Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №914/1875/16 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/1875/16

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Панова І.Ю.,

Суддів Зварич О.В.,

Ржепецький В.О.,

Секретар судового засідання: Фарина Х.І.

за участю представників сторін:

від ТзОВ «Ю-Бейс»: Зимненко Є.В.;

від ТзОВ «Кантієро»: Круглик В.В.;

від ОСОБА_1 : Чередніченко М.М.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” вих. №01-20/1348 від 12.12.2025 (вх. №01-05/3698/25 від 15.12.2025)

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 (повний текст ухвали складено 05.12.2025)

у справі № 914/1875/16

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман”

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман”

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог заяви і ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 р. порушено провадження у справі № 914/1875/16 про банкрутство ТзОВ фірми “Гетьман”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою Господарського суду Львівської області від 28.07.2016 р. ТзОВ фірму “Гетьман” визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, скасовано всі арешти, накладені на майно ТзОВ фірми “Гетьман”, обов`язки ліквідатора покладено на голову ліквідаційної комісії ОСОБА_2 та розгляд справи призначено на 27.09.2016 р.

Повідомлення про визнання ТзОВ фірми “Гетьман” банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури офіційно оприлюднене на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет 28.07.2016 р. № 33963.

24.10.2025 р. до суду за вх. № 4496/25 від ОСОБА_3 надійшла заява з грошовими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” на суму 779106 грн. 47 коп. Ухвалою суду від 29.10.2025 р. зазначену заяву прийнято до розгляду.

Заява ОСОБА_3 з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” обґрунтовується тим, що 02.01.2018 р. між ОСОБА_3 (Кредитор) та ОСОБА_1 укладено Договір безпроцентної позики, відповідно до якого Кредитор передав ОСОБА_1 кошти в сумі 424500,00 грн. (що становило еквівалент 15000 доларів США) із зобов`язанням повернути їх до 02 січня 2021 року .

В якості забезпечення виконання цього зобов`язання, 03.01.2018 р. між сторонами укладено Іпотечний договір, за яким в іпотеку Кредитору було передано нерухоме майно: нежитлові приміщення у АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 .

Кредитор вказує, що рішенням Господарського суду Львівської області від 17.10.2024 р. у справі № 914/1875/16(914/345/24) нерухоме майно (предмет іпотеки) було витребувано у ОСОБА_1 на користь ТзОВ фірма “Гетьман”, і 16.10.2025 р. право власності на нього зареєстровано за Боржником.

Посилаючись на положення ст. 23 Закону України “Про іпотеку”, Кредитор стверджує, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи, іпотека залишається дійсною, а до набувача (ТзОВ фірма “Гетьман”) переходять права та обов`язки іпотекодавця.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 у справі №914/1875/16 визнано вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” на суму 626250 грн. 00 коп., як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника. Відхилено вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” на суму 152856 грн. 47 коп. (з яких: 62625,00 грн. – штраф; 90231,47 грн. – 3% річних). Витрати ОСОБА_3 по сплаті судового збору у розмірі 4844 грн. 80 коп. за подання до суду заяви з вимогами до боржника покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю фірму “Гетьман”.

Оскаржувана ухвала мотивована тим, що згідно зі ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки вона є дійсною для набувача, який набуває статусу іпотекодавця. Оскільки зобов`язання з повернення позики ОСОБА_1 не виконано, а запис про іпотеку в реєстрі є чинним (принцип публічної достовірності реєстру), суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в основній сумі 626 250,00 грн (еквівалент 15 000 доларів США на дату розгляду) та визнав їх такими, що забезпечені заставою майна боржника.

Окрім цього, господарський суд визнав доведеною реальність позики, оскільки суду надано копії договорів позики та іпотеки, а презумпція їхньої правомірності належними доказами не спростована. Доводи щодо нікчемності наступної іпотеки (через відсутність згоди первісного іпотекодержателя ТзОВ «ФК «Кантієро») суд першої інстанції відхилив, зазначивши, що дійсність договору іпотеки підлягає з`ясуванню у позовному провадженні; на момент розгляду грошових вимог договір недійсним у судовому порядку не визнавався.

В частині відмови у визнанні додаткових вимог ОСОБА_3 на суму 152 856,47 грн (штраф 62 625,00 грн та 3% річних 90 231,47 грн) суд першої інстанції зазначив, що період прострочення (2021– 2025 роки) охоплюється дією карантину та воєнного стану, під час яких позичальник звільнений від відповідальності. Оскільки боржник є лише майновим поручителем, на нього не можуть покладатися санкції, від яких звільнений основний боржник.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТзОВ фірма “Гетьман” оскаржила таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 12.12.2025. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 у справі № 914/1875/16 в частині задоволення заяви та визнання грошових вимог ОСОБА_3 до боржника та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні кредиторських вимог ОСОБА_3 до боржника в повному обсязі.

