Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №916/491/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/491/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України»

на рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026

по справі №916/491/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Роганський м`ясокомбінат»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України»

про стягнення 56 974,72 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП Роганський м`ясокомбінат» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України», в якому просило суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 56 974,72 грн.

Підставою позову позивач визначив обставину неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором оренди контейнерів № ОР12/25 від 04.03.2025 в частині надання в оренду та здійснення поставки контейнера у погоджені сторонами строки, доставку та оренду якого позивачем було сплачено шляхом здійснення попередньої оплати у сумі 56 974,72 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Роганський м`ясокомбінат» попередню оплату в розмірі 56 974,72 грн, судовий збір в розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірна сума коштів, яка складає 56 974,72 грн та була перерахована позивачем внаслідок виконання взятих на себе зобов`язань за договором та виставленими відповідачем рахунками, однак ТОВ «Контейнери України» на момент ухвалення рішення не надав документів, які свідчать про повернення вказаних коштів позивача чи виконання ним взятих на себе зобов`язань з доставки погодженого між сторонами об`єкту оренди та передачі речі ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат» в найм (оренду), що свідчить про наявність правових підстав для повернення сплачених позивачем коштів у вищевказаному розмірі.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначений позивачем до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є завищеним і не являється співмірним і пропорційним об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи. Тоді як загальний розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, які суд першої інстанції визнав фактичними та необхідними, становить 6000,00 грн.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 по справі №916/491/26.

Відповідач вказує, що позивач не надав платіжну інструкцію про сплату за договором 56 974,72 грн з відміткою банку про її проведення в оригіналі.

Апелянт зазначає, що господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).

Відповідач вказує, що позивачем за позовом не надано належних та допустимих доказів існування у ТОВ «Контейнери України» заборгованості перед позивачем.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/491/26 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/491/26 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 по справі №916/491/26 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/491/26 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/491/26.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 по справі №916/491/26 - залишено без руху; встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 по справі №916/491/26 строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у сумі 3 993,60 грн - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз`яснено апелянту, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої були долучені докази сплати судового збору у розмірі, встановленому законом. Таким чином, недоліки апеляційної скарги були усунуті.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 по справі №916/491/26; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 по справі №916/491/26 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 20.07.2026.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 23.06.2026, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/491/26, була отримана в електронному кабінеті позивачем - 23.06.2026, відповідачем - 23.06.2026.

Тобто учасники справи вважаються повідомленими належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.

Фактичні обставини, встановлені судом.

04.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП Роганський м`ясокомбінат» (надалі - позивач або орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» (надалі - відповідач або орендодавець) був укладений договір оренди контейнерів № ОР12/25 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого орендодавець надає орендарю в тимчасове володіння і користування власне майно, а орендар зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату, а після закінчення терміну дії чинного договору, повернути орендодавцю вказане майно.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. договору майном, що становить предмет чинного договору (об`єкт оренди), є морський(і) рефрижераторний(і) контейнер/контейнери, що укомплектовані, підготовлені і придатні до перевезення і зберігання вантажів при контрольованій температурі, в діапазоні температур -25 +25 С. Контейнери пройшли миття та дезінфекцію. Тип контейнера визначається даними Специфікації до чинного договору, що визначають умови оренди кожного з контейнерів, підписується сторонами для кожного з контейнерів, або групи контейнерів, і є невід`ємною частиною цього договору (далі - Специфікація). Кількість контейнерів, що передаються в оренду, визначається даними Специфікації.

Згідно з п.п. 3.1., 3.3. договору місце оренди контейнерів визначається даними Специфікації. Термін оренди визначається даними Специфікації. Термін оренди автоматично продовжується на невизначений термін, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну оренди ні одна зі сторін чинного договору не надасть письмової заяви про припинення оренди.

За умовами п.п. 3.5., 3.7. договору орендодавець доставляє контейнери в місце оренди та передає їх орендарю. Датою початку оренди кожного контейнера вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі контейнерів. Датою закінчення оренди кожного контейнера вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі.

Умовами п. 5.1. договору передбачено, що ставка орендної плати визначається даними Специфікації. Орендодавець має право запропонувати збільшення ставки орендної плати шляхом направлення відповідного письмового повідомлення будь-якими засобами комунікації. У випадку, якщо орендар не приймає запропонований розмір орендної ставки, договір вважається припиненим протягом 5 календарних днів від дати повідомлення. На період затримки сплати плати більш ніж на 30 календарних днів, ставка орендної плати автоматично збільшується на 10%.На період затримки сплати орендної плати більш ніж на 60 календарних днів, ставка орендної плати автоматично збільшується на 20%.

