Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №904/1154/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2026 м. Дніпро Справа № 904/1154/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Віннікова С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026 (суддя Ліпинський О.В.)

у справі № 904/1154/26

за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, м. Київ в інтересах держави в особі:

позивача-1: Головного управління Національної гвардії України, м. Київ

позивача-2: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орайзен Актив", м. Дніпро

про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору в розмірі 204 986, 44 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРАЙЗЕН АКТИВ» про стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 204 986,44 грн, нарахованих у зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за договором № 556/ВОЗ-2025 від 25.08.2025.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25.08.2025 між військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України як Замовником та ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» як Постачальником укладено договір № 556/ВОЗ-2025 на поставку товару - субпродуктів першої категорії (печінки яловичої) заморожених у кількості 25 000 кг загальною вартістю 1 860 000 грн.

На виконання умов договору 01.10.2025 уповноважений представник Постачальника отримав письмову заявку Замовника № 78/1/10/1-4508-2025 від 01.10.2025, відповідно до якої ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» мало поставити військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України 25 000 кг товару у строк до 22.10.2025.

Однак відповідач виконав зобов`язання з порушенням установленого строку: 19 806 кг товару на загальну суму 1 473 566,40 грн поставлено лише 02.12.2025, а 5 194 кг товару на загальну суму 386 433,60 грн - 03.12.2025, тобто з простроченням відповідно на 40 та 41 день.

Пунктом 8.3 договору сторони погодили, що за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці Замовника, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару.

У зв`язку з порушенням відповідачем строку поставки військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України нараховано 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу, всього - 204 986,44 грн. Претензія військової частини щодо добровільної сплати зазначених штрафних санкцій залишена ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» без задоволення.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави, прокурор зазначив, що несвоєчасне виконання договору поставки товару для потреб Національної гвардії України порушує інтереси держави, пов`язані з належним матеріально-технічним та продовольчим забезпеченням військового формування. При цьому після повідомлення компетентних органів про виявлене порушення Головне управління Національної гвардії України та військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України самостійно з відповідним позовом до суду не звернулися, у зв`язку з чим прокурор вважав наявними передбачені законом підстави для представництва інтересів держави.

Таким чином, прокурор просив суд стягнути з ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» на користь військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 204 986,44 грн штрафних санкцій, з яких 74 786,44 грн - пеня та 130 200 грн - штраф, а також покласти на відповідача понесені прокуратурою витрати зі сплати судового збору. Факт подальшого задоволення саме цих позовних вимог у повному обсязі підтверджується матеріалами справи.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026 у справі № 904/1154/26 позов Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, поданий в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРАЙЗЕН АКТИВ» на користь військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу, а також на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 3 328 грн витрат зі сплати судового збору.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що 25.08.2025 між військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України як Замовником та ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» як Постачальником укладено договір № 556/ВОЗ-2025 на поставку товару, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити Замовнику товар у кількості та строки, визначені договором і відповідною письмовою заявкою Замовника.

Суд першої інстанції встановив, що заявкою № 78/1/10/1-4508-2025, особисто отриманою 01.10.2025 уповноваженим представником відповідача Басараб Н.М., Замовником визначено поставку 25 000 кг субпродуктів першої категорії до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у строк до 22.10.2025.

Разом з тим фактично поставку товару відповідач здійснив із порушенням установленого строку: згідно з видатковою накладною № ОР_0000230/3078 від 02.12.2025 поставлено товар на суму 1 473 566,40 грн, а згідно з видатковою накладною № ОР_0000234/3078 від 03.12.2025 - на суму 386 433,60 грн.

Місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до статей 525, 526, 530, 610– 612, 712 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо не виконав зобов`язання у встановлений договором строк. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді обов`язку сплатити неустойку.

Судом також враховано, що пунктом 8.3 договору сторони погодили відповідальність Постачальника за порушення строку поставки: пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 календарних днів - додатково штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару.

Перевіривши здійснений прокурором розрахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій, суд першої інстанції визнав його арифметично правильним та дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу, а всього - 204 986,44 грн неустойки.

При цьому суд першої інстанції врахував, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, однак відзиву на позовну заяву не подав, у зв`язку з чим відповідно до частини дев`ятої статті 165 ГПК України спір вирішено за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Враховуючи встановлений факт прострочення виконання відповідачем договірного зобов`язання, передбачену пунктом 8.3 договору відповідальність за таке порушення та правильність здійсненого розрахунку, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026 у справі № 904/1154/26, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРАЙЗЕН АКТИВ» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026 у справі № 904/1154/26, яким задоволено позовні вимоги про стягнення з ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» штрафних санкцій у загальному розмірі 204 986,44 грн за договором № 556/ВОЗ-2025 від 25.08.2025.

Водночас апелянт зазначає, що у разі часткового задоволення апеляційної скарги суду апеляційної інстанції слід вирішити питання про зменшення розміру неустойки, посилаючись на відсутність обґрунтування та доказів розміру збитків, понесених позивачем унаслідок несвоєчасної поставки товару.

Таким чином, за змістом прохальної частини апеляційної скарги ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» ставить питання насамперед про скасування оскаржуваного рішення в повному обсязі, а як альтернативний варіант - про зменшення присуджених до стягнення штрафних санкцій.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРАЙЗЕН АКТИВ» посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, ненадання належної оцінки всім обставинам справи та доказам, а також на неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні питання про стягнення заявленої прокурором неустойки.

Апелянт зазначає, що відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору № 556/ВОЗ-2025 від 25.08.2025 Постачальник зобов`язався поставити Замовникові визначений специфікацією товар - субпродукти першої категорії (печінку яловичу) заморожені у кількості 25 000 кг, тоді як ціна договору відповідно до пункту 4.1 становила 1 860 000 грн без ПДВ.

Посилаючись на положення пунктів 6.1– 6.3 договору, скаржник наголошує, що конкретні дата та місце поставки визначалися письмовою заявкою Замовника, а поставка товару мала здійснюватися Постачальником власними силами та засобами. Крім того, за пунктом 6.7 договору право власності на товар переходило до Замовника після його прийняття на склад, що підтверджувалося підписами уповноважених осіб сторін у відповідній видатковій накладній.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРАЙЗЕН АКТИВ» також відтворює положення пункту 7.2.1 договору, відповідно до якого у випадку порушення Постачальником зобов`язань щодо порядку поставки, зокрема кількості, якості чи строків поставки товару, Замовник за визначених договором умов має право відмовитися від договору повністю або частково. Посилається скаржник і на положення договору щодо врегулювання спорів шляхом переговорів та консультацій, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку.

ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» зазначає, що заявкою № 78/1/10/1-4508-2025, отриманою його уповноваженим представником Басараб Н.М. 01.10.2025, було визначено поставку 25 000 кг товару до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у строк до 22.10.2025. Фактично товар поставлено за двома видатковими накладними: 02.12.2025 на суму 1 473 566,40 грн та 03.12.2025 на суму 386 433,60 грн. У зв`язку з порушенням визначеного заявкою строку поставки позивачем нараховано 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу за прострочення понад 30 календарних днів.

Основні заперечення апелянта стосуються наявності підстав для зменшення розміру стягнутої судом неустойки.

Посилаючись на частину третю статті 551 Цивільного кодексу України, скаржник зазначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір завданих збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

На переконання ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ», істотною обставиною, яка мала бути врахована судом першої інстанції, є те, що товар за договором у кінцевому підсумку поставлений у повному обсязі, тоді як позивачем у позовній заяві не наведено та не доведено розміру збитків, завданих унаслідок несвоєчасного виконання договору.

Розвиваючи наведений довід, апелянт зазначає, що правове призначення неустойки полягає насамперед у стимулюванні боржника до належного виконання зобов`язання, а її застосування не повинно перетворюватися на непомірний майновий тягар для боржника чи джерело отримання кредитором невиправданих додаткових прибутків.

На підтвердження такої позиції скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та постанову Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРАЙЗЕН АКТИВ» стверджує, що до моменту порушення зобов`язання неустойка виконує стимулюючу функцію, спрямовану на забезпечення належної поведінки боржника, а після порушення зобов`язання набуває характеру заходу майнової відповідальності. При цьому неустойка, за твердженням скаржника, не повинна мати карального характеру, а має виконувати компенсаційну функцію.

На обґрунтування цього доводу апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21 та зазначає, що саме з метою недопущення перетворення неустойки на каральну санкцію частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення її розміру у разі його надмірності порівняно зі збитками, які могли бути розумно передбачені.

У цьому контексті скаржник також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, із посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Окремо Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРАЙЗЕН АКТИВ» звертає увагу на загальні засади цивільного законодавства, закріплені статтею 3 ЦК України, зокрема свободу договору, справедливість, добросовісність та розумність.

За доводами скаржника, принцип добросовісності вимагає від учасників цивільних правовідносин поведінки, яка характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони правовідношення. У цьому зв`язку апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

На думку апелянта, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципів розумності, добросовісності та справедливості, а свобода договору не є абсолютною та за певних обставин може бути обмежена з метою забезпечення справедливого співвідношення прав та обов`язків сторін.

Скаржник вважає, що господарські санкції, встановлені договором або законом за несвоєчасне виконання зобов`язання, мають передусім компенсувати кредитору наслідки неналежного виконання, а не створювати для нього більш вигідне майнове становище порівняно з тим, яке він мав би у разі належного виконання договору.

Апелянт зазначає, що за певних обставин обсяг відповідальності боржника може виявитися нерозумним та непропорційним наслідкам правопорушення, а відповідний майновий тягар - невиправдано обтяжливим. Саме тому, на думку скаржника, при вирішенні питання щодо стягнення неустойки суд повинен забезпечити розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У цій частині апеляційної скарги наведено посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» наголошує, що зменшення заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а оскільки закон не визначає вичерпного переліку обставин, за яких таке зменшення допускається, суд у кожному конкретному випадку повинен оцінити надані сторонами докази та всі обставини справи у сукупності й вирішити питання про наявність підстав для зменшення неустойки.

На підтвердження цієї тези апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Скаржник зазначає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки суди повинні, зокрема, враховувати: ступінь виконання боржником основного зобов`язання; причини неналежного або несвоєчасного виконання; поведінку боржника; вжиття ним заходів для належного виконання зобов`язання; співвідношення розміру санкцій із наслідками порушення.

При цьому апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, зазначаючи, що як саме питання про зменшення неустойки, так і визначення розміру такого зменшення закон відносить до судового розсуду.

ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» також акцентує, що під час вирішення відповідного питання суд має досліджувати не лише підстави, прямо передбачені частиною третьою статті 551 ЦК України, а й інші заявлені учасником справи обставини, які мають індивідуальний характер саме для конкретного зобов`язання.

Категорії «значно» та «надмірно», за твердженням апелянта, мають оціночний характер, а тому їх зміст повинен визначатися судом у кожному конкретному випадку. При цьому застосування механізму зменшення неустойки має запобігати збагаченню кредитора за рахунок боржника та виникненню заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання.

У цьому аспекті апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

Разом із тим скаржник визнає, що закон наділяє суд правом зменшити неустойку, а не повністю звільнити боржника від її сплати, однак вважає, що сукупність конкретних обставин правовідносин може свідчити про несправедливість стягнення неустойки у заявленому кредитором розмірі. Визначення справедливого розміру такої відповідальності, за доводами апелянта, належить до дискреційних повноважень суду.

На підтвердження усталеності такого підходу ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» посилається також на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, 07.11.2023 у справі № 924/215/23 та 09.11.2023 у справі № 902/919/22.

Крім доводів щодо неправильного вирішення питання про розмір відповідальності, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Зокрема, ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» вказує на приписи статті 86 ГПК України щодо необхідності оцінки судом доказів на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, а також на вимоги статті 236 ГПК України, відповідно до яких обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи з наданням оцінки всім аргументам учасників.

На переконання апелянта, зазначених процесуальних вимог місцевим господарським судом не дотримано, оскільки під час ухвалення оскаржуваного рішення суд не врахував обставину відсутності у позивача доведених збитків у зв`язку з несвоєчасним отриманням товару та фактичне повне виконання відповідачем основного зобов`язання з поставки товару, внаслідок чого не дослідив питання щодо можливості зменшення заявленої до стягнення неустойки.

З наведених підстав ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» вважає оскаржуване рішення таким, що підлягає скасуванню, а як альтернативну вимогу просить у разі часткового задоволення апеляційної скарги вирішити питання про зменшення розміру неустойки з огляду на недоведеність позивачем розміру збитків.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону у поданому відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення, вважає доводи ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» необґрунтованими та такими, що не спростовують законності й обґрунтованості рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026. Прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заперечуючи проти доводів апелянта щодо необхідності зменшення розміру неустойки, прокурор зазначає, що частина третя статті 551 ЦК України наділяє суд правом, а не покладає на нього безумовний обов`язок зменшувати неустойку. Вирішення такого питання потребує оцінки всієї сукупності конкретних обставин справи, зокрема ступеня виконання зобов`язання, причин його неналежного виконання, тривалості прострочення, поведінки боржника, наслідків порушення та співвідношення розміру відповідальності з такими наслідками. При цьому реалізація судом відповідних дискреційних повноважень повинна забезпечувати баланс інтересів сторін та не призводити до фактичного звільнення боржника від відповідальності без належних правових підстав.

