Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №910/3994/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2026 р. Справа№ 910/3994/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Жукової К.Д.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 про відмову в забезпеченні позову, повний текст якої складено та підписано 02.06.2026

у справі №910/3994/26 (суддя Васильченко Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігрет Енерго 2"

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

07.04.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "КРОНА ІМПУЛЬС" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГРЕТ ЕНЕРГО 2» про стягнення 1 272 640,77 грн основної заборгованості за договором поставки та 3 % річних до моменту фактичного виконання рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір поставки від 19.12.2024 № 19/12/24. Позивач належним чином виконав свої зобов`язання та передав у власність відповідача товар (лушпиння соняшникове гранульоване), що підтверджується підписаними видатковими накладними, а відповідач порушив узяті на себе договірні зобов`язання та не здійснив своєчасну оплату прийнятого товару. Наявність суми заборгованості підтверджується підписаним обома сторонами актом звіряння взаєморозрахунків. Відповідач не виконав гарантійний лист від 11.02.2026, яким підтверджував зобов`язання щодо проведення відповідних платежів.

Позивач обґрунтовує свої вимоги посиланнями на статті 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 ЦК України, статті 193, 216, 230 ГК України, а також статті 13, 74, 76-79, 86, 129 ГПК України.

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

28.05.2026 позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд з метою забезпечення реального та ефективного виконання можливого рішення суду накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігрет Енерго 2", що знаходяться на банківських рахунках відповідача та/або будуть надходити на такі рахунки, у межах суми позовних вимог у розмірі 1 272 640,77 грн.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилався на те, що відповідач має грошові надходження, проте не спрямовує їх на погашення підтвердженої заборгованості перед позивачем. Така поведінка відповідача створює обґрунтований ризик подальшого виведення коштів, їх розподілу між іншими кредиторами або використання у спосіб, який істотно ускладнить чи унеможливить реальне виконання рішення суду в разі задоволення позову. Ризик невиконання рішення суду не є абстрактним чи припущенням, оскільки підтверджується тим, що відповідач отримав товар і не здійснив повного розрахунку, маючи для цього грошові кошти на рахунку. Додатковим свідченням необхідності застосування заходів забезпечення позову є ухвала Івано-Франківського міського суду від 30.12.2025 у справі №344/23451/25, якою в межах кримінального провадження було накладено арешт на корпоративні права підозрюваного на компанію відповідача (ТОВ "Лігрет Енерго 2").

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі №910/3994/26 суд відмовив позивачу у задоволенні його заяви про забезпечення позову.

Ухвала суду першої інстанції мотивована необґрунтованістю поданої заяви та недоведеністю з боку заявника наявності фактичних обставин, з якими процесуальний закон пов`язує необхідність застосування заходів забезпечення позову. Зокрема, суд виходив з такого:

- необхідність застосування заходу забезпечення позову документально не підтверджена заявником, оскільки не надано доказів існування реальних обставин, які б свідчили про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в разі задоволення позову;

- обставини, наведені позивачем в обґрунтування заяви, свідчать лише про наявність спору між сторонами щодо неналежного виконання умов договору поставки, тоді як оцінка обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження виключно під час розгляду спору по суті;

- доводи заявника про наявність значних грошових коштів на рахунках відповідача не підтверджують ризик невиконання рішення, а навпаки, свідчать про спроможність відповідача виконати можливе судове рішення у цій справі;

- позивач не навів переконливих доводів та не надав жодних доказів того, що відповідач вчиняє активні дії з метою унеможливлення або утруднення виконання судового рішення;

- посилання позивача на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.12.2025 у справі №344/23451/25 про арешт корпоративних прав судом відхилено, оскільки зазначений судовий акт ухвалений у межах кримінального провадження, стосується інших правовідносин, не має переважного чи преюдиційного значення для цієї справи та не є належним доказом існування ризиків невиконання рішення господарського суду.

Суд першої інстанції обґрунтував своє рішення положеннями статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також статей 73, 74, 77, 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «КРОНА ІМПУЛЬС» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить її скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КРОНА ІМПУЛЬС» про забезпечення позову і накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГРЕТ ЕНЕРГО 2», що знаходяться на банківських рахунках та/або будуть надходити на такі рахунки, у межах суми позовних вимог у розмірі 1 272 640,77 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм процесуального права, без належної оцінки фактичних обставин справи та наданих позивачем доказів. Скаржник наводить такі доводи:

- суд першої інстанції застосував до заявника завищений та фактично недосяжний стандарт доказування, безпідставно вимагаючи надати докази щодо майбутньої поведінки відповідача стосовно вчинення ним дій з відчуження майна або приховування коштів, тоді як для забезпечення позову достатнім є доведення обґрунтованої ймовірності утруднення або неможливості виконання рішення суду;

- місцевий господарський суд не врахував правових висновків Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, згідно з якими вимога доводити вчинені дії з виведення активів нівелює превентивну мету інституту забезпечення позову, а можливість відповідача у будь-який момент вільно розпорядитися коштами на власних рахунках є очевидною;

- поза увагою суду залишилася поведінка самого відповідача, який не заперечує факту отримання товару, підтвердив наявність заборгованості шляхом підписання акта звіряння взаєморозрахунків та надання гарантійного листа, однак тривалий час свідомо не виконує підтверджених грошових зобов`язань;

- висновок суду першої інстанції про відсутність ризиків невиконання рішення суду з огляду на наявність у боржника значних грошових надходжень (понад 3,3 млн грн лише за березень-квітень 2026 року) є помилковим, оскільки відсутність платежів на користь позивача за наявності реальної фінансової можливості свідчить про свідоме ухилення від виконання зобов`язань, що створює ризик використання цих коштів на власний розсуд до моменту виконання судового рішення;

- заявлений вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти виключно в межах суми позовних вимог повністю відповідає критерію співмірності та узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17;

- суд необґрунтовано не надав належної оцінки додатковим поясненням позивача щодо наявності ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.12.2025 у справі № 344/23451/25 про накладення арешту на корпоративні права відповідача, яка подавалася як доказ наявності додаткових ризиків утруднення виконання майбутнього рішення суду, а не як преюдиційний факт вини;

- судом першої інстанції не було досліджено та оцінено у сукупності всі наявні у матеріалах справи докази, сукупність яких беззаперечно свідчить про існування реального та обґрунтованого ризику утруднення виконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позову.

Свої вимоги та викладені доводи скаржник обґрунтовує посиланнями на норми матеріального та процесуального права, а саме: статтю 129 Конституції України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР, статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, а також на статті 136, 137, 254, 255, 256, 258, 269, 271, 273, 275 ГПК України.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали оскарження справи №910/3994/26. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з господарського суду першої інстанції.

06.07.2026 надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона Імпульс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 про відмову в забезпеченні позову у справі №910/3994/26. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 10.08.2026. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 03.08.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 03.08.2026 (включно). Явку учасників справи не визнано обов`язковою.

Явка представників сторін

В судове засідання 10.08.2026 представники сторін не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином в електронному кабінеті, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи позивача, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення у випадку задоволення позову.

За змістом частини 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом ч. 1, 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову, а також пов`язаності такого заходу із предметом позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, з огляду на положення статей 13, 15, 74 ГПК України господарський суд має оцінити обґрунтованість як доводів заявника, так і аргументів іншої сторони щодо відсутності підстав і необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права відповідача або третіх осіб, а отже, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін та інших учасників судового процесу та яким саме чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх у межах одного цього судового провадження за його позовом, не звертаючись до суду ще раз, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, з огляду на таке.

Щодо доведення ризику невиконання судового рішення та ймовірної недобросовісної поведінки відповідача

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції застосував завищений стандарт доказування, вимагаючи беззаперечних доказів вчинення відповідачем активних дій щодо виведення коштів. На переконання позивача, наявність значних надходжень на рахунки боржника (понад 3,3 млн грн за березень-квітень 2026 року), які не спрямовуються на погашення боргу, вже свідчить про свідоме ухилення від виконання зобов`язань та обґрунтовує ризик приховування активів.

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними з огляду на те, що за змістом частини першої статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Відповідно до статей 73, 74, 76, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, виключно належними та допустимими доказами.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, наявність грошових коштів на рахунках відповідача та ведення ним активної господарської діяльності підтверджує його платоспроможність, а не факт ухилення від сплати боргу чи підготовку до приховування активів. Відсутність розрахунку між сторонами свідчить про наявність між ними господарського спору, оцінка якому буде надана під час розгляду справи по суті. Сама лише констатація факту наявності коштів та їх звичайного використання підприємством у процесі поточної діяльності не є доказом штучного зменшення активів.