Пунктами 5.3.-5.6. договору встановлено, що вартість доставки контейнера в місце оренди визначається даними Специфікації. Вартість повернення контейнера з місця оренди визначається даними Специфікації. Підставою для сплати оренди є рахунок орендодавця. Сплата вартості доставки контейнера, вартості повернення контейнера, вартості першого періоду оренди здійснюється орендарем на підставі виставленого рахунку протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладання дійсного договору. Сплата наступних періодів оренди здійснюється орендарем у вигляді авансового платежу в термін до 05 числа поточного місяця оренди на підставі виставленого рахунку.

Згідно з п. 8.1. договору, термін його дії встановлюється з моменту укладення чинного договору та до повного виконання сторонами прийнятих на себе обов`язків, згідно з чинним договором.

Відповідно до п. 9.4. договору обмін інформацією та документами може проводитися за адресами електронної пошти, зазначеними в п. 10. Відскановані документи (акти виконаних робіт, рахунки, накладні та ін.), відправлені електронною поштою сторін, адреси яких вказані в п. 11 цього договору є підставою для виконання зобов`язань за цим договором. Сторони зобов`язуються надати оригінали документів протягом 10 днів від дати формування цих документів. При цьому документи, отримані електронною поштою, є дійсними до отримання оригіналів документів. Обмін документами по цьому договору може також здійснюватися за взаємною згодою сторін у відповідності до ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».

Пунктом 10.1. договору передбачено, що Додаток № 1, що регламентує вимоги з підготовки місця оренди, встановлення і режиму експлуатації контейнерів і невід`ємною частиною цього договору.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками зазначених суб`єктів господарювання.

04.03.2025 між ТОВ «Контейнери України» і ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат» також було підписано специфікацію №1 до договору оренди контейнерів № ОР12.25, якою сторони погодили наступні умови оренди: місце оренди - м. Харків, вул. Роганська, буд. 151; термін оренди - 3 місяці; тип контейнера - 45R1 (40 футовий рефрижераторний контейнер) у кількості 1 шт; вартість оренди одного контейнера за добу - 589,76 грн з ПДВ; оціночна вартість одного контейнера - 478 848,50 грн; вартість доставки одного контейнера - 22 000,00 грн; вартість повернення одного контейнера - 22 000,00 грн (п.п. 1.1.-1.8.).

Для здійснення оплати оренди 40 футового рефрижераторного контейнера б/в за договором відповідачем був виставлений позивачу рахунок від 07.03.2025 № 86 на суму 12 974,72 грн. Згідно з наявною у справі платіжною інструкцією від 12.03.2025 № 3555 позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти у розмірі 12 974,72 грн з призначенням платежу «сплата за оренду зг.рах. № 86 від 07.03.25 в т.ч. ПДВ 20% 2 162,45 грн».

Окрім того, для здійснення оплати доставки та повернення контейнера за спірним договором відповідачем був виставлений позивачу рахунок від 07.03.2025 № 87 на суму 44 000,00 грн., яку також було сплачено позивачем на користь відповідача, що підтверджено наявною у справі платіжною інструкцією від 12.03.2025 № 3556 із зазначення у призначенні платежу «сплата за доставку конт. зг.рах. № 87 від 07.03.25 в т.ч. ПДВ 20% 7 333,33 грн».

Позивачем до матеріалів справи надано скріншот електронного листування, з якого вбачається, що Михайло Понятнов, який є директором ТОВ «Контейнери України», зі своєї електронної пошти mponyatnov@containers.ua надіслав позивачу листа, в якому зазначив, що додає специфікації до договору, зокрема на 40 футовий стандартний контейнер, термін доставки якого визначений - до 7 днів.

11.04.2025 ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат» звернулося до ТОВ «Контейнери України» із претензією № 147, відповідно до якої позивач повідомив відповідача про порушення умов договору та ненадання до цього часу визначеного типу контейнера, з огляду на що позивач вимагав протягом 10 банківських днів з дня отримання цього листа перерахувати на розрахунковий рахунок ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат» виплачені кошти в сумі 56974,72 грн з причини того, що ТОВ «Контейнери України» не виконало умови договору оренди № ОР12/25. Відповідні докази направлення даної вимоги відповідачу на його адресу засобами поштового зв`язку наявні в матеріалах справи. Як свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач 24.04.2025 отримав претензію № 147 від 11.04.2025.

Відповіді відповідача на вказану претензію позивача або доказів її виконання матеріали справи на містять.

Невиконання відповідачем зобов`язання з доставки та надання в оренду обумовленого контейнера або повернення суми попередньої оплати стало підставою для звернення позивача до суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 56 974,72 грн.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 3 ст.760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

04.03.2025 між сторонами укладений договір оренди контейнерів № ОР12/25, з укладенням якого в орендаря ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат» виникає право користування майном на строк, визначений договором, а в орендодавця ТОВ «Контейнери України» - обов`язок передати орендарю майно у користування.

Так суд зазначає, що умовами договору та специфікацією до договору сторони погодили надання в оренду 40 футового рефрижераторного контейнеру 45R1у кількості 1 шт терміном на 3 місяці за визначеним місцем оренди: м. Харків, вул. Роганська, буд 151.

За змістом ст.762 Цивільного кодексу України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статі 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до вимог ст. 766 ЦК України, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: 1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до ч. 1 ст.767 Цивільного кодексу України, наймодавець зобов`язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню.

Відповідно до п. 5.6. Договору, сплата вартості доставки контейнера, вартості повернення контейнера, вартості першого періоду оренди здійснюється орендарем на підставі виставленого рахунку протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладання дійсного договору. Сплата наступних періодів оренди здійснюється орендарем у вигляді авансового платежу в термін до 05 числа поточного місяця оренди на підставі виставленого рахунку.

Оскільки сторонами було визначено передання в оренду контейнеру, керуючись п. 5.6 договору, ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат», як орендар за договором, було зобов`язане здійснити оплату вартості доставки контейнера, вартості повернення контейнера та вартості першого періоду оренди на підставі виставленого рахунку протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладання дійсного договору. При цьому, підставою для сплати оренди є саме рахунок орендодавця.

Для здійснення оплати оренди 40 футового рефрижераторного контейнера б/в за договором відповідачем був виставлений позивачу рахунок від 07.03.2025 № 86 на суму 12 974,72 грн.

Згідно з наявною у справі платіжною інструкцією від 12.03.2025 № 3555 позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти у розмірі 12 974,72 грн з призначенням платежу «сплата за оренду зг.рах. № 86 від 07.03.25 в т.ч. ПДВ 20% 2 162,45 грн».

Окрім того, для здійснення оплати доставки та повернення контейнера за спірним договором відповідачем був виставлений позивачу рахунок від 07.03.2025 № 87 на суму 44 000,00 грн.

Даний рахунок було сплачено позивачем на користь відповідача, що підтверджено наявною у справі платіжною інструкцією від 12.03.2025 № 3556 із зазначення у призначенні платежу «сплата за доставку конт. зг.рах. № 87 від 07.03.25 в т.ч. ПДВ 20% 7 333,33 грн».

Згідно із частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

В свою чергу, частиною 1 ст. 14 ГПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.02.2024 в справі № 915/1723/21, від 28.09.2023 в справі № 910/19206/21, від 28.09.2022 в справі № 910/1539/21 (910/9303/21) та від 18.05.2021 року в справі №916/2255/18.

З огляду зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як:

- належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14;

- обов`язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду та здійснюється за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами.

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку передбаченому нормами ГПК України, відповідна оцінка доказів у ній здійснюється, зокрема, через призму такого стандарту доказування, як баланс «вірогідностей».

Водночас, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Також суд враховує необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначає, що саме принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

У даному випадку, позивач за допомогою належних та достовірних доказів копії (платіжної інструкції від 12.03.2025 № 3555 та платіжної інструкції від 12.03.2025 № 3556) підтверджує факт сплати на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 56 974,72 грн.

В той же час, апелянт не заперечує сам факт отримання таких грошових коштів, а лише посилається на те, що позивач мав надати оригінали платіжних документів.

Однак, на переконання колегії суддів, наданих позивачем доказів достатньо для підтвердження обставин перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 56 974,72 грн, особливо враховуючи ту обставину, що апелянт не оскаржує сам факт перерахування коштів.

Таким чином, як було встановлено вище, з боку орендаря обов`язок за договором був виконаний в повному обсязі, та на підставі виставлених відповідачем рахунків позивачем здійснено попередню оплату доставки, повернення та першого місяця оренди одного контейнера у загальному розмірі 56 974,72 грн.

Водночас умовами договору та специфікацією до договору чітко не визначено термін, у який контейнер має бути доставлений відповідачем в місце оренди та переданий орендарю в оренду, а визначено лише, що датою початку оренди контейнера вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі контейнерів.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Із змісту наведеної норми права слідує, що однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. При цьому коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним, що є порушенням погодженої між сторонами істотної умови договору.

Нормами глави 48 Цивільного кодексу України визначено такі принципи (умови) належного виконання зобов`язання: виконання зобов`язання належними сторонами (ст. 527 ЦК України); виконання у належний спосіб (ст. 529 ЦК України - виконання зобов`язання частинами); належний строк (термін) виконання зобов`язання (ст. 530 ЦК України); належне місце виконання зобов`язання (ст. 532 ЦК України), а також щодо належного предмета.

Виходячи зі змісту статей 526, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснено відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Тоді як, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В свою чергу, за умовами статті 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

Таким чином, оскільки сторонами не було погоджено строку виконання ТОВ «Контейнери України» його зобов`язань з доставки та передання за місцем оренди контейнера, до спірних правовідносин підлягають застосування положення статті 765 ЦК України.

В контексті норм Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», основним первісним документом, що підтверджує факт передачі майна в оренду і початок строку оренди, є акт приймання-передачі майна в оренду, однак, такого акту за договором оренди сторонами суду не подано.

Також, відповідачем не надано будь-якого іншого доказу, який би підтверджував факт передачі майна відповідачу та користування ним.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи, які б підтверджували здійснення сторонами господарських операцій з передачі ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат» в оренду та платного тимчасового використання позивачем майна згідно умов договору.

Факт користування об`єктом оренди може також підтверджуватися таким первинним документом, як акт виконаних робіт (наданих послуг), який підписується орендодавцем та орендарем. Такі документи в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач в свою чергу не виконав власні зобов`язання по договору оренди контейнерів №ОР12/25 від 04.03.2025 та не передав позивачу об`єкт оренди в строк, зазначений ним у власному електронному листі, або в інший строк.

Більше того, апелянт не заперечує обставини того, що він не виконав власні зобов`язання по договору оренди контейнерів №ОР12/25 від 04.03.2025 та не передав позивачу об`єкт оренди.

Оскільки відповідач не передав позивачу об`єкт оренди (і доказів іншого під час розгляду справи відповідачем не надано) у позивача не виникло обов`язку повернути такий об`єкт відповідачу та скласти відповідний акт прийому-передачі.

В той же час, які вірно встановив суд першої інстанції, у відповідача відповідно до умов договору №ОР12/25 від 04.03.2025 наявний обов`язок повернути позивачу всі надлишково сплачені платежі за цим договором.

Колегією суддів вище встановлено, що позивач на виконання пунктів 5.6. договору №ОР12/25 від 04.03.2025 та 1.7., 1.8. специфікації до нього здійснив на користь відповідача передплату (авансові платежі) за доставку та повернення контейнера (44000,00 грн) та за перший період (12974,72 грн) користування об`єктом оренди, яким позивач фактично не користувався, оскільки відповідач не передав позивачу такий об`єкт.

Так, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов`язання.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Враховуючи викладене, здійснені позивачем платежі відповідно до платіжних інструкцій № 3555 та № 3556 від 12.03.2025 на загальну суму 56 974,72 грн слід вважати саме авансом, а не завдатком, позаяк такі платежі не є способом виконання зобов`язання, а лише є способом платежу.

Оскільки переплата за договором оренди контейнерів №ОР12/25 від 04.03.2025 виникла саме у зв`язку із сплатою вартості доставки та повернення контейнеру та його орендної плати авансом згідно з умовами договору, авансові платежі за ненадані послуги підлягають поверненню у випадку припинення зобов`язання, починаючи з дати, коли послуги з оренди за договором вже не надавалися відповідачем.

Як було встановлено вище, доказів передачі об`єкту оренди з 12 березня 2025 року чи з будь-якої іншої дати відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що оскільки правова підстава для утримання коштів відповідачем відпала у зв`язку з невиконанням ним своїх зобов`язань з доставки та надання в оренду обумовленого сторонами контейнеру, дані кошти підлягають поверненню позивачу.

Крім того, з матеріалів справи вбачаєтсья, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення коштів, зокрема претензією № 147 від 11.04.2025. Проте відповідач не надав відповіді на зазначену вимогу та не повернув отримані кошти.

Таким чином, зобов`язання відповідача щодо повернення суми попередньої оплати в розмірі 56 974,72 грн виникло за спливом семиденного строку від дня пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто до 01.05.2025 включно, враховуючи отримання претензії відповідачем 24.04.2025.

Отже, відсутність дій відповідача щодо доставки та передачі контейнера в оренду надає позивачу право на «законне очікування» того, що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії» (пункт 74), «Пономарьов проти України» (пункт 43) та «Агрокомплекс проти України» (пункт 166).

Зважаючи на те, що спірна сума коштів, яка складає 56974,72 грн та була перерахована позивачем внаслідок виконання взятих на себе зобов`язань за договором та виставленими відповідачем рахунками, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і ТОВ «Контейнери України» на момент ухвалення рішення не надав документів, які свідчать про повернення вказаних коштів позивача чи виконання ним взятих на себе зобов`язань з доставки погодженого між сторонами об`єкту оренди та передачі речі ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат» в найм (оренду), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для повернення сплачених позивачем коштів у вищевказаному розмірі та відповідно задоволення позову.

Крім того, у позові позивач вказав, що ним було понесено витрати на отримання правничої (правової) допомоги у розмірі 10000,00 грн.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні копії документів: договір про надання правової (правничої) допомоги від 10.02.2026, укладений між позивачем та адвокатом Севагіним Іваном Івановичем, додаток № 1 до договору від 10.02.2026, акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 12.02.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Севагіна І.І., ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АХ № 1326713 від 13.02.2026.

Дослідивши додані позивачем докази, колегія суддів встановила, що 10.02.2026 адвокат Севагін Іван Іванович (адвокат) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП Роганський м`ясокомбінат» (клієнт) уклали договір про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до п.1. якого в порядку та умовах, визначених цим договором, клієнт доручає, а адвокат відповідно до чинного в Україні законодавства приймає на себе зобов`язання здійснювати представницькі повноваження, захищати права та законні інтереси клієнта, надавати іншу юридичну допомогу в обсязі і на умовах, встановлених цим договором.

За змістом п. 4. договору розмір оплати за виконання адвокатом доручень клієнта, включаючи витрати організаційно-технічного характеру, визначається сторонами в додатках, які є невід`ємною частиною цього договору, та остаточно погоджується в актах виконаних робіт в залежності від часу витраченого адвокатом на виконання доручень клієнта. У випадку необхідності, клієнт зобов`язується внести додаткову плату за тривалість судового процесу, витрати на відрядження тощо, які підтверджуються відповідними документами.

За змістом п. 2. додатку № 1 до договору сторони погодили наступну вартість юридичних послуг: вартість послуги надання юридичної консультації становить 1000,00 грн без ПДВ за одну годину послуги надання юридичної консультації. Якщо послуга тривала менше години то клієнт зобов`язується сплатити вартість послуги за одну годину (1000,00 грн); вартість послуги з підготовки, складання позовної заяви становить від 1000,00 грн без ПДВ за одну годину послуги в залежності від складності справи; вартість робіт та обсяг робіт, що виконав адвокат та загальна вартість послуг погоджується сторонами у акті приймання-передачі наданої правової допомоги.

Згідно п. 3. Додатку № 1 до договору, в разі згоди (підписання додатка та акту) клієнт зобов`язується сплатити вартість юридичних послуг, що зазначена в пункті 2 цього додатку, на користь адвоката у термін, що не перевищує одного календарного дня з дати винесення рішення по справі за позовом.

12.02.2026 сторони склали та підписали акт приймання-передачі наданої правової допомоги, згідно якого адвокат передає, а клієнт приймає надану правову допомогу у представництві (представляти) інтереси клієнта у суді з метою отримання рішення про стягнення заборгованості з боржника за договором оренди контейнерів № ОР12/25 від 04.03.2025 ТОВ «Контейнери України» (код ЄДРПОУ 42163494) на користь ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат» (код ЄДРПОУ 34389679) в обсязі та вартістю, вказаних у нижченаведеній таблиці:

- усна правова консультація адвокатом щодо порядку стягнення заборгованості, аналіз документів клієнта для визначення правової позиції у справі про стягнення суми боргу, перевірка чинного законодавства, дослідження нової судової практики з цього питання, підбір нормативної бази для формування правової позиції - обсягом 4 год. та вартістю 4000,00 грн;

- підготовка, складання позовної заяви у господарській справі про стягнення заборгованості з боржника за договором оренди контейнерів № ОР12/25 від 04.03.2025 ТОВ «Контейнери України» (код ЄДРПОУ 42163494) на користь ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат» (код ЄДРПОУ 34389679) - обсягом 6 год. та вартістю 6000,00 грн.

Загальна вартість наданої адвокатом правової допомоги становить 10 000,00 грн.

У п. 2 акту відзначено, що клієнт не має претензій до адвоката щодо наданої професійної правничої допомоги.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП Роганський м`ясокомбінат» витрати на професійну правничу допомогу підтверджено належними та допустимими доказами.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статей 16, 58 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На виконання вимог статей 124 та 129 Господарського процесуального кодексу України позивач у позовній заяві вказав попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу, які поніс або очікує понести у зв`язку з розглядом справи, у розмірі 10000,00 грн та надав докази понесення цих витрат у зазначеному розмірі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, позивач подав акт приймання-передачі наданої правової допомоги, тобто детальний опис робіт. Розмір витрат позивача на правову допомогу адвоката за цим актом становить 10000,00 грн.

Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19.

Суд враховує висновок Європейського суду з прав людини, відповідно до якого заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На предмет відповідності зазначеним критеріям суд оцінює поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, за змістом частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідач заяви про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу не подав.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №873/108/20, від 31.08.2022 у справі № 912/2171/18.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Водночас, колегія суддів звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі № 908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд звертається також і до правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі №904/4507/18 від 12.05.2020, яка полягає в тому, що: «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».

Колегією суддів здійснено детальний та ретельний аналіз кожної складової наданих адвокатом Севагіним І.І. послуг, перелік яких наведений у акті приймання-передачі наданої правової допомоги від 12.02.2026.

У даному випадку, суд першої інстанції вірно вказав, що включення до переліку такої послуги як усна правова консультація адвокатом щодо порядку стягнення заборгованості, аналіз документів клієнта для визначення правової позиції у справі про стягнення суми боргу, перевірка чинного законодавства, дослідження нової судової практики з цього питання, підбір нормативної бази для формування правової позиції не є наданням професійної правничої допомоги в рамках даної справи, що свідчить про безпідставність покладання на відповідача відшкодування заявленої позивачем в пункті 1 акту послуги, так як зазначений вид наданих послуг не може бути виділений в окремий вид послуг, а є обов`язковою передумовою здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у справі №916/491/26, а вказаний пункт спрямований на досягнення представником позивача однієї мети - представництва інтересів у справі, а відтак, вказані послуги поглинаються одна одною.

Даний вид правової допомоги вчиняється адвокатом під час складання позовної заяви та охоплюються цим видом правової допомоги, а тому не визнається судом самостійним, необхідним та неминучим видом правової допомоги, а розмір таких витрат обґрунтованим.

В свою чергу, Верховний Суд у справі № 922/3858/20 вказує на те, що зустрічі із замовником з метою з`ясування обставин справи не стосуються підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції, бо спілкування людини з адвокатом у контексті правової допомоги підпадає під сферу приватного життя. При цьому, зустріч із клієнтом та надання консультації має організаційний характер, є складовою підготовки матеріалів та за своєю суттю не може бути віднесена до правової допомоги як окрема послуга.

До того ж, в матеріалах справи немає підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалось надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, зважаючи на час, необхідний для дослідження наведеної вище кількості доказів, нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, враховуючи незначну кількість доказів та нормативної бази, відсутність посилань на велику кількість правових позицій з нової судової практики та відсутність складних арифметичних розрахунків позову, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що розмір заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу позивачем є завищеним.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у виді підготовки та складання позовної заяви у господарській справі про стягнення заборгованості обсягом 6 годин загальною вартістю 6000,00 грн, є фактичними та необхідними, їх розмір розумним, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову та значення справи для позивача, що полягає у порушенні права позивача на належне виконання зобов`язання відповідачем з повернення попередньої оплати за договором оренди.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд може лише відмовити повністю або частково у стягненні витрат на правничу допомогу.

Враховуючи викладені обставини, керуючись нормами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обмеження розміру адвокатських витрат, що були понесені позивачем у даній справі, та які підлягають відшкодуванню позивачем.

Таким чином, вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 6 000,00 грн.

Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 по справі №916/491/26 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 по справі №916/491/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» на рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 по справі №916/491/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 по справі №916/491/26 - залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.

Постанову складено та підписано 19.08.2026.

Головуючий суддя К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран