Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №918/430/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року Справа № 918/430/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Кульчій І.М. , суддя Хабарова М.В.

секретар судового засідання Кулай О.М.

за участю представників сторін:

від позивача - Бєлік А.Г.

від відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року у справі №918/430/26 (повний текст складено 30 червня 2026 року, суддя Горплюк А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпакс"

до Приватного підприємства "Агро - Експрес - Сервіс"

про стягнення заборгованості в розмірі 959 741,45 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Велпакс" звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Приватного підприємства "Агро - Експрес - Сервіс" про стягнення заборгованості в розмірі 959 741,45 грн, з яких 886 001,80 грн основна заборгованість, 47 419,30 грн пеня, 16 926,30 грн інфляційні втрати та 9 394,05 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року у справі №918/430/26 повністю задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпакс" до Приватного підприємства "Агро - Експрес - Сервіс" про стягнення заборгованості в розмірі 959 741,45 грн.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Агро - Експрес - Сервіс" (вул. Шкільна, 50, с. Ярославичі, Дубенський р-н., Рівненська обл., 35112, код ЄДРПОУ 30132761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпакс" (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, 23/4, код ЄДРПОУ 44082957) 886 001,80 (вісімсот вісімдесят шість тисяч одна грн 80 коп.) грн основного боргу, 47 419,30 (сорок сім тисяч чотириста дев`ятнадцять грн 30 коп.) грн пені, 16 926,30 (шістнадцять тисяч дев`ятсот двадцять шість грн 30 коп.) грн інфляційних втрат, 9 394,05 (дев`ять тисяч триста дев`яносто чотири грн 05 коп.) грн 3% річних, 11 516,90 (одинадцять тисяч п`ятсот шістнадцять грн 90 коп.) грн судового збору та 12 000,00 (дванадцять тисяч грн 00 коп.) грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач належним чином виконав зобов`язання за договором поставки №148 від 25 липня 2023 року та поставив відповідачу товар, який прийнятий останнім без зауважень, однак відповідач оплатив його вартість не в повному обсязі. Наявність основного боргу в сумі 886 001,80 грн підтверджена видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та платіжними інструкціями. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат і 3 % річних.

Вирішуючи питання про витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що їх розмір підтверджений договором про надання правової допомоги, додатковими угодами, актами приймання наданих послуг та детальними описами виконаних адвокатом робіт. Оскільки відповідач не подав заперечень щодо заявлених витрат і доказів їх неспівмірності, суд поклав на нього 12 000,00 грн таких витрат.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року у справі №918/430/26 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс" зазначає, що на час розгляду справи судом першої інстанції між представниками сторін тривали переговори щодо врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди. За твердженням апелянта, сторони погоджували умови подальшої співпраці та вирішення спору без покладення на відповідача судових витрат, у зв`язку із чим останній не забезпечив участі свого представника у судовому засіданні та не подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Скаржник вказує, що 25 червня 2026 року представник позивача подав клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, не повідомивши відповідача про припинення переговорів щодо мирного врегулювання спору, після чого представники позивача перестали виходити на зв`язок. На переконання апелянта, така поведінка позивача є суперечливою та недобросовісною, оскільки створила у відповідача обґрунтоване очікування укладення мирової угоди та зумовила неподання ним заперечень щодо позовних вимог і доказів позивача.

Посилаючись на положення статті 13 Цивільного кодексу України, принцип добросовісності та доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), апелянт вважає, що суд першої інстанції передчасно ухвалив рішення у справі, чим фактично позбавив сторони можливості врегулювати спір шляхом укладення мирової угоди.

Окремо апелянт не погоджується зі стягненням з нього 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Скаржник зазначає, що спір не є складним, позовна заява має типовий характер, адвокат позивача не здійснював дій щодо досудового врегулювання спору, не витребовував додаткових доказів та підготував лише позовну заяву і клопотання про розподіл судових витрат. З огляду на обсяг і характер наданих послуг апелянт вважає заявлені витрати надмірними та зазначає, що їх розумний розмір мав би становити 5 000 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 липня 2026 року у справі №918/430/26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року у справі №918/430/26 та призначено розгляд апеляційної скарги на "18" серпня 2026 р. об 14:20 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.

29 липня 2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпакс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечує проти її задоволення, вважає рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року у справі №918/430/26 законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Позивач зазначає, що апелянт не надав жодних доказів на підтвердження проведення між сторонами переговорів щодо укладення мирової угоди, зокрема проєкту такої угоди, спільної заяви про її затвердження, листування між представниками сторін або інших документів, які б підтверджували досягнення відповідних домовленостей. Тому посилання скаржника на недобросовісність позивача та доктрину заборони суперечливої поведінки є, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпакс", необґрунтованими та заснованими виключно на припущеннях.

Також позивач звертає увагу, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання 25 червня 2026 року, однак не забезпечив участі свого представника, не повідомив про поважні причини неявки та не подав клопотання про відкладення розгляду справи. Саме лише очікування можливого мирного врегулювання спору, за відсутності відповідного процесуального клопотання, не перешкоджало суду першої інстанції розглянути справу за наявними матеріалами.

У відзиві наголошено, що апеляційна скарга не містить заперечень щодо факту поставки товару, наявності та розміру основного боргу, пені, інфляційних втрат і 3 % річних, а також доказів, які б спростовували встановлені місцевим господарським судом обставини.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу Товариство з обмеженою відповідальністю "Велпакс" зазначає, що їх розмір підтверджено договором про надання правової допомоги, додатковими угодами, актами приймання наданих послуг із детальним описом виконаних робіт та документами щодо оплати. На переконання позивача, твердження апелянта про надмірність суми 12 000 грн не підтверджене належними доказами, а запропонований ним розмір витрат у сумі 5 000 грн є довільним та необґрунтованим.

Враховуючи викладене, позивач просить апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року у справі №918/430/26 - без змін, а також стягнути з відповідача судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

10 серпня 2026 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпакс" - Белік Анжели Георгіївни надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №918/430/26 в режимі відеоконференції з приміщення Приморського районного суду міста Одеси.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 серпня 2026 року у справі №918/430/26 вказану заяву задоволено. Доручено Приморському районному суду міста Одеси проведення судового засідання 18 серпня 2026 року о 14:20 год у справі №918/430/26 в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 18 серпня 2026 року представник позивача повністю підтримала вимоги і доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї. Водночас суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25 липня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велпакс" (постачальник) та Приватним підприємством "Агро-Експрес-Сервіс" (покупець) укладено договір поставки №148 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язався поставляти товар окремими партіями у кількості, асортименті та за цінами, погодженими сторонами у рахунках-фактурах та/або специфікаціях (додатках) до Договору чи визначеними в іншому передбаченому ним порядку, а покупець - приймати та оплачувати такий товар.

За умовами пункту 4.2 Договору найменування, асортимент, кількість, ціна одиниці та загальна вартість товару зазначаються у рахунках-фактурах і видаткових накладних. Для уточнення окремих умов поставки конкретних партій товару сторони також можуть укладати відповідні специфікації.

Згідно з пунктом 4.4 Договору товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем після підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних. Підписанням таких накладних покупець підтверджує прийняття кількості, асортименту та ціни товару.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що строки проведення розрахунків погоджуються сторонами у специфікації на відповідну партію товару або зазначаються у відповідному рахунку.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 11 169 010,80 грн, що підтверджується видатковими накладними:

№5314 від 10 жовтня 2025 року на суму 1 478 700,00 грн;

№5513 від 10 жовтня 2025 року на суму 1 374 300,00 грн;

№5507 від 17 жовтня 2025 року на суму 2 772 003,60 грн;

№5773 від 27 жовтня 2025 року на суму 2 772 003,60 грн;

№6453 від 19 листопада 2025 року на суму 2 772 003,60 грн.

Водночас відповідач виконав зобов`язання з оплати товару частково, сплативши за Договором загалом 10 283 009,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями:

№134 від 08 жовтня 2025 року на суму 1 374 300,00 грн;

№171 від 16 жовтня 2025 року на суму 1 478 700,00 грн;

№176 від 17 жовтня 2025 року на суму 1 355 001,80 грн;

№1798 від 17 жовтня 2025 року на суму 31 000,00 грн;

№199 від 22 жовтня 2025 року на суму 1 386 001,80 грн;

№214 від 23 жовтня 2025 року на суму 1 346 000,80 грн;

№2114 від 07 листопада 2025 року на суму 731 000,00 грн;

№707 від 18 листопада 2025 року на суму 695 002,80 грн;

№2201 від 19 листопада 2025 року на суму 1 386 001,80 грн;

№2593 від 31 грудня 2025 року на суму 500 000,00 грн.

Наявні у матеріалах справи видаткові та товарно-транспортні накладні підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень щодо кількості, асортименту, ціни чи якості поставленого товару.

12 лютого 2026 року позивач направив відповідачу акт звірки взаєморозрахунків, який останній отримав 19 лютого 2026 року, однак підписаним позивачу не повернув та заперечень щодо зазначених у ньому відомостей не висловив.

Крім того, 20 березня 2026 року позивач направив відповідачу претензію №1, у якій вимагав сплатити заборгованість за договором поставки № 148 від 25 липня 2023 року у розмірі 886 001,80 грн протягом п`яти робочих днів із моменту її отримання.

Оскільки зазначена претензія залишилася без відповіді та задоволення, а заборгованість відповідачем не була погашена, позивач звернувся до господарського суду з цим позовом.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону і у встановлений строк; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статей 655, 692, 712 Цивільного кодексу України покупець за договором поставки зобов`язаний прийняти поставлений товар і сплатити за нього визначену грошову суму у строк, установлений договором або законом.

З дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що доказів оплати залишку вартості товару в сумі 886 001,80 грн відповідач не подав. В апеляційній скарзі скаржник не заперечує факту поставки й прийняття товару, не спростовує підписання первинних документів та не наводить іншого розрахунку основного боргу.

Суд першої інстанції врахував, що у позовній заяві загальні суми поставки та часткових оплат були зазначені з арифметичними неточностями, однак перевірив первинні документи й правильно визначив фактичні суми поставки - 11 169 010,80 грн, оплати - 10 283 009,00 грн та залишок боргу - 886 001,80 грн. Така перевірка не змінила предмета або розміру заявлених вимог і не призвела до виходу суду за їх межі.

Отже, висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення 886 001,80 грн основного боргу відповідає встановленим обставинам справи та наведеним нормам матеріального права.

За частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.3 договору передбачено право постачальника у разі порушення покупцем строків оплати стягнути пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від суми несвоєчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Місцевий господарський суд перевірив розрахунки позивача та встановив, що заявлені 16 926,30 грн інфляційних втрат і 9 394,05 грн 3 % річних є арифметично правильними. Власний розрахунок суду засвідчив, що розмір пені за визначений позивачем період перевищує заявлені 47 419,30 грн, тому з огляду на межі позовних вимог суд правомірно стягнув саме заявлену суму пені.

Жодного контррозрахунку або доказів неправильності цих нарахувань скаржник не подав. Відтак доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції у частині основного боргу, пені, інфляційних втрат і 3 % річних.

Щодо доводів про мирне врегулювання спору та суперечливу поведінку позивача.

Відповідно до частини 1 статті 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. За частиною 2 цієї статті сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Отже, намір сторін вести переговори або усне обговорення можливих умов врегулювання не є тотожним укладенню мирової угоди. Для настання процесуальних наслідків сторони мають викласти погоджені умови у письмовій формі, підписати мирову угоду та подати суду спільну письмову заяву про її затвердження.

У матеріалах справи відсутні проєкт мирової угоди, спільна заява сторін, листування представників, протоколи перемовин чи інші докази, з яких можливо встановити конкретні погоджені сторонами умови, строк їх остаточного оформлення або зобов`язання позивача не підтримувати позов чи просити про відкладення розгляду справи.

Сам скаржник в апеляційній скарзі не наводить змісту нібито погоджених істотних умов мирової угоди та не додає доказів, які б підтверджували досягнення остаточної домовленості. Посилання лише на суб`єктивне переконання відповідача у майбутньому врегулюванні спору не є належним доказом укладення мирової угоди або підставою для зупинення чи відкладення розгляду справи.

За частинами 1 та 3 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а в разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин суд розглядає справу за відсутності такого учасника.

Матеріалами справи підтверджено, а скаржником не заперечується, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання 25 червня 2026 року. До його початку відповідач не подав клопотання про відкладення розгляду справи, не повідомив суд про переговори щодо мирового врегулювання та не просив надати сторонам додатковий час для підготовки спільної заяви.

Частинами 1-4 статті 13 ГПК України закріплено засади змагальності та покладено на кожну сторону обов`язок доводити обставини, на які вона посилається, а також ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням процесуальних дій. Відмова відповідача від подання відзиву на позов, доказів, заперечень або клопотання про відкладення була його власною процесуальною поведінкою, наслідки якої не можуть бути покладені на позивача чи суд.

Погодження позивача на можливість переговорів не позбавляло його права підтримувати заявлений позов, просити про розгляд справи та заявляти про розподіл судових витрат, доки сторони не оформили іншу спільну волю у встановленій процесуальним законом формі.

Доктрина venire contra factum proprium ґрунтується на принципі добросовісності та застосовується, коли поведінка сторони не відповідає її попереднім заявам або поведінці за умови, що інша сторона розумно покладалася на них і внаслідок цього діяла собі на шкоду. Водночас застосування цієї доктрини потребує встановлення конкретної, однозначної та доведеної попередньої поведінки, яка об`єктивно могла сформувати виправдане очікування іншої сторони.

Оскільки скаржник не довів ані конкретних заяв позивача про відмову від продовження судового розгляду, ані погодження всіх умов мирової угоди, ані взяття позивачем обов`язку подати клопотання про відкладення, підстави для застосування заборони суперечливої поведінки відсутні. Саме по собі припинення або безрезультатність переговорів не свідчить про зловживання процесуальними правами.

Необґрунтованим є і твердження про те, що ухвалення рішення позбавило сторони можливості мирного врегулювання. За статтею 274 ГПК України укладення сторонами мирової угоди в суді апеляційної інстанції є підставою для визнання нечинним рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі. Крім того, сторони можуть укласти мирову угоду у процесі виконання рішення в порядку статті 330 ГПК України.

Таким чином, суд першої інстанції, розглянувши справу за відсутності належним чином повідомлених учасників та за наявними матеріалами, не порушив права сторін на мирне врегулювання і не допустив порушення норм процесуального права, яке могло б бути підставою для скасування рішення.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони; за результатами розгляду справи вони підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами. Розмір таких витрат визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

За частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє про їх зменшення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд також враховує критерії, передбачені частиною 5 статті 129 ГПК України, зокрема пов`язаність витрат із розглядом справи, обґрунтованість і пропорційність їх розміру до предмета спору, поведінку сторін та їхні дії щодо врегулювання спору.

Велика Палата Верховного Суду та об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду послідовно виходять із того, що витрати на професійну правничу допомогу розподіляються незалежно від того, чи їх фактично сплачено, чи вони лише підлягають сплаті; фіксований гонорар не обчислюється залежно від фактичної кількості витрачених годин; зменшення витрат за критерієм неспівмірності потребує належно обґрунтованих заперечень сторони, на яку вони покладаються (постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18, додаткова постанова від 15 березня 2024 року у справі № 910/10009/22; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

На підтвердження витрат у сумі 12 000,00 грн позивач подав договір про надання правової допомоги №02-04/26 гпк від 02 квітня 2026 року, додаткові угоди №1 від 6 квітня 2026 року та №2 від 24 червня 2026 року, акти приймання наданих послуг і додатки до них із описом робіт.

Додатковою угодою №1 сторони встановили фіксований гонорар у сумі 6 000,00 грн за послуги, надані в період з 02 до 06 квітня 2026 року. Відповідно до акта №1 та його додатка адвокат вивчила документи і нормативну базу, надала консультацію щодо правової позиції, проаналізувала судову практику та склала позовну заяву з розрахунком пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Додатковою угодою №2 погоджено фіксований гонорар у сумі 6 000,00 грн за послуги, надані в період з 07 квітня до 24 червня 2026 року. В акті №2 та його додатку зазначено підготовку заяви про усунення недоліків позовної заяви, заяв про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, участь у судовому засіданні 07 травня 2026 року та додаткове опрацювання нормативних роз`яснень і судової практики.

Колегія суддів враховує, що в описі робіт до акта №2 також зазначено участь адвоката у судовому засіданні 09 червня 2026 року, хоча це засідання фактично не відбулося через надходження повідомлення про замінування приміщення суду. Водночас така неточність в описі однієї з дій не спростовує факту надання інших перелічених у цьому акті послуг і сама по собі не доводить неспівмірності фіксованого гонорару в сумі 6 000,00 грн за їх сукупність. Винагороду визначено не погодинно та без виокремлення вартості кожної дії, а підготовка адвоката до засідання і подання заяви про участь у ньому в режимі відеоконференції не заперечуються.

Твердження скаржника, що адвокат підготувала лише позовну заяву та клопотання про стягнення витрат, не відповідає змісту поданих документів. Матеріали справи підтверджують підготовку інших процесуальних заяв, участь представника у судовому засіданні 07 травня 2026 року та виконання аналітичної роботи.

Ціна позову становила 959 741,45 грн, тоді як заявлені витрати на професійну правничу допомогу - 12 000,00 грн, тобто близько 1,25 % від ціни позову. З огляду на обсяг документів, необхідність перевірки поставок та оплат за кількома накладними і платіжними інструкціями, складання розрахунків трьох видів нарахувань та процесуальний супровід справи цей розмір не є очевидно надмірним або непропорційним предмету спору.

Порівняння суми витрат на правничу допомогу лише з розміром 3% річних не є належним критерієм їх співмірності, оскільки правнича допомога надавалася щодо всього предмета спору, який охоплював основний борг, пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

Запропоновану суму 5000,00 грн апелянт не обґрунтував розрахунком вартості конкретних послуг, ринковими даними чи іншими доказами. Посилання на типовість спору та відсутність особливої складності саме по собі не доводить, що узгоджений фіксований гонорар у сумі 12000,00 грн є неспівмірним.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для покладення на відповідача 12000,00 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Довід апелянта про загальне "порушення норм матеріального та процесуального права" не містить посилань на конкретну норму матеріального права, яку суд не застосував, застосував неправильно або витлумачив помилково, та не спростовує установлених судом обставин. Саме по собі формулювання незгоди з рішенням не є передбаченою статтею 277 ГПК України підставою для його скасування.

Під час апеляційного перегляду не встановлено обов`язкових підстав для скасування рішення, визначених частиною 3 статті 277 ГПК України. Справу розглянуто повноважним складом суду; учасники були належним чином повідомлені; рішення ухвалено щодо прав та обов`язків осіб, залучених до участі у справі; справа могла розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.

Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди мотивувати рішення, однак не вимагає надавати детальну відповідь на кожен довід; обсяг мотивування залежить від характеру рішення та обставин конкретної справи. У цій постанові надано оцінку всім доводам апеляційної скарги, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки місцевий господарський суд правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доказам і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року у справі №918/430/26 немає.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Велпакс" просило, зокрема, стягнути з відповідача судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

14 серпня 2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпакс" надійшло клопотання про стягнення з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд також враховує критерії, визначені частиною 5 статті 129 ГПК України, зокрема, чи пов`язані такі витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, а також поведінку сторін під час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду та об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у своїй практиці виходять із того, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Водночас витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною, чи тільки має бути сплачена відповідно до умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога Товариству з обмеженою відповідальністю "Велпакс" надавалась адвокатом Бєлік Анжелою Георгіївною на підставі договору про надання правової допомоги №02-04/26 гпк від 02 квітня 2026 року.

13 серпня 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велпакс" та адвокатом Бєлік Анжелою Георгіївною укладено додаткову угоду №3 до вказаного договору, відповідно до пункту 1 якої сторони погодили, що винагорода (гонорар) адвоката за послуги, зазначені у пунктах 1.1, 2.1 договору, надані у період з 25 червня 2026 року по 13 серпня 2026 року, складає 6000,00 грн та підлягає оплаті протягом п`яти днів з моменту підписання акта наданих послуг з описом робіт.

Згідно з актом №3 приймання наданих послуг від 13 серпня 2026 року адвокатом на виконання договору про надання правової допомоги та додаткової угоди №3 надано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Велпакс" прийнято послуги на загальну суму 6000,00 грн. Сторони в акті підтвердили належне та якісне надання послуг та відсутність взаємних претензій.

У додатку №1 до акта №3 від 13 серпня 2026 року наведено опис виконаних адвокатом робіт, який включає аналіз апеляційної скарги від 17 липня 2026 року та матеріалів апеляційного провадження; підготовку правової позиції до апеляційного розгляду та надання процесуальних пояснень; складання та подання 29 липня 2026 року відзиву на апеляційну скаргу; складання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; підготовку до судового засідання, призначеного на 18 серпня 2026 року, та забезпечення участі представника позивача в режимі відеоконференції, а також додаткове вивчення та аналіз роз`яснень і судової практики щодо посилення правової позиції позивача.

Крім того, на підтвердження фактичної оплати послуг професійної правничої допомоги позивачем надано платіжний документ, відповідно до якого 13 серпня 2026 року на користь адвоката перераховано 6000,00 грн із призначенням платежу "за надання правової допомоги №02-04/26 гпк від "02" квітня 2026 року".

Таким чином, подані позивачем договір про надання правової допомоги, додаткова угода №3, акт №3 приймання наданих послуг, детальний опис виконаних адвокатом робіт та доказ оплати у своїй сукупності підтверджують як факт надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Велпакс" професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, так і її вартість у сумі 6000,00 грн.

При цьому колегія суддів враховує, що надані адвокатом послуги безпосередньо пов`язані з апеляційним переглядом цієї справи, зокрема з аналізом доводів апеляційної скарги, формуванням правової позиції позивача, підготовкою та поданням відзиву на апеляційну скаргу і підготовкою до участі у судовому засіданні.

Враховуючи предмет та ціну позову, яка становить 959741,45 грн, зміст та обсяг апеляційної скарги, характер виконаних адвокатом робіт, підготовку процесуальних документів та необхідність представництва інтересів позивача під час апеляційного перегляду, колегія суддів вважає заявлений до стягнення розмір витрат у сумі 6000,00 грн обґрунтованим, розумним та співмірним із обсягом наданої професійної правничої допомоги.

Доказів, які б свідчили про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем не подано, а сам розмір таких витрат, з огляду на встановлені обставини, не є очевидно завищеним чи непропорційним предмету спору.

Оскільки апеляційна скарга Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року у справі №918/430/26 - без змін, витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпакс" на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Велпакс" витрати на професійну правничу допомогу є реальними, необхідними, обґрунтованими, розумними та співмірними, підтверджені належними доказами, у зв`язку з чим клопотання позивача підлягає задоволенню, а з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпакс" підлягає стягненню 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року у справі №918/430/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року у справі №918/430/26 залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (вул. Шкільна, 50, с. Ярославичі, Дубенський р-н, Рівненська обл., 35112, код ЄДРПОУ 30132761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпакс" (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, 23/4, код ЄДРПОУ 44082957) 6000,00 грн (шість тисяч грн 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду Рівненської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/430/26 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "18" серпня 2026 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Кульчій І.М.

Суддя Хабарова М.В.