Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №904/720/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2026 м. Дніпро Справа № 904/720/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Віннікова С.В (доповідач)

суддів: Андрейчука Л.В., Левшиної Г.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 (суддя Юзіков С.Г., повний текст якого підписаний 27.05.2026) у справі №904/720/26,

за позовом Фізичної особи - підприємця Савон Марини Миколаївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС"

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа - підприємець Савон Марина Миколаївна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС" про стягнення забезпечувального платежу у сумі 87 257,96 грн та судові витрати.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 у справі №904/720/26 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-сервіс" на користь фізичної особи-підприємця Савон Марини Миколаївни 87 257,96 грн заборгованості, 2 662,40 грн судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС" та її узагальнені доводи

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС" в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 у справі №904/720/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції порушив правила виключної підсудності, оскільки спір виник щодо неповернення забезпечувального платежу за договором суборенди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Таращанська, 191-А.

З огляду на приписи ч. 3 ст. 30 ГПК України даний спір стосується нерухомого майна та підлягав розгляду Господарським судом Київської області за місцезнаходженням майна, однак місцевий суд в порушення п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України не передав справу за виключною підсудністю, а розглянув її по суті.

Також відповідач наголошує на неправильному застосуванні судом першої інстанції норм матеріального права, вказуючи, що позивач неналежно виконував договірні зобов`язання, зокрема не здійснював щорічний поточний (косметичний) ремонт приміщення (п. 6.6 Договору), повернув об`єкт з порушенням встановленого строку на 2 дні (02.06.2025 замість 31.05.2025) та із зафіксованими в акті приймання-передачі недоліками, у зв`язку з чим було складено дефектний акт і кошторис ремонтно-будівельних робіт на суму 15 980,15 грн.

За твердженням відповідача, відповідно до п. 4.9 договору в разі невиконання орендарем зобов`язань чи повернення об`єкта неналежним чином забезпечувальний платіж поверненню не підлягає, а згідно з п. 7.6 договору позивач зобов`язаний сплатити подвійну орендну плату, експлуатаційні та комунальні витрати за період до моменту належного повернення об`єкта чи компенсації його недоліків. Оскільки компенсація витрат на ремонт у сумі 15 980,15 грн за рахунок забезпечувального платежу була здійснена лише 30.06.2025 (після отримання листа позивача від 30.06.2025), сума подвійної орендної плати за період з 02.06.2025 по 30.06.2025 становить 132 041,64 грн, що повністю перекриває та підлягає зарахуванню в рахунок залишку забезпечувального платежу в розмірі 87 257,96 грн.

Крім того, відповідач вказує на безпідставність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України щодо безпідставно набутого майна. Позивач сплачував забезпечувальний платіж на виконання умов чинного договору, про що свідчать призначення платежів, а отже, наявність між сторонами договірних відносин, виключають можливість застосування ст. 1212 ЦК України та стягнення вказаних коштів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП Савон М.М. висловлює заперечення проти апеляційної скарги ТОВ «Мед-сервіс», вважає оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 у справі № 904/720/26 про стягнення з відповідача 87 257,96 грн заборгованості та 2 662,40 грн судового збору законним та, у зв`язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що за договором суборенди від 01.05.2024 № 27013 ним було сплачено забезпечувальні платежі на загальну суму 117 000,00 грн, а 02.06.2025 сторони підписали акт приймання-передачі об`єкта з оренди та акт виявлених дефектів.

Відповідно до ст. 795 ЦК України та п. 7.4 договору саме з моменту підписання акта приймання-передачі (02.06.2025) об`єкт вважається повернутим, а договірні відносини припиненими, що також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у справах № 906/565/18 та № 640/12616/17.

Позивач наголошує, що повністю відшкодував витрати на усунення дефектів та сплатив виставлені відповідачем рахунки, зокрема орендну плату за один день (01.06.2025) у розмірі 4 553,16 грн відповідно до п. 7.6 договору та листа від 30.06.2025. Наявні в матеріалах справи акти звіряння розрахунків підтверджують залишок невикористаних забезпечувальних платежів у розмірі 36 855,92 грн та 50 402,78 грн (загалом 87 257,96 грн), щодо утримання або зарахування якого в рахунок штрафів чи інших витрат відповідач заперечень не заявляв.

Також позивач вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо порушення правил виключної підсудності та некоректного застосування ст. 1212 ЦК України. Позивач вказує, що з припиненням договору 02.06.2025 правова підстава для володіння відповідачем цими коштами відпала (кошти втратили ознаки авансу/гарантійного платежу), а тому вони є безпідставно утримуваним майном і підлягають поверненню на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (з урахуванням правових позицій Верховного Суду у справах № 910/21154/17 та № 910/21154/17). Оскільки спір виник щодо повернення безпідставно утримуваних грошових коштів після припинення договірних відносин, а не з приводу нерухомого майна, підстави для застосування правил виключної підсудності (ст. 30 ГПК України) відсутні.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Віннікова С.В. (доповідач), судді Левшина Г.В., Анрейчук Л.В.

Ухвалою суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 у справі №904/720/26. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Установлено сторонам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу упродовж п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Частинами 1, 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що 01.05.2024 сторони уклали Договір суборенди № 27013 (далі Договір), за п. 1.1 якого "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" (Відповідач) передає, а "ОРЕНДАР" (Позивачка) приймає в тимчасове оплатне користування частину нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вул. Таращанська, 191-А, корп. 1, прим. 1, далі за Договором – "ОБ`ЄКТ".

Відповідно до умов Договору:

3.1. Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. Строк даного Договору обчислюється з моменту передачі "ОБ`ЄКТУ" "ОРЕНДАРЮ" за Актом прийому – передачі та діє по "31" травня 2025 року (включно), що вважається періодом оренди.

3.2. Акт прийому – передачі "ОБ`ЄКТУ" підписується Сторонами за формою, визначеною Додатком №5 до цього Договору, в строк по "01" червня 2024 року (включно).

Під час передачі "ОБ`ЄКТУ" в оренду Сторони здійснюють детальну фотофіксацію "ОБ`ЄКТУ", друковані копії яких засвідчуються підписами обох сторін із зазначенням дати їх формування та долучаються у якості додатків до Акту.

Вказані фотокопії стану "ОБ`ЄКТУ" мають юридичне та доказове значення щодо стану "ОБ`ЄКТУ", у якому він перебував на момент здачі в оренду, та можуть служити достатньою підставою для встановлення обов`язку здійснення "ОРЕНДАРЕМ" поточного чи косметичного ремонту приміщення у порядку, вказаному п.7.3. цього Договору

3.3. Періодом оренди "ОБ`ЄКТУ", за який нараховується та сплачується орендна плата, є період часу з моменту підписання акту приймання-передачі двома Сторонами "ОБ`ЄКТУ", за яким "ОБ`ЄКТ" передається "ОРЕНДАРЮ" у користування, до моменту підписання обома Сторонами (за виключенням випадків, передбачених цим Договором) акту приймання-передачі, за яким "ОБ`ЄКТ" повертається "ОРЕНДОДАВЦЮ", незалежно від факту перебування/не перебування "ОБ`ЄКТА" у фактичному користуванні "ОРЕНДАРЯ".

4.1. Розмір щомісячної орендної плати з врахуванням ПДВ (якщо "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" є платником ПДВ) за період оренди "ОБ`ЄКТУ" згідно п.3.3. Договору становить – 27 772 грн 00 копійок в місяць.

Щомісяця орендна плата коригується з урахуванням офіційного індексу інфляції місяця, що передує розрахунковому. У разі, коли індекс інфляції менше 1, індексація орендної плати не проводиться.

4.4. Окрім орендної плати, "ОРЕНДАР" відшкодовує "ОРЕНДОДАВЦЮ" вартість спожитих "ОРЕНДАРЕМ" комунальних послуг, які відшкодовуються "ОРЕНДАРЕМ" окремо на підставі наданого "ОРЕНДОДАВЦЕМ" рахунку. "ОРЕНДАР" компенсує витрати "ОРЕНДОДАВЦЯ" згідно з виставленими рахунками не пізніше 30 числа кожного місяця, в якому "ОРЕНДОДАВЦЕМ" виставлено такі рахунки. В разі якщо "ОРЕНДАРЕМ" в поточному місяці не отримано виставлені "ОРЕНДОДАВЦЕМ" рахунки, "ОРЕНДАР" компенсує витрати "ОРЕНДОДАВЦЯ" на рівні попереднього місяця, або самостійно звертається до "ОРЕНДОДАВЦЯ" за рахунком. Відсутність рахунку на оплату комунальних послуг не дає "ОРЕНДАРЮ" права не оплачувати вартість спожитих ним комунальних послуг.

4.7. Сторони дійшли згоди, що розмір Забезпечувального платежу за даним Договором становить 65 000 (шістдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок (у тому числі ПДВ, якщо "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" буде платником ПДВ), який являє собою орендну плату із розрахунку за два повних місяці оренди та за два повні місяці експлуатаційних послуг, та які "ОРЕНДАР" зобов`язаний сплатити "ОРЕНДОДАВЦЮ" протягом 5 (П`яти) банківських днів з дати укладення Сторонами цього Договору.

Платіж, зазначений в цьому пункті, є забезпечувальним платежем виконання зобов`язань за цим Договором (надалі – Забезпечувальний платіж).

Розмір Забезпечувального платежу не може бути менш ніж двократний розмір місячної орендної плати та сума експлуатаційних послуг за два місяці. Розмір забезпечувального платежу підлягає обчисленню кожні пів року та коригуванню "ОРЕНДОДАВЦЕМ" в односторонньому порядку за наступною формулою:

ЗП = (ОП + ЕП) х 2, де

ЗП - забезпечувальний платіж

ОП – місячна орендна плата, що передує місяцю проведення перерахунку,

ЕП – місячні експлуатаційні послуги згідно п. 4.6.

Розмір Забезпечувального платежу може бути збільшено "ОРЕНДОДАВЦЕМ" в односторонньому порядку (до суми не більше, ніж двократний розмір місячної орендної плати) виключно в разі збільшення розміру орендної плати за Договором, або погодження ним здійснення "ОРЕНДАРЕМ" переобладнання, перепланування, реконструкції "ОБ`ЄКТУ", на суму, яка визначається "ОРЕНДОДАВЦЕМ" як вартість приведення "ОБ`ЄКТУ" до первісного стану після здійснення "ОРЕНДАРЕМ" переобладнання, перепланування, реконструкції.

4.8. Сторони дійшли згоди, що розмір забезпечувального платежу на компенсацію вартості комунальних послуг за даним Договором становить 52 000 (п`ятдесят дві тисячі) гривень 00 копійок (у тому числі ПДВ), який "ОРЕНДАР" зобов`язаний сплатити "ОРЕНДОДАВЦЮ" протягом 5 (П`яти) банківських днів з дати укладення Сторонами цього Договору. Платіж, зазначений в цьому пункті, є забезпечувальним платежем виконання "ОРЕНДАРЕМ" зобов`язань за цим Договором (далі – Забезпечувальний платіж на компенсацію вартості комунальних послуг).

4.9. Забезпечувальний платіж залишається у розпорядженні "ОРЕНДОДАВЦЯ" на протязі усього строку дії Договору без нарахування відсотків і може бути використаний "ОРЕНДОДАВЦЕМ" для покриття будь-яких збитків, витрат або штрафних санкцій, викликаних невиконанням або неналежним виконанням "ОРЕНДАРЕМ" будь-яких зобов`язань за цим Договором.

Забезпечувальний платіж не розглядається та не використовується як орендна плата за останній (або будь-який інший) місяць оренди.

У разі належного виконання "ОРЕНДАРЕМ" всіх зобов`язань за цим Договором після закінчення строку оренди Забезпечувальний платіж повертається "ОРЕНДАРЮ" після повернення ним "ОБ`ЄКТУ" належним чином за Актом приймання-передачі, як це передбачено розділом 7 цього Договору. У всіх інших випадках – в разі не виконання "ОРЕНДАРЕМ" своїх зобов`язань за Договором, порушення строку виконання таких зобов`язань, повернення "ОБ`ЄКТУ" не належним чином тощо, Забезпечувальний платіж не повертається.

7.1. На момент закінчення строку дії або при достроковому розірванні цього Договору "ОРЕНДАР" зобов`язаний вивезти з "ОБ`ЄКТУ" все своє майно, майно третіх осіб, та передати "ОРЕНДОДАВЦЮ" "ОБ`ЄКТ" протягом останнього дня дії цього Договору або дня дострокового розірвання цього Договору. При цьому "ОРЕНДАР" зобов`язаний станом на відповідний день закінчення строку дії або дострокового розірвання цього Договору сплатити орендну плату, експлуатаційні витрати, а також відшкодувати вартість комунальних послуг на умовах даного договору.

7.3. "ОРЕНДАР" зобов`язується повернути "ОБ`ЄКТ" "ОРЕНДОДАВЦЮ" у доброму естетичному стані, без зауважень "ОРЕНДОДАВЦЯ", з урахуванням проведеного "ОРЕНДАРЕМ" косметичного ремонту приміщення.

7.4. "ОБ`ЄКТ" вважається повернутим з оренди з моменту підписання представниками Сторін Акту приймання-передачі.

7.5. Якщо під час повернення Об`єкта оренди буде виявлено, що стан його не відповідає умовам Договору, у т.ч. вимогам п.7.3. цього Договору, "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" на власний розсуд має право:

7.5.1. відмовитись від прийняття "ОБ`ЄКТА" та підписання відповідного Акта приймання-передачі до моменту усунення "ОРЕНДАРЕМ" виявлених недоліків та проведення косметичного ремонту. У такому разі "ОРЕНДОДАВЕЦЬ" складає за своїм підписом дефектний акт, в якому фіксує перелік недоліків, які мають бути усунені "ОРЕНДАРЕМ", та надає його "ОРЕНДАРЮ" для виконання із зазначенням строків та обсягів проведення відповідних робіт. Після усунення недоліків, "ОРЕНДАР" зобов`язаний повернути "ОБ`ЄКТ" "ОРЕНДОДАВЦЮ" у загальному порядку.

7.6. В разі не повернення "ОБ`ЄКТА" у визначений договором строк, або повернення із недоліками, "ОРЕНДАР" зобов`язаний сплатити орендну плату у подвійному розмірі, сплатити експлуатаційні витрати, а також відшкодувати вартість комунальних послуг до моменту належного повернення "ОБ`ЄКТУ" (або усунення недоліків чи компенсації "ОРЕНДОДАВЦЮ" їх вартості).

7.7. У випадку допущення "ОРЕНДАРЕМ" погіршення технічного стану "ОБ`ЄКТУ", "ОРЕНДАР" зобов`язаний відшкодувати "ОРЕНДОДАВЦЮ" нанесені збитки у повному обсязі. При цьому розмір таких збитків визначається виходячи з документально підтверджених витрат (майбутніх або понесених), "ОРЕНДОДАВЦЯ" на відновлення технічного стану "ОБ`ЄКТУ" до первісного стану.

8.2. В разі порушення строків, що зазначені в п.7.1. цього Договору "ОРЕНДАР" сплачує "ОРЕНДОДАВЦЮ" штраф в розмірі подвійної оплати за користування "ОБ`ЄКТОМ" за кожен день прострочення до моменту передачі (повернення) "ОБ`ЄКТА".

Відповідно до платіжних інструкцій № O5GC011WQH від 16.05.2024 та №O5GC0JGTYK Позивачка перерахувала Відповідачеві 52 000,00 грн. та 65 000,00 грн забезпечувальних платежів.

Сторони 01.06.2024 підписали Акт приймання-передачі об`єкта в оренду.

02.06.2025 Сторони підписали Акт приймання-передачі об`єкта з оренди.

16.12.2025 Позивачка направила Відповідачеві вимогу про повернення залишку забезпечувального платежу.

04.02.2026 Позивачка повторно направила Відповідачеві вимогу про повернення залишку забезпечувального платежу в термін п`яти банківських днів.

За твердженням Позивачки зазначені вимоги залишені Відповідачем без відповіді та задоволення.

За наслідками розгляду позову Господарським судом Дніпропетровської області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності вимог позивача.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода відповідача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції та вимога його cкасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши апеляційну скаргу без повідомлення сторін, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України (чинний на дату виникнення спірних відносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо його укладено строком на три і більше років.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Господарським судом встановлено, що між ФОП Савон М.М. та ТОВ «МЕД-СЕРВІС» було укладено Договір суборенди від 01.05.2024 № 27013, на виконання умов п. 4.7, 4.8 якого позивачка сплатила відповідачу забезпечувальні платежі на загальну суму 117 006,00 грн.