Посилання апелянта на висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, забезпечення позову не може ґрунтуватися виключно на припущеннях позивача. Хоча від заявника не вимагається надання доказів уже вчиненого виведення коштів, він зобов`язаний навести обґрунтовані доводи та докази, які свідчать про реальну ймовірність (а не абстрактну можливість) утруднення виконання рішення. Забезпечення позову є винятковим процесуальним інструментом, що не повинен використовуватися як засіб тиску на відповідача у звичайному комерційному спорі. Позивачем належних доказів підготовки відповідача до виведення активів не надано.

Щодо посилань на гарантійний лист та акт звіряння взаєморозрахунків

Апелянт зазначає, що відповідач підтвердив наявність заборгованості шляхом підписання акта звіряння та надання гарантійного листа від 11.02.2026, однак зобов`язання не виконує.

Оцінюючи вказані доводи, колегія суддів враховує положення статті 79 ГПК України щодо вірогідності доказів. З матеріалів справи вбачається, що гарантійний лист ТОВ «Лігрет Енерго 2» (вих. № 11/02/26/1 від 11.02.2026) містить пряме посилання на договір поставки №15/12/23 від 15.12.2023 (а.с. 13). Натомість позовні вимоги у цій справі ґрунтуються на іншому договорі поставки - №19/12/24 від 19.12.2024 (а.с. 6). Крім того, матеріали справи не містять специфікацій до вказаного договору, які визначають порядок і строки оплати товару.

Колегія враховує, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд не вирішує спір по суті, не встановлює факту порушення прав позивача та не надає остаточної оцінки доказам, що стосуються предмета доказування в основному спорі. Наявність суттєвих розбіжностей у первинних документах та посиланнях на договори унеможливлює висновок суду про беззаперечність прострочення боржника на стадії вирішення процесуального питання про забезпечення позову. Оцінка гарантійного листа та актів звіряння здійснюватиметься судом під час розгляду справи по суті.

Щодо оцінки ухвали суду в кримінальному провадженні як доказу ризику відчуження активів

Апелянт наполягає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив як доказ наявності ризиків ухвалу Івано-Франківського міського суду від 30.12.2025 у справі № 344/23451/25 про накладення арешту на корпоративні права відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відхилення вказаного доказу з огляду на таке.

За правилами статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Предметом забезпечення у цій справі є збереження активів самої юридичної особи - боржника. Арешт корпоративних прав (часток у статутному капіталі) обмежує права учасників (засновників) товариства щодо відчуження цих часток, однак не позбавляє саму юридичну особу права розпоряджатися грошовими коштами на її рахунках у межах здійснення господарської діяльності.

Крім того, відповідно до частини шостої статті 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду лише в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Ухвала слідчого судді про застосування заходів забезпечення у кримінальному провадженні не має преюдиційного значення для господарського суду. Наявність кримінальних проваджень щодо посадових осіб підприємства або арешт його корпоративних прав прямо не доводить наміру юридичної особи ухилитися від виконання грошового зобов`язання перед конкретним контрагентом.

Щодо співмірності обраного заходу забезпечення позову

Доводи апелянта про те, що заявлений вид забезпечення позову (арешт коштів у межах ціни позову - 1 272 640,77 грн) повністю відповідає критерію співмірності, визначеному частиною четвертою статті 137 ГПК України, не можуть слугувати самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Процесуальний закон вимагає кумулятивної (одночасної) наявності двох обставин: 1) доведеності обґрунтованого ризику невиконання рішення суду; 2) співмірності обраного заходу. Відсутність першої складової унеможливлює вжиття заходів забезпечення позову незалежно від їх співмірності.

Як вбачається з правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі об`єктивної необхідності, оскільки безпідставне втручання у господарську діяльність може призвести до порушення прав та законних інтересів відповідача. Сама лише формальна співмірність заходу не звільняє позивача від обов`язку довести фактичні обставини, з якими закон пов`язує застосування цього процесуального інституту. Застосування арешту коштів за відсутності доведених ризиків є невиправданим обмеженням прав відповідача.

Інших належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, апелянтом не надано.

Усі інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, досліджені колегією суддів, однак вони не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції. Саме лише незгода скаржника з наданою місцевим господарським судом оцінкою обставин справи не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстави для її скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженої ухвали у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі у справі №910/3994/26 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано, - 18.08.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков