Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №903/445/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року Справа № 903/445/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Мамченко Ю.А.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлісад" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 08 липня 2026 року у справі №903/445/26 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Луцької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлісад"

про стягнення 3 663 549,91 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частини 13 статті 8 та частини 2 статті 271 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та ухвали місцевого господарського суду

07 травня 2026 року Луцька міська рада звернулася до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлісад" (далі - ТОВ "Дарлісад") про стягнення 3663549,91 грн, з яких: 1738536,00 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 1605619,12 грн інфляційних втрат, 319394,79 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім цього, позивач вважає, що з моменту безпідставного збереження коштів пайової участі відповідач зобовязаний сплатити інфляційні втрати та проценти річних від простроченої суми на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 08 липня 2026 року у справі №903/445/26, зокрема, у задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлісад" про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позов від 09.06.2026 відмовлено. Залишено без розгляду відзив на позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлісад" від 09.06.2026.

Суд першої інстанції виходив із того, що ухвалою про відкриття провадження у справі відповідачу було встановлено строк для подання відзиву до 01.06.2026. Оскільки зазначений строк встановлений судом, відповідно до частини другої статті 119 ГПК України він міг бути продовжений, зокрема, за заявою відповідача, поданою до його закінчення. Проте до спливу встановленого строку відповідач із відповідною заявою не звертався, а після його закінчення подав відзив разом із клопотанням про поновлення строку, хоча такий процесуальний строк поновленню не підлягає. При цьому суд першої інстанції не встановив поважних причин пропуску цього строку.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, ТОВ "Дарлісад" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду в частині відмови у задоволені заяви ТОВ "Дарлісад" про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позов від 09.06.2026 та поновити строк на подання відзиву на позов.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно відмовив у поновленні строку на подання відзиву та залишив його без розгляду. Апелянт посилається на те, що пропуск строку був зумовлений необхідністю проведення технічної інвентаризації об`єкта, результати якої мали істотне значення для формування правової позиції та підтвердження заперечень проти позову. Також апелянт зазначає, що суд не врахував об`єктивність причин пропуску строку, добросовісність процесуальної поведінки відповідача, незначний строк пропуску, подання відзиву ще на стадії підготовчого провадження та відсутність негативних наслідків для позивача. У зв`язку з цим апелянт вважає, що суд допустив надмірний процесуальний формалізм, порушив принципи змагальності та пропорційності.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду законною та обгрунтованою, а тому просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2026 для розгляду справи №903/445/26 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Кульчій І.М., судді: Бучинська Г.Б., Мамченко Ю.А.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлісад" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 08 липня 2026 року у справі №903/445/26. Сторонам роз`яснено, що з огляду на те, що ТОВ "Дарлісад" оскаржується ухвала місцевого господарського суду в частині відмови в поновленні процесуального строку на подання відзиву (пункт 9 частини 1 статті 255 ГПК України), колегія суддів дійшла висновку здійснювати розгляд апеляційної скарги ТОВ "Дарлісад" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 08.07.2026 у справі №903/445/26 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та оцінка доводів учасників справи

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є законність та обґрунтованість ухвали Господарського суду Волинської області від 08.07.2026 в частині відмови у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлісад" про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву та залишення поданого відзиву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з частиною восьмою статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

За змістом частин першої та другої статті 119 ГПК України процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за заявою учасника справи, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Отже, наведені положення процесуального закону розмежовують два різні процесуальні механізми: поновлення пропущеного строку та продовження строку, який ще не закінчився. При цьому поновленню підлягає строк, встановлений законом, тоді як встановлений судом строк може бути продовжений у порядку, визначеному частиною другою статті 119 ГПК України. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 01.08.2022 у справі №910/16784/20.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16, відповідно до яких встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення такого строку, тоді як після його спливу відповідний процесуальний механізм вже не може бути реалізований, оскільки питання продовження такого строку стосується процесуальної дії, яка ще не вчинена.

Таким чином, визначальним у цій справі є не питання поважності причин пропуску строку, як помилково вважає апелянт, а передусім правова природа строку, встановленого судом для подання відзиву, та дотримання відповідачем передбаченого статтею 119 ГПК України порядку його продовження.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 12.05.2026 відкрито провадження у справі №903/445/26 та встановлено відповідачу строк до 01.06.2026 для подання відзиву на позовну заяву.

Відтак, зазначений строк був встановлений саме судом, а не законом, і відповідно до частини другої статті 119 ГПК України міг бути продовжений лише за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, або з ініціативи суду.

Отже, у разі необхідності додаткового часу для підготовки відзиву відповідач мав право звернутися до суду із заявою про продовження цього строку, але така заява повинна була бути подана до його закінчення.

Натомість відповідач до закінчення встановленого строку із заявою про його продовження до суду не звертався. Відзив на позовну заяву подано лише 10.06.2026, тобто після закінчення визначеного судом строку, одночасно з клопотанням про його поновлення.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що заявлений відповідачем спосіб процесуального реагування - поновлення строку на подання відзиву не відповідає положенням статті 119 ГПК України, оскільки йшлося про строк, встановлений судом, а не законом.

Відповідно до частини другої статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини дев`ятої статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Отже, залишення без розгляду відзиву, поданого після закінчення встановленого судом строку без його належного продовження, є передбаченим процесуальним законом наслідком недотримання учасником справи встановленого порядку вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції мав надати оцінку поважності причин пропуску строку, оскільки питання поважності причин пропуску саме по собі не може змінити встановлений статтею 119 ГПК України порядок продовження судом строку, який був встановлений судом. Відповідач мав можливість своєчасно звернутися із заявою про продовження строку, однак до його закінчення відповідного клопотання не подав.

Таким чином, апеляційна скарга фактично ґрунтується на неправильному застосуванні положень статті 119 ГПК України та ототожненні процесуальних механізмів поновлення і продовження строку.

Колегія суддів відхиляє також доводи апелянта про те, що пропуск строку був зумовлений необхідністю проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомості.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач обґрунтовував необхідність поновлення строку тим, що результати технічної інвентаризації були необхідними для формування його правової позиції щодо функціонального призначення об`єкта та наявності обов`язку зі сплати пайової участі.

Водночас наведені обставини не змінюють правової природи встановленого судом строку та не надають суду можливості застосувати до нього механізм поновлення, передбачений частиною першою статті 119 ГПК України.

Більше того, наведені відповідачем обставини не свідчать про об`єктивну неможливість подання відзиву у встановлений строк. Як правильно зазначив суд першої інстанції, укладення 15.05.2026 договору на проведення технічної інвентаризації саме по собі не позбавляло відповідача можливості викласти у відзиві свої заперечення проти позову, зазначити відомі йому на той момент обставини та подати наявні докази, а в подальшому, за наявності об`єктивної необхідності, звернутися із заявою про долучення додаткових доказів або вчинити інші передбачені ГПК України процесуальні дії.

При цьому сам відповідач визнає, що навіть на момент подання відзиву 10.06.2026 результати технічної інвентаризації ще не були отримані.

Отже, обставина, на яку відповідач посилається як на перешкоду для своєчасного подання відзиву, фактично не перешкодила йому подати такий відзив і після спливу встановленого строку.

Не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали і посилання апелянта на добросовісність своєї процесуальної поведінки, зокрема на те, що договір про проведення технічної інвентаризації було укладено невдовзі після відкриття провадження у справі.

Сам факт укладення договору на проведення технічної інвентаризації 15.05.2026 свідчить про вжиття відповідачем певних заходів для підготовки своєї позиції, однак не свідчить про дотримання ним встановленого судом процесуального порядку.

Принцип добросовісності учасників процесу передбачає, зокрема, обов`язок належним чином користуватися наданими процесуальними правами, у тому числі своєчасно заявляти клопотання про продовження процесуального строку, якщо учасник справи усвідомлює неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений судом строк.

Тому вжиття відповідачем заходів для отримання доказів не звільняло його від обов`язку дотримуватися встановленого судом строку або своєчасно звернутися з відповідною заявою про його продовження.

Не беруться до уваги таокж доводи апелянта про відсутність негативних наслідків для позивача від несвоєчасного подання відзиву, оскільки відсутність встановлених судом негативних наслідків для іншої сторони сама по собі не усуває факту пропуску процесуального строку та не надає суду повноважень змінювати встановлений ГПК України порядок його продовження.

Процесуальні строки встановлюються, зокрема, для забезпечення впорядкованості судового провадження, рівності учасників процесу та правової визначеності, а тому їх дотримання не може ставитися у залежність виключно від того, чи настали внаслідок їх порушення конкретні негативні наслідки для іншого учасника справи.

Так само необґрунтованими є посилання апелянта на те, що відзив було подано до початку розгляду справи по суті та до завершення підготовчого провадження. Зазначена обставина може враховуватися судом при організації судового розгляду, однак не усуває обов`язку учасника справи дотримуватися встановлених судом процесуальних строків та не змінює передбаченого статтею 119 ГПК України порядку їх продовження.

Доводи апелянта про надмірний процесуальний формалізм також є необґрунтованими.

Залишення відзиву без розгляду у цьому випадку є не проявом надмірного формалізму, а передбаченим законом процесуальним наслідком подання процесуального документа після закінчення встановленого судом строку без його належного продовження.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 звернув увагу на необхідність уникнення як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості при застосуванні процесуальних норм, оскільки остання також може призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом.

Аналогічний підхід сформульований і Європейським судом з прав людини, який у своїй практиці наголошує на необхідності дотримання належного балансу при застосуванні процесуальних правил та недопущенні як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, що може призвести до нівелювання встановлених законом процесуальних вимог (зокрема, рішення у справі "Frida, LLC v. Ukraine").

У справі "Frida, LLC v. Ukrainе" ЄСПЛ також зазначив, що дотримання формалізованих процесуальних правил є важливим, оскільки воно забезпечує рівність сторін, запобігає свавіллю, сприяє розгляду справи упродовж розумного строку та забезпечує правову визначеність. При цьому застосування процесуальних правил не може вважатися надмірним формалізмом, якщо воно спрямоване на забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя.

У цій справі застосування судом першої інстанції положень статей 118, 119, 165 та 178 ГПК України не свідчить про надмірний формалізм, оскільки суд не позбавляв відповідача права на захист, а застосував передбачений процесуальним законом наслідок невчинення відповідної процесуальної дії у встановлений судом строк.

Відповідач був належним чином повідомлений про встановлений судом строк для подання відзиву до 01.06.2026, знав про необхідність його дотримання та мав передбачену частиною другою статті 119 ГПК України можливість до закінчення цього строку звернутися із заявою про його продовження. Проте таким правом відповідач не скористався, а після спливу встановленого строку подав відзив разом із клопотанням про його поновлення, хоча такий спосіб щодо встановленого судом строку законом не передбачений.

За таких обставин посилання апелянта на принципи пропорційності, змагальності та право на ефективний судовий захист не можуть бути підставою для ігнорування прямо встановленого ГПК України порядку вчинення процесуальних дій та наслідків його недотримання.

При цьому процесуальні строки мають на меті забезпечення не лише реалізації процесуальних прав окремого учасника справи, а й належної організації судового провадження, його своєчасності, рівності учасників процесу та правової визначеності. Надання судом можливості обійти встановлений законом порядок шляхом поновлення строку, який відповідно до статті 119 ГПК України підлягає саме продовженню, фактично нівелювало б встановлені процесуальні правила.

Отже, колегія суддів не вбачає у висновках суду першої інстанції надмірного процесуального формалізму, а тому відповідні доводи апеляційної скарги відхиляє як необґрунтовані.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву та про необхідність залишення такого відзиву без розгляду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо встановить, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оцінивши доводи апеляційної скарги в межах вимог та заперечень учасників справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Господарського суду Волинської області від 08.07.2026 є законною та обґрунтованою.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача із застосованим судом процесуальним наслідком пропуску встановленого судом строку та ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статті 119 ГПК України.

За таких обставин апеляційна скарга ТОВ "Дарлісад" задоволенню не підлягає, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 08.07.2026 у справі №903/445/26 слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарлісад" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 08 липня 2026 року у справі №903/445/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуюча суддя Кульчій І.М.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Мамченко Ю.А.