Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №918/301/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Справа № 918/301/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Хабарова М.В.,

суддя Мамченко Ю.А.,

суддя Кульчій І.М.,

секретар судового засідання Щербак В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.05.2026 у справі № 918/301/26 (суддя Пашкевич І.О., повне рішення складено 12.05.2026)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледкор"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич"

про стягнення 358 504,18 грн

за участі представників:

від позивача – Паращинець В.М.

від відповідача – Тарновецький П.Я.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 07.05.2026 у справі №918/301/26 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Терлич" на користь ТОВ "Ледкор" 300 000,00 грн основного боргу, 38 375,34 грн пені, 7 025,03 грн 3% річних, 13 103,81 грн інфляційних втрат та 4 302,05 грн судового збору.

Обґрунтовуючи ухвалене рішення суд, встановивши неналежне виконання відповідачем умов договору про надання охоронних послуг №16 від 03.01.2019 в частині повного та своєчасного проведення розрахунків за період з квітня по серпень 2025 року, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з нього основного боргу у розмірі 300 000 грн.

Суд, встановивши можливість нарахування пені понад 6 місяців, у зв`язку з втратою чинності Господарського кодексу України, дійшов висновку про її стягнення у розмірі 38375,34 грн за період з 13.10.2025- 13.03.2026.

Крім того, з врахуванням ст.625 Цивільного кодексу України, вказав про наявність підстав для стягнення з відповідача заявлених 3% річних у сумі 7025,03 грн та інфляційних втрат у розмірі 13103,81 грн.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ТОВ "Терлич" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення із ТОВ "Терлич" на користь ТОВ "Ледкор" 38 375,34 грн пені, 7025,03 грн 3% річних, 13103,81 грн інфляційних втрат та 702,05грн судового збору, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні таких позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що позивач, всупереч п.5.2. договору про надання охоронних послуг №16 від 03.01.2019 не надавав рахунків на оплату послуг, у зв`язку із чим, строк виконання грошового зобов`язання не настав, а тому відсутні правові підстави для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Апелянт зазначає, що заявлена до стягнення пеня у розмірі 38 375,34 грн за період з 13.10.2025 - 13.03.2026 задоволенню не підлягає, оскільки 15.08.2025 між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода до договору про надання охоронних послуг №16 від 03.01.2019, відповідно до якої з 15.08.2025 дію вказаного договору було припинено.

Відтак, враховуючи, що п.6.2 договору №16 від 03.01.2019 не діяв у період з 13.10.2025 -13.03.2026, відсутні підстав для стягнення пені.

У відповідності до ст.263 Господарського процесуального кодексу України, позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що обов`язок відповідача оплатити фактично отримані послуги виник безпосередньо з укладеного між сторонами договору та факту належного надання послуг позивачем.

Водночас, рахунок на оплату сам по собі не створює, не змінює та не припиняє цивільних прав і обов`язків сторін, не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує факт виникнення або існування грошового зобов`язання, а має виключно інформаційний характер і містить реквізити для здійснення платежу.

Тому, доводи апелянта про те, що строк виконання свого зобов`язання щодо оплати отриманих послуг не настав, при визнанні фактичного існування простроченого грошового зобов`язання, є помилковими.

Щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, позивач зазначає, що припинення 15.08.2025 договору про надання охоронних послуг №16 від 03.01.2019 не означає припинення невиконаного грошового зобов`язання, а тому твердження апелянта про автоматичне припинення можливості застосування пені є його припущенням, яке не підтверджується ні умовами договору, ні положеннями додаткової угоди, ні нормами чинного законодавства.

З огляду на вказане, просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині залишити без змін.

У судове засідання 17.07.2026 з`явились представники позивача та відповідача, які надали свої пояснення щодо обставин справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.01.2019 між ТОВ "ЛЕДКОР" (виконавець) та ТОВ "ТЕРЛИЧ" (замовник) укладено Договір про надання охоронних послуг №16 (далі - договір), згідно з п.1.1, 1.2. якого, замовник передає, а виконавець приймає на себе обов`язки по фізичній охороні території, будівель, споруд та інших приміщень і майна, що знаходиться за адресою: смт. Млинів, вул. Народна, 50, згідно акту прийняття об`єкту під охорону, а замовник зобов`язується своєчасно здійснювати оплату послуг виконавцю на умовах і в порядку, встановлених цим договором.

Відповідно до п. 5.1. договору вартість послуг виконавця визначається із розрахунку 25грн 70 коп. за 1 годину охорони одним охоронником і оформляється "протоколом узгодження ціни" (додаток № 4 до договору).

Згідно з п. 5.2 договору оплата за охорону здійснюється "Замовником" щомісячно, згідно наданих "Виконавцем" рахунків, до 5-го числа наступного за розрахунковим місяцем.

Пунктом 6.2. договору визначено, що за несвоєчасну оплату охоронних послуг замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Згідно акту прийняття об`єкту під охорону від 03.01.2019, сторонами погоджено, що починаючи з 20-00 години 03.01.2019 виконавець приступив до виконання своїх обов`язків по фізичній охороні території, будівель, споруд та iнших примiщень i майна, що знаходяться за адресою: смт. Млинів, вул. Народна, 50, Млинiвського району, Рівненської областi, що охороняється за Договором № 16 від 03.01.2019 на об`єктi замовника. Пiд охорону прийнято: територiю та будiвлi ТОВ "Терлич". Даний акт є невід`ємною частиною Договору.

Із акту обстеження стану технічної укріпленості об`єкта від 03.01.2019 вбачається, що на об`єктi здiйснюється виробництво макаронної продукції (додаток №3 до договору).

03.01.2019 сторонами укладено протокол узгодження договірної ціни, згідно якого виконавець забезпечує прийнятi на себе зобов`язання шляхом розмiщення на території, що охороняється 2 (двома) цілодобовими постами. Оплата за наданi oxopoнні послуги здійснюється на підставі отриманих рахунків фактичних витрат по охороні щомісячно, не пізніше 5 числа наступного за розрахунковим місяця. (додаток №4 до договору)

Із протоколу узгодження договірної ціни від 01.01.2024 вбачається, що замовник оплачує виконавцю суму з розрахунку із 01.01.2024 - 44 грн 00 коп. за 1 годину цілодобового поста протягом календарного місяця; із 01.04.2024 - 50 грн 00 коп. за 1 годину цілодобового поста протягом календарного місяця. (додаток №4/1 до договору)

Додатковою угодою до Договору від 15.08.2025 сторони за взаємною згодою вирішили припинити з 15.08.2025 дію Договору про надання охоронних послуг № 16 від 03.01.2019.

З матеріалів справи вбачається, що у період дії Договору - з 03.01.2019 по 15.08.2025 позивачем (виконавцем) було надано відповідачу послуги з охорони на загальну суму 4 465 951,18 грн (4 541 200,78 грн - 75 249,60 грн = 4 465 951,18 грн), що підтверджується актами наданих послуг, підписаними уповноваженими представниками сторін, а також актом звірки розрахунків.

При цьому позивач зазначає, що відповідач у період з 24.01.2019 по 05.12.2025 здійснив оплату наданих послуг на загальну суму 4 241 200,78 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами, а також про це відображено у графі "Кредит" Акта звірки взаємних розрахунків.

Відтак, неоплаченою залишилась надана позивачем послуга з охорони об`єкта за Договором № 16 від 03.01.2019 на суму 300 000,00 грн ( 4 465 951,18 грн - 4 241 200,78 грн).

Враховуючи відсутність оплати, ТОВ "Ледкор" звернулось до суду з даним позовом про стягнення з ТОВ "Терлич" 300 000 грн, 38 375,34 грн пені, 7 025,03 грн 3% річних та 13 103,81 грн інфляційних втрат.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи, колегія суддів враховує, що відповідач оскаржує рішення Господарського суду Рівненської області від 07.05.2026 у даній справі в частині стягнення з останнього 38375,34 грн пені, 7 025,03 грн 3% річних, 13 103,81 грн інфляційних втрат.

Відтак, з урахуванням положень ст.269 Господарського процесуального кодексу України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача, рішення суду першої інстанції в іншій частині (щодо стягнення основного боргу у розмірі 300 000 грн) апеляційним судом не переглядається.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРЛИЧ" щодо стягнутих з нього 7 025,03 грн 3% річних, та 13 103,81 грн інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання покупцем грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити постачальнику, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п.43 постанови).

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок заявлених позивачем 7025,03 грн 3% річних та 13103,81 грн інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для їх задоволення, оскільки останні є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що відповідають вимогам закону.

Щодо стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За змістом ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин) штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договором про надання охоронних послуг №16 від 03.01.2019 сторони у п. 6.2 передбачили, що за несвоєчасну оплату охоронних послуг замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 38 375,34 грн пені, яка нарахована на суму основного боргу 300 000 грн за період з 13.10.2025 по 13.03.2026.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Щодо періоду нарахування пені.

Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв`язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" від 09.01.2025 № 4196-IX.

Як вбачається з матеріалів справи, в період нарахування позивачем пені діяла норма ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Однак, визначений позивачем період нарахування пені з 13.10.2025 по 13.03.2026 перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Визначаючись стосовно застосування норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України до спірних правовідносин сторін, судова колегія виходить з того, що відповідно до ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача оплатити надані послуги) виникли до втрати чинності Господарського кодексу України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання слід застосовувати положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи, що станом на день виникнення між сторонами правовідносин Господарський кодекс України, в тому числі ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України був чинний та передбачав обмеження строку нарахування пені 6 місяцями від дня коли зобов`язання мало бути виконано, до правовідносин щодо стягнення пені мають застосовуватись норми Господарського кодексу України. Крім того, сторони в договорі не обумовили більш тривалий строк для нарахування штрафних санкцій.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для нарахування пені поза межами шестимісячного строку з дати виникнення зобов`язання з оплати, тому вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про стягнення пені у розмірі 38 375,34 грн за період з 13.10.2025 по 13.03.2026.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд, перерахувавши нарахування пені за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (не виходячи за межі визначеного позивачем періоду) дійшла висновку, що стягненню підлягає пеня у розмірі 22 037,86 грн (за послуги надані в квітні 2025 року з 13.10.2025 по 06.11.2025 у розмірі 1528,77 грн; за послуги надані в травні 2025 року з 13.10.2025 по 06.12.2025 у розмірі 3475,40 грн; за послуги надані в червні 2025 року з 13.10.2025 по 06.01.2026 у розмірі 5258,96 грн; за послуги надані в липні 2025 року з 13.10.2025 по 06.02.2026 у розмірі 7376,81 грн; за послуги надані в серпні 2025 року з 13.10.2025 по 06.03.2026 у розмірі 4397,92 грн).

Відтак, в іншій частині у стягненні пені у розмірі 16 337,48 грн необхідно відмовити.

Оцінюючи доводи апелянта про відсутність виставлених позивачем рахунків на оплату послуг за договором про надання охоронних послуг №16 від 03.01.2019, колегія суддів зазначає, що наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача (боржника) від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку, адже за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги.

Схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Разом з тим, апеляційний суд враховує, що апелянтом не оскаржується стягнення з нього основного боргу, відтак, оцінці підлягає лише наявність підстав для нарахування на нього штрафних санкцій.

Пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не спростовують вказаного висновку.

З огляду на вищенаведене, доводи апеляційної скарги відповідача частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Рівненської області від 07.05.2026 у справі №918/301/26 підлягає зміні в частині стягнутого розміру пені.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судом здійснено перерозподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.05.2026 у справі № 918/301/26 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 07.05.2026 у справі №918/301/26 в частині стягнення пені змінити та викласти його в наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРЛИЧ" (35100, Рівненська обл., Дубенський р-н, селище Млинів, вул.Народна, будинок 50; код ЄДРПОУ 36921849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕДКОР" (35600, Рівненська обл., місто Дубно, вул. Галицького, 9; код ЄДРПОУ 38503604) 22 037,86 грн пені.

В решті щодо стягнення 16 337,48 грн пені відмовити.".

3. Рішення Господарського суду Рівненської області від 07.05.2026 у справі №918/301/26 в частині стягнення 7 025,03 грн 3% річних та 13 103,81 грн інфляційних втрат залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРЛИЧ" (35100, Рівненська обл., Дубенський р-н, селище Млинів, вул.Народна, будинок 50; код ЄДРПОУ 36921849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕДКОР" (35600, Рівненська обл., місто Дубно, вул. Галицького, 9; код ЄДРПОУ 38503604) 4 106,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕДКОР" (35600, Рівненська обл., місто Дубно, вул. Галицького, 9; код ЄДРПОУ 38503604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРЛИЧ" (35100, Рівненська обл., Дубенський р-н, селище Млинів, вул.Народна, будинок 50; код ЄДРПОУ 36921849) 1 115,22 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Господарському суду Рівненської області видати судові накази.

7. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "18" серпня 2026 р.

Головуючий суддя Хабарова М.В.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Кульчій І.М.