Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №910/1824/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2026 р. Справа№ 910/1824/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,

представників сторін:

від позивача: Сивенко В.М. (в залі суду),

від відповідача: Пономарь С.Г. (в залі суду),

розглянувши апеляційну скаргу

Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 (повний текст складено 02.06.2026)

у справі № 910/1824/26 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-сервісна компанія «Фростленд»

до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк»

про стягнення 471 832, 06 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-сервісна компанія «Фростленд» (далі - Товариство) сформувало у системі «Електронний суд» позовну заяву, у якій просило Господарський суд міста Києва стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (далі - Банк) 471 832, 06 грн, з яких 34 498,52 грн 3 % річних, 81 644,61 грн втрат від інфляції та 355 688,93 грн пені.

У позовній заяві Товариство зазначило, що на підставі поданої ним заяви про приєднання йому було відкрито поточний банківський рахунок у Банку № НОМЕР_1 .

В ніч з 16.02.2025 з 23:54:29 по 17.02.2025 00:03:36 год відбулося несанкціоноване списання коштів з рахунка Товариства. Зокрема, зафіксовано 23 спроби несанкціонованого списання коштів, з яких у 19 випадках Банк відмовив у списанні коштів з рахунка Товариства, а у 4 випадках незаконне списання коштів все таки відбулось; отримувачами коштів були ті самі фізичні особи - підприємці ФОП Борисова Анастасія Олександрівна та ФОП Павлишин Степан Васильович та інші фізичні особи - підприємці та юридичні особи. Зазначені обставини підтверджуються сформованими за допомогою банківського сервісу платіжними інструкціями: №607 від 16.02.2025 на суму 478 090,00 грн (платник: ВСК Фростленд; рахунок платника: НОМЕР_1 ; отримувач: Борисова А.О. ФОП; рахунок отримувача: НОМЕР_2 ; призначення платежу: Оплата за товар, за рахунком №18 від 14.02.2025, Без ПДВ); №608 від 16.02.2025 на суму 298 090,00 грн (платник: ВСК Фростленд; рахунок платника: НОМЕР_1 ; отримувач: Павлишин С.В. ФОП; рахунок отримувача: НОМЕР_3 ; призначення платежу: Оплата за ремонтні роботи, за рахунком №38 від 14.02.2025, Без ПДВ); №609 від 16.02.2025 на суму 198 090,00 грн (платник: ВСК Фростленд; рахунок платника: НОМЕР_1 ; отримувач: Борисова А.О. ФОП; рахунок отримувача: НОМЕР_2 ; призначення платежу: Оплата за товар, за рахунком № 18 від 14.02.2025, Без ПДВ); №610 від 16.02.2025 на суму 478 090,00 грн (платник: ВСК Фростленд ; рахунок платника: НОМЕР_1 ; отримувач: Павлишин С.В. ФОП; рахунок отримувача: НОМЕР_3 ; призначення платежу: Оплата за ремонтні роботи, за рахунком №39 від 14.02.2025, Без ПДВ), а всього на загальну суму 1 452 360,00 грн.

17.02.2025 Товариство звернулося до Банку із заявою про несанкціоноване списання грошових коштів з поточного рахунку товариства та їх повернення Товариству, у якій вимагало провести службову перевірку для встановлення осіб у банку, причетних до незаконного списання коштів з рахунка товариства та повернути несанкціоновано списані з рахунка Товариства грошові кошти у розмірі 1 452 360,00 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі №910/4670/25 позов Товариства задоволено повністю та вирішено стягнути з Банку на користь Товариства безпідставно списані кошти в розмірі 1 452 360,00 грн.

Товариство вважає, що оскільки лише 11.12.2025 Банк здійснив перерахування на рахунок Товариства грошових коштів у розмірі 1 524 145,40 грн, з яких 1 452 360,00 грн безпідставно списаних грошових коштів, 21 785,40 грн судового збору та 50 000,00 грн витрат на правову допомогу, відповідно, Банк прострочив виконання грошового зобов`язання у період з 25.02.2025 по 10.12.2025, що тягне за собою застосування імперативних норм відповідальності, а саме ч. 12 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» - стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, а також ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Позиції учасників справи.

Банк у відзиві на позовну заяву проти заявлених до нього вимог заперечив, просив відмовити у їх задоволенні.

За доводами Банку, наявність реального виконання зобов`язання свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов`язання є виконаним належним чином відповідно до вимог ст. 526, 599 ЦК України. Банк зауважує на тому, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2025, яким з Банку було стягнуто 1 452 360,00 грн, набуло законної сили 23.10.2025, після ухвалення постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025. Вказане судове рішення було виконане Банком повністю 11.12.2025. Тобто грошове зобов`язання Банку перед Товариством виникло 23.10.2025 на підставі рішення суду, а 11.12.2025 було повністю погашено. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично виконано, відповідно, позивач не має права вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3%.