На підтвердження наведеної позиції прокурор посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20, а також на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17 та від 30.08.2018 у справі № 925/1587/17.

Прокурор погоджується з тим, що інститут зменшення неустойки покликаний запобігати перетворенню такого заходу відповідальності на каральну санкцію та забезпечувати дотримання принципів справедливості, добросовісності й розумності. Водночас, на його переконання, самі по собі загальні посилання апелянта на такі принципи не є достатніми для зменшення неустойки, оскільки відповідна сторона повинна довести конкретні обставини, які свідчили б про надмірність відповідальності саме у спірних правовідносинах.

Прокурор наголошує, що обов`язок доказування обставин, які можуть бути підставою для зменшення неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання, посилаючись у цій частині на постанову Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21, постанову Верховного Суду від 21.09.2023 у справі № 910/1892/23 та постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22.

При цьому, за твердженням прокурора, ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» не навело належних та допустимих доказів винятковості обставин, які спричинили неналежне виконання договору, а також не надало доказів свого дійсного фінансового стану чи того, що стягнення 204 986,44 грн штрафних санкцій є для нього надмірним або непосильним майновим тягарем.

Прокурор також звертає увагу на те, що під час укладення договору сторони добровільно погодили його істотні умови, зокрема ціну, строки виконання та відповідальність за їх порушення. ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ», здійснюючи підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку, прийняло на себе відповідні зобов`язання та погодилося з передбаченими договором наслідками їх неналежного виконання.

При загальній вартості договору 1 860 000 грн нараховані штрафні санкції становлять 204 986,44 грн, що, на думку прокуратури, не свідчить про їх очевидну неспівмірність чи каральний характер.

Окремо прокуратура наголошує на специфіці правовідносин, у межах яких допущено порушення. Договір укладено з військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та він стосується поставки продовольства для забезпечення військовослужбовців в умовах воєнного стану.

На думку прокурора, належне та своєчасне забезпечення військових формувань продовольством та іншими матеріальними ресурсами є одним із пріоритетних напрямів забезпечення оборони держави. Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної поставки товару негативно впливає на належне матеріально-технічне забезпечення Національної гвардії України та має враховуватися при оцінці інтересів кредитора й вирішенні питання про можливість зменшення відповідальності боржника.

Щодо посилань апелянта на відсутність доведених збитків прокуратура зазначає, що такі доводи не спростовують права військової частини на стягнення передбачених договором штрафних санкцій.

Прокурор виходить із того, що відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Тому необхідність доведення збитків та наявність права на передбачену договором неустойку не є тотожними питаннями.

За позицією прокуратури, неустойка є погодженим сторонами способом забезпечення належного виконання зобов`язання та заходом відповідальності за його порушення, який може бути застосований після самого факту неналежного виконання зобов`язання, без необхідності очікувати настання та доведення конкретних негативних майнових наслідків. У відзиві зазначено, що такий підхід узгоджується, зокрема, з висновками Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Прокуратура заперечує також проти доводів про порушення судом першої інстанції статей 86 та 236 ГПК України. На її думку, місцевий господарський суд дослідив надані докази, встановив істотні для вирішення спору обставини та навів правову оцінку доказам, які стали підставою для задоволення позову.

Прокурор вважає, що скаржник не зазначив конкретних доказів, які були б проігноровані судом першої інстанції, неправильно витлумачені або залишені без мотивованої оцінки, а тому твердження про неповноту дослідження обставин справи має декларативний характер та фактично виражає незгоду апелянта з висновками суду.

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України у своєму відзиві також заперечує проти апеляційної скарги ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ», вважає її необґрунтованою та просить залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026 без змін.

Військова частина посилається на те, що умовами договору № 556/ВОЗ-2025 від 25.08.2025 відповідач взяв на себе обов`язок поставити товар у строки та на умовах, визначених договором і письмовою заявкою Замовника, а пунктом 8.3 договору сторони прямо погодили наслідки порушення строку поставки - пеню у розмірі 0,1 % вартості простроченого товару за кожний день прострочення та додатковий штраф у розмірі 7 % при простроченні понад 30 календарних днів.

За твердженням військової частини, відповідач поставив 19 806 кг товару лише 02.12.2025, а решту 5 194 кг - 03.12.2025, у зв`язку з чим прострочення становило відповідно 40 та 41 день. Саме це стало підставою для нарахування 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу.

Заперечуючи проти доводу апелянта про недоведеність збитків, військова частина зазначає, що апелянт фактично змішує правові категорії збитків та неустойки, які мають різну правову природу. Посилаючись на статті 22, 549, 550, 610, 611 та 624 ЦК України, військова частина наголошує, що право на передбачену договором неустойку виникає внаслідок порушення зобов`язання і не ставиться у залежність від доведення кредитором конкретного розміру збитків.

Стосовно прохання про зменшення неустойки військова частина зазначає, що таке зменшення є правом суду та залежить від конкретних обставин кожної справи й доказів, наданих стороною на підтвердження відповідного клопотання. Суд при цьому має забезпечити баланс інтересів сторін, але не допустити фактичного звільнення боржника від відповідальності без належних підстав.

Посилаючись на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та інші постанови Верховного Суду, військова частина наголошує, що підстави для зменшення неустойки мають індивідуальний характер, а універсального максимального чи мінімального розміру, до якого вона може бути зменшена, не існує. Результат застосування частини третьої статті 551 ЦК України залежить від фактичних обставин конкретної справи.

На переконання військової частини, ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» не довело винятковості обставин, які могли б виправдовувати зменшення відповідальності. У відзиві підкреслено, що сторона, яка просить зменшити неустойку, повинна довести відповідні обставини, тоді як відповідач фактично обмежився посиланням на відсутність доведених збитків.

Додатково військова частина акцентує на оборонному значенні спірних правовідносин. Зазначає, що здійснює, зокрема, продовольче, речове, автотехнічне та медичне забезпечення військових формувань Національної гвардії України, а неналежне та несвоєчасне виконання договорів поставки продовольства в умовах триваючої збройної агресії негативно впливає на належне та своєчасне забезпечення військовослужбовців і має враховуватися при оцінці підстав для зменшення відповідальності постачальника.

Відтак військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України вважає, що встановлені судом першої інстанції обставини підтверджують порушення ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» строків поставки, а апелянтом не доведено обставин, достатніх для скасування оскаржуваного рішення або зменшення присуджених до стягнення штрафних санкцій, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРАЙЗЕН АКТИВ» від Головного управління Національної гвардії України на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходив.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2026 для розгляду справи № 904/1154/26 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідача), суддів Віннікова С.В. та Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2026 апеляційну скаргу ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» залишено без руху у зв`язку з неподанням належних доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

На виконання вимог зазначеної ухвали ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» подало заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучило докази сплати судового.

Як установлено судом апеляційної інстанції, заява про усунення недоліків надійшла через підсистему «Електронний суд» 22.06.2026, у зв`язку з чим недоліки апеляційної скарги були усунуті у визначений судом строк.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026 у справі № 904/1154/26.

Враховуючи, що ціна позову у справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційний суд, керуючись частиною десятою статті 270 та частиною тринадцятою статті 8 ГПК України, постановив здійснювати перегляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, тобто без проведення судового засідання.

Цією ж ухвалою витребувано матеріали справи № 904/1154/26 з Господарського суду Дніпропетровської області, учасникам справи встановлено строк десять днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також клопотань, заяв і, за наявності, додаткових доказів з обґрунтуванням неможливості їх подання до суду першої інстанції.

29.06.2026 матеріали справи № 904/1154/26 в одному томі надійшли до Центрального апеляційного господарського суду з Господарського суду Дніпропетровської області на виконання ухвали від 24.06.2026.

29.06.2026 через підсистему «Електронний суд» Київською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону подано відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор заперечив проти доводів ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026 без змін.

01.07.2026 військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України також подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечила проти її задоволення та просила залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Таким чином, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2026 у справі № 904/1154/26 здійснюється Центральним апеляційним господарським судом за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом обставини справи.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25.08.2025 між військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОРАЙЗЕН АКТИВ» (Постачальник) укладено договір № 556/ВОЗ-2025 на поставку товару.

Відповідно до пункту 1.1 договору Постачальник зобов`язався поставити Замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, а Замовник прийняти та оплатити такі товари.

Згідно з пунктом 1.2 договору найменування та кількість товару визначені у додатку № 1 до договору. Предметом поставки є субпродукти першої категорії печінка яловича заморожена, код ДК 021:2015:15110000-2 «М`ясо», у загальній кількості 25 000 кг. Пунктом 4.1 договору визначено його ціну 1 860 000 грн без ПДВ.

У специфікації до договору сторони визначили ціну одиниці товару у розмірі 74,40 грн за 1 кг, загальну кількість 25 000 кг та загальну вартість 1 860 000 грн без ПДВ. У графі специфікації «Строк поставки» зазначено - до 30.11.2025.

Разом з тим договором сторони окремо врегулювали порядок визначення конкретної дати та місця поставки товару.

Так, відповідно до пункту 6.1 договору дата та місце поставки товару зазначаються у письмовій заявці Замовника, яка вручається під особистий підпис Постачальнику або його представнику.

Постачальник або його представник повинен прибути до Замовника для отримання письмової заявки; у разі неприбуття заявка направляється Постачальнику рекомендованим або цінним листом з описом вкладення. У заявці зазначаються найменування товару, місце його поставки, кількість та інша необхідна для здійснення поставки інформація.

За пунктом 6.2 договору передача товару здійснюється у пунктах відвантаження військових частин Національної гвардії України, розташованих у Київській області, які визначаються заявкою Замовника відповідно до планів-графіків поставок Головного управління Національної гвардії України. Місця поставок можуть змінюватися з урахуванням потреб Національної гвардії України.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що поставка товару здійснюється Постачальником власними силами та засобами.

Відповідно до пункту 6.7 договору право власності на товар переходить від Постачальника до Замовника (товароодержувача) після прийняття товару на склад, що засвідчується підписами уповноважених представників сторін на відповідній видатковій накладній. Датою прийняття товару є дата, зазначена уповноваженою особою Замовника у видатковій накладній. Зазначена умова договору має значення для визначення фактичного моменту виконання зобов`язання з поставки.

Підпунктом 7.3.1 договору на Постачальника покладено обов`язок забезпечити поставку товару у строки та на умовах, передбачених договором. Вказана умова безпосередньо міститься у розділі 7 договору.

Відповідальність сторін визначено розділом 8 договору.

Відповідно до пункту 8.1 за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та договором.

За умовами пункту 8.3 договору за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці Замовника, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, щодо якого допущено прострочення, за кожний день прострочення.

За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів Замовнику також надано право в односторонньому порядку відмовитися від договору в повному обсязі.

Пунктом 8.10 договору передбачено, що сплата Постачальником визначених договором штрафних санкцій не звільняє його від обов`язку відшкодувати завдані порушенням збитки у повному обсязі, а сплата штрафних санкцій та відшкодування збитків не звільняють Постачальника від виконання зобов`язань у натурі.

Окремо сторони врегулювали обставини непереборної сили.

За пунктом 9.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін.

Відповідно до пункту 9.2 сторона, яка не може виконувати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше трьох календарних днів з моменту їх виникнення письмово повідомити іншу сторону та надати підтвердні документи. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє Постачальника права надалі посилатися на відповідні обставини як на підставу звільнення від відповідальності.

Згідно з пунктом 9.3 доказом виникнення та строку дії таких обставин є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою.

При цьому пунктом 9.8 договору сторони прямо погодили, що, зокрема, невиконання своїх обов`язків контрагентом сторони, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання договору, а також відсутність у сторони необхідних коштів не вважаються обставинами непереборної сили.

Крім того, за пунктом 9.13 договору сторони підтвердили, що договір укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам по собі факт дії воєнного стану не вважається форс-мажорною обставиною, крім випадків настання після укладення договору конкретних подій або обставин, які мають причинно-наслідковий зв`язок з неможливістю виконання відповідного зобов`язання та визнані форс-мажором.

Відповідно до пункту 12.1 договору він набирає чинності з дня підписання сторонами та діє протягом визначеного сторонами періоду, однак не довше ніж до 31.12.2025, а в частині розрахунків за поставлений товар до повного виконання сторонами відповідних зобов`язань.

Матеріалами справи підтверджено, що 01.10.2025 ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» видало довіреність Басараб Ніні Миколаївні, якою уповноважило її, зокрема, діяти від імені товариства у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, подавати та одержувати заяви, довідки й документи та вчиняти інші передбачені довіреністю дії. Строк дії довіреності визначено до 31.12.2025.

Того ж дня, 01.10.2025, уповноважений представник ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» Басараб Н.М. особисто отримала заявку військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 78/1/10/1-4508-2025.

Вказаною заявкою Замовник визначив: найменування товару - субпродукти першої категорії заморожені; місце поставки - військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, АДРЕСА_1 ; кількість - 25 000 кг; дата поставки товару - 22.10.2025.

Таким чином, відповідно до механізму, прямо передбаченого пунктом 6.1 договору, Замовник у письмовій заявці конкретизував дату виконання Постачальником зобов`язання з поставки всього обсягу товару 22.10.2025.

Водночас ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» у визначений заявкою строк товар у повному обсязі не поставило.

Згідно з видатковою накладною № ОР_0000230/3078 від 02.12.2025 відповідачем поставлено 19 806 кг товару за ціною 74,40 грн за 1 кг на загальну суму 1 473 566,40 грн.

Таким чином, щодо цієї частини товару строк поставки було порушено на 40 днів - з 23.10.2025 по 01.12.2025 включно.

За видатковою накладною № ОР_0000234/3078 від 03.12.2025 відповідачем поставлено решту товару 5 194 кг за ціною 74,40 грн за 1 кг на загальну суму 386 433,60 грн.

Щодо цієї частини товару прострочення становило 41 день з 23.10.2025 по 02.12.2025 включно.

Таким чином, увесь передбачений договором обсяг товару, 25 000 кг, Постачальником фактично поставлено, однак повне виконання зобов`язання відбулося лише 03.12.2025, тобто після спливу встановленого заявкою строку 22.10.2025.

За порушення строку поставки військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України відповідно до пункту 8.3 договору здійснено нарахування штрафних санкцій.

На вартість товару 1 473 566,40 грн, поставленого 02.12.2025, за 40 днів прострочення нараховано пеню: 1 473 566,40 грн Ч 0,1 % Ч 40 днів = 58 942,66 грн.

Оскільки прострочення перевищило 30 календарних днів, додатково нараховано штраф у розмірі 7 %: 1 473 566,40 грн Ч 7 % = 103 149,65 грн.

На вартість товару 386 433,60 грн, поставленого 03.12.2025, за 41 день прострочення нараховано пеню: 386 433,60 грн Ч 0,1 % Ч 41 день = 15 843,78 грн.

Додатковий штраф у розмірі 7 % становить: 386 433,60 грн Ч 7 % = 27 050,35 грн.

Загальний розмір нарахованої пені становить: 58 942,66 грн + 15 843,78 грн = 74 786,44 грн.

Загальний розмір штрафу становить: 103 149,65 грн + 27 050,35 грн = 130 200 грн.

Таким чином, загальна сума заявлених до стягнення штрафних санкцій становить 204 986,44 грн.

Матеріали справи не містять доказів погодження сторонами зміни визначеного заявкою № 78/1/10/1-4508-2025 від 01.10.2025 строку поставки товару 22.10.2025, укладення відповідної додаткової угоди або іншого двостороннього документа, яким зазначений строк було б перенесено. Водночас факт отримання вказаної заявки уповноваженим представником Постачальника та здійснення поставки товару 02.12.2025 і 03.12.2025 сторонами не заперечується.

19.12.2025 військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України направила ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» претензію № 78/1/5/1-6500-2025 про сплату 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу у зв`язку з порушенням строків поставки товару.

Також, матеріалами справи підтверджено, що зазначена претензія залишена відповідачем без задоволення, відповіді на неї не надано, нараховані штрафні санкції добровільно не сплачено.

Щодо підстав звернення прокурора до суду матеріалами справи підтверджено таке.

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України листом від 28.01.2026 № 78/1/5/1-394-2026 повідомила Київську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону про укладення договору № 556/ВОЗ-2025, порушення ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» строку поставки товару та просила вжити заходів представництва інтересів держави в суді, надавши відповідні документи.

На виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом № 918вих-26 від 02.02.2026 повідомила Головне управління Національної гвардії України та військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України про виявлене порушення та про намір звернутися до суду з відповідним позовом.

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України листом № 78/1/5/1-671-2026 від 17.02.2026 просила прокуратуру вжити заходів представницького характеру в інтересах держави.

Головне управління Національної гвардії України листом № 27/12/4-10689-2026 від 19.02.2026 повідомило, що не заперечує проти пред`явлення прокуратурою позову про стягнення штрафних санкцій за договором № 556/ВОЗ-2025.

При цьому до моменту звернення прокурора до суду ані Головне управління Національної гвардії України, ані військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України самостійно позову про стягнення з ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» відповідних штрафних санкцій не пред`явили.

Головне управління Національної гвардії України безпосередньою стороною договору № 556/ВОЗ-2025 не є, однак у поданих до суду поясненнях підтвердило відсутність заперечень проти представництва прокурором інтересів держави та підтримало заявлені позовні вимоги.

Таким чином, фактичні обставини справи свідчать про те, що між військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» існувало чинне договірне зобов`язання з поставки 25 000 кг товару загальною вартістю 1 860 000 грн; конкретною письмовою заявкою Замовника визначено строк поставки до 22.10.2025; відповідач поставив увесь товар лише 02– 03.12.2025, допустивши прострочення на 40 та 41 день відповідно; договором за таке порушення передбачені пеня 0,1 % за кожний день прострочення та додатковий штраф 7 % у разі прострочення понад 30 календарних днів; нараховані Замовником 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу відповідач добровільно не сплатив.

Під час розгляду справи судом першої інстанції ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ», будучи належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі, відзиву на позов не подало, причин порушення строку поставки не навело та доказів на підтвердження обставин, які могли б бути враховані при вирішенні питання про відповідальність за прострочення виконання зобов`язання, суду не надало.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому апеляційний суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї; не обмежується доводами скарги у разі встановлення обов`язкової підстави для скасування рішення або неправильного застосування норм матеріального права.

Таким чином, предметом перевірки в цій справі є законність та обґрунтованість висновків Господарського суду Дніпропетровської області про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу, а також доводи відповідача про наявність підстав для зменшення такого розміру відповідальності.

Колегія суддів насамперед враховує, що апелянт не спростовує самого факту укладення договору № 556/ВОЗ-2025 від 25.08.2025, отримання його уповноваженим представником заявки Замовника, визначеного у ній строку поставки, дат фактичного передання товару та факту прострочення виконання зобов`язання. Зміст апеляційної скарги свідчить, що основні заперечення ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» спрямовані не на спростування порушення строку поставки чи арифметичного розрахунку санкцій, а на доведення необхідності зменшення їх розміру, передусім з огляду на подальше виконання основного зобов`язання в повному обсязі та відсутність доведених збитків позивача.

За змістом статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним чи домашнім використанням; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Чинна редакція Цивільного кодексу України містить відповідне регулювання договору поставки у § 3 глави 54.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає можливості визначити такий строк - відповідно до статті 530 цього Кодексу. Стаття 664 ЦК України водночас допускає встановлення договором іншого моменту, з яким сторони пов`язують належне виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Ця норма у взаємозв`язку з принципом свободи договору означає, що погоджені сторонами умови, які не суперечать імперативним положенням законодавства, є обов`язковими для його учасників і повинні виконуватися саме у визначеному ними порядку. Чинний Цивільний кодекс також прямо дозволяє сторонам врегулювати договором свої відносини на власний розсуд у межах, установлених імперативними нормами закону.

У спірних правовідносинах сторони скористалися такою можливістю та детально погодили як предмет і обсяг поставки, так і механізм визначення конкретних строків її здійснення.

Так, за договором № 556/ВОЗ-2025 ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» зобов`язалося поставити військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України субпродукти першої категорії - печінку яловичу заморожену - у кількості 25 000 кг, загальною вартістю 1 860 000 грн без ПДВ.

Колегія суддів звертає увагу, що у специфікації до договору дійсно міститься зазначення загального строку поставки - до 30.11.2025. Водночас це положення необхідно оцінювати не ізольовано, а у взаємозв`язку з іншими погодженими сторонами умовами договору, насамперед пунктом 6.1, яким безпосередньо встановлено механізм конкретизації дати поставки шляхом вручення Постачальнику письмової заявки Замовника.

Відповідно до пункту 6.1 договору дата та місце поставки товару зазначаються у письмовій заявці Замовника, яка вручається під особистий підпис Постачальнику або його представнику. Саме у заявці сторони передбачили конкретизацію найменування товару, місця поставки, кількості та іншої інформації, необхідної для здійснення поставки.

01.10.2025 ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» видало ОСОБА_1 довіреність, якою прямо уповноважило її діяти від імені товариства у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та, серед іншого, одержувати заяви й документи. Цього ж дня ОСОБА_1 особисто отримала заявку № 78/1/10/1-4508-2025, якою Замовник визначив поставку всіх 25 000 кг товару до військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , 22.10.2025.

Матеріали справи не містять доказів того, що після отримання зазначеної заявки ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» заперечувало проти визначеного у ній строку, вимагало його зміни або що сторони в установленому договором порядку погодили іншу конкретну дату поставки.

Більше того, у самій апеляційній скарзі відповідач викладає обставини отримання заявки 01.10.2025 із визначеною датою поставки 22.10.2025 та не висуває доводу про те, що така заявка була видана всупереч умовам договору, що ОСОБА_1 не була уповноважена на її отримання або що строк 22.10.2025 не був обов`язковим для Постачальника.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним строком виконання відповідачем спірного зобов`язання, з урахуванням механізму його конкретизації, прямо погодженого сторонами у пункті 6.1 договору, є 22.10.2025.

При цьому встановлений специфікацією граничний строк до 30.11.2025 не нівелює погодженого сторонами механізму визначення конкретної дати поставки відповідною заявкою Замовника, тим більше за відсутності будь-яких заперечень Постачальника щодо отриманої заявки та за відсутності такого доводу в апеляційній скарзі.

Наведене має принципове значення, оскільки відповідно до пункту 8.3 договору саме порушення строку поставки, зазначеного у письмовій заявці Замовника, сторони визначили юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення у Постачальника обов`язку сплатити передбачену цим пунктом неустойку.

Фактичне виконання відповідачем зобов`язання підтверджено наявними у матеріалах справи видатковими накладними.

За видатковою накладною № ОР_0000230/3078 від 02.12.2025 ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» поставило 19 806 кг товару загальною вартістю 1 473 566,40 грн.

За видатковою накладною № ОР_0000234/3078 від 03.12.2025 поставлено решту - 5 194 кг товару загальною вартістю 386 433,60 грн.

Таким чином, перша частина товару поставлена після закінчення погодженого строку з простроченням у 40 календарних днів, а друга - з простроченням у 41 календарний день.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Отже, виконання зобов`язання після закінчення встановленого строку є неналежним виконанням, а подальше фактичне виконання в натурі саме по собі не усуває вже допущеного прострочення та його передбачених договором правових наслідків. Чинний Цивільний кодекс визначає належність виконання та строк виконання зобов`язань статтями 526 і 530.

Саме з такого правового та фактичного підґрунтя правильно виходив суд першої інстанції, встановивши, що відповідач порушив взяте на себе договірне зобов`язання щодо своєчасної поставки товару.

Пунктом 8.3 договору сторони прямо передбачили, що за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці Замовника, Постачальник сплачує 0,1 % вартості товару, щодо якого допущено прострочення, за кожний день прострочення, а у разі прострочення понад 30 календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару.

Тобто право військової частини НОМЕР_1 на застосування відповідальності виникло не внаслідок самого по собі подання прокурором позову і не залежало від того, чи було на момент звернення до суду основне зобов`язання зрештою виконане: юридичною підставою для застосування погоджених сторонами санкцій є вже допущене порушення встановленого договором і заявкою строку поставки.

Перевіривши здійснений розрахунок, суд першої інстанції встановив його арифметичну правильність та визначив до стягнення 74 786,44 грн пені і 130 200 грн штрафу, всього - 204 986,44 грн.

Матеріали справи підтверджують, що за поставкою на суму 1 473 566,40 грн за 40 днів прострочення нараховано 58 942,66 грн пені та 103 149,65 грн 7-відсоткового штрафу; за поставкою на суму 386 433,60 грн за 41 день прострочення - 15 843,78 грн пені та 27 050,35 грн штрафу. В сумі це становить саме 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу.

Апеляційна скарга не містить контррозрахунку, не зазначає про неправильне визначення кількості днів прострочення, вартості простроченого товару чи арифметичну помилку при застосуванні погоджених сторонами ставок.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав не погодитися з висновками місцевого господарського суду в частині того, що ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» допустило порушення строку виконання договірного зобов`язання, яке відповідно до пункту 8.3 договору є підставою для нарахування передбаченої сторонами неустойки, а сам розрахунок 204 986,44 грн відповідає фактичним обставинам здійснених поставок та умовам договору.

Водночас встановлення правових підстав для нарахування неустойки та правильності її розрахунку ще не вирішує окремого питання про можливість зменшення її розміру судом на підставі частини третьої статті 551 ЦК України. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду наголошує на необхідності розмежовувати питання обґрунтованості нарахування неустойки та питання її можливого зменшення, оскільки останнє є окремим проявом судової дискреції і вирішується з урахуванням конкретних обставин відповідного зобов`язання.

Щодо правової природи неустойки, співвідношення неустойки зі збитками та доводу апелянта про відсутність доведених збитків

ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» зазначає, що покладеним в основу вимоги про зменшення присуджених до стягнення штрафних санкцій, є посилання на те, що поставка товару хоча й здійснена з простроченням, однак у кінцевому підсумку виконана в повному обсязі, тоді як позивачем не доведено факту понесення та конкретного розміру збитків унаслідок несвоєчасного отримання товару. Саме з цієї обставини апелянт виводить твердження про надмірність стягнення 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу.

Оцінюючи наведений аргумент, колегія суддів виходить із необхідності розмежування трьох різних правових питань: виникнення у кредитора права на неустойку; доведення збитків як самостійного виду цивільно-правової відповідальності; можливість зменшення вже правомірно нарахованої неустойки відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України.

Відповідно до статті 546 ЦК України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання. За статтею 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Сплата неустойки водночас є одним із установлених законом або договором правових наслідків порушення зобов`язання відповідно до статті 611 ЦК України.

При цьому частина перша статті 550 ЦК України прямо встановлює, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Аналогічний за змістом підхід випливає зі статті 624 ЦК України, за якою встановлена за порушення зобов`язання неустойка та відшкодування збитків є самостійними майновими наслідками порушення зобов`язання.

Цей підхід послідовно роз`яснений Верховним Судом.

Так, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначила, що право на неустойку виникає незалежно від наявності збитків у кредитора. Неустойка є оперативним засобом реагування на порушення зобов`язання, яким кредитор може скористатися вже після самого факту порушення, не очікуючи виникнення та доведення його негативних майнових наслідків. Неустойка, таким чином, створює визначеність щодо мінімального майнового наслідку порушення договірного зобов`язання.

Таким чином, з положень статей 550, 611 ЦК України та зазначених висновків Верховного Суду випливає, що доведення кредитором збитків не є елементом юридичного складу, необхідного для виникнення права на договірну неустойку.

Для стягнення неустойки кредитор повинен довести існування відповідного зобов`язання, факт його порушення та наявність договору або закону, яким за таке порушення встановлено відповідний майновий наслідок. У цій справі такі обставини встановлені: строк поставки визначений заявкою до 22.10.2025; товар поставлений 02.12.2025 та 03.12.2025; пункт 8.3 договору прямо передбачає відповідальність саме за прострочення поставки. Тому відсутність доказів конкретно обчислених збитків військової частини не спростовує самого права на неустойку та не свідчить про безпідставність її нарахування.

Водночас колегія суддів не погоджується і з протилежним крайнім підходом, за якого відсутність збитків нібито взагалі не має правового значення при визначенні остаточного розміру відповідальності.

Законодавець чітко розмежовує питання виникнення права на неустойку та питання можливості зменшення її розміру.

Так, частина третя статті 551 ЦК України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, законодавча конструкція є послідовною: для виникнення права на неустойку кредитор не зобов`язаний доводити збитки, однак співвідношення неустойки з фактичними або розумно передбачуваними збитками може бути одним із факторів, які суд оцінює при вирішенні вже іншого питання про можливість зменшення неустойки.

Саме таке розмежування проведено Об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22: з одного боку, Верховний Суд підтвердив незалежність права на неустойку від наявності збитків, а з іншого - наголосив на дії частини третьої статті 551 ЦК України як механізму недопущення перетворення неустойки на надмірний захід майнової відповідальності.

Тому довід апелянта про те, що позивачем не доведено конкретного розміру збитків, сам по собі не може бути підставою ні для відмови у стягненні передбаченої договором неустойки, ні для її автоматичного зменшення.

Він підлягає оцінці лише у сукупності з іншими обставинами, що мають значення для застосування частини третьої статті 551 ЦК України.

Такий висновок має принципове значення для цієї справи, оскільки фактично апелянт намагається надати відсутності доведених збитків вирішального значення, тоді як закон такого правила не встановлює.

Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 наголосила, що категорії «значно» та «надмірно», які використовуються при вирішенні питання про зменшення неустойки, мають оціночний характер і повинні конкретизуватися судом у кожній справі з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин. Сам факт відсутності збитків не трансформує право суду на зменшення неустойки в його обов`язок.

Колегія суддів також враховує довід апелянта про те, що неустойка не повинна мати карального характеру.

Цей загальний правовий підхід дійсно відповідає усталеній практиці Верховного Суду.

У постанові Об`єднаної палати КГС ВС від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, із посиланням на постанову Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, зазначено, що до моменту порушення зобов`язання неустойка стимулює боржника до належного виконання, а після порушення виконує функцію майнової відповідальності. При цьому неустойка не повинна перетворюватися на каральний захід, а правило частини третьої статті 551 ЦК України є одним із правових механізмів забезпечення пропорційності відповідальності.

Таким чином, колегія суддів погоджується із загальною правовою тезою апелянта про неприпустимість карального характеру неустойки.

Проте правильність загальної правової тези ще не означає наявності підстав для її застосування саме на користь апелянта у конкретній справі.

Іншими словами, із того, що суд має право запобігти стягненню явно непропорційної неустойки, не випливає презумпція надмірності будь-якої неустойки за відсутності доведених кредитором збитків.

В іншому випадку частина перша статті 550 ЦК України, яка прямо допускає виникнення права на неустойку незалежно від збитків, фактично втратила б самостійне правове значення.

Щодо посилання ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» на Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, колегія суддів зазначає таке.

Вказане рішення існує та дійсно містить висновки щодо неприпустимості такого застосування неустойки, за якого вона перетворюється на непомірний тягар та джерело невиправданих додаткових прибутків для кредитора. На цей висновок надалі прямо посилався Верховний Суд, зокрема у справі № 918/116/19, а Об`єднана палата КГС ВС відтворила його у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Разом із тим Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 було ухвалено у справі щодо офіційного тлумачення законодавства про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, а в його мотивуванні Конституційний Суд окремо виходив із необхідності спеціального захисту споживача як слабшої сторони договору.

Натомість у цій справі спір виник між юридичними особами у зв`язку з виконанням договору поставки товару для потреб військової частини, а ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» виступало професійним учасником господарського обороту та добровільно прийняло на себе передбачений договором обсяг зобов`язань і відповідальності.

Таким чином, правовий підхід Конституційного Суду щодо недопустимості перетворення неустойки на каральний механізм підлягає врахуванню як загальний принцип, однак фактичні обставини справи № 7-рп/2013 не є тотожними спірним правовідносинам, а саме рішення не встановлює правила про обов`язкове зменшення договірної неустойки за кожного випадку відсутності доведених збитків.

Аналогічним чином слід оцінювати наведені апелянтом посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20. У практиці Верховного Суду ці рішення використовуються для формування загального підходу, відповідно до якого застосування заходів майнової відповідальності повинно відповідати принципам розумності, справедливості й пропорційності та забезпечувати розумний баланс інтересів кредитора і боржника.

Однак і ці висновки не встановлюють універсального правила, відповідно до якого відсутність доведених збитків автоматично означає необхідність зменшення неустойки.

Навпаки, подальша практика Об`єднаної палати КГС ВС виходить із індивідуального характеру вирішення цього питання та необхідності оцінювати всі істотні обставини конкретного правовідношення.

Окремо колегія суддів враховує ще одну обставину нормативного характеру.

Частина значного масиву судової практики, на яку посилаються учасники справи, сформована при одночасному застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України. Водночас Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX.

Тому у спірних правовідносинах при вирішенні поставленого апелянтом питання щодо зменшення неустойки колегія суддів виходить безпосередньо з положень частини третьої статті 551 ЦК України. Висновки Верховного Суду, сформульовані у справах, де поряд зі статтею 551 ЦК України застосовувалася стаття 233 ГК України, враховуються в частині сформованих ними підходів до змісту судової дискреції, критеріїв пропорційності та необхідності дотримання балансу інтересів сторін.

Враховуючи вищевикладене, відсутність доведених позивачем збитків не спростовує виникнення у військової частини НОМЕР_1 права на передбачену пунктом 8.3 договору неустойку; повна подальша поставка товару не усуває відповідальності за вже допущене прострочення; водночас як відсутність установлених збитків, так і ступінь виконання основного зобов`язання можуть бути враховані судом при вирішенні окремого питання про зменшення неустойки за частиною третьою статті 551 ЦК України, але не є самодостатніми та безумовними підставами для такого зменшення.

Щодо меж судової дискреції при зменшенні неустойки, критеріїв застосування частини третьої статті 551 ЦК України та обов`язку доведення відповідних обставин

Продовжуючи оцінку доводів ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» про необхідність зменшення присуджених до стягнення штрафних санкцій, колегія суддів зазначає, що встановлення факту належного нарахування неустойки не виключає можливості вирішення судом питання про зменшення її розміру, однак таке зменшення не є автоматичним наслідком самого звернення боржника з відповідним проханням.

Частина третя статті 551 ЦК України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, використання законодавцем конструкції «може бути зменшений» свідчить про надання суду відповідного дискреційного повноваження, реалізація якого залежить від встановлених та належним чином доведених обставин конкретних правовідносин.

Саме такий підхід послідовно сформований у практиці Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Об`єднана палата КГС ВС зазначила, що зменшення заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для такого зменшення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, самостійно вирішує, чи наявні у конкретному випадку підстави для застосування частини третьої статті 551 ЦК України. Цей висновок сформульовано з урахуванням попередньої практики Верховного Суду, зокрема постанови від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Таким чином, колегія суддів погоджується із наведеною в апеляційній скарзі загальною тезою про те, що питання зменшення неустойки належить до сфери судового розсуду.

Водночас апелянт фактично залишає поза увагою інший, не менш важливий аспект цієї правової позиції: наявність у суду дискреційного повноваження не означає обов`язку скористатися ним у кожній справі, де боржник просить зменшити неустойку.

Судовий розсуд у такій категорії спорів реалізується не довільно, а на підставі встановлених фактичних обставин, доказів учасників справи, принципів справедливості, добросовісності та розумності та з необхідністю забезпечити належний баланс інтересів сторін.

У постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 Об`єднана палата КГС ВС підтвердила, що підстави, які у конкретних правовідносинах можуть обумовити зменшення неустойки, мають індивідуальний характер, а тому не існує універсального максимального або мінімального розміру, до якого суд повинен її зменшувати. Результат застосування відповідної дискреції має випливати із сукупності установлених та оцінених у конкретній справі обставин і відповідати принципам верховенства права.

При цьому Верховний Суд систематизував обставини, які можуть мати значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

Зокрема, судом можуть враховуватися ступінь виконання основного зобов`язання; причини неналежного або несвоєчасного виконання; тривалість прострочення; поведінка боржника; вжиття ним заходів, спрямованих на належне виконання зобов`язання; наслідки допущеного порушення; співвідношення розміру неустойки з основним зобов`язанням і наслідками порушення; інтереси сторін, що заслуговують на увагу, та інші індивідуальні обставини конкретних правовідносин. Об`єднана палата у справі № 910/14706/22 прямо послалася, серед іншого, на постанови Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Тому наведені ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» посилання на постанови Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20), 14.07.2021 у справі № 916/878/20 загалом відповідають сформованому Верховним Судом підходу до критеріїв зменшення неустойки.

Проте наведена практика не створює для боржника самостійної презумпції на користь зменшення санкцій.

Навпаки, із зазначених судових рішень випливає необхідність встановлення конкретних обставин саме того зобов`язання, яке є предметом спору, а не механічного застосування результату, отриманого судом в іншій справі.

Цей висновок особливо чітко сформульовано Об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22: правовідносини у кожному спорі щодо зменшення неустойки є відмінними, оскільки суд щоразу застосовує дискрецію виходячи з конкретних обставин відповідного порушення. Верховний Суд при цьому підтвердив усталеність такого підходу посиланням на постанови КГС ВС від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, 07.11.2023 у справі № 924/215/23 та 09.11.2023 у справі № 902/919/22.

Таким чином, і ця група судових рішень, на яку посилається апелянт, не підтверджує наявності безумовної підстави для зменшення неустойки у цій справі, а лише підтверджує необхідність індивідуальної оцінки всіх обставин.

Колегія суддів також враховує висновок Об`єднаної палати КГС ВС про те, що законодавець наділяє суд правом саме зменшити розмір неустойки, а не звільнити боржника від відповідальності. За певної сукупності виняткових обставин конкретного правовідношення розмір зменшення може бути істотним, однак таке рішення повинно мати фактичне та доказове обґрунтування.

У цьому контексті необхідно враховувати і функціональне призначення неустойки. Надмірне зменшення її розміру без належних підстав здатне фактично нівелювати встановлений сторонами захід відповідальності та порушити баланс уже на користь боржника. Об`єднана палата у справі № 910/14706/22, узагальнюючи практику Верховного Суду, окремо звернула увагу, що зменшення неустойки на 99 % за відсутності відповідного обґрунтування може фактично нівелювати саму мету її існування як виду цивільно-правової відповідальності та перетворитися на спосіб уникнення відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, принцип справедливості при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України діє в обох напрямах: суд повинен запобігати як покладенню на боржника очевидно надмірного та непропорційного майнового тягаря, так і безпідставному фактичному звільненню особи, яка порушила зобов`язання, від погоджених сторонами наслідків такого порушення.

Саме тому посилання ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» на принципи справедливості, добросовісності та розумності не може оцінюватися абстрактно, окремо від фактичних обставин виконання спірного договору.

Необхідно також правильно визначити розподіл тягаря доказування при розгляді вимоги про зменшення неустойки.

Згідно з частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, якщо саме боржник стверджує про існування обставин, які відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України мають обумовити зменшення належної до стягнення неустойки, на нього покладається обов`язок не лише заявити про такі обставини, а й належними доказами підтвердити їх існування та значення для конкретних правовідносин.

Такий підхід узгоджується і з правовими висновками Об`єднаної палати КГС ВС, відповідно до яких суд при вирішенні питання про зменшення неустойки оцінює надані сторонами докази та перевіряє заявлені підстави на предмет їх підтвердженості й обґрунтованості. Саме на підставі такої доказової оцінки, а не припущень щодо можливого негативного впливу санкцій на боржника, суд реалізує надане йому дискреційне повноваження.

Таким чином, сторона, яка просить про зменшення неустойки, повинна надати суду матеріал, що дозволяє реально оцінити, залежно від заявлених нею підстав, причини прострочення, ступінь її вини, вжиті нею заходи для належного виконання зобов`язання, поведінку після порушення, можливі об`єктивні перешкоди, співвідношення санкції з майновими наслідками порушення, її майновий стан у разі посилання на надмірність відповідного тягаря, а також інші обставини, яким вона надає істотного значення.

Суд при цьому не повинен замість боржника відшукувати обставини, які могли б виправдати допущене ним порушення, оскільки це суперечило б принципу змагальності та встановленому законом розподілу обов`язку доказування.

У цій частині заслуговують на увагу заперечення прокурора та військової частини НОМЕР_1 про те, що відповідач, заявляючи про необхідність зменшення штрафних санкцій, має довести фактичні обставини, які свідчили б про винятковий характер конкретної ситуації, тоді як саме посилання на відсутність у позивача збитків не замінює такого доказування.

Слід також розмежовувати судовий розсуд і свавільність. Дискреція при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України не дозволяє зменшити неустойку лише на підставі загального переконання суду, що її розмір видається значним. Судове рішення про зменшення або відмову у зменшенні має спиратися на встановлені факти та містити мотиви, які дозволяють перевірити, які саме обставини були враховані при забезпеченні балансу інтересів сторін. Такий підхід випливає з висновків ОП КГС ВС у справах № 911/2269/22 та № 910/14706/22.

При цьому колегія суддів враховує, що суд першої інстанції взагалі не мав перед собою заявленого відповідачем клопотання про зменшення неустойки та доказів на його обґрунтування, оскільки ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ», будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, відзиву на позов не подало.

Таким чином, твердження апелянта про те, що місцевий господарський суд мав зменшити неустойку з урахуванням обставин, на які відповідач не посилався під час розгляду справи та доказів яких не подавав, потребує окремої оцінки з урахуванням меж апеляційного перегляду. Ця обставина, однак, сама по собі не звільняє апеляційний суд від оцінки заявленого в апеляційній скарзі доводу про зменшення неустойки в межах наявних у справі матеріалів.

Застосування критеріїв частини третьої статті 551 ЦК України до конкретних обставин справи. Оцінка тривалості прострочення, причин порушення, поведінки відповідача, ступеня виконання зобов`язання, розміру санкцій та інтересу держави

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 наголосила, що під час вирішення питання про зменшення неустойки мають бути оцінені, зокрема, ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання, поведінка боржника та вжиття ним усіх можливих заходів для виконання зобов`язання, співвідношення розміру заборгованості і неустойки, а також інші індивідуальні обставини конкретних правовідносин. Категорії «значно» та «надмірно» є оціночними і не можуть визначатися абстрактно, поза обставинами конкретної справи.

Щодо ступеня виконання основного зобов`язання

На користь позиції апелянта свідчить та обставина, що основне зобов`язання з поставки товару ним у кінцевому підсумку виконано повністю: 19 806 кг товару поставлено 02.12.2025, а решту 5 194 кг - 03.12.2025, тобто військова частина НОМЕР_1 отримала весь передбачений договором обсяг у 25 000 кг.

Колегія суддів враховує цю обставину як одну з тих, що відповідно до практики Верховного Суду можуть мати значення при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України.

Разом із тим сам факт подальшого повного виконання основного зобов`язання не є достатньою підставою для зменшення неустойки, оскільки в такому разі необхідно оцінювати також строк, протягом якого кредитор був позбавлений належного виконання, причини такого порушення та поведінку боржника.

У цій справі йдеться не про незначне відхилення від погодженої дати поставки.

Весь товар мав бути поставлений 22.10.2025, проте 19 806 кг поставлено лише 02.12.2025, а 5 194 кг - 03.12.2025. Таким чином, прострочення становило відповідно 40 та 41 календарний день.

Більше того, тривалість прострочення перевищила передбачений пунктом 8.3 договору тридцятиденний строк, після якого сторони заздалегідь погодили виникнення додаткового правового наслідку у вигляді 7-відсоткового штрафу. Тобто характер відповідальності, яка настала, безпосередньо відповідає тій моделі, яку сторони добровільно погодили при укладенні договору: 0,1 % за кожний день прострочення та додаткові 7 % у разі, якщо порушення триває понад 30 календарних днів.

Тому обставина повного виконання договору враховується колегією суддів на користь відповідача, однак у сукупності з тривалістю прострочення у 40– 41 день не може бути оцінена як така, що сама по собі свідчить про несправедливість стягнення погодженої договором неустойки.

Щодо причин несвоєчасного виконання зобов`язання

Наступним критерієм є причини порушення строку поставки.

І саме в цій частині матеріали справи не містять жодної обставини, яка об`єктивно пояснювала б прострочення ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ».

У суді першої інстанції відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, відзиву на позов не подав та причин несвоєчасної поставки товару не повідомив.

В апеляційній скарзі відповідач також не зазначає, чому саме товар, який мав бути поставлений 22.10.2025, фактично поставлено лише 02– 03.12.2025.

Апелянт не посилається на дії або бездіяльність Замовника, які перешкоджали своєчасному виконанню договору; не зазначає про неможливість прийняття товару військовою частиною у визначений день; не стверджує про погодження сторонами перенесення строку; не посилається на форс-мажорні обставини або інші об`єктивні перешкоди, що виникли після укладення договору.

Основним фактичним обґрунтуванням вимоги про зменшення неустойки в апеляційній скарзі залишаються повне подальше виконання договору та відсутність доведених позивачем збитків.

Таким чином, суду не надано можливості встановити будь-який причинний фактор, який не залежав від волі відповідача і який міг би об`єктивно вплинути на своєчасність виконання зобов`язання.

Це принципово відрізняє цю справу від випадків, коли підставою для зменшення неустойки є встановлена судами сукупність об`єктивних обставин, що істотно ускладнювали виконання договору, хоча й не звільняли боржника від відповідальності.

ОП КГС ВС у справі № 910/14706/22 саме тому наголошує на індивідуальному характері застосування статті 551 ЦК України: результат розгляду клопотання про зменшення неустойки залежить не від самого факту подання такого клопотання, а від конкретних установлених обставин, якими обумовлене порушення.

У цій справі такі обставини відповідачем не наведені та матеріалами справи не встановлені.

Щодо поведінки відповідача під час та після порушення зобов`язання

Окремо підлягає оцінці поведінка боржника.

З одного боку, ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» не відмовилося від договору та фактично виконало зобов`язання в натурі, поставивши весь товар.

З іншого боку, матеріали справи не містять доказів того, що до настання строку виконання або безпосередньо після 22.10.2025 відповідач повідомляв Замовника про виникнення будь-яких перешкод для поставки, пропонував конкретний альтернативний строк, просив погодити перенесення поставки чи в інший спосіб демонстрував активні дії, спрямовані на мінімізацію наслідків порушення.

Не містять матеріали справи й доказів того, що після здійснення простроченої поставки відповідач добровільно врегулював питання договірної відповідальності.

Навпаки, 19.12.2025 військова частина НОМЕР_1 направила ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» претензію № 78/1/5/1-6500-2025 про сплату нарахованих пені та штрафу, однак відповідач відповіді на претензію не надав і санкції добровільно не сплатив.

Таким чином, виконання основного зобов`язання мало місце, однак матеріали справи не підтверджують такої поведінки відповідача, яка б у сукупності свідчила про виняткову добросовісність боржника при усуненні допущеного порушення та його наслідків і могла б бути самостійною вагомою підставою для зменшення відповідальності.

Щодо відсутності доказів форс-мажорних або інших об`єктивних обставин

Колегія суддів також бере до уваги, що сторони самі передбачили у договорі спеціальний механізм реагування на обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання.

Пунктами 9.1– 9.3 договору передбачено можливість звільнення від відповідальності у разі обставин непереборної сили, обов`язок повідомити іншу сторону про такі обставини протягом трьох календарних днів та необхідність їх належного підтвердження.

Більше того, сторони, укладаючи договір уже в умовах воєнного стану, окремо погодили, що сам факт його дії не є автоматично форс-мажорною обставиною, а необхідними є конкретна подія, що виникла після укладення договору, та причинно-наслідковий зв`язок між такою подією і неможливістю виконати відповідне зобов`язання.

ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» не посилається на застосування цих положень договору та не подало будь-яких доказів існування обставин, які знаходилися поза сферою його господарського ризику та об`єктивно перешкоджали виконанню зобов`язання.

Тому загальна складність здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану не може бути самостійно припущена судом на користь відповідача, тим більше що сам відповідач, укладаючи договір 25.08.2025, уже діяв у відповідних суспільних та економічних умовах і погодив спеціальні положення договору щодо форс-мажору.

Щодо співвідношення розміру неустойки та ціни договору

Наступним критерієм, який підлягає безпосередній оцінці, є співвідношення розміру відповідальності з вартістю основного зобов`язання.

Ціна договору становить 1 860 000 грн.

Загальна сума заявленої та присудженої неустойки становить 204 986,44 грн, з яких 74 786,44 грн - пеня та 130 200 грн - штраф.

Таким чином, весь обсяг відповідальності становить приблизно 11,02 % від загальної ціни договору.

При цьому наведена сума не є довільно визначеною кредитором: вона безпосередньо сформована відповідно до погодженої сторонами формули - 0,1 % вартості простроченого товару за кожний день прострочення плюс 7 % у зв`язку з перевищенням прострочення 30 календарних днів.

Щодо товару вартістю 1 473 566,40 грн прострочення у 40 днів призвело до нарахування 4 % його вартості у вигляді щоденної неустойки та 7 % додаткового штрафу; щодо товару вартістю 386 433,60 грн 41 день прострочення відповідає 4,1 % та додатковим 7 %. Відтак розмір відповідальності безпосередньо залежав від тривалості самого порушення, а не був фіксованою сумою, не пов`язаною з поведінкою боржника.

ОП КГС ВС у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 зазначила, що співвідношення розміру основного зобов`язання і неустойки є одним із критеріїв, який суд має право враховувати, але не встановлює будь-якого універсального процентного порога, перевищення якого автоматично робить неустойку надмірною.

З огляду на це колегія суддів не вбачає підстав кваліфікувати 204 986,44 грн, що становить близько 11,02 % ціни договору, як очевидно надмірний майновий тягар лише виходячи з математичного співвідношення цих сум.

Апелянт зі свого боку не наводить розрахунку, який би демонстрував очевидну непропорційність стягнення, і не зазначає, до якого конкретно розміру неустойку слід зменшити та чому саме такий розмір забезпечуватиме справедливий баланс інтересів сторін.

Щодо майнового стану відповідача

Крім того, апелянт не надав доказів того, що стягнення 204 986,44 грн спричинить для ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» наслідки, які є очевидно неспівмірними характеру допущеного порушення.

У матеріалах справи відсутні бухгалтерська чи фінансова звітність відповідача, відомості про збитковість його господарської діяльності, неплатоспроможність, критичне погіршення фінансового стану або інші документи, які дозволяли б суду встановити, що виконання рішення у присудженому розмірі становитиме для товариства надмірний або фактично руйнівний майновий тягар.

Більше того, у самій апеляційній скарзі ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» не обґрунтовує вимогу про зменшення неустойки своїм фінансовим станом. Перелік додатків до скарги складається переважно з документів, пов`язаних із процесуальним оформленням апеляційного звернення, а не з доказами виняткових обставин виконання договору.

Таким чином, суд позбавлений будь-якої доказової основи для висновку про те, що розмір відповідальності є надмірним саме з огляду на майнове становище боржника.

Щодо характеру забезпечуваного договором інтересу та оборонного значення поставки

При забезпеченні справедливого балансу інтересів колегія суддів не може оцінювати виключно інтерес відповідача у зменшенні його майнової відповідальності. Оцінці підлягає також характер інтересу кредитора, який захищався умовами договору про своєчасність поставки.

Предметом договору була поставка продовольчого товару військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Військова частина у відзиві зазначає, що здійснює продовольче, речове, автотехнічне та медичне забезпечення військових формувань Національної гвардії України, які виконують визначені законодавством завдання в умовах триваючої збройної агресії, а тому несвоєчасне постачання продовольства безпосередньо зачіпає належність і своєчасність матеріального забезпечення військовослужбовців.

Подібне значення характеру забезпечуваного інтересу вже враховувалося Верховним Судом у практиці щодо зменшення санкцій за прострочення договорів оборонного призначення.

Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2024 у справі № 910/5436/23 предметом спору було стягнення пені та штрафу за прострочення поставки за державним контрактом оборонного призначення. Верховний Суд залишив без змін рішення судів про стягнення санкцій без їх зменшення та підтвердив, що при реалізації дискреції суд має оцінювати не тільки майнові інтереси боржника, але й інші інтереси сторін. У тій справі судами було враховано, що спірні правовідносини стосувалися забезпечення обороноздатності держави, а неналежне виконання зобов`язань за відповідним контрактом мало значення для функціонування сектору оборони.

Колегія суддів не ототожнює фактичні обставини справи № 910/5436/23 з обставинами цієї справи та не застосовує результат розгляду тієї справи автоматично. Наведена постанова має значення саме в частині правового підходу: суспільне та оборонне призначення зобов`язання є допустимою обставиною при встановленні справедливого балансу інтересів сторін, а неустойка за договором, укладеним для забезпечення потреб сектору оборони, не може оцінюватися виключно крізь призму відсутності безпосередньо обчислених грошових збитків кредитора.

У справі, що переглядається, ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ», укладаючи договір з військовою частиною Національної гвардії України, знало як про особу Замовника, так і про предмет договору та визначену сторонами підвищену відповідальність за прострочення понад 30 календарних днів.

Тому при оцінці пропорційності відповідальності немає підстав ставити інтерес Постачальника у зменшенні вже нарахованої санкції вище за інтерес Замовника у дотриманні строків поставки продовольства для потреб військового формування.

Таким чином, оцінюючи всі релевантні обставини не ізольовано, а у сукупності, колегія суддів враховує на користь ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» те, що основне зобов`язання врешті виконане в повному обсязі та матеріали справи не містять доказів конкретно обчислених майнових збитків Замовника.

Водночас цим обставинам протистоять інші суттєві фактори: прострочення поставки становило не декілька днів, а 40 і 41 день; прострочення перевищило погоджений сторонами тридцятиденний поріг додаткової відповідальності; відповідач не навів жодної конкретної причини такого порушення; не довів існування об`єктивних перешкод для своєчасного виконання; не послався на вину кредитора; не довів форс-мажорних обставин; не надав доказів активного погодження з Замовником зміни строку поставки; після отримання претензії добровільно санкції не сплатив; не довів, що сума 204 986,44 грн є для нього непосильним або надмірним майновим тягарем; розмір санкцій становить близько 11,02 % ціни договору та є прямим результатом застосування заздалегідь погодженого сторонами механізму відповідальності.

За такої сукупності обставин колегія суддів не встановила об`єктивних даних, які б свідчили про очевидну несправедливість, надмірність або непропорційність стягнення з ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу.

Навпаки, зменшення санкцій лише з тієї підстави, що основне зобов`язання зрештою виконано та кредитор не заявив окремої вимоги про відшкодування збитків, за відсутності будь-якого пояснення причин 40– 41-денного прострочення фактично означало б зменшення погодженої сторонами відповідальності без належної фактичної підстави.

Це не відповідало б підходу ОП КГС ВС, згідно з яким механізм частини третьої статті 551 ЦК України має забезпечувати баланс інтересів сторін, однак не повинен перетворюватися на спосіб фактичного уникнення боржником відповідальності за неналежне виконання зобов`язання. Верховний Суд окремо застерігає, що істотне зменшення неустойки без належного обґрунтування здатне нівелювати саму мету її встановлення.

Щодо доводів апелянта про справедливість, добросовісність, розумність, свободу договору, необхідність забезпечення балансу інтересів сторін та компенсаційний характер неустойки. Оцінка наведеної апелянтом практики Великої Палати Верховного Суду

ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ», обґрунтовуючи необхідність зменшення присуджених до стягнення штрафних санкцій, окремо посилається на загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність, на необхідність забезпечення розумного балансу інтересів кредитора і боржника, а також зазначає, що свобода договору не є абсолютною і за певних обставин може бути обмежена судом з метою недопущення несправедливих та непропорційних наслідків застосування договірної відповідальності.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у частині правильності наведених ним загальних правових принципів, однак не погоджується з висновком, який відповідач намагається зробити з них щодо обставин цієї справи.

Стаття 3 ЦК України відносить до загальних засад цивільного законодавства, зокрема, свободу договору, справедливість, добросовісність та розумність. Водночас за статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, свобода договору та вимоги справедливості, добросовісності й розумності не є взаємовиключними категоріями. Навпаки, вони повинні застосовуватися у взаємозв`язку.

З одного боку, суд не може ігнорувати очевидну несправедливість або непропорційність наслідків договірної умови лише з тієї підстави, що сторони формально її погодили.

З іншого боку, саме посилання боржника на принципи справедливості та розумності не може бути підставою для довільного невиконання або судового коригування будь-якої умови договору, яка стала для нього невигідною після допущеного порушення.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 наголосила, що зміст договору становлять погоджені сторонами умови, а договір є обов`язковим для виконання його сторонами відповідно до статей 628, 629 ЦК України. У тій же постанові ОП КГС ВС зазначила, що неустойка може мати саме договірний, тобто добровільно погоджений сторонами характер, а її майбутній розмір значною мірою закладається вже на етапі формулювання сторонами умов зобов`язання та відповідальності за його порушення.

У цій справі пункт 8.3 договору не був односторонньо нав`язаний ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» після допущеного ним прострочення. Відповідна умова про 0,1 % за кожний день прострочення та додатковий 7-відсотковий штраф у разі прострочення понад 30 календарних днів існувала на момент прийняття відповідачем договірного зобов`язання та була відома йому до виникнення порушення.

Відтак принцип свободи договору у спірних правовідносинах повинен враховуватися не лише як можливість суду в певних виняткових випадках обмежити дію погодженої сторонами умови про відповідальність, але й як право іншої сторони договору розраховувати на виконання добровільно прийнятих контрагентом зобов`язань та на настання погоджених сторонами наслідків у разі їх порушення.

Інший підхід фактично означав би, що після порушення договору боржник міг би посиланням лише на загальні принципи цивільного законодавства домагатися перегляду розміру відповідальності, не доводячи жодних конкретних обставин, які роблять застосування погодженої умови несправедливим саме у відповідних правовідносинах.

Саме для недопущення такого результату законодавець передбачив у частині третій статті 551 ЦК України конкретний механізм реалізації принципів справедливості та пропорційності право суду зменшити неустойку за наявності встановлених і належним чином оцінених обставин, а не право боржника вимагати її зменшення лише через незгоду з наслідками власного порушення.

Цей підхід безпосередньо підтверджений Об`єднаною палатою КГС ВС у справі № 911/2269/22. Верховний Суд зазначив, що принципи справедливості, добросовісності та розумності застосовуються і при вирішенні питання про відповідальність, а за відповідних умов можуть бути підставою для обмеження свободи договору. Однак реалізація такого механізму пов`язана з оцінкою конкретних обставин справи, а не здійснюється абстрактно.

Щодо посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20

Апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, наводячи висновок щодо змісту принципу добросовісності.

Таке посилання є коректним у частині загального правового підходу.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/16579/20 дійсно сформулювала підхід, відповідно до якого добросовісність передбачає певний стандарт поведінки учасника цивільних відносин, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншого учасника. Цей висновок у подальшому прямо відтворений Об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 саме при аналізі питання про зменшення неустойки.

Водночас справа № 910/16579/20 не була спором про зменшення договірної неустойки: Велика Палата розглядала питання, пов`язані з фраудаторними правочинами та застосуванням принципу добросовісності при здійсненні цивільних прав.

Тому наведена постанова підтверджує загальнообов`язкове значення принципу добросовісності, але не встановлює фактичних критеріїв, за якими саме у цій справі неустойка повинна бути зменшена.

Більше того, застосування принципу добросовісності у спірних правовідносинах має бути двостороннім.

Добросовісної поведінки вправі очікувати не лише Постачальник від Замовника, але й Замовник від Постачальника, який прийняв на себе зобов`язання поставити продовольчий товар до визначеної письмовою заявкою дати.

Матеріали справи не містять доказів недобросовісної поведінки військової частини НОМЕР_1 : Замовник визначив строк у порядку, передбаченому договором; заявку отримав уповноважений представник відповідача; доказів створення кредитором перешкод у виконанні договору або штучного збільшення періоду прострочення матеріали справи не містять.

Натомість відповідач не пояснив причин 40–41-денного прострочення та не довів, що воно виникло внаслідок поведінки кредитора.

За таких обставин посилання на принцип добросовісності не може бути застосоване виключно на користь особи, яка порушила встановлений договором строк виконання.

Щодо компенсаційного, а не карального характеру неустойки

ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» правильно зазначає, що неустойка не повинна перетворюватися на каральний механізм та використовуватися кредитором як спосіб отримання майнової вигоди, яка робить порушення зобов`язання для кредитора економічно вигіднішим, ніж його належне виконання.

Такий правовий підхід підтверджено Великою Палатою Верховного Суду та Об`єднаною палатою КГС ВС.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано висновок, що заходи цивільно-правової відповідальності мають компенсаційний характер, а за певних умов, виходячи із засад розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшувати розмір відповідальності, якщо її застосування призводить до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, узагальнюючи зазначений підхід, зауважила, що неустойка до моменту порушення стимулює боржника до належного виконання, а після порушення виконує функцію майнової відповідальності; для недопущення набуття нею карального характеру і передбачено можливість судового зменшення за частиною третьою статті 551 ЦК України.

Таким чином, загальна правова теза апелянта є правильною.

Проте вона не дає відповіді на головне фактичне питання: чи має саме неустойка у сумі 204 986,44 грн за 40– 41 день прострочення договору вартістю 1 860 000 грн ознаки каральної, очевидно надмірної або непропорційної санкції.

Відповідь на це питання вже надана колегією суддів у попередньому блоці на підставі конкретних обставин справи: встановлений розмір становить близько 11,02 % вартості договору; сформований за заздалегідь погодженою сторонами формулою; прострочення перевищило 30 календарних днів; причин такого прострочення відповідач не пояснив; доказів критичного впливу санкцій на його майновий стан не надав.

У такий спосіб, сам по собі компенсаційний характер неустойки не свідчить, що в цій справі її розмір набув карального характеру.

При цьому слід враховувати й іншу частину правового висновку ОП КГС ВС: неустойка не лише компенсує можливі втрати кредитора, а й забезпечує договірну дисципліну, створюючи визначений майновий наслідок порушення. Неустойка є оперативним засобом реагування, а її завданням є одночасно спонукання до належного виконання та захист інтересу кредитора.

Тому компенсаційна природа неустойки не тотожна повному відшкодуванню лише документально підтверджених збитків. Інакше самостійне правове значення цього способу забезпечення виконання зобов`язання було б фактично втрачено.

Щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 також враховується колегією суддів.

Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 прямо звернулася до висновків Великої Палати у справі № 199/3152/20 при формулюванні підходу про те, що неустойка не повинна набувати ознак каральної санкції, а механізм частини третьої статті 551 ЦК України дозволяє забезпечити пропорційність відповідальності.

Однак із цієї постанови також не випливає правило про обов`язкове зменшення неустойки у разі повного подальшого виконання зобов`язання або недоведення кредитором конкретного розміру збитків.

Навпаки, саме подальший системний висновок ОП КГС ВС полягає в тому, що питання зменшення вирішується індивідуально після оцінки всієї сукупності обставин відповідного правовідношення.

Таким чином, апелянт правильно відтворює загальний принцип, але не доводить на його підставі існування тих фактичних передумов, які дозволяють застосувати його на користь відповідача у цій справі.

Щодо посилання на справу № 761/9584/15-ц

У контексті принципу пропорційності апелянт через висновки Великої Палати Верховного Суду посилається також на справу № 761/9584/15-ц.

Колегія суддів враховує, що ця постанова Великої Палати Верховного Суду ухвалена 26.06.2019 та стосувалася відповідальності роботодавця за затримку розрахунку з працівником при звільненні за статтею 117 КЗпП України, тобто правовідносин, які за своїм предметом і суб`єктним складом істотно відрізняються від договірної поставки між суб`єктом господарювання та військовою частиною.

Таким чином, ця постанова може бути врахована у цій справі лише на рівні загального принципу співмірності та необхідності забезпечення справедливого балансу інтересів, але результат вирішення трудового спору не може механічно переноситися на договірну відповідальність Постачальника за прострочення поставки.

Це узгоджується із сучасним підходом Об`єднаної палати КГС ВС, яка не визначає універсального розміру допустимого зменшення неустойки та вимагає аналізу конкретних обставин кожного зобов`язання.

Щодо розумного балансу інтересів сторін

Колегія суддів погоджується і з доводом апелянта про необхідність забезпечення розумного балансу між інтересами кредитора та боржника.

Саме такий критерій сформульований Великою Палатою Верховного Суду у справі № 902/417/18 і надалі послідовно застосовується Об`єднаною палатою КГС ВС. Верховний Суд підкреслив, що за певних обставин відповідальність може виявитися непропорційною наслідкам порушення та створити для боржника невиправдано обтяжливий або навіть непосильний майновий тягар; саме в таких випадках необхідне втручання суду для забезпечення справедливого балансу.

Проте баланс інтересів не означає пріоритет інтересу боржника.

Забезпечення балансу потребує врахування інтересу обох сторін.

У цій справі на стороні відповідача колегія суддів враховує повне подальше виконання основного зобов`язання та відсутність установленого конкретного розміру майнових збитків.

Водночас на стороні кредитора враховуються характер зобов`язання, визначений та відомий відповідачу строк його виконання, тривалість прострочення 40– 41 день, відсутність доведених об`єктивних причин порушення, оборонне та продовольче призначення поставки, а також право Замовника розраховувати на реальність заздалегідь погодженого договором механізму відповідальності.

Тому забезпечення справедливого балансу у цій справі, на переконання колегії суддів, не потребує зменшення неустойки.

Навпаки, зменшення її лише через те, що Постачальник після значного прострочення все ж виконав основне зобов`язання, за відсутності будь-яких встановлених причин такого прострочення, змістило б баланс у протилежний бік та фактично послабило б значення погодженої сторонами відповідальності.

Верховний Суд прямо застерігає і від такого результату: надмірне зменшення неустойки може нівелювати її призначення як міри відповідальності, перетворитися на спосіб уникнення відповідальності та саме по собі порушити баланс інтересів сторін.

Таким чином, колегія суддів не відхиляє як неправильні самі правові принципи, на які посилається ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ».

Справедливість, добросовісність, розумність, пропорційність відповідальності, компенсаційний характер неустойки, необхідність забезпечення балансу інтересів сторін та допустимість судового обмеження свободи договору за відповідних обставин дійсно є складовими сучасного підходу Верховного Суду до застосування частини третьої статті 551 ЦК України. Це, зокрема, підтверджують постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 902/417/18, № 199/3152/20, № 910/16579/20 та узагальнюючі висновки ОП КГС ВС у справі № 911/2269/22.

Проте жоден із цих правових висновків не встановлює презумпції зменшення неустойки на користь боржника та не звільняє останнього від необхідності довести фактичні обставини, які роблять стягнення погодженої неустойки несправедливим або непропорційним саме у конкретній справі.

У справі № 904/1154/26 таких обставин судом апеляційної інстанції не встановлено.

Відтак наведені ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» посилання на загальні засади цивільного законодавства та відповідну практику Верховного Суду не спростовують висновку про відсутність підстав для зменшення 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції статей 86, 236 ГПК України, нездійснення оцінки підстав для зменшення неустойки та особливостей заявлення такого доводу на стадії апеляційного перегляду

ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» окремою підставою визначає порушення судом першої інстанції норм процесуального права. На думку апелянта, місцевий господарський суд не надав оцінки всім обставинам справи та наявним доказам, чим порушив вимоги статей 86 і 236 ГПК України; зокрема, не врахував, що основне зобов`язання було врешті виконано, а позивач не поніс доведених збитків унаслідок несвоєчасного отримання товару.

Колегія суддів вважає наведені процесуальні доводи необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодний доказ не має наперед встановленої сили, а суд повинен оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу та їх взаємний зв`язок у сукупності. Верховний Суд послідовно наголошує, що належна оцінка доказів передбачає також мотивування їх врахування або відхилення.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки аргументам учасників справи.

Таким чином, вимоги статей 86 та 236 ГПК України не можуть тлумачитися таким чином, що суд зобов`язаний за власною ініціативою формувати замість сторони її можливі заперечення проти позову, відшукувати обставини, які ця сторона не заявляла, та збирати на її користь докази.

Такий підхід суперечив би змагальній моделі господарського процесу, за якої кожна сторона доводить ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і несе ризик наслідків невчинення відповідних процесуальних дій.

У цій справі процесуальна поведінка ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» у суді першої інстанції має істотне значення для оцінки відповідного доводу апеляційної скарги.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 відкрито провадження у справі та визначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджувалося довідкою про доставку відповідного процесуального документа до його електронного кабінету 16.03.2026.

Однак ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» відзиву на позов не подало. Відповідно, у суді першої інстанції відповідач:

не заперечував проти факту порушення строку поставки; не наводив причин 40– 41-денного прострочення; не посилався на будь-які об`єктивні обставини, які перешкоджали своєчасному виконанню договору; не заявляв про вину кредитора; не подавав доказів свого фінансового стану; не посилався на неспівмірність неустойки наслідкам порушення; не заявляв прохання про зменшення неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та не наводив обставин, якими таке зменшення могло б бути обґрунтоване.

За відсутності відзиву справа відповідно до частини дев`ятої статті 165 ГПК України була вирішена судом першої інстанції за наявними матеріалами.

Ця обставина, однак, не означає автоматичного задоволення позову через пасивність відповідача. Місцевий господарський суд все одно був зобов`язаний перевірити наявність матеріально-правових підстав для заявлених вимог, що ним і було здійснено.

Так, суд першої інстанції встановив існування договору № 556/ВОЗ-2025 від 25.08.2025, його предмет і умови виконання, зміст письмової заявки, дату її отримання представником відповідача, установлений строк поставки - 22.10.2025, фактичні дати поставки - 02.12.2025 і 03.12.2025, умови пункту 8.3 договору щодо відповідальності та перевірив розрахунок пені й штрафу.

За результатами власної перевірки суд дійшов висновку, що розрахунок 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу є арифметично правильним.

Таким чином, із самого змісту рішення не вбачається, що місцевий господарський суд залишив недослідженими докази, необхідні для встановлення факту порушення, його тривалості або розміру заявленої до стягнення неустойки.

Що ж до твердження апелянта про те, що суд першої інстанції повинен був додатково оцінити відсутність збитків та з власної ініціативи вирішити питання про зменшення неустойки, колегія суддів звертає увагу на принципову відмінність між правом суду зменшити неустойку та обов`язком суду здійснювати таке зменшення.

Об`єднана палата КГС ВС у постановах від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 прямо визначає зменшення заявленої до стягнення неустойки як дискреційне право суду. Суд реалізує його після оцінки обставин та доказів конкретної справи, а індивідуальні обставини, які не випливають безпосередньо із закону, підлягають оцінці, якщо вони заявлені як підстави для зменшення неустойки.

Тому положення частини третьої статті 551 ЦК України не встановлюють процесуального обов`язку суду у кожному спорі про стягнення неустойки незалежно від позиції боржника самостійно відшукувати можливі підстави для її зменшення.

Інше тлумачення фактично покладало б на суд обов`язок перебрати на себе процесуальну функцію відповідача та встановлювати на його користь обставини, про які останній навіть не заявляв.

При цьому колегія суддів не робить висновку, що зменшення неустойки можливе виключно за формально поданим окремим письмовим «клопотанням». Вирішальним є інше: для реалізації відповідної судової дискреції мають існувати встановлені обставини та належна доказова база, які дозволяють зробити висновок про необхідність втручання у визначений договором розмір відповідальності. Саме на оцінці таких обставин наголошують ОП КГС ВС у справах № 911/2269/22 та № 910/14706/22.

У справі № 904/1154/26 таких доводів та доказів відповідач у місцевому господарському суді не подавав.

Таким чином, те, що суд першої інстанції не навів окремого мотивування щодо зменшення неустойки за частиною третьою статті 551 ЦК України, не свідчить про порушення статей 86 та 236 ГПК України, оскільки відповідне питання відповідач перед місцевим судом не ставив та індивідуальних обставин на його обґрунтування не заявляв.

Окремої оцінки потребує аргумент апелянта про те, що суд не врахував відсутність збитків.

Як уже встановлено колегією суддів, відсутність доказів збитків не входить до числа обставин, які кредитор зобов`язаний довести для самого виникнення права на договірну неустойку, оскільки право на неї відповідно до частини першої статті 550 ЦК України виникає незалежно від наявності у кредитора збитків. Тому невстановлення місцевим судом конкретного розміру збитків за позовом, предметом якого було стягнення договірної неустойки, а не відшкодування збитків, не означає неповного з`ясування обставин, необхідних для вирішення заявленого спору.

Твердження апелянта про протилежне фактично змішує дві різні площини: обґрунтованість нарахування неустойки та можливість подальшого зменшення її розміру в порядку частини третьої статті 551 ЦК України.

Не підтверджує процесуального порушення і посилання на те, що суд першої інстанції не врахував повного подальшого виконання зобов`язання.

Факт поставки всього товару місцевим судом не був проігнорований: саме видаткові накладні від 02.12.2025 та 03.12.2025 стали підставою для встановлення фактичних дат виконання зобов`язання і, відповідно, тривалості прострочення.

Тобто суд першої інстанції врахував сам факт виконання зобов`язання, але надав йому інше юридичне значення, ніж пропонує апелянт: подальша поставка товару припинила стан невиконання зобов`язання, однак не усунула вже допущеного прострочення та передбаченої договором відповідальності за нього.

Незгода сторони з правовим значенням, яке суд надав установленій обставині, сама по собі не тотожна недослідженню цієї обставини або доказу.

Щодо заявлення доводу про зменшення неустойки в апеляційному провадженні

Разом із тим те, що відповідач не заявив питання про зменшення неустойки у суді першої інстанції, не є підставою для того, щоб апеляційний суд взагалі залишив відповідний довід апеляційної скарги без оцінки.

Згідно зі статтею 269 ГПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та досліджує докази щодо фактів, на які учасники посилаються у скарзі та відзиві. ОП КГС ВС підтверджує такий зміст меж апеляційного перегляду.

У даному випадку відповідач оскаржує саме рішення про стягнення з нього 204 986,44 грн неустойки та просить, як альтернативу повному скасуванню рішення, вирішити питання про зменшення її розміру.

Таке прохання не змінює предмету позову прокурора та не вводить до спору нового матеріально-правового зобов`язання; воно спрямоване на перевірку остаточного розміру відповідальності, присудженого в межах тих самих позовних вимог.

Показовою у цьому контексті є постанова ОП КГС ВС від 07.04.2023 у справі № 910/15867/21, в якій Верховний Суд констатував, що під час апеляційного перегляду апеляційний господарський суд розглянув клопотання скаржника про зменшення неустойки та відхилив його як необґрунтоване через відсутність передбачених законом підстав. Сам Верховний Суд не поставив під сумнів процесуальну можливість апеляційного суду надати оцінку такому питанню в межах перегляду рішення про стягнення відповідних сум.

Водночас право сформулювати відповідний правовий довід в апеляційній скарзі не означає необмеженого права створювати на стадії апеляційного перегляду нову доказову базу, яка без поважних причин не подавалася до місцевого суду.

Частина третя статті 269 ГПК України передбачає, що докази, не подані суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання раніше з причин, які об`єктивно від нього не залежали. Верховний Суд, зокрема у постанові від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23, підтвердив саме такий суворий стандарт прийняття нових доказів в апеляції.

Корпоративна палата КГС ВС у постанові від 27.01.2025 у справі № 910/14503/23 додатково наголосила, що апеляційний суд перевіряє законність рішення у межах тих обставин і подій, які існували під час розгляду справи місцевим судом, а нові докази не можуть використовуватися для формування нових фактичних обставин без дотримання вимог частини третьої статті 269 ГПК України.

У даній справі, однак, вирішувати питання про допустимість будь-якої нової суттєвої доказової бази фактично немає необхідності.

Разом з апеляційною скаргою ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» не подало доказів, які б розкривали причини прострочення поставки, підтверджували об`єктивну неможливість своєчасного виконання, вину Замовника, форс-мажор, критичний фінансовий стан товариства чи інші індивідуальні обставини, які могли б обумовлювати зменшення неустойки. Додатки до апеляційної скарги мають переважно процесуальний характер.

Тому колегія суддів оцінює довід про застосування частини третьої статті 551 ЦК України на підставі наявного у справі фактичного та доказового матеріалу, що й було детально здійснено у попередніх блоках цієї постанови.

Така оцінка, як уже встановлено, не підтвердила наявності підстав для зменшення неустойки.

У підсумку колегія суддів установила, що місцевий господарський суд дослідив докази, необхідні для вирішення заявлених прокурором вимог, встановив факт виникнення договірного зобов`язання, його зміст, строк виконання, факт та тривалість прострочення, правову підставу відповідальності та правильність розрахунку неустойки.

Натомість ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» не вказує в апеляційній скарзі конкретного доказу, який існував у матеріалах справи на момент ухвалення рішення, мав значення для вирішення спору та був залишений судом без дослідження.

Фактично процесуальні зауваження апелянта зводяться до того, що місцевий господарський суд не зробив на підставі наявних обставин того правового висновку, який відповідач уперше обґрунтовує в апеляції, - про необхідність зменшення неустойки.

Проте різниця між правовою позицією сторони та висновком суду не є сама по собі порушенням статей 86 і 236 ГПК України.

Більше того, суд апеляційної інстанції в межах власних повноважень безпосередньо перевірив усі наведені ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» аргументи щодо частини третьої статті 551 ЦК України, повного виконання основного зобов`язання, відсутності доведених збитків, принципів справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності й не встановив за результатами такої перевірки підстав для зменшення присудженої неустойки.

Таким чином, доводи ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» про порушення судом першої інстанції статей 86 та 236 ГПК України не знайшли підтвердження та не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду по суті спору. Вимоги щодо законності й обґрунтованості судового рішення пов`язуються з повним з`ясуванням релевантних обставин та належною оцінкою доводів учасників, а не з обов`язком суду самостійно формувати незаявлені стороною заперечення.

Колегія суддів окремо вважає необхідним надати оцінку посиланням ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» на судову практику Верховного Суду, оскільки значна частина аргументації апеляційної скарги побудована саме на відтворенні правових висновків щодо можливості зменшення неустойки.

В апеляційній скарзі відповідач посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20), від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, а також на низку постанов 2023 року, які стосуються реалізації судами дискреційних повноважень щодо зменшення неустойки.

Колегія суддів перевірила існування та зміст наведених судових рішень і зазначає, що сама по собі наявність у практиці Верховного Суду справ, у яких неустойку було зменшено, не свідчить про необхідність такого самого результату у справі № 904/1154/26.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 сформулювала принциповий для вирішення цього питання висновок: обставини, що є підставою для зменшення неустойки, у кожних конкретних правовідносинах мають індивідуальний характер; так само індивідуальним є і розмір, до якого суд може її зменшити. Відповідно не існує універсального мінімального чи максимального відсотка зменшення, який підлягав би механічному застосуванню в інших справах.

Більше того, Об`єднана палата безпосередньо назвала як приклади усталеного такого підходу постанови КГС ВС від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, 07.11.2023 у справі № 924/215/23 та 09.11.2023 у справі № 902/919/22 - тобто саме ті рішення, які наводить і апелянт. Висновок ОП КГС ВС щодо цієї групи справ полягає не в необхідності зменшувати неустойку, а навпаки - у тому, що результат залежить від доказаних обставин конкретного випадку.

Щодо постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19

У справі № 918/116/19 дійсно було підтверджено правомірність зменшення пені на 50 %, однак таке рішення було прийнято не через саму лише відсутність збитків кредитора.

Судами у тій справі було встановлено комплекс конкретних обставин: боржником було заявлено відповідне клопотання та наведено причини утворення заборгованості; йшлося про комунальне підприємство теплопостачання; підтверджувалося невідшкодування різниці в тарифах; враховувалася соціальна значущість безперервного теплопостачання; боржник здійснював платежі як до, так і після відкриття провадження, тобто вживав заходів до зменшення заборгованості. Верховний Суд виходив саме із сукупності цих доказаних факторів, водночас відхилив прохання зменшити пеню на 99 %, оскільки таке зменшення нівелювало б значення відповідальності.

У справі № 904/1154/26 подібної сукупності обставин немає: відповідач не довів специфічного механізму фінансування своєї діяльності, не навів об`єктивних причин 40– 41-денного прострочення, не подав доказів критичного фінансового становища і взагалі не пояснив, чому строк поставки був порушений.

Тому правовий висновок у справі № 918/116/19 враховується колегією суддів як підтвердження необхідності комплексної оцінки, але встановлені там фактичні підстави для зменшення неустойки у справі, що переглядається, відсутні.

Щодо постанови Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)

Так само не може бути механічно перенесений на цю справу результат розгляду справи № 911/378/17 (911/2223/20).

У ній Верховний Суд погодився зі зменшенням пені на 90 %, однак одним із визначальних факторів було перебування підприємства-боржника у процедурі банкрутства, що об`єктивно підтверджувало його скрутне фінансове становище; додатково враховувалася відсутність доведених негативних наслідків для кредитора, поведінка сторін, а також стягнення поряд із пенею 3 % річних та інфляційних втрат. Сам Верховний Суд підкреслив, що обставини цієї справи відрізнялися від інших саме через наявність конкретної сукупності факторів, зокрема процедури банкрутства.

Жодної аналогічної обставини щодо ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» матеріалами справи не підтверджено.

Таким чином, наведення справи № 911/378/17 (911/2223/20) фактично підтверджує не позицію про автоматичне зменшення санкцій за відсутності збитків, а протилежний підхід необхідність доведення індивідуальних обставин боржника, які виправдовують судове втручання в розмір відповідальності.

Щодо постанови Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18

У справі № 910/11733/18 предметом спору також були пеня та штраф за прострочення поставки товару, що на перший погляд робить відповідні правовідносини ближчими до цієї справи.

Водночас і там зменшення санкцій було наслідком оцінки конкретно встановленої сукупності обставин.

Зокрема, судами враховано повне виконання договору; характер і тривалість порушення; відсутність негативних наслідків; поведінку відповідача та вжиті ним заходи до виконання; особливості проведеної процедури закупівлі, за результатами якої відповідач запропонував найнижчу ціну; а також співвідношення фактичного прибутку за договором із заявленою до стягнення неустойкою. Лише після оцінки цих факторів суди зменшили пеню та штраф на 50 %, з чим погодився Верховний Суд.

Отже, і ця постанова не містить висновку, що повне виконання поставки + відсутність доведених збитків = обов`язкове зменшення неустойки.

Навпаки, у ній прямо сформульовано необхідність оцінювати поважність причин порушення, поведінку боржника, вжиті ним заходи, наслідки порушення та інші обставини.

Саме цих індивідуальних доказів у справі ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» немає.

Щодо постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18

Постанова у справі № 904/3551/18 також підтверджує дискреційний, а не автоматичний характер зменшення неустойки.

У тій справі спір виник із договору транспортування природного газу, а суди врахували специфіку діяльності відповідача - теплоелектроцентралі, її значення для міста, сезонний характер діяльності, особливий нормативний механізм розподілу коштів у сфері теплопостачання та інші конкретні обставини, після чого зменшили пеню на 50 %. Верховний Суд погодився з таким результатом саме як із реалізацією судового розсуду за встановлених обставин.

Відповідно, наведена постанова підтверджує сформульовану колегією суддів у цій справі тезу: суд має право, але не зобов`язаний зменшувати неустойку; вирішальним є доказовий матеріал конкретної справи.

Щодо постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20

У справі № 916/878/20 Верховний Суд залишив без змін рішення про зменшення пені на 70 %. Однак фактичні обставини тієї справи також істотно відрізнялися.

Боржником було комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси», яке використовувало природний газ виключно для виробництва теплової енергії населенню; фінансовою звітністю було підтверджено чистий збиток підприємства в сотні мільйонів гривень; значна частина основної заборгованості була погашена; враховувалася суспільна значущість діяльності підприємства, залежність його розрахунків від надходжень споживачів, а поряд із пенею стягувалися 3 % річних та інфляційні втрати. Лише комплекс цих факторів став підставою для висновку про допустимість зменшення пені.

Особливо важливим для цієї справи є інший висновок Верховного Суду, сформульований у тій же постанові: при стягненні неустойки кредитор не зобов`язаний доводити конкретний розмір шкоди так, як він доводив би збитки, оскільки неустойка саме і покликана забезпечити спрощений механізм компенсації можливих втрат від порушення.

Таким чином, справа № 916/878/20 не підтверджує ключову тезу апелянта про те, що відсутність доказів конкретних збитків має бути вирішальною підставою для зменшення неустойки.

Щодо постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21

Окремої уваги заслуговує наведена самим апелянтом постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, оскільки її фактичний результат не підтверджує вимогу ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» про зменшення санкцій.

Спір у цій справі виник із державного оборонного контракту. Суд першої інстанції, посилаючись, серед іншого, на відсутність збитків та стратегічне значення підприємства-відповідача, істотно зменшив штрафні санкції. Натомість апеляційний суд таке зменшення скасував і стягнув 4 312 000 грн пені та штрафу в повному обсязі, а Верховний Суд залишив постанову апеляційної інстанції без змін.

При цьому було враховано, що відповідач не довів об`єктивних обставин, які перешкоджали виконати зобов`язання у погоджений строк, а сам характер зобов`язання стосувався забезпечення обороноздатності держави. Верховний Суд виходив із того, що неналежне виконання відповідних зобов`язань може негативно впливати на забезпечення оборони, а боржник добровільно прийняв на себе відповідні контрактні умови.

Таким чином, ця постанова не лише містить наведений апелянтом загальний висновок про компенсаційний характер неустойки, а й демонструє, що такий характер неустойки сам по собі не вимагає її зменшення. За відсутності доведених об`єктивних причин прострочення та з урахуванням оборонного призначення зобов`язання Верховний Суд погодився саме зі стягненням санкцій без зменшення.

Такий підхід є релевантним і до обставин цієї справи, хоча колегія суддів не ототожнює державний оборонний контракт у справі № 910/14591/21 із договором поставки № 556/ВОЗ-2025.

Щодо групи постанов Верховного Суду 2023 року

Апелянт також посилається на постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23 та від 09.11.2023 у справі № 902/919/22.

Указані постанови існують та дійсно стосуються питань визначення або зменшення штрафних санкцій.

Однак навіть у межах цієї групи результат судового розгляду залежав від різних фактичних обставин.

Так, у справі № 910/8725/22 судами були встановлені специфіка діяльності оборонного підприємства, незначність прострочення, складне фінансове становище та інші обставини, що були покладені в основу зменшення санкцій.

У справі № 910/13000/22 суди встановили об`єктивні обставини, що не залежали від відповідача і перебували поза його контролем та істотно ускладнили своєчасне виконання контракту. Верховний Суд прямо протиставив цю ситуацію справі № 910/14591/21, в якій подібних об`єктивних перешкод встановлено не було і санкції були стягнуті без зменшення.

Саме ця відмінність є показовою і для справи № 904/1154/26: ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» не довело жодної об`єктивної обставини, що перебувала поза його контролем та спричинила прострочення поставки.

Об`єднана палата КГС ВС згодом узагальнила цю групу справ у постанові № 910/14706/22 та прямо зазначила, що різні відсотки зменшення у різних справах пояснюються саме індивідуальним характером встановлених обставин і не формують універсальної формули.

Тому посилання ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» на сам факт існування рішень, у яких Верховний Суд погоджувався зі зменшенням неустойки на 50 %, 70 %, 80 %, 90 % чи в іншому розмірі, не є доказом необхідності такого зменшення у справі, що переглядається.

Щодо дати постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц

Колегія суддів також звертає увагу на технічну неточність в апеляційній скарзі.

Скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Водночас перевіркою встановлено, що постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) ухвалена 26.06.2019, а не 28.06.2019. Вона стосувалася застосування статті 117 КЗпП України та відповідальності роботодавця за затримку остаточного розрахунку з працівником при звільненні.

Ця технічна помилка сама по собі, безумовно, не впливає на оцінку апеляційної скарги. Разом із тим наведена справа має значення у цьому спорі лише в частині загальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, оскільки предмет, суб`єктний склад і нормативне регулювання трудових правовідносин у ній істотно відрізняються від договірних відносин поставки у справі № 904/1154/26.

Таким чином, проаналізувавши не окремі цитати з наведених апелянтом постанов, а їх правовий зміст та фактичний контекст, колегія суддів не встановила суперечності між висновками суду у справі № 904/1154/26 та практикою Верховного Суду.

Навпаки, наведені апелянтом рішення у своїй сукупності підтверджують декілька засадничих положень, які були враховані колегією суддів при перегляді цієї справи.

По-перше, зменшення неустойки відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України є правом, а не обов`язком суду.

По-друге, сама відсутність доведеного конкретного розміру збитків не є автоматичною та достатньою підставою для зменшення неустойки.

По-третє, повне подальше виконання основного зобов`язання є обставиною, що підлягає врахуванню, однак оцінюється разом із тривалістю порушення, його причинами, поведінкою боржника, вжитими ним заходами та іншими інтересами сторін.

По-четверте, визначальне значення має 761/9584/15-ц а не сам факт наведення боржником судових рішень, у яких за інших обставин розмір неустойки був зменшений.

По-п`яте, суд при реалізації дискреції повинен забезпечувати баланс інтересів обох сторін і не допускати ані перетворення неустойки на очевидно каральний механізм, ані фактичного звільнення боржника від погодженої відповідальності без належних підстав. Саме такий системний підхід сформульований ОП КГС ВС у постановах від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22.

Застосування цих висновків до справи № 904/1154/26 не дає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідач допустив прострочення поставки всього обсягу товару на 40– 41 день; причини такого порушення не пояснив і доказами не підтвердив; об`єктивних обставин, які перешкоджали своєчасному виконанню, вини кредитора, погодження перенесення строку чи форс-мажору не довів; фінансових документів, які б підтверджували надмірність стягнення саме для підприємства, не подав; після отримання претензії санкції добровільно не сплатив.

Разом з тим колегією суддів враховано і обставини на користь відповідача - повне подальше виконання основного зобов`язання та відсутність у матеріалах справи доказів конкретно обчислених збитків Замовника. Проте в сукупності з іншими встановленими обставинами вони не переважають факторів, які свідчать про відсутність підстав для судового втручання в погоджений сторонами розмір відповідальності.

Визначені пунктом 8.3 договору та нараховані за фактичний період прострочення 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу, загалом 204 986,44 грн, становлять близько 11,02 % ціни договору в сумі 1 860 000 грн і за обставин цієї справи не мають ознак очевидно неспівмірного, конфіскаційного чи карального майнового тягаря.

З урахуванням предмета поставки для потреб військової частини Національної гвардії України та відсутності будь-яких доведених причин значного прострочення зменшення цих санкцій виключно через те, що товар зрештою був поставлений, а кредитор не довів окрему суму збитків, не забезпечило б справедливого балансу інтересів сторін, а фактично поставило б боржника у вигідніше становище лише внаслідок неналежного виконання ним добровільно прийнятого зобов`язання.

Відтак колегія суддів доходить висновку, що наведена ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» практика Верховного Суду не спростовує висновків суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги у своїй сукупності не доводять наявності передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України підстав для зменшення стягнутих штрафних санкцій.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив факт неналежного виконання ТОВ «ОРАЙЗЕН АКТИВ» зобов`язання щодо строку поставки, правильно визначив правові наслідки такого порушення та обґрунтовано стягнув з відповідача 74 786,44 грн пені та 130 200 грн штрафу, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.