Відповідно до ст. 795 ЦК України та п. 7.4 договору повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору, і саме з цього моменту об`єкт вважається повернутим, а договір найму припиняється (аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 906/565/18 та від 12.06.2019 у справі № 640/12616/17).

02.06.2025 сторонами підписано Акт приймання-передачі об`єкта з оренди, з підписанням якого договірні відносини припинилися. Під час повернення об`єкта відповідачем було складено акт виявлених дефектів та кошторис на ремонтно-будівельні роботи на суму 15 980,15 грн.

На підставі листа позивачки від 30.06.2025 відповідач 30.06.2025 здійснив зарахування вказаних витрат на ремонт, а також орендної плати за 1 день користування (01.06.2025 в сумі 4 553,16 грн) та комунальних послуг за рахунок сплачених позивачкою забезпечувальних платежів.

За наслідками таких зарахувань сторонами підписано акти звіряння взаємних розрахунків від 31.08.2025, якими підтверджено залишок невикористаних забезпечувальних платежів у загальній сумі 87 258,70 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що за п. 4.9 та п. 7.6 договору забезпечувальний платіж не підлягає поверненню або підлягає зарахуванню в рахунок подвійної орендної плати за червень 2025 року, є безпідставними.

Прийнявши об`єкт 02.06.2025, утримавши компенсацію ремонтних робіт за кошторисом та підтвердивши в актах звіряння залишок заборгованості за забезпечувальним платежем, відповідач визнав факт належного покриття проведених розрахунків.

Заяви відповідача про протилежне суперечать його власній попередній поведінці (доктрина venire contra factum proprium заборони суперечливої поведінки) та принципу добросовісності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими відповідачем без достатньої правової підстави (правова позиція, викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/21154/17 від 15.02.2019).

Гарантійний платіж (завдаток) - платіж, що забезпечує (гарантує) виконання зобов`язань за договором (відповідно до ст. 546 і 560 ЦК України). Зокрема, під час укладання договору оренди гарантійний платіж може мати ознаки завдатку (ст. 570 ЦКУ), застави (ст. 572 ЦКУ), а також неустойки за порушення договірних зобов`язань.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина 1 ст. 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

З припиненням договору та після проведення всіх узгоджених відрахувань підстава для утримання відповідачем залишку грошових коштів у розмірі 87 257,96 грн відпала, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність обов`язку повернути зазначені кошти позивачці відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України (що узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17).

Стосовно доводів апелянта про порушення судом першої інстанції правил виключної підсудності (ст. 30 ГПК України), колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 2 ст. 278 ГПК України обов`язковою підставою для скасування судового рішення незалежно від доводів апеляційної скарги є виключно порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20– 23 цього Кодексу.

Порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності), у тому числі визначених ст. 30 ГПК України, до переліку безумовних підстав для скасування судового рішення не входить.

Відповідно до ч. 2 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Колегія суддів враховує, що процесуальний порядок заперечення проти розгляду справи судом передбачає обов`язок відповідача заявити клопотання про недотримання правил підсудності саме на стадії розгляду справи в суді першої інстанції (зокрема, при поданні відзиву на позовну заяву або у підготовчому засіданні).

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ТОВ "МЕД-СЕРВІС" подало відзив від 28.02.2026, у якому заперечувало проти позову виключно з підстав матеріального права та жодних заперечень чи клопотань щодо передачі справи за підсудністю на стадії розгляду справи в суді першої інстанції не заявляло.

Оскільки апелянт мав обов`язок і процесуальну можливість заявити таке клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції, проте ним не скористався, а місцевий господарський суд повно та всебічно з`ясував обставини справи, дослідив надані сторонами докази (зокрема, акти звіряння розрахунків та платіжні інструкції) і ухвалив правильне по суті рішення про стягнення заборгованості, посилання апелянта на недотримання правил підсудності, заявлені вперше у суді апеляційної інстанції, не свідчать про незаконність ухваленого рішення та не можуть слугувати підставою для його скасування.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку наданим доказам і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтями 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання ст. 79 ГПК України.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з`ясування інших обставин, що мають значення для справи не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Судові витрати

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2026 по справі № 904/720/26 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 19.08.2026.

Головуючий суддя С.В. Вінніков

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя Г.В. Левшина