Банк зазначає, що позовна заява у цій справі була подана до суду 20.02.2026. За доводами Банку, станом на дату пред`явлення позову він (Банк) вже не був боржником і грошове зобов`язання, яке виникло на підставі рішення суду, було припинене виконанням. Відповідно, відсутні жодні підстави для нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Банк також звертає увагу на те, що грошове зобов`язання Банку перед Товариством виникло 23.10.2025 на підставі рішення суду, тому немає жодних підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 25.02.2025 по 10.12.2025.

Банк вважає, що відсутні також і підстави для нарахування пені з 25.02.2025 по 10.12.2025, а розрахунок пені є безпідставним та необґрунтованим. Рішення суду було виконано банком одразу після отримання повного тексту рішення.

Товариство у відповіді на відзив навело доводи, за яких воно заперечує проти позиції Банку, та зазначило, що відповідач безпідставно ототожнює пеню, передбачену Законом України «Про платіжні послуги», із відповідальністю, передбаченою ст. 625 ЦК України. Товариство також вважає, що позиція відповідача прямо суперечить преюдиційним обставинам, встановленим рішенням господарського суду м. Києва від 22.07.2025 у справі №910/4670/25 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 у цій же справі.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Банку на користь Товариства 34 498,52 грн 3% річних, 81 644,61 грн інфляційних втрат, 355 688,93 грн пені та 5 661,99 грн судового збору.

Суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог Товариства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2026, Банк звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви Товариства, стягнути з позивача понесені Банком судові витрати.

Скаржник вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також за невідповідності викладених у рішенні суду першої інстанції висновків встановленим обставинам справи.

На думку апелянта, суд не врахував безпідставність позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Банк зазначає, що наявність реального виконання зобов`язання свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов`язання є виконаним належним чином відповідно до вимог ст. 526, 599 ЦК України. Оскільки позовна заява у цій справі була подана до суду 20.02.2026, то станом на дату її подання Банк вже не був боржником і грошове зобов`язання, яке виникло на підставі рішення суду, було припинене його виконанням 11.12.2025. Відповідно відсутні жодні підстави для нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Заперечуючи висновки суду в частині вимог про стягнення пені, Банк зазначає, що суд не зважив на те, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців, а також не надав оцінку альтернативному розрахунку відповідача. Банк вказує на те, що станом на 16.02.2025 спірні транзакції були акцептовані позивачем і у Банку були відсутні жодні підстави для їх відхилення. За доводами Банку, його грошове зобов`язання перед позивачем виникло 23.10.2025 на підставі рішення суду, а 11.12.2025 було повністю виконане (після отримання банком повного тексту рішення суду). Тобто, спірні платіжні операції від 16.02.2025 були в статусі акцептованих до дня, коли в судовому порядку ці операції суд визнав несанкціонованими та стягнув з Банку кошти. Саме рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 у справі 910/4670/25 було встановлено, що оскаржувані транзакції не були санкціоновані.

Стверджуючи про порушення судом процесуального права, Банк зазначає, що йому було безпідставно відмовлено у розгляді справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1824/26 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Банку на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 до надходження матеріалів справи №910/1824/26.

22.06.2026 матеріали справи №910/1824/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Банку на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі №910/1824/26. Розгляд справи призначено на 10.08.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 задоволено заяви представників Товариства та представника Банку про участь у судовому засіданні, призначеному на 10.08.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Позиції учасників справи.

Від Товариства відзив на апеляційну скаргу Банку не надійшов.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

05.04.2024 Товариство своєю заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Банку відповідно до ст. 634 ЦК України приєдналося до підрозділів 3.1.1 «Порядок відкриття та обслуговування рахунків юридичних осіб у Банку», 3.1.2 «Умови та Правила розрахунково-касового обслуговування», 3.1.3 «Дистанційне управління рахунками» та 3.1.5 «Умови та Правила здійснення операцій із валютними цінностями Банку, що розміщені в мережі Інтернет за адресою: https//privatbank.ua.terms, які разом пам`яткою клієнта і тарифами складають договір банківського рахунка.

У зв`язку з тим, що Банк не виконав свій обов`язок щодо збереження розміщених Товариством на відкритому у Банку рахунку грошових коштів, Товариство зверталося до суду з вимогою про стягнення з Банку 1 452 360, 00 грн.

Позовні вимоги Товариство мотивувало тим, що 16.02.2025 з його рахунку у Банку було здійснено несанкціоноване списання грошових коштів в сумі 1 452 360,00 грн на рахунки осіб, з якими у позивача відсутні договірні відносини. Товариство звернулося до Банку з вимогою про повернення безпідставно списаних з його рахунку грошових коштів у розмірі 1 452 360,00 грн, але Банк неправомірно відмовив йому у поверненні таких коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/4670/25 позов Товариства було задоволено повністю та стягнуто з Банку на користь Товариства 1 452 360,00 грн безпідставно списаних кошів.

Вказане рішення Господарського суду міста Києва залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.11.2025 у цій же справі №910/4670/25 було відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №910/4670/25 за касаційною скаргою Банку на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025, рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2025.

Судовими рішеннями у справі №910/4670/25 встановлено таке.

05.04.2024 Товариство на підставі заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Банку приєдналося до умов та правил надання банківських послуг Банку, що розміщенні на офіційному сайті банку в мережі інтернет (https//privatbank.ua.terms), які разом з пам`яткою клієнта і тарифами складають договір банківського обслуговування.

Відповідно до п. 1.2 заяви про приєднання Банк зобов`язався здійснювати операції із валютними цінностями на підставі поданої заяви або платіжної інструкції клієнта в системі «Приват 24 для бізнесу» або без подання такої заяви клієнтом у випадках, передбачених чинним законодавством України, та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язався сплатити Банку комісійну винагороду, встановлену Банком на день здійснення такої операції та надати необхідні документи для здійснення операції із валютними цінностями.

На підставі заяви про приєднання Товариству було відкрито поточний банківський рахунок у Банку.

16.02.2025 о 23:31 головному бухгалтеру Товариства ОСОБА_1 надійшов вхідний дзвінок з номеру телефону, який належить службі підтримки Банку, в ході якого оператор Банку запитав, чи погоджує головний бухгалтер ОСОБА_1 платежі з рахунка Товариства, головним бухгалтером якого вона є. Головний бухгалтер Товариства ОСОБА_1 повідомила, що нічого не знає про такі платежі, а оператор повідомив, що телефонуватиме для погодження директору.

17.02.2025 головний бухгалтер Товариства не зміг зайти до особистого кабінету в «Приват 24», а телефоном служба підтримки Банку повідомила, що це проблеми з електронним ключем для входу, що він прострочений.

В подальшому, після входу головного бухгалтера Товариства до особистого кабінету в «Приват 24» було виявлено 4 (чотири) успішні транзакції, за якими було списано з рахунка Товариства грошові кошти на загальну суму 1 452 360,00 грн.

Наведені обставини підтверджується сформованими за допомогою банківського сервісу платіжними інструкціями №607 від 16.02.2025 на суму 478 090,00 грн, №608 від 16.02.2025 на суму 298 090,00 грн, №609 від 16.02.2025 на суму 198 090,00 грн, №610 від 16.02.2025 на суму 478 090,00 грн.

Про несанкціоноване списання грошових коштів з рахунка Товариства було повідомлено телефоном менеджера Банку.

За фактом незаконного заволодіння належними Товариству грошовими коштами в розмірі 1 452 360,00 грн, що перебували на рахунку у Банку, позивач 17.02.2025 звернувся до Сумського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

За результатами розгляду вище зазначеної заяви про кримінальне правопорушення 18.02.2025 Сумське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області внесло відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025200480000508 за ч. 5 ст. 185 КК України та розпочало досудове розслідування.

17.02.2025 Товариство звернулося до Банку із заявою про несанкціоноване списання грошових коштів з поточного рахунка Товариства та їх повернення Товариству, в якій вимагало провести службову перевірку для встановлення осіб у банку, причетних до незаконного списання коштів, та повернути несанкціоновано списані з рахунка Товариства грошові кошти у розмірі 1 452 360,00 грн.

У відповідь на вказану заяву Банк листом від 27.02.2025 № 20.1.0.0.0/7-250217/40760 повідомив Товариству, що ним (Банком) ініційовано проведення службового розслідування, в результаті якого встановлено, що факт несанкціонованого зняття коштів з рахунка знайшов своє підтвердження. Однак аналіз обставин, які сприяли використанню коштів третіми особами, показав, що позивач порушив умови і правила надання банківських послуг, а саме використання системи дистанційного банківського обслуговування "Приват 24 для Бізнесу" та правила дистанційного управління рахунком. За вказаних обставин банк повідомив про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача з посиланням на положення п. 3.1.3.7.2 Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якого банк не несе відповідальності за збереження коштів та даних клієнта у разі розголошення / втрати уповноваженими / довіреними особами клієнта відомостей про логін та пароль або токен та інших даних, необхідних для роботи в системі «Приват 24 для бізнесу», а також у разі передачі КЕП третім особам. Банк не несе відповідальності за несанкціонований доступ до сховища ключів клієнта під час реєстрації / авторизації в системі «Приват 24 для бізнесу» в разі відсутності ліцензійного програмного забезпечення, відсутності антивірусних та антишпигунських програм, що забезпечують захист від несанкціонованого доступу до інформації клієнта на персональному комп`ютері користувача, з якого здійснюється реєстрація.

Суд встановив, що Банк не довів існування обставин умисного або з необережності розголошення реквізитів банківського рахунка позивача, інших дій або бездіяльності позивача, що призвели до несанкціонованого доступу невстановлених осіб до банківського рахунка позивача, та не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які безспірно доводили б, що позивач як користувач банківського рахунка своїми діями чи бездіяльністю сприяв доступу до відомостей щодо банківського рахунка, акаунту чи інтернет-додатку "Приват 24 для бізнесу", незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції за платіжними інструкціями №607, 608, 609, 610 від 16.02.2025.

У лютому 2026 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Банку про стягнення 471 832,06 грн, які включають в себе 34 498,52 грн 3% річних, 81 644,61 грн втрат від інфляції та 355 688,93 грн пені.

Вище зазначені суми нараховані з 25.02.2025 по 10.12.2025 (до моменту виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/4670/25).

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 виснувала, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Суд встановив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/4670/25 присуджено до стягнення з Банку на користь Товариства 1 452 360,00 грн безпідставно списаних 16.02.2025 з рахунка Товариства коштів.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (висновки Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17).

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в т.ч. в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, встановлені Господарського суду міста Києва у рішенні від 22.07.2025 у справі №910/4670/25 обставини є преюдицією та повторного доведення не потребують.

Суд зазначає, що передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного списання грошових коштів позивача. При цьому, обставини, які свідчили би про прострочення Банку у зобов`язанні з повернення безпідставно списаних коштів, або про обставини, які перешкоджали би йому з незалежних від нього причин виконати обов`язок повернути кошти, у цій справі відповідач не стверджував.

Доводи Банку про те, що лише постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/4670/25 був встановлений факт безпідставного списання ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути, суд оцінює критично.

Суд відзначає, що відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Тобто зобов`язання повернути безпідставно списані кошти виник у відповідача у зв`язку з фактом списання ним коштів без достатньої правової підстави. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку зарахувати кошти на рахунок клієнта, який він не виконує добровільно. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно списаних коштів не виникало б взагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно списані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у ч. 3 ст. 509 ЦК України.

Перевіривши наданий Товариством та здійснений місцевим судом розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення з Банку на користь Товариства підлягають 34 498,52 грн 3% річних та 81 644,61 грн інфляційних нарахувань.

Щодо вимог Товариства про стягнення пені на підставі ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» суд зазначає таке.

Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

Згідно з п. 12 ст. 86 цього Закону надавачі платіжних послуг, що обслуговують платників, несуть перед ними відповідальність за неакцептованими платіжними операціями. У разі виконання неакцептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов`язаний негайно після виявлення факту виконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати платнику суму утриманої / сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану неакцептовану платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).

Отже, самою нормою закону встановлено порядок визначення початку та закінчення строку нарахування пені за відповідне порушення, а тому доводи апеляційної скарги Банки не можуть бути прийняті судом.

Перевіривши наданий позивачем та здійснений місцевим судом розрахунок пені, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення з Банку на користь Товариства підлягають 355 688,93 грн пені.

Щодо доводів Банку про порушення судом процесуального права, оскільки суд безпідставно відмовив у розгляді справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 ГПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України).

Оскільки у справі ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд першої інстанції дійшов висновку, що в силу ч. 1 ст. 247 ГПК України дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

У відзиві на позовну заяву Банк заявив клопотання розглядати справу №910/1824/26 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин та малозначність даної справи, а також враховуючи ненадання відповідачем доказів на обґрунтовання своїх заперечень, суд не вбачав підстав для задоволення клопотання відповідача та дійшов висновку, що справа підлягає подальшому розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Скаржник посилається на ч. 5 ст. 252 ГПК України вважає, що оскільки він подав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, то сам факт подачі ним клопотання вже був законною підставою для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Однак судом першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання.

Апеляційний суд зазначає, що згідно зі ст. 6 ст. 252 ГПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Апеляційний суд вважає, що такі процесуальні дії місцевого суду відповідають приписам чинного процесуального законодавства а тому не вбачає порушень, про які стверджує скаржник.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі №910/1824/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі №910/1824/26 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.08.2026.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова