6.3 договору механізм нарахування пені без урахування імперативного обмеження її розміру, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Саме з цієї підстави скаржник просить зменшити присуджену пеню з 99,01 грн до 0,99 грн, залишивши рішення в іншій частині без змін.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Комунальне підприємство «Кривбасводоканал» відзиву на апеляційну скаргу Веселівського житлово-комунального підприємства до суду апеляційної інстанції не подало. Інших письмових пояснень, заперечень чи заяв, у яких позивачем було б окремо сформульовано позицію щодо наведених в апеляційній скарзі доводів про необхідність застосування частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та зменшення розміру пені з 99,01 грн до 0,99 грн, матеріали справи також не містять.

Таким чином, окремої процесуально оформленої позиції КП «Кривбасводоканал» щодо вимог та доводів апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції не висловлено.

Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Отже, неподання КП «Кривбасводоканал» відзиву не перешкоджає апеляційному перегляду оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2026 для розгляду справи № 904/606/26 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В. та Левшиної Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 апеляційну скаргу Веселівського житлово-комунального підприємства на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 у справі № 904/606/26 залишено без руху у зв`язку з ненаданням належних доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

24.06.2026 Веселівське житлово-комунальне підприємство подало до Центрального апеляційного господарського суду клопотання про долучення доказів на виконання вимог ухвали від 22.06.2026, до якого додало платіжний документ на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026, установивши, що недоліки апеляційної скарги усунені у визначений судом строк та апеляційна скарга відповідає вимогам статей 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Веселівського житлово-комунального підприємства.

Враховуючи ціну позову та положення частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд постановив здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою суд витребував матеріали справи № 904/606/26 з Господарського суду Дніпропетровської області, встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також строк для подання заяв, клопотань, додаткових доказів та відповідних заперечень.

На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 матеріали справи № 904/606/26 в одному томі надійшли з Господарського суду Дніпропетровської області до суду апеляційної інстанції 06.07.2026.

З огляду на приписи частини тринадцятої статті 8, частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України та зміст ухвали від 29.06.2026, справа розглядається колегією суддів за наявними в ній матеріалами у порядку письмового провадження без проведення судового засідання та без виклику учасників справи.

Встановлені судом обставини справи.

16.06.2020 між Комунальним підприємством «Кривбасводоканал» (виконавець) та Веселівським житлово-комунальним підприємством (споживач) укладено у письмовій формі договір № 506 про надання послуг з централізованого водопостачання, умови якого були погоджені сторонами з урахуванням протоколу розбіжностей.

Відповідно до пункту 1.1 договору виконавець зобов`язався своєчасно надавати споживачеві послуги з централізованого водопостачання відповідної якості, а споживач - своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 1.2 договору визначено орієнтовний обсяг послуг з централізованого водопостачання - 260 000 куб. м на рік, а орієнтовний обсяг послуг з централізованого водовідведення - 0 куб. м на рік. Згідно з пунктом 1.2.1 договору об`єкти користування водопостачанням визначено як точки приєднання відповідних трубопроводів до основного водоводу до межі розподілу. Договором також передбачено можливість зміни договірного обсягу централізованого водопостачання за письмовою заявкою споживача.

Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони врегулювали питання застосування тарифів на послуги з централізованого водопостачання, передбачивши, що у випадку зміни відповідних тарифів оплата наданих послуг здійснюється споживачем за новими тарифами з моменту набрання чинності відповідним рішенням компетентного органу без необхідності внесення інших змін до договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору розрахунковим періодом є календарний місяць та застосовується щомісячна оплата послуг.

Додатковою угодою № 5 від 30.03.2023 сторони внесли зміни до пункту 3.2 договору в частині строків та порядку проведення розрахунків. У погодженій сторонами редакції передбачено, що оплата за спожиті послуги здійснюється споживачем на підставі виставленого в електронній системі рахунку не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, або протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідного рахунку в паперовому вигляді. Паперовий рахунок направляється споживачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручається споживачеві нарочно.

Пунктом 5.2 договору передбачено обов`язок споживача своєчасно та в повному обсязі відповідно до умов договору вносити плату за рахунками, виставленими виконавцем.

У протоколі розбіжностей до договору сторони погодили редакцію пункту 6.3, відповідно до якої за несвоєчасну оплату виставлених виконавцем рахунків у строк, визначений пунктом 3.2 договору, споживач зобов`язаний сплатити виконавцю пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до моменту фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

Згідно з пунктом 7.1 договору передача послуг від виконавця до споживача здійснюється у точках розподілу, якими є межі балансової належності, визначені відповідним актом/схемою розподілу балансової належності та меж обслуговування мереж водопостачання та водовідведення.

Таким чином, за умовами укладеного між сторонами договору централізоване водопостачання здійснюється через визначені договором точки приєднання до системи централізованого водопостачання до межі балансової належності споживача, при цьому орієнтовний договірний обсяг водопостачання визначено сторонами у розмірі 260 000 куб. м на рік.

За первісною редакцією пункту 9.1 договір набирав чинності з 01.03.2020 та діяв у частині надання послуг до 31.12.2020, а в частині розрахунків - до повного погашення заборгованості. Надалі строк його дії неодноразово продовжувався сторонами додатковими угодами. З урахуванням додаткової угоди від 31.12.2025 договір діяв у частині надання послуг з водопостачання до 31.12.2026, а в частині проведення розрахунків за надані послуги - до повного погашення заборгованості.

На виконання умов договору КП «Кривбасводоканал» у період з 01.01.2026 по 31.01.2026 надало Веселівському житлово-комунальному підприємству послуги з централізованого водопостачання.

Відповідно до відомостей щодо обсягів нарахування за зазначений розрахунковий період обсяг спожитої води становив 6 274 куб. м. Факт надання відповідних послуг підтверджується, зокрема, рахунком-актом № 1636/01/398gkk від 30.01.2026 за особовим рахунком № 398, який, як зазначено у матеріалах справи, підписаний сторонами.

Вартість наданих у січні 2026 року послуг становила 120 460,80 грн.

Для проведення розрахунків КП «Кривбасводоканал» сформувало рахунок № 1636/01/398н від 30.01.2026 на суму 120 460,80 грн. Матеріали справи містять докази направлення розрахункових документів відповідачу електронними засобами зв`язку. Суд першої інстанції встановив, що відповідні документи були направлені на електронну адресу відповідача 30.01.2026.

Пунктом 3.2 договору в редакції додаткової угоди № 5 від 30.03.2023 передбачено, що оплата за спожиті послуги здійснюється споживачем на підставі виставленого в електронній системі рахунку не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, або протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідного рахунку у паперовому вигляді.

Суд першої інстанції, оцінюючи наявні у справі докази направлення відповідачу рахунку № 1636/01/398н від 30.01.2026, виходив із того, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання сплив 04.02.2026, а 05.02.2026 мало місце прострочення його виконання. При цьому в апеляційній скарзі Веселівське житлово-комунальне підприємство не оспорює ані самого факту порушення строку оплати, ані періоду, за який позивачем здійснено нарахування пені та 3 % річних, а заперечує виключно проти розміру застосованої пені.

У встановлений строк Веселівське житлово-комунальне підприємство вартість отриманих послуг у повному обсязі не сплатило, у зв`язку з чим на момент звернення позивача до суду за ним обліковувалася заборгованість у розмірі 120 460,80 грн.

За порушення строку виконання грошового зобов`язання КП «Кривбасводоканал» нарахувало відповідачу за 05.02.2026 пеню у розмірі 99,01 грн відповідно до пункту 6.3 договору та 3 % річних у розмірі 9,90 грн відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Після відкриття провадження у справі відповідач здійснив часткове погашення основної заборгованості.

Так, 28.04.2026 Веселівським житлово-комунальним підприємством сплачено 25 000 грн, у зв`язку з чим 30.04.2026 позивач подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог та просив стягнути 95 460,80 грн основної заборгованості, 99,01 грн пені та 9,90 грн 3 % річних.

Надалі 30.04.2026 відповідач сплатив ще 20 000 грн, після чого 04.05.2026 позивач повторно зменшив розмір позовних вимог та остаточно просив стягнути з відповідача 75 460,80 грн основного боргу, 99,01 грн пені та 9,90 грн 3 % річних. Обидві заяви про зменшення розміру позовних вимог були прийняті судом першої інстанції.

Таким чином, загальний розмір здійснених відповідачем під час розгляду справи платежів становив 45 000 грн, а залишок непогашеної основної заборгованості - 75 460,80 грн.

Відзиву на позовну заяву Веселівське житлово-комунальне підприємство до суду першої інстанції не подало.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження заявлених вимог позивачем були надані, зокрема, договір № 506 від 16.06.2020, додаткові угоди до нього, протокол розбіжностей, докази направлення розрахункових документів, рахунок на оплату, рахунок-акт, відомості щодо обсягів споживання та розрахунки основної заборгованості, пені і 3 % річних.

Водночас в апеляційному порядку Веселівське житлово-комунальне підприємство не оспорює обсяг та вартість отриманих послуг, залишок основної заборгованості у сумі 75 460,80 грн, а також стягнення 9,90 грн 3 % річних. Веселівське житлово-комунальне підприємство не оспорює факту укладення та дії договору № 506 від 16.06.2020, факту та обсягу отримання у січні 2026 року послуг з централізованого водопостачання, їх вартості, наявності прострочення виконання грошового зобов`язання, залишку основної заборгованості у сумі 75 460,80 грн та нарахування 9,90 грн 3 % річних. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром пені - 99,01 грн, оскільки, на переконання апелянта, до спірних правовідносин підлягає застосуванню встановлене частиною першою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обмеження розміру пені 0,01 відсотка суми боргу за кожний день прострочення. У зв`язку з цим апелянт вважає, що до стягнення підлягає пеня у сумі 0,99 грн.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас частиною четвертою цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У цій справі Веселівське житлово-комунальне підприємство не заперечує факту укладення та чинності договору № 506 від 16.06.2020, факту отримання у січні 2026 року послуг з централізованого водопостачання, їх обсягу та вартості, існування грошового зобов`язання, залишку основної заборгованості у розмірі 75 460,80 грн, а також правомірності стягнення 9,90 грн 3 % річних. Доводи апеляційної скарги спрямовані саме проти визначеного судом першої інстанції розміру пені 99,01 грн, оскільки, на думку скаржника, суд мав застосувати обмеження, передбачене частиною першою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Таким чином, предметом апеляційної перевірки насамперед є правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, що регулюють відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а саме співвідношення погодженого сторонами пункту 6.3 договору № 506 від 16.06.2020 із положеннями спеціального законодавства у сфері централізованого водопостачання та Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона - боржник - зобов`язана вчинити на користь другої сторони - кредитора - певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статті 525, 526 Цивільного кодексу України закріплюють принцип належного виконання зобов`язання відповідно до умов договору та вимог закону, а стаття 530 цього Кодексу визначає, що якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк. Цивільний кодекс України є чинним, його актуальна редакція станом на спірний період зберігає зазначене нормативне регулювання.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов`язання умов, а у разі такого порушення настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним із способів забезпечення виконання зобов`язання та водночас формою майнової відповідальності є неустойка. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення його виконання.

Водночас відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У межах реалізації принципу свободи договору сторони договору № 506 погодили умови відповідальності за порушення строків оплати. Зокрема, пунктом 6.3 договору у редакції протоколу розбіжностей від 19.06.2020 передбачено, що за несвоєчасну оплату виставлених виконавцем рахунків у строк, визначений пунктом 3.2 договору, споживач сплачує пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до моменту фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період.

У такий спосіб, саме по собі встановлення сторонами договору відповідальності у вигляді пені не суперечить цивільно-правовому регулюванню. Разом із тим принцип свободи договору не є абсолютним: погоджена сторонами умова застосовується настільки, наскільки вона не суперечить імперативним приписам закону, які регулюють відповідні правовідносини.

Апелянт зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» цей Закон регулює, серед іншого, відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а пунктом 2 частини першої статті 5 цього Закону централізоване водопостачання віднесено до комунальних послуг. Закон № 2189-VIII у редакції, чинній у спірний період, дійсно містить у частині першій статті 26 правило, за яким у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач сплачує пеню в розмірі, встановленому договором, але не вище 0,01 % суми боргу за кожний день прострочення, а загальний її розмір не може перевищувати 100 % загальної суми боргу.

Проте з наведених норм не випливає, що будь-яка юридична особа, яка фізично отримує воду з системи централізованого водопостачання, автоматично набуває статусу споживача саме в тому значенні, в якому цей термін використаний у статті 26 Закону № 2189-VIII.

Для застосування частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» недостатньо встановити лише те, що предметом договору є централізоване водопостачання і що така послуга загалом віднесена законом до комунальних послуг. Необхідно також встановити, в якому правовому статусі конкретна особа отримує цю послугу та з якою метою вона її отримує, оскільки сам Закон № 2189-VIII надає поняттю «споживач» спеціального нормативного змісту.

Зокрема, чинне визначення індивідуального споживача охоплює фізичну або юридичну особу, яка є власником чи співвласником нерухомого майна або користується таким об`єктом за згодою власника та отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб, і з якою або від імені якої укладено відповідний договір. Закон окремо визначає і колективного споживача - юридичну особу, яка об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.

Таким чином, законодавець розмежовує сам вид послуги та правовий статус особи, яка її одержує. Віднесення централізованого водопостачання до переліку комунальних послуг саме по собі ще не вирішує питання про поширення на конкретного одержувача всього комплексу прав та гарантій, установлених Законом № 2189-VIII для індивідуальних або колективних споживачів.

Саме тому довід апелянта, побудований фактично за схемою «централізоване водопостачання є комунальною послугою - отже, до будь-якого договору про його надання безумовно застосовується обмеження пені, передбачене статтею 26 Закону № 2189-VIII», потребує перевірки з урахуванням суб`єктного складу та фактичного призначення води, що передається за договором.

У цьому аспекті колегія суддів також враховує, що правове регулювання відносин у сфері питного водопостачання не обмежується Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» № 2918-III є чинним і регулює відносини у сфері питної води та питного водопостачання, а порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення визначається, зокрема, Правилами, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, із подальшими змінами.

Тому при вирішенні спору має застосовуватися не ізольовано одна норма Закону № 2189-VIII, а весь комплекс норм, які регулюють відповідний вид договірних відносин, із встановленням статусу сторін та мети використання переданого ресурсу.

Окремо колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на нормативну зміну, яка має значення для правової оцінки мотивів оскаржуваного рішення.

Суд першої інстанції, аналізуючи пункт 6.3 договору, послався, серед іншого, на частину шосту статті 232 Господарського кодексу України.

Однак Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 на підставі Закону України № 4196-IX. Верховний Суд у своєму офіційному роз`ясненні щодо законодавчих змін також прямо зазначив, що відповідно до статті 17 Закону № 4196-IX з 28 серпня 2025 року Господарський кодекс України втратив чинність, а подальше регулювання відповідних відносин здійснюється Цивільним кодексом України та спеціальними законами.

Спірне прострочення у цій справі віднесено позивачем до 05.02.2026, тобто вже після втрати Господарським кодексом України чинності. Таким чином, частина шоста статті 232 Господарського кодексу України не може розглядатися як чинна на той момент норма матеріального права, що безпосередньо регулювала спірні правовідносини.

Разом із тим сама ця обставина не означає відсутності правових підстав для стягнення пені. Правовою підставою для відповідальності може виступати погоджена сторонами умова договору в сукупності з чинними положеннями Цивільного кодексу України та спеціального законодавства про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Питання про допустимий розмір такої пені та правильність розрахунку 99,01 грн буде оцінено окремо, без застосування статті 232 Господарського кодексу України як чинної норми права. Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» продовжує передбачати, що розмір пені визначається за згодою сторін, а її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, на цьому етапі колегія суддів виходить із того, що висновок суду першої інстанції про можливість застосування договірної відповідальності не може бути визнаний неправильним лише з огляду на посилання суду на норму Господарського кодексу України, яка на час виникнення спірного прострочення вже втратила чинність. Водночас мотивувальна частина рішення у цій частині потребує уточнення апеляційним судом із застосуванням чинного на час спірних правовідносин законодавства.

У такий спосіб, для вирішення основного доводу апеляційної скарги необхідно послідовно встановити: чи набуває Веселівське житлово-комунальне підприємство у правовідносинах за договором № 506 статусу індивідуального або колективного споживача в розумінні Закону № 2189-VIII; чи отримувалася вода за цим договором для власних потреб відповідача, чи в межах його господарської діяльності; і, як наслідок, чи поширюється саме на ці відносини передбачене частиною першою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обмеження пені до 0,01 % за кожний день прострочення.

Щодо правового статусу Веселівського житлово-комунального підприємства у спірних правовідносинах та поширення на нього правового режиму споживача житлово-комунальних послуг

Вирішуючи ключове для розгляду апеляційної скарги питання про можливість застосування до спірних правовідносин частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», колегія суддів виходить з необхідності встановлення не лише виду послуги, яку надавав позивач, а й правового статусу відповідача саме у межах спірного договору та мети отримання ним відповідного ресурсу.

Як уже зазначалося, відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем житлово-комунальних послуг у розумінні цього Закону є індивідуальний або колективний споживач.

За пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону індивідуальним споживачем може бути не лише фізична, але й юридична особа. Однак сама наявність статусу юридичної особи, яка одержує відповідну послугу, є недостатньою: законодавець пов`язує статус індивідуального споживача, зокрема, з отриманням житлово-комунальної послуги для власних потреб.

Таким чином, визначальним є не формальне найменування сторони договору «споживачем» та не сам факт отримання нею питної води, а функціональна мета її отримання та використання.

Те, що в тексті договору № 506 від 16.06.2020 Веселівське ЖКП іменується «Споживачем», саме по собі не означає автоматичного набуття цим підприємством статусу індивідуального споживача в розумінні пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII. Поняття, використане сторонами для позначення учасника конкретного договору, та нормативно визначений законом правовий статус особи не є тотожними, якщо фактичний зміст відповідних правовідносин не відповідає законодавчим ознакам такого статусу.

При цьому матеріали справи свідчать про специфічний характер правовідносин сторін.

Так, договором № 506 визначений орієнтовний обсяг централізованого водопостачання в розмірі 260 000 куб. м на рік, тоді як орієнтовний обсяг централізованого водовідведення становить 0 куб. м на рік. Передача води здійснюється через визначені договором точки приєднання трубопроводів до магістрального водоводу до межі балансової належності споживача. У січні 2026 року лише за один розрахунковий місяць переданий відповідачу обсяг води становив 6 274 куб. м.

Наведені характеристики договору істотно відрізняються від звичайної моделі отримання юридичною особою комунальної послуги для забезпечення власних господарсько-побутових, санітарно-гігієнічних чи інших внутрішніх потреб окремого об`єкта нерухомого майна.

Водночас колегія суддів враховує і правову позицію, сформовану судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 904/2111/20.

Зазначений висновок має безпосереднє значення для правильного розмежування правових режимів отримання води юридичними особами.

У Зведеному огляді судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідну правову позицію сформульовано таким чином: якщо юридична особа використовує воду, з одного боку, для власних потреб, а з іншого - у господарській діяльності, такі відносини не можуть бути об`єднані в один правовий режим. Для води, що отримується для власних потреб, юридична особа може виступати індивідуальним споживачем комунальної послуги, натомість для води, яка використовується у господарській діяльності, вона виступає саме суб`єктом господарювання, і відповідні відносини мають регулюватися окремим договором.

Зокрема, Верховний Суд наголосив на необхідності укладення окремого договору на конкретну комунальну послугу як з індивідуальним споживачем та окремого договору із цією ж юридичною особою як із суб`єктом господарювання щодо води, яка використовується не для власних потреб, а у здійсненні її господарської діяльності.

Таким чином, із наведеної правової позиції Верховного Суду випливає принциповий для цієї справи висновок: критерієм застосування правового режиму індивідуального споживача є мета отримання послуги, а не лише вид поставленого ресурсу чи організаційно-правова форма його одержувача.

Саме тому аргумент апелянта про те, що послуга з централізованого водопостачання віднесена статтею 5 Закону № 2189-VIII до комунальних послуг, сам по собі ще не доводить поширення на відповідача всіх прав та гарантій, встановлених цим Законом для індивідуального споживача.

Колегія суддів також звертає увагу, що Веселівське житлово-комунальне підприємство за своїм правовим статусом не є звичайною юридичною особою, яка лише отримує воду для забезпечення власних внутрішніх потреб.

За офіційним Зведеним переліком суб`єктів природних монополій Антимонопольного комітету України, сформованим у лютому 2026 року, Веселівське ЖКП, код ЄДРПОУ 31250909, включене до переліку суб`єктів природних монополій у Дніпропетровській області у сфері централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. Крім того, це саме підприємство зазначене у переліку й щодо діяльності з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами.

Наведені відомості походять з офіційного джерела Антимонопольного комітету України та підтверджують, що господарська діяльність Веселівського ЖКП безпосередньо здійснюється, серед іншого, у сфері централізованого водопостачання та водовідведення.

Колегія суддів враховує такі офіційні відомості не як самостійну підставу для встановлення способу використання кожного конкретного кубічного метра води, переданого за договором № 506 у січні 2026 року, а в сукупності з умовами самого договору, обсягом постачання та способом підключення до мереж - для з`ясування характеру правовідносин між двома суб`єктами господарювання у сфері водопостачання.

Характер таких правовідносин додатково узгоджується з офіційними матеріалами Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо діяльності КП «Кривбасводоканал».

Так, у рекомендаціях адміністративної колегії Відділення від 21.03.2023 зазначено, що досліджувалися договори КП «Кривбасводоканал», укладені з юридичними особами - суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання, які придбавають питну воду з метою її подальшої реалізації споживачам. АМКУ встановив, що у 2021– 2022 роках КП «Кривбасводоканал» надавало послуги таким суб`єктам господарювання на підставі однотипних договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

В офіційному повідомленні територіального відділення АМКУ також зазначено, що КП «Кривбасводоканал» надавало послуги з централізованого питного водопостачання 21 суб`єкту господарювання, які придбавали питну воду з метою її подальшої реалізації кінцевим споживачам на території відповідних територіальних громад Дніпропетровської області.

При цьому зазначені матеріали АМКУ не використовуються колегією як доказ того, що Веселівське ЖКП обов`язково входило саме до зазначеного переліку 21 підприємства у 2021– 2022 роках, оскільки відповідна частина інформації в оприлюдненому документі не дозволяє зробити такий індивідуалізований висновок. Вони мають допоміжне значення, оскільки підтверджують існування у діяльності КП «Кривбасводоканал» окремої моделі договірних відносин із підприємствами водопостачання, які закуповують питну воду для здійснення власної господарської діяльності, а не як кінцеві споживачі для власних потреб.

Цей контекст відповідає й фактичним ознакам договору № 506: значному річному обсягу водопостачання, передачі води через межу балансової належності мереж, відсутності договірного обсягу водовідведення та правовому статусу відповідача як підприємства, діяльність якого безпосередньо пов`язана з централізованим водопостачанням.

Не дають підстав матеріали справи і для висновку про те, що Веселівське ЖКП виступало за договором № 506 колективним споживачем у розумінні Закону № 2189-VIII.

Колективним споживачем закон визначає юридичну особу, яка об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги. Таких обставин у спірних правовідносинах не встановлено. Договір № 506 не визначає Веселівське ЖКП юридичною особою, яка об`єднує співвласників певної будівлі та діє від їхнього імені; навпаки, предмет і технічні умови договору свідчать про безпосередні договірні відносини двох комунальних підприємств щодо передачі значних обсягів води через відповідні водопровідні мережі.

Таким чином, саме називання Веселівського ЖКП «споживачем» у договорі не трансформує його ані в індивідуального, ані в колективного споживача у спеціальному значенні Закону № 2189-VIII.

Колегія суддів при цьому не заперечує, що юридична особа, у тому числі комунальне підприємство, у певних правовідносинах може бути індивідуальним споживачем житлово-комунальної послуги. Такий висновок прямо випливає із законодавчого визначення індивідуального споживача та правової позиції Верховного Суду у справі № 904/2111/20. Однак для цього відповідна послуга повинна отримуватися юридичною особою для власних потреб.

Натомість у цій справі апелянт, стверджуючи про безумовне застосування частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII, не обґрунтовує і не доводить, що весь обсяг води за договором № 506 отримувався Веселівським ЖКП саме для власних потреб у значенні пункту 6 частини першої статті 1 цього Закону.

Апеляційна скарга фактично обмежується трьома послідовними твердженнями: централізоване водопостачання назване у статті 5 Закону № 2189-VIII комунальною послугою; сторона договору названа «споживачем»; отже, до неї має застосовуватися частина перша статті 26 Закону.

Однак така аргументація не враховує змісту статті 1 Закону № 2189-VIII та правового висновку Верховного Суду щодо необхідності розмежовувати отримання юридичною особою води для власних потреб і використання води у господарській діяльності.

Тому посилання апелянта лише на правову природу централізованого водопостачання як комунальної послуги не є достатнім для висновку про поширення на спірні відносини передбаченого для споживача житлово-комунальних послуг спеціального обмеження відповідальності.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що правовідносини сторін за договором № 506 в частині спірного обсягу води не підтверджують наявності у Веселівського ЖКП статусу індивідуального чи колективного споживача у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», на якого безпосередньо поширюється спеціальна гарантія, встановлена частиною першою статті 26 цього Закону.

Щодо доводу апелянта про застосування частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», співвідношення законодавчого та договірного обмеження пені та правильності її розміру

Переходячи безпосередньо до основного доводу апеляційної скарги про те, що пеня за порушення строку оплати послуг з централізованого водопостачання могла бути нарахована виключно у межах 0,01 % суми боргу за кожний день прострочення, колегія суддів зазначає таке.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 % суми боргу за кожний день прострочення; загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу. Така редакція норми була чинною і на момент спірного прострочення у лютому 2026 року.

Таким чином, наведена норма справді встановлює імперативну верхню межу договірної пені. Якщо конкретні правовідносини підпадають під дію частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII, сторони не можуть шляхом договору встановити для споживача житлово-комунальної послуги пеню, яка перевищує 0,01 % суми боргу за кожний день прострочення.

У такому випадку умова договору про більший розмір пені застосовувалася б лише у межах, допустимих імперативною нормою закону.

Проте, як установлено та обґрунтовано у попередньому блоці цієї постанови, визначальною передумовою застосування зазначеного обмеження є наявність у особи статусу споживача саме у спеціальному розумінні Закону № 2189-VIII, тоді як у спірних правовідносинах матеріалами справи не підтверджується отримання Веселівським ЖКП відповідного обсягу води як індивідуальним або колективним споживачем житлово-комунальної послуги.

Тому колегія суддів не погоджується з основним правовим висновком апелянта про те, що сам факт віднесення централізованого водопостачання до комунальних послуг автоматично зумовлює застосування до будь-якого одержувача такої води обмеження пені, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Цей довід апеляційної скарги фактично ототожнює два різні питання: правову природу послуги та правовий статус її одержувача. Водночас, як уже встановлено вище з урахуванням висновку судової палати КГС ВС у справі № 904/2111/20, отримання юридичною особою води для власних потреб та отримання води в межах здійснення господарської діяльності мають різний правовий режим. Верховний Суд прямо вказав на необхідність укладення окремого договору як з індивідуальним споживачем для власних потреб та окремого договору із цією ж юридичною особою як із суб`єктом господарювання для використання води в господарській діяльності.

Таким чином, посилання апелянта на частину першу статті 2 та пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII є правильним у тій частині, що централізоване водопостачання належить до комунальних послуг. Проте із цих норм не випливає заявлений апелянтом правовий наслідок - обов`язкове застосування частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII до спірних відносин між сторонами.

Саме тому погоджена сторонами умова пункту 6.3 договору № 506 щодо відповідальності за порушення строку оплати не підлягає обмеженню до 0,01 % на підставі частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII.

Разом із тим це не означає, що розмір договірної пені взагалі не має законодавчих меж.

Правовідносини між сторонами щодо відповідальності за прострочення грошового платежу підпадають під регулювання Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», який є чинним та регулює договірні відносини між платниками й одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами таких правовідносин є, зокрема, підприємства, установи та організації.

Відповідно до статті 1 Закону № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь їх одержувачів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Водночас стаття 3 цього Закону встановлює імперативне обмеження: пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зазначене законодавче регулювання повністю узгоджується з погодженою самими сторонами редакцією пункту 6.3 договору.

Так, відповідно до цього пункту за несвоєчасну оплату рахунку Веселівське ЖКП зобов`язалося сплачувати пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але сторони одночасно прямо встановили верхню межу такої відповідальності - не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період.

Таким чином, пункт 6.3 договору не передбачає безумовного стягнення 0,1 % від суми боргу за кожний день у випадку, якщо такий розрахунок перевищує передбачену законом межу. Навпаки, сам договір містить механізм приведення розміру пені у відповідність до законодавчого максимуму.

Національний банк України рішенням, яке набрало чинності 30.01.2026, знизив облікову ставку з 15,5 % до 15 % річних. Отже, на дату, за яку позивачем здійснено спірне нарахування - 05.02.2026 - подвійна облікова ставка НБУ становила 30 % річних.

Позивач нарахував пеню лише за один день - 05.02.2026, виходячи з простроченого платежу в сумі 120 460,80 грн.

За цих вихідних даних граничний розмір пені, обчислений виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, становить: 120 460,80 грн Ч 30 % / 365 днів = 998876... грн, тобто після округлення - 99,01 грн.

Таким чином, заявлена КП «Кривбасводоканал» та стягнута судом першої інстанції пеня у сумі 99,01 грн не перевищує законодавчо допустимої межі, визначеної статтею 3 Закону № 543/96-ВР, та відповідає передбаченому пунктом 6.3 договору обмеженню подвійною обліковою ставкою НБУ.

При цьому важливим є те, що фактично позивач не застосував до відповідача повний передбачений договором розмір 0,1 % за день, оскільки такий результат був би більшим. Остаточна сума пені була обмежена саме законодавчим і договірним максимумом - подвійною обліковою ставкою НБУ.

Тому довід апелянта про те, що суд першої інстанції нібито безумовно застосував договірний розмір 0,1 % без урахування передбачених законом обмежень, не відповідає фактичному механізму здійсненого позивачем розрахунку.

Колегія суддів вважає за необхідне окремо оцінити й заявлений апелянтом кінцевий розмір пені - 0,99 грн.

Веселівське ЖКП, посилаючись на встановлену частиною першою статті 26 Закону № 2189-VIII ставку 0,01 % суми боргу за кожний день прострочення, просить стягнути пеню саме в сумі 0,99 грн.

Проте така сума арифметично не випливає навіть із правового підходу, запропонованого самим апелянтом.

Якщо виключно для перевірки цього доводу припустити застосування до встановленої у справі суми простроченого платежу 120 460,80 грн передбаченої частиною першою статті 26 Закону № 2189-VIII ставки 0,01 % за один день, розмір пені становив би: 120 460,80 грн Ч 0,01 % = 12,04608 грн, тобто 12,05 грн, а не 0,99 грн.

Апеляційна скарга не містить розрахунку, який би пояснював, з якої саме бази, за якою формулою або яким способом із ставки 0,01 % отримано заявлену до стягнення суму 0,99 грн.

Тому навіть у разі погодження з вихідною правовою тезою апелянта щодо застосування частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» його прохальна частина щодо визначення пені саме у сумі 0,99 грн не підтверджується відповідним арифметичним розрахунком.

При цьому наведений апеляційним судом альтернативний розрахунок у сумі 12,05 грн не означає визнання частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII застосовною до спірних відносин. Він наводиться виключно з метою перевірки повноти та внутрішньої узгодженості аргументів апеляційної скарги.

У такий спосіб, довід Веселівського ЖКП про необхідність зменшення пені з 99,01 грн до 0,99 грн відхиляється колегією суддів з двох взаємопов`язаних, але самостійних підстав.

По-перше, у спірних правовідносинах не встановлено передумов для застосування до відповідача спеціального обмеження пені, передбаченого частиною першою статті 26 Закону № 2189-VIII, оскільки відповідний обсяг води одержувався ним не у правовому статусі індивідуального чи колективного споживача житлово-комунальної послуги, що вже докладно обґрунтовано у попередньому блоці.

По-друге, визначена позивачем пеня 99,01 грн відповідає погодженому сторонами пункту 6.3 договору та не перевищує встановленої статтею 3 Закону № 543/96-ВР граничної величини - подвійної облікової ставки НБУ, тоді як заявлена апелянтом сума 0,99 грн не відповідає навіть його власній формулі 0,01 % від суми боргу за один день.

Таким чином, по суті висновок суду першої інстанції про правомірність стягнення 99,01 грн пені є правильним, хоча його правове мотивування має оцінюватися апеляційним судом з урахуванням чинного на момент виникнення спірного прострочення законодавства, про що вже зазначено у першому блоці цього розділу.

Щодо доводів апелянта про неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам та неправильне застосування норм матеріального права. Оцінка обставин щодо строку виконання грошового зобов`язання

Апелянт, обґрунтовуючи необхідність часткового скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026, посилається, зокрема, на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність викладених у рішенні висновків установленим обставинам, а також на неправильне застосування норм матеріального права у зв`язку з неврахуванням частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд визнав установленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. ГПК України у чинній редакції також визначає неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, неправильне тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, саме по собі посилання учасника справи на передбачені статтею 277 ГПК України підстави не є достатнім для скасування або зміни судового рішення. В апеляційній скарзі має бути наведено, яка конкретно обставина залишилася нез`ясованою, який висновок суду не відповідає встановленим фактам або яку саме норму матеріального права суд застосував неправильно, а суд апеляційної інстанції повинен перевірити, чи могло відповідне порушення вплинути на результат вирішення спору.

У цьому аспекті об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22 звернула увагу, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише тоді, коли воно призвело до неправильного вирішення справи.

Перевіривши зміст апеляційної скарги, колегія суддів установила, що Веселівське ЖКП фактично не вказує жодної конкретної фактичної обставини, яку суд першої інстанції не дослідив і встановлення якої могло б змінити висновок щодо наявності грошового зобов`язання.

Апелянт не заперечує: факту укладення договору № 506 від 16.06.2020 та його дії у спірному періоді; факту надання КП «Кривбасводоканал» у січні 2026 року послуг з централізованого водопостачання; обсягу поставленої води - 6 274 куб. м; загальної вартості наданих послуг - 120 460,80 грн; здійснення під час розгляду справи часткових платежів; залишку основного боргу у сумі 75 460,80 грн; самого факту порушення строку виконання грошового зобов`язання; стягнення 9,90 грн 3 % річних за один день прострочення.

Більше того, у прохальній частині апеляційної скарги Веселівське ЖКП просить змінити рішення лише в частині пені, визначивши її в сумі 0,99 грн замість 99,01 грн, а в іншій частині рішення прямо просить залишити без змін.

Таким чином, наведене в апеляційній скарзі загальне твердження про «неповне з`ясування обставин справи» не підкріплене зазначенням будь-якої невстановленої фактичної обставини, що стосується факту надання послуг, їх вартості, наявності боргу чи самого порушення грошового зобов`язання.

Фактично під виглядом неповного з`ясування обставин апелянт ставить перед судом правове, а не фактичне питання: чи підлягає застосуванню до визначення розміру пені частина перша статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Це питання вже отримало окрему правову оцінку в попередніх блоках цієї постанови. Тому повторно відтворювати аргументацію щодо статусу Веселівського ЖКП та сфери дії частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII колегія суддів не вважає за необхідне. Для оцінки процесуального доводу достатньо констатувати, що незгода сторони з правовою кваліфікацією встановлених обставин сама по собі не свідчить про неповне встановлення цих обставин.

Колегія суддів також не встановила обґрунтованості твердження про невідповідність висновків місцевого господарського суду фактичним обставинам справи.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено укладення договору, його чинність у спірному періоді, надання послуг, їх обсяг та вартість, виставлення розрахункових документів, часткову оплату боргу та залишок непогашеної заборгованості. Сам факт надання послуг підтверджується, зокрема, двосторонньо оформленим рахунком-актом № 1636/01/398gkk від 30.01.2026, а обсяг води за січень 2026 року становив 6 274 куб. м.

Особливої уваги при цьому потребує питання щодо моменту настання строку виконання грошового зобов`язання, оскільки саме наявність прострочення є передумовою як нарахування пені, так і 3 % річних.

Пунктом 3.2 договору в редакції додаткової угоди № 5 від 30.03.2023 передбачено два способи проведення розрахунків залежно від способу доведення рахунку до споживача: у разі виставлення рахунку в електронній системі на платформі «Особовий кабінет споживача» оплата має бути проведена не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим; у разі отримання відповідного рахунку у паперовому вигляді - протягом п`яти календарних днів з моменту його отримання.

Суд першої інстанції, оцінюючи докази направлення відповідачу розрахункових документів, виходив із того, що строк виконання грошового зобов`язання сплив 04.02.2026, а 05.02.2026 мало місце прострочення, за яке позивачем здійснено нарахування пені та 3 % річних.

Колегія суддів зауважує, що мотивування місцевого господарського суду в цій частині могло бути детальнішим, зокрема щодо співвідношення передбачених пунктом 3.2 договору способів виставлення рахунку та наявних у матеріалах справи доказів доведення розрахункових документів до відповідача.

Разом із тим така стислість мотивування у конкретних обставинах справи не утворює самостійної підстави для зміни результату розгляду спору в межах заявленої апеляційної скарги.

Насамперед апелянт взагалі не ставить під сумнів настання прострочення 05.02.2026.

Навпаки, вся правова конструкція апеляційної скарги ґрунтується на тому, що порушення грошового зобов`язання мало місце, однак за один день такого прострочення необхідно застосувати інший - нижчий - розмір пені. Апелянт не просить відмовити у стягненні пені через відсутність прострочення, а просить стягнути пеню в сумі 0,99 грн, тобто сам виходить із наявності підстав для застосування цього виду відповідальності.

Так само Веселівське ЖКП не оспорює стягнення 9,90 грн 3 % річних за той самий період прострочення та просить в іншій частині рішення залишити без змін.

Таким чином, апелянт не заявляє доводу про те, що станом на 05.02.2026 строк виконання грошового зобов`язання не настав, і не наводить жодного власного розрахунку, за яким прострочення повинно було починатися з іншої дати.

Верховний Суд наголошував, що за змістом статті 269 ГПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а перевірка здійснюється стосовно обставин та подій, які існували під час розгляду справи судом першої інстанції. Зокрема, такий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 27.01.2025 у справі № 910/14503/23.

Водночас колегія суддів ураховує положення частини четвертої статті 269 ГПК України, відповідно до яких апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо встановить неправильне застосування норм матеріального права або порушення процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення. Аналогічне застосування цієї норми підтверджене, зокрема, об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 15.05.2020.

Саме з цієї причини колегія суддів не залишила поза увагою положення пункту 3.2 договору та перевірила їх у сукупності з матеріалами справи.

При цьому матеріали справи містять не лише відомості про направлення розрахункових документів засобами електронного зв`язку, а й двосторонньо оформлений рахунок-акт від 30.01.2026, яким зафіксовано обсяг отриманої відповідачем води та її вартість. Тобто саме існування та розмір грошового зобов`язання на кінець січня 2026 року були відомі сторонам та відповідачем у цій справі не заперечуються.

За таких обставин, враховуючи також чітко визначені апелянтом межі оскарження, колегія суддів не вбачає підстав формувати замість скаржника нову підставу апеляційного оскарження, пов`язану з відсутністю прострочення, якої сам апелянт не заявляє та яка суперечила б змісту його прохальної частини про стягнення пені хоча б у меншому розмірі.

Водночас апеляційний суд не ототожнює відсутність відповідного доводу в апеляційній скарзі з можливістю залишити без реагування очевидне неправильне застосування матеріального права. Саме тому вище окремо виправлено правове мотивування місцевого господарського суду щодо застосування Господарського кодексу України та здійснено перевірку правових підстав для стягнення пені відповідно до чинного законодавства.

Тобто колегія суддів розмежовує: правову помилку, яка може бути виправлена апеляційним судом незалежно від формулювання доводів сторін, - застосування судом першої інстанції норми Господарського кодексу України, що вже втратила чинність; та новий фактичний довід, якого апелянт не заявляв, - відсутність самого прострочення 05.02.2026.

У матеріалах та доводах апеляційної скарги відсутні достатні підстави для висновку, що останнє питання повинно бути поставлене апеляційним судом замість самого скаржника.

Не спростовує правильності результату розгляду спору і загальне посилання Веселівського ЖКП на «невідповідність висновків суду обставинам справи». Апелянт не зазначає, якому саме доказу суперечить висновок про стягнення пені, не стверджує про неправильність вихідної суми простроченого платежу 120 460,80 грн, не заперечує періоду нарахування в один день та не спростовує самого факту порушення зобов`язання. Його заперечення стосуються виключно правового обмеження ставки пені.

У такий спосіб, ці доводи за своїм змістом знову зводяться до питання про застосування частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII, якому колегія суддів уже надала вичерпну оцінку, та не утворюють окремої фактичної підстави для зміни рішення.

При цьому апеляційний суд не пов`язаний усіма мотивами рішення суду першої інстанції та може залишити правильний по суті результат без змін із уточненням або зміною його правового обґрунтування, якщо встановлені обставини дають для цього достатні підстави. Підхід до перевірки рішення в межах обставин, які існували під час розгляду справи судом першої інстанції, підтверджений Верховним Судом.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що твердження апелянта про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та невідповідність висновків суду встановленим обставинам є необґрунтованими.

Судом першої інстанції встановлено фактичні обставини, необхідні для вирішення спору щодо наявності та розміру грошового зобов`язання, а ті недоліки правового мотивування, які встановлені апеляційним судом, можуть бути усунуті шляхом наведення в постанові належного правового обґрунтування без зміни правильного по суті результату вирішення спору в оскаржуваній частині.

Відповідно, посилання Веселівського ЖКП на пункти 1, 4 частини першої статті 277 ГПК України не підтверджує наявності передбачених процесуальним законом підстав для часткового скасування або зміни рішення в частині стягнення 99,01 грн пені.

Щодо обов`язковості погоджених сторонами умов договору та протоколу розбіжностей, можливості судового зменшення пені й відсутності інших законодавчих підстав для незастосування відповідальності

Оцінюючи правомірність застосування до Веселівського житлово-комунального підприємства передбаченої договором відповідальності, колегія суддів вважає необхідним окремо звернути увагу на характер погодження сторонами пункту 6.3 договору № 506 від 16.06.2020.

Як убачається з матеріалів справи, договір № 506 укладено між КП «Кривбасводоканал» та Веселівським ЖКП з протоколом розбіжностей, тобто його остаточні умови були сформовані з урахуванням погодженого сторонами врегулювання розбіжностей щодо запропонованої редакції окремих положень договору.

Зокрема, пунктом 6.3 договору в редакції протоколу розбіжностей визначено, що за несвоєчасну оплату виставленого виконавцем рахунку у строк, установлений пунктом 3.2 договору, споживач сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період. Саме на цій умові ґрунтується заявлена позивачем вимога про стягнення 99,01 грн пені.

За змістом статей 626– 629 Цивільного кодексу України договір є домовленістю сторін, його зміст становлять як умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, так і умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства, а укладений договір є обов`язковим для виконання його сторонами. На принцип обов`язковості погоджених сторонами умов договору послідовно звертає увагу й Верховний Суд. Зокрема, Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначила, що умови договору, визначені сторонами та погоджені ними, є складовою його змісту й обов`язкові для виконання відповідно до статті 629 ЦК України.

Аналогічний підхід підтверджено Об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 19.12.2025 у справі № 915/222/24: принцип свободи договору надає сторонам можливість визначати його зміст на власний розсуд з урахуванням волі іншої сторони та законодавчих обмежень, а відступ від диспозитивного регулювання допускається, якщо обов`язковість відповідної норми не випливає із закону або суті правовідносин.

Отже, свобода договору не означає можливості сторін ігнорувати імперативну норму закону, проте й не допускає невиконання належно погодженої умови договору лише з огляду на подальшу незгоду однієї зі сторін з її економічними наслідками, якщо така умова не суперечить застосовному до цих правовідносин імперативному регулюванню.

У цій справі апелянт не стверджує, що пункт 6.3 договору не був ним погоджений, не посилається на недійсність договору чи протоколу розбіжностей, не наводить доводів про визнання відповідної умови недійсною, неукладеною чи такою, що була змінена сторонами до виникнення спірного прострочення.

Навпаки, в апеляційній скарзі Веселівське ЖКП прямо відтворює зміст пункту 6.3 договору та визнає існування передбаченої ним відповідальності, однак вважає, що її розмір повинен бути обмежений частиною першою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Таким чином, між сторонами фактично відсутній спір щодо самого факту погодження договірної пені. Спір стосується виключно того, яке законодавче обмеження повинно застосовуватися до її розміру.

Це питання вже вирішено колегією суддів у попередніх блоках: передбачене частиною першою статті 26 Закону № 2189-VIII обмеження 0,01 % у спірних правовідносинах не застосовується, тоді як погоджена сторонами умова про обмеження пені подвійною обліковою ставкою НБУ відповідає Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Закон № 543/96-ВР поширюється на договірні правовідносини між підприємствами, установами та організаціями щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та встановлює граничний розмір пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ.

Тому немає правових підстав усувати погоджену сторонами умову пункту 6.3 договору від застосування лише з тієї причини, що апелянт після виникнення прострочення вважає більш сприятливим для себе інший правовий режим відповідальності.

Разом із тим колегія суддів розмежовує неправильність визначення розміру пені внаслідок суперечності імперативній нормі закону та зменшення правильно нарахованої пені за рішенням суду.

Це різні правові механізми.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України суду надано право зменшити розмір неустойки за наявності передбачених законом обставин. Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 наголосила, що зменшення неустойки є правом суду, а вирішення питання про наявність підстав для такого зменшення здійснюється з урахуванням конкретних обставин відповідної справи та доказів сторін. Верховний Суд серед обставин, які можуть мати значення, назвав, зокрема, ступінь виконання основного зобов`язання, причини прострочення, поведінку боржника та співвідношення суми заборгованості з розміром неустойки.

Об`єднана палата також прямо зазначила, що підстави для зменшення неустойки мають індивідуально-оціночний характер, а універсального максимального чи мінімального відсотка, на який вона повинна бути зменшена, не існує.

У цій справі Веселівське ЖКП не заявляє про зменшення пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та не обґрунтовує апеляційну скаргу наявністю виняткових чи інших конкретних обставин, які давали б суду підстави реалізувати відповідне дискреційне повноваження.

Скаржник не посилається на неспівмірність пені наслідкам порушення зобов`язання, тяжкий фінансовий стан, об`єктивну неможливість своєчасного виконання зобов`язання, поведінку кредитора, яка перешкоджала виконанню, чи на інші індивідуальні обставини, що могли б бути предметом оцінки за частиною третьою статті 551 ЦК України. Його вимога про стягнення 0,99 грн ґрунтується виключно на твердженні про імперативне застосування ставки 0,01 % за статтею 26 Закону № 2189-VIII.

Тому підстави для зміни рішення шляхом дискреційного судового зменшення правильно нарахованої пені також відсутні.

Більше того, у спірних правовідносинах сума пені становить лише 99,01 грн при первісному простроченому грошовому зобов`язанні 120 460,80 грн та нарахована лише за один день прострочення. З огляду на таке співвідношення сама сума пені не дає підстав вважати її очевидно надмірною чи такою, що набуває карального характеру.

У цьому контексті колегія суддів ураховує правовий висновок Об`єднаної палати КГС ВС у справі № 911/2269/22 про те, що надмірне зменшення пені може фактично нівелювати призначення неустойки як засобу відповідальності за порушення зобов`язання та порушити баланс інтересів сторін. Верховний Суд також наголосив, що закон надає суду право зменшити неустойку, а не звільнити боржника від відповідальності без належних для цього підстав.

Окремо колегія суддів перевіряє, чи не існувало станом на спірний період спеціальних законодавчих обмежень, пов`язаних із дією воєнного стану, які незалежно від доводів апеляційної скарги могли б виключати нарахування пені.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» дійсно було запроваджено спеціальні обмеження щодо нарахування та стягнення неустойки за заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг. Надалі зміст постанови № 206 змінювався, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1405; відповідне спеціальне регулювання пов`язувалося з наданням житлово-комунальних послуг населенню та визначеними законодавством територіальними умовами.

Однак зазначений спеціальний режим не є підставою для звільнення Веселівського ЖКП від договірної відповідальності у спірних правовідносинах.

По-перше, постанова № 206 регулює спеціальні гарантії у сфері оплати житлово-комунальних послуг населенням, тоді як відповідачем у цій справі є юридична особа - Веселівське житлово-комунальне підприємство, яке у спірному договорі не отримує правового статусу індивідуального або колективного споживача житлово-комунальних послуг з підстав, докладно викладених вище.

По-друге, спір виник із договірних відносин двох суб`єктів господарювання щодо передачі значного обсягу води, а не з правовідносин щодо оплати населенням житлово-комунальних послуг.

Тому незалежно від територіальних критеріїв застосування постанови № 206 її суб`єктна спрямованість не охоплює встановлені у цій справі відносини між КП «Кривбасводоканал» та Веселівським ЖКП.

При цьому сам апелянт не посилається на постанову Кабінету Міністрів України № 206 як на підставу звільнення від пені, не стверджує про дію відповідного мораторію щодо нього та не наводить жодних фактичних обставин, необхідних для застосування такого спеціального режиму.

У такий спосіб, перевірка чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не виявляє іншої імперативної норми, яка б у встановлених обставинах цієї справи забороняла застосування до Веселівського ЖКП передбаченої пунктом 6.3 договору відповідальності або вимагала зменшення нарахованої пені до заявлених апелянтом 0,99 грн.

Таким чином, у сукупності встановлено, що: умова про пеню була погоджена сторонами та є складовою чинного договору; її застосування не спростовано доводами про недійсність або зміну відповідної умови; передбачене частиною першою статті 26 Закону № 2189-VIII обмеження у цих правовідносинах не застосовується; розмір пені обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ відповідно до Закону № 543/96-ВР та самого договору; підстав для дискреційного зменшення пені за частиною третьою статті 551 ЦК України апелянтом не заявлено та матеріалами справи не встановлено; спеціальні обмеження, запроваджені у зв`язку з воєнним станом для оплати житлово-комунальних послуг населенням, на спірні договірні відносини двох підприємств не поширюються.

За таких обставин погоджена сторонами договірна відповідальність у вигляді пені підлягає застосуванню у визначеному раніше розмірі, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для її зменшення.

Надавши оцінку кожному із наведених Веселівським житлово-комунальним підприємством доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне окремо оцінити правильність оскаржуваного рішення суду першої інстанції в цілому, з урахуванням установлених під час апеляційного перегляду недоліків окремих його мотивів.

Як убачається зі змісту рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026, місцевий господарський суд правильно встановив основні фактичні обставини справи: існування між сторонами договірних правовідносин на підставі договору № 506 від 16.06.2020; надання КП «Кривбасводоканал» у січні 2026 року послуг з централізованого водопостачання; їх обсяг та вартість; невиконання відповідачем грошового зобов`язання у повному обсязі; здійснення відповідачем під час розгляду справи часткових платежів; залишок основної заборгованості у сумі 75 460,80 грн; а також наявність погодженої сторонами у пункті 6.3 договору відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Правильним по суті є й висновок місцевого господарського суду про те, що заявлена позивачем до стягнення пеня в сумі 99,01 грн відповідає встановленим у справі вихідним даним та погодженому сторонами механізму обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Водночас проведений апеляційним судом правовий аналіз свідчить, що окремі мотиви оскаржуваного рішення потребують уточнення.

Насамперед колегія суддів не може погодитися з таким тлумаченням, за якого сам факт виникнення відносин у сфері централізованого водопостачання без додаткового встановлення правового статусу одержувача послуги є достатньою підставою для поширення на всі відповідні відносини повного правового режиму Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Як установлено вище, Закон № 2189-VIII пов`язує відповідні спеціальні права та гарантії не лише з видом послуги, але й зі статусом індивідуального або колективного споживача, а для індивідуального споживача - із отриманням послуги для власних потреб. Саме необхідність такого розмежування підтверджена правовим висновком судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 904/2111/20.

Тому мотиви місцевого господарського суду в цій частині підлягають сприйняттю з урахуванням наведеного апеляційним судом уточнення: належність централізованого водопостачання до комунальних послуг сама по собі не означає автоматичного застосування частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII до будь-якої юридичної особи, яка одержує воду.

Другою неточністю мотивування рішення є посилання суду першої інстанції на частину шосту статті 232 Господарського кодексу України.

Як уже встановлено апеляційним судом, Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025, тоді як спірне прострочення віднесено позивачем до 05.02.2026. Таким чином, частина шоста статті 232 Господарського кодексу України на момент виникнення відповідних правовідносин уже не була чинною нормою матеріального права.

Проте наведене помилкове посилання не мало визначального значення для встановлення розміру пені у цій справі та не призвело до неправильного вирішення спору.

Зміст колишньої частини шостої статті 232 Господарського кодексу України стосувався тривалості періоду нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання. У цій же справі пеня нарахована лише за один день прострочення - 05.02.2026, тому передбачене колишнім господарським законодавством шестимісячне обмеження періоду її нарахування фактично не впливало ані на право позивача на пеню, ані на її розмір.

Правова підстава для стягнення пені існує незалежно від цього посилання та випливає із погодженого сторонами пункту 6.3 договору в сукупності зі статтями 549, 551, 610, 611, 629 Цивільного кодексу України та Законом України № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», який обмежує договірну пеню подвійною обліковою ставкою НБУ.

Таким чином, у цій частині апеляційний суд не змінює фактичного висновку місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення 99,01 грн пені, а наводить належне правове обґрунтування такого висновку відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення прострочення.

Не є достатньою підставою для іншого результату перегляду й певна стислість мотивів місцевого господарського суду щодо визначення 05.02.2026 днем прострочення.

Як уже зазначалося, пункт 3.2 договору в редакції додаткової угоди № 5 диференціює строк оплати залежно від способу виставлення та отримання рахунку. Водночас Веселівське ЖКП не заперечує в апеляційній скарзі ані самого прострочення, ані періоду нарахування пені, ані стягнення 3 % річних за цей самий день. Навпаки, апелянт просить стягнути пеню у меншому розмірі, тобто власна правова позиція скаржника виходить з того, що підстава для її нарахування існувала.

За таких обставин недоліки повноти викладення мотивів місцевого господарського суду щодо цього питання не спростовують установлених обставин та не підтверджують заявлених апелянтом підстав для часткового скасування рішення.

Верховний Суд у постанові від 25.02.2019 у справі № 906/864/17 виходив із того, що невідповідність окремих мотивів судового рішення, яка не призвела до неправильного по суті результату, може бути усунута шляхом належного правового мотивування судом вищої інстанції; при цьому процесуальний закон допускає доповнення або зміну мотивувальної частини судового рішення.

Разом із тим колегія суддів наголошує, що в цій справі установлені недоліки мотивування суду першої інстанції не підтверджують правильності доводів саме поданої Веселівським ЖКП апеляційної скарги.

