Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №910/6688/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2026 р. Справа№ 910/6688/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,

представників сторін:

від ІП «Агро-Вільд Україна»: Соколов А.О. (в залі суду), Даюк О.В. (в залі суду),

від АТ «ОТП-Банк»: Киричук Р.П. (поза межами приміщення суду),

від ТОВ «М&К Трейд Енерджі»: не з`явилися,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ОТП Банк»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.06.2026 (повний текст складено 05.06.2026)

у справі № 910/6688/26 (суддя Нечай О.В.)

за заявою Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна»

про забезпечення позову до подання позовної заяви,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

03.06.2026 Іноземне підприємство "Агро-Вільд Україна" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рвач Ж.В. (далі - нотаріус), вчиненого 29.02.2024, зареєстрованого у реєстрі за № 220, щодо звернення стягнення на рухоме майно Підприємства до вирішення справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування поданої заяви Підприємство зазначило, що 29.02.2024 нотаріус Рвач Ж.В. на підставі заяви Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - Банк) вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за №220, яким запропоновано звернути стягнення на рухоме майно заявника - 40 одиниць сільськогосподарської техніки та обладнання.

Заявник зазначає, що нотаріус під час вчинення виконавчого напису грубо порушив норми чинного законодавства, що є підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з чим він (заявник) має намір звернутися до суду з відповідним позовом.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник повідомляє, що на підставі незаконно вчиненого виконавчого напису вже відкрито виконавче провадження, а отже існує реальна загроза примусового продажу майна позивача до розгляду справи по суті. Заявник, зокрема, повідомляє, що 04.06.2026 та 16.06.2026 в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису буде проведено аукціон з продажу рухомого майна (сільськогосподарської техніки) заявника, що сприятиме відчуженню належного йому майна.

Підприємство вважає, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса дозволить уникнути неправомірного позбавлення майна та усунення перешкоди в користуванні ним. У разі якщо до закінчення розгляду даної справи приватним виконавцем буде примусово виконано виконавчий напис, то Підприємство не зможе захистити або поновити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених прав або інтересів заявника.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2026 заяву Підприємства про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріус Рвач Ж.В., вчиненого 29.02.2024, зареєстрованого у реєстрі за №220, щодо звернення стягнення на рухоме майно Підприємства до вирішення справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Суд встановив, що зі змісту наданих заявником доказів вбачається факт вчинення нотаріусом Рвач Ж.В. на підставі заяви Банку виконавчого напису щодо майна заявника, а також відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 на підставі цього виконавчого напису, з подальшим накладенням арешту, проведенням оцінки майна та реалізацією майна заявника на аукціонах.

Суд дійшов висновку, що спрямовані на виконання оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса дії уповноважених осіб матимуть безпосередній вплив на предмет спору, зокрема, призведуть до вибуття майна заявника з його власності, що матиме наслідком втрату ефективності обраного заявником способу захисту при подальшому зверненні до суду. Запропонований заявником захід забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі оспорюваного виконавчого напису нотаріуса до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав Банку та не завдасть йому шкоди чи збитків.

Суд також зазначив, що захід забезпечення позову, який полягає у зупиненні стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса, не є тотожним позовній вимозі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки в цьому випадку до вирішення спору по суті про відповідність / невідповідність оспорюваного виконавчого напису вимогам закону лише зупиняється процедура виконання такого виконавчого напису з метою надання можливості позивачу захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2026, Банк звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені заяви Підприємства.

Банк вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Банк зазначає, що застосував виключно правові інструменти захисту своїх прав і у спосіб, визначений законом, а отже поведінка Банку є виключно добросовісною та спрямована на захист своїх порушених прав.

На думку Банку, заява Підприємства фактично має за мету блокування примусового виконання виконавчого напису. Однак виконавчий напис є чинним, виконавче провадження відкрито правомірно ще 05.03.2024; всі дії як Банку, так і приватного виконавця повністю відповідали нормам законів, які регулюють ті чи інші дії - як вчинення виконавчого напису так і його пред`явлення на примусове виконання, і, відповідно, дії приватного виконавця також були проведені у повній відповідності до норм закону. Водночас оскарження виконавчого напису не дорівнює автоматичному зупиненню його виконання. Інакше будь-який боржник міг би подати формальну заяву і паралізувати виконавчі дії, що свідчить про можливе зловживанням процесуальними правами. Банк стверджує про відсутність у цьому випадку реальної загрози порушення прав позивача та порушення балансу інтересів сторін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6688/26 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Банку на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.06.2026 до надходження матеріалів справи №910/6688/26.

29.06.2026 матеріали справи № 910/6688/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Банку на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.06.2026 у справі №910/6688/26. Розгляд справи призначено на 10.08.2026.

26.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «М&К Трейд Енерджі» (далі - Товариство) сформувало у системі «Електронний суд» заяву про вступ у справу як третьої особи, у якій просило залучити його до участі у справі №910/6688/26 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Банку, оскільки Товариство є переможцем електронного аукціону ДП «СЕТАМ» за лотом №599382.

У судовому засіданні 10.08.2026 суд розглянув клопотання Товариства та дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки у цьому випадку розглядається заява Підприємства про забезпечення позову до подання позовної заяви, тобто розгляд спору по суті не відбувається, а предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою задоволено заяву Підприємства про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Позиції учасників справи.

Підприємство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її доводів та вимог заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін як законну та обґрунтовану.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

29.02.2024 нотаріус Рвач Ж.В. на підставі заяви Банку вчинила виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на рухоме майно, а саме основні засоби Підприємства - 40 одиниць сільськогосподарської техніки та обладнання. Зазначене рухоме майно належить Підприємству на праві власності. Зазначене рухоме майно, на підставі договору застави №PL 19-977/28-2, посвідченого нотаріусом Рвач Ж.В. 20.11.2019 за реєстровими №1316, 1317, передане у заставу Банку в забезпечення зобов`язань за договором про надання банківських послуг №CR 19-519/28-2 від 12.11.2019, укладеним між Банком та Підприємством, строк платежу за яким настав 15.11.2019. За рахунок коштів, отриманих від реалізації обладнання та транспортних засобів, запропоновано задовольнити вимоги Банку у розмірі 3 046 486,35 долара США (111 405 740,73 грн, еквівалент за курсом НБУ 36,5686 станом на 10.08.2023) простроченої заборгованості за основною сумою кредиту за період 15.11.2019 по 21.09.2023.

05.03.2024 приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк О.С. (далі - виконавець) на підставі заяви Банку відкрив виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису та в межах виконавчого провадження активно вчиняв виконавчі дії та виносив постанови, в т. ч. щодо проведення оцінки майна Підприємства та його продажу.

Так, 04.06.2026 та 16.06.2026 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису мали бути проведені аукціони з продажу рухомого майна (сільськогосподарської техніки) Підприємства.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасників справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Отже, що суд може вжити заходи забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Суд встановив, що Підприємство має намір оскаржувати шляхом подання позовної заяви виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого призначено проведення торгів у виконавчому провадженні, та подало заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі цього ж виконавчого напису.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним.

Згідно з ч. 1 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Таким чином, звернення виконавцем стягнення на майно боржника та його реалізація, в тому числі шляхом проведення торгів, є виконавчою дією, яка здійснюється на примусове виконання виконавчого документа. Зупинення такої виконавчої дії здійснюється виконавцем шляхом винесення постанови відповідно до вимоги п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Системне розуміння наведених вище норм дозволяє дійти висновку, що внаслідок забезпечення судом позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа виконавець має зупинити всі виконавчі дії з примусового виконання такого виконавчого документа, в тому числі звернення стягнення на майно боржника шляхом його примусової реалізації на торгах.

Відповідно до ч. 12 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

У вказаній нормі встановлюється обмеження для суду вживати заходи забезпечення позову, які полягають або мають наслідком, зокрема, зупинення конкурсу, аукціону, торгів, що проводяться від імені держави або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі №910/11552/20 зазначила таке.

Вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа безпосередньо не полягає та не має наслідком зупинення конкурсу, аукціону, торгів, що проводяться від імені держави або за участю призначеного державним органом суб`єкта.

Забезпечення судом позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа має наслідком зупинення виконавцем вчинення виконавчих дій, яке здійснюється шляхом винесення ним відповідної постанови, в тому числі про зупинення звернення стягнення на майно боржника шляхом його примусової реалізації на торгах.

Отже, саме зупинення виконавцем вчинення виконавчих дій шляхом винесення відповідної постанови має наслідком зупинення торгів з примусової реалізації майна боржника.

Такий запроваджений законодавцем механізм зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа суттєво відрізняється від обмежень припинення, відкладення, зупинення чи іншого втручання у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави або територіальної громади, передбачених ч. 12 ст. 137 ГПК України.

Тому очевидно, що норми п. 5 ч. 1 ст. 137 ГПК України, п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» та ч. 12 ст. 137 ГПК України регулюють різні відносини та призначені для різних випадків проведення конкурсів, аукціонів, торгів, тендерів чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави чи територіальної громади, в тому числі їх зупинення.

Поширення обмежень, передбачених ч. 12 ст. 137 ГПК України, на заходи забезпечення судом позову, встановлені п. 5 ч. 1 ст. 137 ГПК України, призвело би до повного припинення застосування судом такого способу забезпечення позову як зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, та унеможливило би ефективний захист або поновлення порушених прав позивачів у разі незаконної видачі виконавчого напису нотаріуса та продажу належного їм майна на його примусове виконання.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду визнала, що дія норми ч. 12 ст. 137 ГПК України не розповсюджується на відносини забезпечення судом позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, що передбачене нормою п. 5 ч. 1 ст. 137 ГПК України.

Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

За змістом ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 підкреслила, що ключовим у застосуванні заходів забезпечення позову є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Отже, для використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Водночас не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

У поданій 03.06.2026 заяві Підприємство зазначило, що на 04.06.2026 та на 16.06.2026 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису призначено проведення аукціону з продажу рухомого майна (сільськогосподарської техніки) Підприємства, а також надало постанови виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_1 та оголошення з торгівельної платформи setam.net.ua (ДП «СЕТАМ») щодо продажу майна Підприємства.

Колегія суддів вважає, що у разі невжиття таких заходів забезпечення позову до розгляду справи судом існує можливість продажу під час примусового виконання спірного виконавчого напису майна Підприємства, внаслідок чого останнє буде позбавлене можливості ефективного захисту своїх порушених прав, що також може призвести до виникнення між сторонами інших суперечок, неспівмірно збільшити тягар витрат на відновлення заявлених до захисту прав.

Апеляційний суд також вважає, що у разі продажу виконавцем під час примусового виконання виконавчого напису нотаріуса майна Підприємства та подальшого задоволення позову (який має намір подати Підприємство) і визнання цього напису таким, що не підлягає виконанню, ефективний захист або поновлення порушених прав Підприємства буде неможливим, оскільки спірний виконавчий напис буде вже виконано.

Враховуючи наведене та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для задоволення заяви Підприємства про забезпечення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 271, 275- 277, 281- 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ОТП Банк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.06.2026 у справі №910/6688/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.06.2026 у справі №910/6688/26 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287- 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.08.2026.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова