Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №917/1538/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Харків Справа № 917/1538/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Євтушенка Є.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Говорова С.Л., ордер серія ВІ № 1415381 від 23.07.2026;

від відповідача (апелянта): Баликова Н.І., ордер серія ВІ №1388003 від 24.06.2026;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтавафармація" (вх. №1398 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2026 (повне рішення складено 08.06.2026) у справі № 917/1538/25 (суддя Кльопов І.Г.),

за позовом Фізичної особи-підприємця Чеберко Наталії Олексіївни, м. Полтава,

до відповідача Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтавафармація", м. Полтава,

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року Фізична особа-підприємець Чеберко Наталія Олексіївна (далі – ФОП Чеберко Н.О., позивачка) звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом до Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтавафармація" (далі – КП ПОР "Полтавафармація", відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 03.11.2025, просила стягнути заборгованість у загальному розмірі 355905,10грн, з яких: сума основного боргу за договором оренди – 328000,00грн та пеня - 27905,10грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачкою (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір оренди №06-22 від 01.06.2022, предметом якого є строкове платне користування нежитловими приміщеннями №№ 45, 46, 47, 48, 49 (загальною площею 100,4 кв.м), що знаходяться на другому поверсі адміністративної будівлі за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с. Щербані, вул. Світла, 2-А. Цільове призначення орендованого майна: використання орендованих приміщень для розміщення працівників адміністративно-управлінського персоналу КП ПОР "Полтавафармація".

01.06.2022 позивачкою передано, а відповідачем прийнято в строкове платне користування об`єкт оренди, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.06.2022. У подальшому, сторонами укладено додаткові угоди №1 від 20.06.2022 та №2 від 30.05.2023 до договору оренди, якими, зокрема, передбачено особливості та порядок сплати орендної плати, продовження строку дії договору.

Враховуючи, що відповідач тривалий час користувався приміщенням без періодичної сплати орендних платежів, але свої зобов`язання згідно п. 2.1 договору та п. 2.1. додаткової угоди №2 щодо своєчасної сплати орендної плати за період з 01.06.2022 по 30.10.2025 не виконав, позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором у сумі 328000,00грн та пені за прострочення платежів у сумі 27905,10грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.06.2026 у справі №917/1538/25 позов задоволено повністю; стягнуто з КП ПОР "Полтавафармація" на користь ФОП Чеберко Н.О. 328000,00грн суми основного боргу за договором оренди та 27905,10грн пені, а також судовий збір в розмірі 5338,58грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд обґрунтував свої висновки тим, що договір оренди №06-22 від 01.06.2022 підписаний сторонами без зауважень та заперечень, не був предметом судового розгляду, а докази про визнання його недійсним, розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні. Відтак, ураховуючи встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд першої інстанції вказав, що укладений між сторонами договір оренди є належною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків сторін згідно вимогами ст.ст. 11, 525, 526, 629 цього Кодексу.

Разом з цим, судом першої інстанції встановлено, що за період з червня 2022 року по жовтень 2025 року (включно) у відповідача утворилась заборгованість зі сплати орендної плати в сумі 328000,00грн, яка останнім не спростована та не була погашена. Перевіривши розрахунок пені, нарахованої за період з 16.07.2025 по 03.11.2025 відповідно до п. 2.5 договору у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення платежів, судом першої інстанції встановлено правомірність здійсненого позивачкою нарахування пені у розмірі 27905,10грн

З огляду на викладене, встановивши наявність у відповідача простроченої заборгованості перед позивачкою, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 328000,00грн та пені у розмірі 27905,10грн.

Не погодившись із ухваленим рішеннями суду першої інстанції, відповідач - КП ПОР "Полтавафармація" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2026 у справі №917/1538/25 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, відповідач просить покласти судові витрати на позивача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а викладені у судовому рішення висновки не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Узагальнені доводи скаржника зводяться до наступного:

1) Щодо допущених судом процесуальних порушень апелянт зазначає таке:

- суд ухвалою від 02.04.2026 задовольнив заяву позивача про збільшення позовних вимог, закрив підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті на 30.04.2026. Водночас, скаржник стверджує, що 02.04.2026 об 11:00год судове засідання фактично не відбулось через оголошення повітряної тривоги, яка тривала з 10:13год до 14:17 год, тобто понад 4 години;

- в оскаржуваному рішення суд першої інстанції не зазначив про присутність чи відсутність представників сторін. Апелянт звертає увагу, що протягом всього часу розгляду справи представник відповідача лише один раз не з`явився в судове засідання та просив його відкласти, натомість за заявами позивачки судові засідання відкладались чотири рази, а у зв`язку з оголошеною повітряною тривогою судові засідання відкладались двічі, тобто фактично справа у судовому засіданні не слухалась жодного разу;

- таким чином, на думку скаржника, судом проігноровано думку сторін, порушено засади змагальності та рівності у господарському процесі, зокрема не було надано сторонам однакових можливостей для захисту своїх інтересів;

2) Що суть спірних правовідносин:

- суд не надав оцінки доводам відповідача про те, що ані позовна заява, ані матеріали справи не містять будь-якої інформації та доказів, що підтверджують право ФОП Чеберко Н.О. виступати орендодавцем нежитлових приміщень №№ 45, 46, 47, 48, 49 (загальна площа - 100,4 кв. м.) на другому поверсі адміністративної будівлі за адресою: Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Щербані, вул. Світла, 2А;

- суд також залишив поза увагою те, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником адміністративної будівлі є не позивачка, а фізична особа Людвов Андрій Віталійович (колишній директор відповідача, який припинив виконання повноважень 30.07.2024);

- згідно преамбули договору оренди № 06-22 від 01.06.2022 орендодавець (позивачка) діяв на підставі договору позички, який не було додано до позовної заяви та у справі відсутній, у зв`язку з чим ФОП Чеберко Н.О. не підтверджено, що остання наділена правом передавати в оренду нерухоме майно, яке їй не належить на праві власності чи користування;

- матеріали справи також не містять доказів того, що ФОП Чеберко Н.О. зареєстрована як платник єдиного податку та на якій системі оподаткування перебуває, тоді як не кожен ФОП-платник єдиного податку може бути орендодавцем нерухомого майна;

- оскільки зі сторони орендаря (відповідача) договір підписано особою в.о. директора КП ПОР "Полтавафармація" Людвовим А.В., у власності якого перебувають вищевказані приміщення, а отже, останній, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права та суб`єктом, на якого поширюються антикорупційне законодавство, допустив наявність реального конфлікту інтересів;

- до матеріалів справи додано копію додаткової угоди №2 від 30.05.2023 до договору оренди, якою, з огляду на скрутний фінансово-економічний стан орендаря, сторони переглянули порядок сплати орендної плати та встановили обов`язок сплати всієї орендної плати не пізніше 15.07.2025. Крім того, згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2023, підписаного Людвовим А.В. як в.о. директора КП ПОР "Полтавафармація", за період 01.06.2022 – 31.05.2023 заборгованість складає 96000,00грн. Водночас, апелянт звертає увагу на те, що на рахунках відповідача у період дії договору були наявні кошти в розмірі близько 10000000,00грн, що дозволяло сплачувати щомісячну оплату та, відповідно, додатково підтверджує те, що договір оренди фактично не укладався;

- відповідно до п. 1.2. договору приміщення передавалися для розміщення працівників адміністративно-управлінського персоналу. Однак, за твердженням скаржника, на КП ПОР "Полтавафармація" у цей період (01.06.2022 – 31.05.2023) були офіційно оформлені і працювали лише дві особи: безпосередньо сам Людвов А.В. (власник спірних приміщень) та головний бухгалтер підприємства Різниченко С.Б., робоче місце якої було у приміщенні за адресою: м. Полтава, пров. Госпітальний, 6, тобто поза орендованим приміщенням;

- суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам відповідача про те, що спірне нежитлове приміщення ним ніколи не використовувалося; про наявність вищевказаного договору відповідачу стало відомо лише 09.07.2025 після отримання повідомлення ФОП Чеберко Н.О.; до цього часу позивачка жодного разу не зверталась до відповідача вимогами про сплату орендних платежів та про порядок використання орендованих приміщень не повідомляла;

- також апелянт звертає увагу, що підписантом указаного договору зі сторони орендаря був в.о. директора Людвов А.В., який припинив виконання обов`язків 30.07.2024, однак не повернув одну з печаток підприємства; за вказаним фактом відповідачем подано заяву про вчинення кримінального правопорушення та відкрито кримінальне провадження, яке на даний час відкрито та триває;

- крім того, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна інформація про те, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Полтави від 10.06.2024 на адміністративну будівлю за адресою: Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Щербані, вул. Світла, 2А, власником якої є Людвов А.В., накладено арешт, що додатково спростовує можливість користування вказаним приміщенням;

- узагальнюючи наведене, апелянт стверджує, що подані позивачем докази належним чином не підтверджують факт укладення та виконання договору оренди №06-22 від 01.06.2022 у спосіб та в порядку, визначеному законодавством; проте, суд першої інстанції не врахував того, що відповідач фактично приміщення в оренду не отримував та не використовував; будь-яких доказів такого використання, у тому числі оплати комунальних послуг, позивачем суду не надано.

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП ПОР "Полтавафармація" на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2026 у справі №917/1538/25; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; призначено розгляд апеляційної скарги у справі № 917/1538/25 на 04.08.2026 о 12:00 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, просп. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №104.

22.07.2026 до Східного апеляційного господарського суду від ФОП Чеберко Н.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивачка заперечує доводів та вимог апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Свою позицію обґрунтовує наступним:

- заява про збільшення позовних вимог подана позивачем з дотриманням вимог процесуального законодавства та правомірно задоволена судом першої інстанції; відповідачем реалізовані свої процесуальні права та 09.12.2025 подано до суду письмові заперечення проти збільшення позовних вимог; відповідач не звертався до суду першої інстанції із заявою про повернення до стадії підготовчого провадження та не наводив обґрунтованих підстав для такого повернення, як і не підтвердив необхідність вчинення інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження;

- причини неявки відповідача та його представника у судове засідання 04.06.2026 суд першої інстанції визнав неповажними, оскільки не було доказів зайнятості представника в іншому судовому засіданні на момент розгляду цієї справи; така процесуальна поведінка сторони відповідача була спрямована на створення перешкод для розгляду справи та могла призвести до її затягування;

- щодо суті справи позивачка наголошує, що укладений між сторонами договір оренди є чинним та недійсним у встановленому порядку не визнавався; наявність заборгованості та її розмір не спростовані відповідачем, доказів погашення боргу матеріали справи не містять;

- при цьому, саме лише звернення відповідача до правоохоронних органів та внесення відповідних відомостей до ЄРДР не є доказом того, що печатка відповідача використовувалася проти його волі та не в його інтересах, а також не спростовує дійсності укладеного договору та не є доказом підроблення документів;

- порушення орендодавцем вимог податкового законодавства також не свідчить про недійсність укладеного договору оренди та не звільняє орендаря від належного виконання взятих на себе договірних зобов`язань, у тому числі щодо своєчасної та повної сплати орендної плати;

- позивачка повідомляла суд про вилучення у неї оригінала договору оренди під час проведення обшуку слідчими органами та неможливість його надання суду саме з цієї причини; у свою чергу, втрата відповідачем власного примірнику договору не припиняє його дії, не свідчить про його недійсність і не спростовує факту його укладення, оскільки існування правочину підтверджується іншими належними та допустимими доказами; відповідачем не зазначено, яким саме чином не з`ясування місцезнаходження його примірника договору вплинуло на правильність вирішення спору або призвело до ухвалення незаконного рішення;

- вимоги про стягнення пені заявлені позивачем у межах відповідного строку, а їх розрахунок є арифметично правильним та відповідачем не оскаржується.

Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 та від 24.07.2026 задоволено заяву представниці відповідача (апелянта) – адвоката Баликової Н.І. та представниці позивача – адвоката Говорової С.Л. про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 04.08.2026 брали участь в режимі відеоконференції представниці відповідача (апелянта) та позивача, які надали пояснення по суті справи.

Представниця відповідача (апелянта) підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представниця позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просила залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, 01.06.2022 між ФОП Чеберко Наталією Олексіївною (як орендодавцем) та КП ПОР "Полтавафармація" (як орендарем) було укладено договір оренди № 06-22 від (далі – договір).

Предметом цього договору є строкове платне користування нежитловими приміщеннями №№ 45, 46, 47, 48, 49 (загальна площа - 100,4 кв. м.), що знаходяться на другому поверсі адміністративної будівлі за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с. Щербані, вул. Світла, 2А (п. 1.1. договору).

Згідно п. 1.2. договору приміщення передається для розміщення працівників адміністративно-управлінського персоналу КП ПОР "Полтавафармація",

Пунктом 2.1. договору встановлено, що орендна плата становить 8000,00грн на місяць без ПДВ.

Відповідно до п. 2.2. договору орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 15 числа поточного місяця оренди шляхом безготівкового перерахування на рахунок орендодавця.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем у встановленому законом порядку (п. 2.4 договору).

За умовами п. 2.5. договору на суму заборгованості орендаря за сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати. Пеня нараховується на весь період заборгованості, не враховуючи обмеження шестимісячним строком на її нарахування.

Цей договір набуває чинності за моменту підписання та дії до з 01.06.2022 до 01.12.2024 включно. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору (п. 8.1 договору).

01.06.2022 ФОП Чеберко Н.О. передала, а КП ПОР "Полтавафармація" прийняло в строкове платне користування об`єкт оренди, що підтверджується підписаним між сторонами Актом приймання - передачі нежитлових приміщень від 01.06.2022 (додаток № 1 до договору оренди).

У подальшому сторони уклали додаткову угоду №1 від 20.06.2022 (далі-додаткова угоди № 1), умовами якого передбачено наступне:

- за період з 01.06.2022 по 31.05.2023 включно орендарю нараховується орендна плата відповідно до п. 2.1 договору. Сплата всієї орендної плати, нарахованої за відповідний період, здійснюється орендарем одним платежем не пізніше 15.06.2023 (п. 1.1. додаткової угоди №1);

- починаючи з 01.06.2023 орендар відновлює сплату орендної плати у порядку та на умовах, що визначені договором (п. 1.2. додаткової угоди №1);

- до 05.06.2023 включно сторони підписують акт звірки взаємних розрахунків за договором (п. 1.3. договору додаткової угоди №1)

31.05.2023 сторони підписали Акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого залишок до сплати орендної плати орендарем становить 96000,00грн.

30.05.2023 сторони уклали додаткову угоду №2 до договору (далі - додаткова угоди № 2), умовами якого передбачено наступне:

- сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2025 включно (п. 1.1 додаткової угоди № 2);

- за період з 01.06.2022 по 30.06.2025 включно орендарю нараховується орендна плата відповідно до п. 2.1 договору. Сплата всієї орендної плати, нарахованої за відповідний період, здійснюється орендарем одним платежем не пізніше 15.07.2025 (п. 1.2 додаткової угоди № 2);

- починаючи з 01.07.2025 орендар відновлює сплату орендної плати у порядку та на умовах, що визначені договором (п. 1.3 додаткової угоди № 2);

- до 11.07.2025 включно сторони підписують акт звірки взаємних розрахунків за договором (п. 1.4 додаткової угоди № 2).

09.07.2025 позивачем направлено відповідачу на підпис два примірники акта звірки взаємних розрахунків за договором оренди та повідомлення про необхідність до 15.07.2025 сплатити орендну плату, що нарахована за період з 01.06.2022 по 30.06.2025 включно в сумі 296000,00грн.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивачка посилається на те, що відповідач тривалий час використовував нежитлові приміщенням без періодичної сплати орендних платежів, але свої зобов`язання згідно п. 1.2. додаткової угоди №2 щодо своєчасної сплати орендної плати за період з червня 2022 року по жовтень 2025 року (включно) не виконав, у зв`язку з чим має заборгованість в сумі 328000,00грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 03.11.2025).

У зв`язку з невнесенням відповідачем орендної плати у встановлені договором строки та розмірі, позивачем на підставі п. 2.5 договору нараховано відповідачу пеню у розмірі 27905,10грн за період простроченням з 16.07.2025 по 03.11.2025.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем взятих на себе обов`язків зі сплати орендної плати за договору оренди №06-22 від 01.06.2022 за період з червня 2022 року по жовтень 2025 року позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 328000,00грн та пені у розмірі 27905,10грн.

Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення від 04.06.2026 у справі №917/1538/25, яким позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 328000,00грн основного боргу за договором оренди та 27905,10грн пені.

Надаючи власну кваліфікацію спірних правовідносин в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Оцінка предмета заявленого позову, а отже наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21 та інших).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш обґрунтованою. Відтак необхідним є не лише надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

За змістом ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1 - 3 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст.78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з приписів ст.ст. 73, 74, 76, 78, 79, 86 ГПК України, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх належність, достовірність, певність та вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.ю 11 цього Кодексу.

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У справі, що розглядається, позивачка звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі укладеного між сторонами договору оренди №06-22 від 01.06.2022 вона передала, а відповідач прийняв у користування нежитлові приміщеннями №№ 45, 46, 47, 48, 49 (загальною площею 100,4 кв.м) на другому поверсі адміністративної будівлі за адресою: Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Щербані, вул. Світла, 2-А.

ФОП Чеберко Н.О. посилається на те, що КП ПОР "Полтавафармація" тривалий час використовував нежитлові приміщенням, але свої зобов`язання щодо своєчасної сплати орендної плати за період з червня 2022 року по жовтень 2025 року включно не виконав, у зв`язку з чим просила суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 328000,00грн.

У свою чергу, відповідач у відзиві на позов заперечував право позивачки на стягнення орендної плати, зокрема, у зв`язку з тим, що ФОП Чеберко Н.О. не є ані власником, ані правомірним користувачем цих приміщень.

Отже, в ході розгляду справи суд, окрім іншого, має дослідити та встановити наявність у позивачки права на передачу майна у найм шляхом оцінки відповідно до вимог ст. 86 ГПК України первинних правовстановлюючих документів, даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, правочинів щодо набуття прав на майно, а також довіреностей чи актів уповноваження згідно зі ст. 761 ЦК України.

Судова колегія зазначає, що правила виникнення та особливості регулювання орендних правовідносин регламентовані главою 58 Найм (оренда) ЦК України.

Частиною ч. 1 ст. 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Наймодавцем за договором оренди може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (ч. 2 ст. 761 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 325, ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 762 ЦК України, користування майном, що здійснюється за договором найму (оренди), є платним.

Колегія суддів зазначає, що аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що належними сторонами орендних правовідносин (за договором оренди) можуть бути лише власник орендованого майна (особа, якій належать майнові права) та орендар, а у випадках, передбачених ч. 1 ст. 774 ЦК України - також інша особа, якій наймач передав орендовану річ у піднайм. Така позиція наведена Верховним Судом у постановах від 23.10.2018 у справі №910/20154/16, від 14.06.2022 у справі №904/5417/18.

Судовою колегією встановлено, що відповідно до Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо спірного об`єкту – нежитлової будівлі загальною площею 1159 кв.м. (адмінбудівлі) за адресою: Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Щербані, вул. Світла, 2-А – у період з 27.04.2016 по цей час є Людвов Андрій Віталійович.

У свою чергу, зазначена особа укладала договір оренди №06-22 від 01.06.2022 зі сторони орендаря та підписувала договір як в.о. директора КП ПОР "Полтавафармація".

Умовами договору оренди №06-22 від 01.06.2022 встановлено, що орендодавець - ФОП Чеберко Наталія Олексіївна, що діє на підставі договору позички, передає, а орендар – КП ПОР "Полтавафармація" в особі в.о. директора Людвова А.В. приймає у строкове платне в користування нежитлові приміщеннями №№ 45, 46, 47, 48, 49 (загальною площею 100,4 кв.м), що знаходяться на другому поверсі адміністративної будівлі за адресою: Полтавська обл., Полтавський район, с. Щербані, вул. Світла, 2-А (п. 1.1. договору).

Приміщення передається для розміщення працівників адміністративно-управлінського персоналу КП ПОР "Полтавафармація" (п. 1.2. договору).

При цьому, як встановлено судом, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності ФОП Чеберко Н.О. є надання в оренду й експлуатацією власного чи орендованого нерухомого майна.

Разом з цим, колегія судів зазначає про те, що судом першої інстанції під час розгляду справи залишено поза увагою те, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76 – 77 ГПК України доказів на підтвердження того, що ФОП Чеберко Н.О. була власником або мала інші майнові права на спірний об`єкт нерухомості, який був предметом договору оренди№06-22 від 01.06.2022.

Нормами ГПК України встановлений обов`язок для особи, яка звернулась до суду доказування і подання доказів та визначені критерії належності та допустимості доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, виходячи із приписів ст. 4 ГПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Разом з цим, у контексті приписів ст. 761 ЦК України колегія суддів враховує, що особа, яка не підтвердила та не довела свого речового права на об`єкт, не має законних підстав розпоряджатися ним шляхом передачі в найм чи оренду.

Як встановлено апеляційним судом, позивачкою при зверненні до суду не було надано ані договору позички, на який міститься посилання в договорі оренди №06-22 від 01.06.2022 як на підставу виникнення у ФОП Чеберко Н.О. речового права щодо спірного об`єкту нерухомості, ані будь-яких інших первинних документів (договорів, довіреностей, доручень), які б уповноважували її власником цього об`єкту на укладення договору найму.

Позивачкою вказані обставини, що повідомлені суду відповідачем, не були спростовані ані в ході розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи.

Судова колегія наголошує, що такі докази мали бути подані позивачкою до суду першої інстанції ще у серпні 2025 року разом з позовною заявою відповідно до вимог ч. 2 ст. 80 ГПК України або після отримання відзиву відповідача, який заперечував наявність у ФОП Чеберко Н.О. права передавати майно в оренду та зазначав про відсутність у матеріалах справи договору позички.

Проте, жодних доказів неможливості такого подання до суду першої інстанції з об`єктивних причин позивачкою не зазначено та матеріали справи не містять.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та не надав належної правової оцінки запереченням відповідача з приводу того, що позивачка не є належним власником та користувачем спірних приміщень та відсутність у неї права щодо пред`явлення вимог по стягненню заборгованості з орендної плати.

Місцевий господарський суд обмежився лише посиланням на чинність та дійсність договору оренди №06-22 від 01.06.2022, на підставі якого позивачка передавала відповідачу в користування спірні приміщення, що є другорядним при вирішення питання наявності у позивачка права на передачу майна в користування.

Судова колегія зауважує, що суттю оренди є передання власником речі, який має права володіння, користування та розпоряджання річчю, або особою, яка має права володіння та користування на річ, іншій особі прав володіння та користування річчю за певну плату (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 906/452/22).

Отже, договір найму (оренди) є лише зобов`язальним правочином і не замінює правовстановлюючих документів на майно. При цьому, орендодавець може передати майно в оренду лише за умови наявності у нього законного права власності або інших повноважень, підтверджених відповідними первинним документами (договором, дорученням, довіреністю тощо).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що договір оренди №06-22 від 01.06.2022 сам по собі, без належних правовстановлюючих первинних документів на майно у орендодавця (ФОП Чеберко Н.О.), не є достатньою підставою для виникнення речового права або підтвердження законного володіння на нерухомість у позивачки.

У той же час, судова колегія враховує принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".

Судом апеляційної інстанції також з`ясовано, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заперечував достовірність поданих позивачем документів, наголошував на відсутності доказів реального укладення та виконання договору оренди та посилався на відсутність екземпляру договору оренди у нього.

На стадії підготовчого провадження відповідач заявив клопотання про витребування у ФОП Чеберко Н.О. оригіналів договору оренди №06-22 від 01.06.2022 та додаткових угод № 1 від 20.06.2022 та № 2 від 30.05.2023 для огляду у судовому засіданні.

Господарський суд Полтавської області ухвалою від 11.09.2025 задовольнив клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів.

24.11.2025 від позивача надійшло повідомленням про неможливість виконання вимоги ухвалу суду від 11.09.2025 про витребування доказів, яке обґрунтовано тим, що в межах кримінального провадження № 42025172060000078 від 12.09.2025 на підставі ухвали Шевченківського районного суду від 06.11.2025 у справі №554/14394/25 був здійснений обшук та вилучення витребуваних судом оригіналів документів, що підтверджується відповідним протоколом обшуку (а.с. 115 – 122 т.1).

Суд першої інстанції визнав причини неподання оригіналів договору оренди та додаткових угод до нього поважними та розглянути справу за наявними в ній копіями доказів.

При цьому, про неможливість подання, відсутність в неї оригіналів чи копії саме договору позички, на підставі якого вона набула право користування спірними приміщеннями, про конкретні умови цього договору, строку дії та надані її за ним права, позивачка суду не заявляла.

Із змісту наявного у справі протоколу обшуку від 06.11.2025 судом апеляційної інстанції встановлено, що окрім оригіналів договору оренди №06-22 від 01.06.2022 та додаткових угод № 1 від 20.06.2022 та № 2 від 30.05.2023, у позивачки також було вилучено два примірника договорів позички нежилого приміщення від 01.01.2022 та від 01.01.2024 та акти приймання-передачі нежитлових приміщень, підписані між ФОП Чеберко Н.О. та Людовим А.В. щодо нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1

Суд апеляційної інстанції зауважує, що вилучення оригіналів вказаних документів відбулося лише 06.11.2025, тобто більше ніж два місяці після подання позовної заяви у цій справі та задоволення судом клопотання про витребування договору оренди, а тому для підтвердження права на користування спірним майном позивачка не була позбавлена процесуальної можливості надати їх до матеріалів справи.

При цьому, позивачка не була позбавлена повноважень отримати належним чином засвідчені копії договору позички із матеріалів кримінального провадження.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.05.2026 у справі № 904/1147/24, від 17.03.2026 у справі № 916/3079/23.

Отже, оскільки позивачка не надала суду оригінал чи копію договору позички і при цьому не довела об`єктивної неможливість його подання, суд визнає обставини його існування та укладення недоведеними.

При цьому, за умови ненадання позивачкою та відсутності в матеріалах справи договорів позички, які були основною підставою для передання їй нерухомого майна в користування, суд позбавлений можливості належним чином дослідити та перевірити: наявність у ФОП Чеберко Н.О. права користування саме тим індивідуально визначеним нерухомим майном (площею 100 кв.м.), яке було предметом договору оренди № 06-22 від 01.06.2022, оскільки загальна площа нежитлових приміщень за цією адресою складає 1159 кв.м.; строк дії договорів позички (чи були вони чинним на час дії договору оренди від 01.06.2022) та чи взагалі мала ФОП Чеберко Н.О. за умовами таких договорів позички передавати майно в оренду третім особам, зокрема відповідачу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ч. 1 ст. 827 ЦК України).

Частиною 2 ст. 833 ЦК України передбачено, що користувач зобов`язаний: 1) користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; 2) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором; 3) повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Отже, за загальним правилом користувач за договором позички зобов`язаний користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором. Однак, передача користувачем майна третім особам (в оренду/суборенду) можлива лише за згодою позичкодавця та якщо це прямо передбачено самим договором позички.

Проте, як вже зазначалося, позивачкою не було надано суду та в матеріалах справи відсутній сам договір позички, як і не підтверджено об`єктивної неможливості подання цього доказу, що унеможливлює здійснення судом перевірки наявності у ФОП Чеберко Н.О. повноважень щодо передачі майна в суборенду чи оренду, не дає можливості встановити дійсний обсяг прав користування, наявність чи відсутність права на передачу майна третім особам та інші істотні умови такого безоплатного користування (за договором позички).

Досліджуючи предмет та характер спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що позивачка в процесі судового розгляду у встановленому законом порядку не довела наявності у неї права власності чи користування на майно, передане відповідачу в оренду, а відтак і не доведено порушеного права позивачки, за захистом якого вона звернулася з позовом до суду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у справі доказів реального укладання та виконання договору оренди, судова колегія апеляційної інстанції також зазначає наступне.

У постанові від 14.02.2024 у справі № 911/94/23 Верховний Суд зазначив, що "договір, який є обов`язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов`язки, тобто виконати свою частину зобов`язання. Кожна зі сторін у зобов`язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони.

Поряд з такою засадою цивільного законодавства як свобода та обов`язковість договору, ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 509 ЦК ЦК України також містять такі засади як справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення та застосування судами джерел цивільного права має ґрунтуватися на цих засадах, з яких, зокрема, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення;

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами та основне призначення цього принципу вбачається в наданні суду більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину.

Судова колегія враховує, що кожен правочин повинен мати певну правову та фактичну мету, економічну обґрунтованість та доцільність, а зобов`язання, визначене правочином, має бути виконане належним чином та не може використовуватися для уникнення виконання зобов`язань чи створення штучних зобов`язань перед кредиторами, що випливає із загальних засад цивільного законодавства — принципів добросовісності, справедливості та недопустимості зловживання правом (ст.ст. 3, 13, 509 ЦК України).

Колегія суддів враховує, що договір оренди № 06-22 від 01.06.2022 щодо спірних нежитлових приміщень був укладений між орендодавцем - ФОП Чеберко Н.О. та КП ПОР "Полтавафармація" в особі в.о. директора Людвова А.В., який і був власником цих нежитлових приміщень №№ 45, 46, 47, 48, 49 за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що на час підписання договору оренди № 06-22 від 01.06.2022 Людвов Андрій Віталійович був виконуючим обов`язки директора КП ПОР "Полтавафармація" та був увільнений від займаної посади розпорядженням Полтавської обласної ради 31.07.2024 (а.с. 46 т.1).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач – КП ПОР "Полтавафармація" зареєстроване за юридичною адресою: м. Полтава, вул. Шевченка, 76, де знаходяться нежитлові (адміністративні) приміщення цього комунального підприємства.

Як зазначає відповідач КП ПОР "Полтавафармація" та не спростовано позивачкою, у період дії договору оренди № 06-22 від 01.06.2022 (зокрема 01.06.2022 – 31.05.2023) на комунальному підприємстві були офіційно оформлені і працювали лише дві особи: безпосередньо сам Людвов А.В. (власник спірних приміщень) та головний бухгалтер підприємства Різниченко С.Б., робоче місце якої було у приміщенні за адресою: м. Полтава, пров. Госпітальний, 6.

При цьому, як встановлено судом, цільовим призначенням використання орендованих приміщень було визначено саме розміщення працівників адміністративно-управлінського персоналу КП ПОР "Полтавафармація" (п. 1.2 договору оренди). Тобто, з наведеного вбачається, що основною метою укладення цього договору оренди було розміщення самого в.о. директора Людвова А.В. у належних останньому нежитлових приміщеннях.

З огляду на встановлені обставини справи, а також враховуючи засади добросовісності та справедливості, суд апеляційної інстанції вважає відсутніми дійсної ділової мети, економічної доцільності та обґрунтованості в укладенні договору оренди № 06-22 від 01.06.2022, який передбачає отримання відповідачем (комунальним підприємством) у платне користування приватних нежитлових приміщень, які належать його керівному органу, від особи (ФОП Чеберко Н.О.), яка отримала ці приміщення у безоплатне користування від самого ж керівника відповідача (за безоплатним договором позички, який до того ж відсутній в матеріалах). При цьому, як вже вказувалося раніше, основною метою оренди приміщень є розміщення управлінського апарату відповідача, за наявності у цього комунального підприємства у користуванні власних приміщень.

До того ж, перевіряючи наявність обставин щодо фактичного використання відповідачем спірними приміщеннями у період з червня 2022 року по жовтень 2025 року, судом встановлено наступне.

У справі відсутні докази та позивачкою не заперечується те, що відповідач не здійснював жодних платежів у спірний період, а ФОП Чеберко Н.О. упродовж більше трьох років не виставляла жодних рахунків чи претензій про сплату орендних платежів та наявної заборгованості.

Разом з цим, пунктом 2.1. договору передбачено, що до складу орендної плати (в сумі 8000,00грн на місяць) входять витрати орендодавця на електропостачання, водопостачання, опалення, охорону та прибирання.

Судом апеляційної інстанції також не встановлено здійснення будь-якого бухгалтерського чи податкового облікування відповідачем не погашених фінансових зобов`язань з орендної плати.

Жодниз доказів понесення витрат орендодавцем на утримання майна позивачкою суду не надано, як і не підтвердженого того, як саме могло відбуватися користування відповідачем комунальними послугами та утримуватися зазначені приміщень, якщо орендар фактично не виконував зобов`язання з відшкодування цих витрати.

Також позивачкою не вказано, яка саме в неї була розумна необхідність та ділова мета сплачувати комунальні платежі за відповідача у тому випадку, якщо останній користувався відповідними приміщенням, але протягом тривалого часу систематично не виконував умови договору та не сплачував орендні платежі.

Апеляційним судом встановлено, що позивачка упродовж більше трьох років (з червня 2022 року по жовтень 2025 року) не зверталася ані з претензіями до відповідача, ані з вимогами про сплату заборгованості чи розірвання договору, а звернулася до суду з про стягнення боргу через рік після звільнення в.о. директора КП ПОР "Полтавафармація" Людвова А.В. (власника цього майна).

Як вбачається з наявних у справі повідомлення позивачки про сплату боргу від 09.07.2025 та додаткової угоди №2 від 30.05.2023 до договору оренди, з огляду на скрутний фінансово-економічний стан орендаря, сторони переглянули порядок сплати орендної плати та встановили обов`язок сплати всієї орендної плати не пізніше 15.07.2025. При цьому, відповідно до акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2023, підписаного в.о. директора КП ПОР "Полтавафармація" Людвовим А.В., сторони зафіксували. що за період 01.06.2022 – 31.05.2023 заборгованість складає 96000,00грн.

Разом з цим, проаналізувавши виписку АТ "Банк "Український капітал" по рахунку КП ПОР "Полтавафармація" за період з 01.06.2023 по 31.05.2023 (а.с. 65 т.1) апеляційним господарським судом встановлено, що на рахунках відповідача були в наявності грошові кошти в сумі 692948,20грн, що дозволяло сплачувати щомісячну оплату орендну плату.

Як також встановлено судом, ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 10.06.2024 задоволено клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП в Полтавській області про арешт майна у кримінальному провадженні №42024172050000039 від 02.05.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та накладено арешт на нерухоме майно, яке на праві власності належить підозрюваному Людвову А.В., зокрема, на нежитлову будівлю площею 1159 кв.м., яка розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський р-н, с. Щербані, вул. Світла, 2-А.

Згідно ч. 1. ст. 533 КПК вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

За невиконання судового рішення передбачена кримінальна відповідальність згідно ст. 382 Кримінального кодексу України.

З наведеного вбачається, що починаючи з 10.06.2024 майно, зазначене у договорі оренди № 06-22 від 01.06.2022, не могло використовуватися будь-якою особою і у будь-якій формі, у тому числі як об`єкт оренди.

Колегія суддів враховує, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Разом з тим, сам лише факт складання та підписання сторонами актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах (аналогічний висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 01.03.2023 у справі №910/6210/20 наведено висновок про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального надання таких послуг за договором.

За таких обставин, враховуючи встановлені судом обставини передачі нерухомого майна в користування позивачкою, яка не підтвердила наявність у неї права передавати спірні приміщення у користування відповідачу, а також доказову необґрунтованість обставин користування відповідачем у спірний період означеним майном послуг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для виникнення у КП ПОР "Полтавафармація" відповідного грошового обов`язку за договором оренди №06-22 від 01.06.2022 щодо сплати заборгованості з орендної плати в сумі 328000,00грн та пені 27905,10грн, у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача щодо необгрунтованості заявлених вимог знайшли свої підтвердження під час апеляційного перегляду, підтверджуються матеріалами справи.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом процесуального законодавства були перевірені судом апеляційної інстанції, однак вони не впливають на вирішення спору по суті та не потребують окремого детального мотивування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим апеляційна скарга КП ПОР "Полтавафармація" підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2026 у справі №917/1538/25 підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові.

З огляду на задоволення апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України суд апеляційної інстанції покладає на позивача судові витрати, сплачені відповідачем за подання апеляційної скарги.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що КП ПОР "Полтавафармація" сплатило за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 8007,87грн (без урахування понижуючого коефіцієнту, встановленого ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір"), тоді як належний до сплати розмір судового збору становив 6406,29грн (355905,10грн * 1,5 * 150% * 0.8).

Таким чином, заявником внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, а сума переплати становить 1601,57грн.

Водночас, суд зазначає, що сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1601,57грн не покладається на позивачку та згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтавафармація" на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2026 у справі № 917/1538/25 – задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.06.2026 у справі №917/1538/25 – скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Чеберко Наталія Олексіївна до Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтавафармація" про стягнення заборгованості за договором оренди № 06-22 від 01.06.2022 у загальній сумі 355905,10грн – відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чеберко Наталія Олексіївна ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтавафармація" (36039, м. Полтава, вул. Шевченка, 76, код ЄДРПОУ 44476448) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 6406,29грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 14.08.2026.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.В. Лакіза