Скаржник не оспорює посилання місцевого господарського суду на Господарський кодекс України як на норму, що втратила чинність, та не пов`язує з цією обставиною свої вимоги. Його апеляційна скарга побудована на іншій правовій тезі - необхідності застосування до нього частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та встановленої цією нормою ставки 0,01 %.

Ця теза, як докладно мотивовано вище, є помилковою.

Колегія суддів також вважає необхідним надати остаточну оцінку похідному доводу апелянта щодо судових витрат у суді першої інстанції.

Веселівське ЖКП пов`язує необхідність зміни розподілу судових витрат виключно зі зменшенням суми пені з 99,01 грн до 0,99 грн. Тобто самостійних заперечень щодо правильності визначення чи сплати КП «Кривбасводоканал» судового збору апеляційна скарга не містить.

Оскільки передбачених законом підстав для зменшення стягнутої пені колегією суддів не встановлено, відпадає й наведена апелянтом похідна підстава для перегляду розподілу судових витрат судом першої інстанції. Детальний розподіл витрат, пов`язаних уже з апеляційним переглядом справи, буде здійснено у відповідному розділі цієї постанови за правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Підсумовуючи оцінку доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що кожному з них надано відповідь, а саме: довід про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи не підтверджений зазначенням конкретної фактичної обставини, яка залишилася невстановленою та могла вплинути на результат вирішення спору; довід про невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи не підтверджений доказами, які б спростовували факт надання послуг, їх обсяг, вартість, існування грошового зобов`язання чи самого прострочення; посилання на статтю 549 Цивільного кодексу України правильно відображає загальне поняття пені, однак не підтверджує запропонованого апелянтом її розміру; посилання на частину першу статті 2 та пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII підтверджує, що централізоване водопостачання належить до комунальних послуг, однак не доводить наявності у Веселівського ЖКП статусу індивідуального чи колективного споживача в розумінні цього Закону; довід про пріоритет частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII відхилено через відсутність установлених законом передумов для поширення цієї норми на спірні відносини; довід про необхідність застосування ставки 0,01 % відповідно відхиляється з тих самих правових підстав; заявлена апелянтом сума пені 0,99 грн, крім того, не відповідає навіть запропонованій ним власній ставці 0,01 %, оскільки за такою ставкою від 120 460,80 грн за один день арифметичний результат становив би 12,05 грн; умова пункту 6.3 договору про договірну пеню є погодженою сторонами, не визнана недійсною та підлягає застосуванню з урахуванням установленого Законом № 543/96-ВР обмеження подвійною обліковою ставкою НБУ; пеня 99,01 грн такого обмеження не перевищує; підстав для судового зменшення неустойки відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України апелянтом не заявлено та матеріалами справи не встановлено; спеціальні обмеження, пов`язані з оплатою житлово-комунальних послуг населенням у період воєнного стану, на встановлені у цій справі відносини двох суб`єктів господарювання не поширюються; довід щодо необхідності зміни розподілу судових витрат є похідним від вимоги про зменшення пені та, з огляду на необґрунтованість основної вимоги апеляційної скарги, також не дає підстав для зміни рішення.

Окремо колегія суддів бере до уваги, що в мотивувальній частині апеляційної скарги наведено відомості про звернення КП «Кривбасводоканал» 13.02.2025 із позовом про стягнення 131 827,20 грн основного боргу, 108,35 грн пені та 10,84 грн 3 % річних, які не відповідають предмету та фактичним обставинам цієї справи.

Разом із тим зазначена неточність не перешкоджає встановленню дійсного змісту апеляційних вимог, оскільки в інших частинах скарги належним чином ідентифіковано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 у справі № 904/606/26, правильно зазначено стягнуті цим рішенням суми та чітко сформульовано вимогу про зменшення пені з 99,01 грн до 0,99 грн.

Тому наведені помилкові відомості колегія суддів оцінює як технічну неточність при складанні апеляційної скарги, яка не становить самостійного доводу апеляційного оскарження та не впливає на можливість розгляду скарги по суті.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що хоча мотивувальна частина рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 потребувала окремих правових уточнень, здійснених судом апеляційної інстанції у цій постанові, правильність кінцевого висновку місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з Веселівського житлово-комунального підприємства 99,01 грн пені доводами апеляційної скарги не спростована.

Установлені апеляційним судом недоліки окремих мотивів не призвели до неправильного визначення суми, яка підлягає стягненню, а отже, самі по собі не підтверджують наявності передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення заявлених апелянтом вимог. Підхід про необхідність оцінювати значення недоліків мотивування через їхній вплив на правильність результату судового вирішення узгоджується з практикою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

За змістом статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 у справі № 904/606/26 у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також у частині правильності застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що наведені Веселівським житлово-комунальним підприємством доводи не спростовують правильності кінцевого результату вирішення спору судом першої інстанції.

Апелянтом не заперечуються факт укладення та дії договору № 506 від 16.06.2020, отримання у січні 2026 року послуг з централізованого водопостачання, їх обсяг та вартість, наявність основної заборгованості у визначеному судом першої інстанції розмірі, а також стягнення 9,90 грн 3 % річних. Предмет апеляційного перегляду фактично обмежений правомірністю стягнення пені у сумі 99,01 грн замість запропонованих апелянтом 0,99 грн.

Довід Веселівського ЖКП про необхідність застосування до спірних правовідносин частини першої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та передбаченого нею обмеження пені у розмірі 0,01 % суми боргу за кожний день прострочення колегія суддів відхилила, оскільки встановлені у справі обставини не підтверджують отримання відповідачем спірного обсягу води у статусі індивідуального або колективного споживача житлово-комунальної послуги у спеціальному розумінні Закону № 2189-VIII.

Натомість відповідальність за порушення строку виконання грошового зобов`язання врегульована погодженим сторонами пунктом 6.3 договору № 506, відповідно до якого пеня обчислюється у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Нарахована позивачем за один день прострочення пеня у сумі 99,01 грн відповідає передбаченому договором та Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» обмеженню її розміру подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

При цьому заявлений апелянтом розмір пені 0,99 грн не випливає навіть із запропонованого ним способу розрахунку із застосуванням ставки 0,01 % від суми боргу за один день прострочення.

Доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та невідповідність його висновків установленим обставинам також не знайшли свого підтвердження, оскільки скаржник не зазначив конкретних фактичних обставин, які залишилися невстановленими та могли б вплинути на результат вирішення спору. Його заперечення по суті зводяться до іншої правової оцінки вже встановлених судом обставин та до наполягання на застосуванні частини першої статті 26 Закону № 2189-VIII.

Разом із тим під час апеляційного перегляду колегією суддів установлено окремі недоліки правового мотивування рішення суду першої інстанції, зокрема посилання на частину шосту статті 232 Господарського кодексу України, який на момент виникнення спірного прострочення вже втратив чинність, а також необхідність більш чіткого розмежування правового статусу отримувача послуг у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Однак такі недоліки мотивування не вплинули на правильність кінцевого висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з Веселівського житлово-комунального підприємства 99,01 грн пені та усуваються судом апеляційної інстанції шляхом наведення у цій постанові належного правового обґрунтування відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів не встановила передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для часткового скасування або зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 у справі № 904/606/26 за доводами та вимогами апеляційної скарги Веселівського житлово-комунального підприємства.

За таких обставин апеляційна скарга Веселівського житлово-комунального підприємства задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 у справі № 904/606/26 слід залишити без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 129 цього Кодексу.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Веселівського житлово-комунального підприємства та залишення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 у справі № 904/606/26 без змін.

З огляду на результат розгляду апеляційної скарги та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Веселівське житлово-комунальне підприємство та відшкодуванню за рахунок іншої сторони не підлягають.

Підстав для зміни здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат колегія суддів також не вбачає, оскільки наведений апелянтом довід щодо необхідності такого перерозподілу є похідним від вимоги про зменшення розміру пені, яка за результатами апеляційного перегляду визнана необґрунтованою.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Веселівського житлово-комунального підприємства на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 у справі № 904/606/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2026 у справі № 904/606/26 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України постанова касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цією нормою.

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя С.В. Вінніков

Суддя Г.В. Левшина