Зазначає, що до заяви ОСОБА_3 не додано жодного фінансового документа чи розписки, які б підтверджували реальну передачу ОСОБА_1 15 000 доларів США. Пункт 1.1 Договору позики від 02.01.2018 року визначає лише обов`язок надати позику, проте не засвідчує виконання цього обов`язку. Строк повернення позики сплив 02.01.2021 року, однак ОСОБА_3 не вживав жодних заходів щодо стягнення боргу з позичальника ОСОБА_1 аж до моменту повернення майна у власність банкрута (у 2025 році). Крім того, у травні 2025 року сам ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом про визнання договорів позики та іпотеки недійсними через їхню безгрошовість та неукладеність (справа № 466/4903/25).

Окрім цього, вказує, що суд першої інстанції не врахував, що нерухоме майно ще з 2013 року перебувало в іпотеці ТОВ «ФК «Кантієро». Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» передача майна в наступну іпотеку без згоди попереднього іпотекодержателя є недійсною (нікчемною).

Також, заявник апеляційної скарги звертає увагу на те, що ТОВ фірма «Гетьман» є первісним законним власником майна, яке вибуло поза його волею та було повернуто за рішенням суду від 17.10.2024 року в порядку віндикації (витребування з чужого незаконного володіння). Особа, яка повернула своє майно за віндикаційним позовом, не є новим набувачем майна від незаконного володільця та не несе обов`язків майнового поручителя за договорами іпотеки, укладеними не власником.

29.12.2025 від ОСОБА_3 надійшов відзив вих. №2 від 29.12.2025 (вх. №01-04/9805/25) на апеляційну скаргу в якому заявник зазначає, що факт надання позики в розмірі 15 000 доларів США (424 500,00 грн на дату укладення) підтверджується договором безпроцентної позики від 02.01.2018 року. Позичальник ОСОБА_1 факту отримання коштів не спростував та заперечень у судовому засіданні не заявляв. Договір позики недійсним у судовому порядку не визнавався.

Також, вказує, що запис про іпотеку на користь ОСОБА_3 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, він є чинним і не скасованим, що з огляду на принцип публічної достовірності реєстру підтверджує його статус як забезпеченого кредитора.

Окрім цього, звертає увагу на те, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи іпотека зберігає чинність для набувача майна незалежно від підстав такого переходу. Зареєструвавши право власності 16.10.2025 року, ТзОВ фірма «Гетьман» набуло статусу іпотекодавця з обов`язками майнового поручителя.

Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.12.2025 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Зварич О.В. та Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” вих. №01-20/1348 від 12.12.2025 (вх. №01-05/3698/25 від 15.12.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 у справі № 914/1875/16.

Ухвалою суду від 12.01.2026 призначено розгляд справи на 10.02.2026.

Ухвалою суду від 05.02.2026 призначено розгляд справи на 10.03.2026.

Ухвалою суду від 10.03.2026 відкладено розгляд справи на 21.04.2026.

Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.04.2026 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Зварич О.В. та Ржепецький В.О.

Ухвалою суду від 21.04.2026 відкладено розгляд справи на 26.05.2026.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду 26.05.2026 визнано необґрунтованим відвід суддів Панової І.Ю. та Зварич О.В. заявлений ОСОБА_1 вих.№20-04/26ір від 20.05.2026 (вх. №01-04/4281/26 від 20.05.2026). Передано матеріали справи № 914/1875/16 на автоматизований розподіл для визначення складу суду по розгляду заяви ОСОБА_1 вих.№20-04/26ір від 20.05.2026 (вх. №01-04/4281/26 від 21.05.2026) про відвід суддів Панової І.Ю. та Зварич О.В. від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” вих. №01-20/1348 від 12.12.2025 (вх. №01-05/3698/25 від 15.12.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 про визнання грошових вимог ОСОБА_3 до боржника.

26.05.2026 судове засідання не відбулося у зв`язку із тим, що матеріали справи було передано іншому складу суду для вирішення питання про відвід.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у складі колегії: головуючого судді Галушко Н.А. суддів Бонк Т.Б., Орищин Г.В. у задоволенні заяви ОСОБА_1 вих.№20-04/26ір від 20.05.2026 (вх. №01-04/4281/26 від 21.05.2026) про відвід суддів Панової І.Ю. та Зварич О.В. від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” вих. №01-20/1348 від 12.12.2025 (вх. №01-05/3698/25 від 15.12.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 про визнання грошових вимог ОСОБА_3 до боржника відмовлено.

Ухвалою суду від 03.06.2026 призначено розгляд справи на 25.06.2026.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 визнано необґрунтованим відвід суддів Панової І.Ю. та Зварич О.В. заявлений ОСОБА_3 б/н від 22.06.2026 (вх. №01-04/5275/26 від 20.06.2026). Передано матеріали справи № 914/1875/16 на автоматизований розподіл для визначення складу суду по розгляду заяви ОСОБА_3 б/н від 22.06.2026 (вх. №01-04/5275/26 від 20.06.2026) про відвід суддів Панової І.Ю. та Зварич О.В. від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” вих. №01-20/1348 від 12.12.2025 (вх. №01-05/3698/25 від 15.12.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 про визнання грошових вимог ОСОБА_3 до боржника.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 заяву про відвід передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Шаповала Д.В., суддів Міліціанова Р.В. та Іванчук С.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 заяву про відвід передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Шаповала Д.В., суддів Степанюк Н.Л. та Іванчук С.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 (вх. №01-04/5275/26 від 20.06.2026) про відвід суддів Панової І.Ю. та Зварич О.В. від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” (вх. №01-05/3698/25 від 15.12.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 про визнання грошових вимог ОСОБА_3 до боржника.

Ухвалою суду від 01.07.2026 призначено розгляд справи на 13.08.2026.

Ухвалою суду від 12.08.2026 залишено без розгляду заяву ОСОБА_4 б/н від 10.08.2026 (вх. №01-04/6701/26 від 11.08.2026) про відвід суддів Панової І.Ю. та Зварич О.В. від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” вих. №01-20/1348 від 12.12.2025 (вх. №01-05/3698/25 від 15.12.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 про визнання грошових вимог ОСОБА_3 до боржника.

25.05.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” надійшла заява вих.№02-84/6615 від 25.05.2026 (вх. №01-05/1654/26) в якій боржник просить зупинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ фірма «Гетьман» на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 р. у справі № 914/1875/16 (в частині кредиторських вимог ОСОБА_3 ) до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/1875/16 (914/3731/25) за позовом ТОВ фірми «Гетьман» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки від 03.01.2018 року та визнання відсутнім права іпотеки.

Заява обґрунтована тим, що оспорюваний договір іпотеки від 03.01.2018 є єдиною підставою забезпечення вимог ОСОБА_3 майном боржника. У зв`язку із цим, ТОВ фірма «Гетьман» ініціювало позов і наразі в провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/1875/16 (914/3731/25) за позовом ТОВ фірма «Гетьман» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки від 03.01.2018 та визнання відсутнім права іпотеки.

Щодо поданої заяви колегія суддів зазначає, що за приписами ч. 5 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства.

При цьому пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов`язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, як пов`язана справа, яка розглядається даним судом, із справою, що розглядається іншим судом, а також, чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи або певної черговості розгляду вимог.

Предметом апеляційного перегляду у даному випадку є законність та обґрунтованість ухвали Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 у справі № 914/1875/16, в частині визнання кредиторських вимог ОСОБА_3 . Вирішуючи питання щодо обґрунтованості таких вимог та їх статусу, суд апеляційної інстанції має надати оцінку наявним у матеріалах справи доказам та встановленим у справі обставинам.

При цьому наявність на розгляді іншої справи, у межах якої заявлено вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 03.01.2018 та визнання відсутнім права іпотеки, не зумовлює неможливості розгляду апеляційної скарги.

Крім того, саме лише припущення про те, що результат розгляду іншої справи може вплинути на правову оцінку відповідних вимог, не є достатньою підставою для зупинення апеляційного провадження.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви вих.№02-84/6615 від 25.05.2026 (вх. №01-05/1654/26) Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” в особі ліквідатора арбітражного керуючого Комлика І.С. про зупинення апеляційного провадження у справі.

У судовому засіданні 13.08.2026 представники ТзОВ «Кантієро» та ТзОВ «Ю-Бейс» підтримали доводи апеляційної скарги з підстав викладених у ній. Представник ОСОБА_1 заперечив щодо доводів апеляційної скарги.

При перегляді рішення господарського суду колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують майнові інтереси кредитора у разі невиконання чи неналежного виконання обов`язків боржником, а саме різні види забезпечення виконання зобов`язання.

Одним із таких видів забезпечення виконання зобов`язання є застава (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки (частина шоста статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

За частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Стаття 11 Закону України «Про іпотеку» визначає, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

з інших підстав, передбачених цим Законом.

Таким чином, іпотека є забезпеченням виконання зобов`язання та як додаткове зобов`язання поділяє долю основного зобов`язання, яке забезпечує.

Норми спеціального закону - Закону України «Про іпотеку» регламентують підстави виникнення, застосування та припинення іпотеки, а також визначають статус суб`єктів іпотечного зобов`язання.

Згідно із матеріалами справи, 02.01.2018 між ОСОБА_3 (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Договір безпроцентної позики (надалі– Договір позики).

За умовами вказаного Договору позики, Позикодавець ( ОСОБА_3 ) передає Позичальнику ( ОСОБА_1 ) у власність грошові кошти в розмірі 15000,00 доларів США, що в еквіваленті на день підписання даного Договору за курсом Національного Банку України становить 424500,00 грн., а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк та на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1. Договору позики).

Позика надається в готівковому порядку (п. 2.1. Договору позики). Позика надається Позичальнику на строк, який обчислюється з дня отримання грошових коштів Позичальником, згідно п. 2.1. Договору, і до “ 02” січня 2021 року(п. 2.2. Договору позики).

В забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики, 03.01.2018 р. між ОСОБА_3 (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О. І., зареєстрований в реєстрі за № 87 (надалі – Договір іпотеки).

Згідно з п. 1.1. Договору іпотеки, цей Договір забезпечує вимогу Іпотекодержателя, що випливає з Договору безпроцентної позики, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем “ 02” січня 2018 року, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення терміну дії договору позики, за умовами якого Іпотекодавець зобов`язаний до другого січня дві тисячі двадцять першого року повернути позику в сумі 424500,00 грн., що еквівалентно 15000 доларів США згідно офіційного курсу НБУ на день укладення Договору позики.

Відповідно до п. 1.2. Договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно, що належить Іпотекодавцю на праві приватної власності, а саме:

нежитлове приміщення, а саме нежитлові приміщення позначені номерами 7-1, 7-2, 7-3, 7-4, 7-5 розташовані на першому поверсі будинку, загальною площею 22,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

нежитлове приміщення загальною площею 50,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

нежитлові приміщення загальною площею 53,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, предметом іпотеки за вказаним Договором іпотеки виступило нерухоме майно, яке на той момент належало ОСОБА_1 .

На підставі зазначеного Договору іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про обтяження майна іпотекою на користь ОСОБА_3 .

Господарським судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази виконання ОСОБА_1 зобов`язання за Договором позики. Отже, у ОСОБА_1 наявна заборгованість перед ОСОБА_3 з повернення отриманої позики у розмірі 15000 дол. США.

Надалі, рішенням Господарського суду Львівської області від 17.10.2024р. у справі № 914/1875/16(914/345/24) задоволено позов ТзОВ фірма “Гетьман” та витребувано нерухоме майно (Предмет іпотеки) з володіння ОСОБА_1 на користь ТзОВ фірми “Гетьман” (Боржника).

16.10.2025 р. право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою “Гетьман” .

Відповідно до частин першої - третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, зокрема в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2025 у справі №761/382/21.

Також статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено поняття "основне зобов`язання" та "майновий поручитель", а саме:

основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою;

майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

Системний аналіз частини другої статті 589 ЦК України, статті 19 Закону України "Про заставу", статті 7 Закону України "Про іпотеку" свідчить про те, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, розмір якої визначається на момент її фактичного пред`явлення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором застави.

При цьому, частинами п`ятою, шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" прямо передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов`язання. У разі порушення боржником основного зобов`язання, відповідно до договору іпотеки, іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Отже, системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що іпотека має похідну (акцесорну, додаткову) до основного зобов`язання правову природу, і не може існувати як самостійний правочин за відсутності укладеного основного правочину, виконання зобов`язань за яким забезпечуються відповідним майном.

За змістом статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, а у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону про банкрутство (в редакції Закону, чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Господарчий універмаг "Меркурій"), кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

У статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, який введено у дію з 21.10.2019, поняття "забезпечений кредитор" містить тотожні визначення.

При цьому, в розумінні статті 1 Закону про банкрутство та, відповідно, вимогами забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, визначалися всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором) і є дійсними на момент визнання вимог та можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення відповідно до умов забезпечувального договору та чинного законодавства.

За змістом статті 1 КУзПБ, розуміння вимог забезпеченого кредитора не зазнало змін.

З огляду на зазначене обґрунтованим є висновок про те, що господарські суди, з огляду на похідний (акцесорний) характер виникнення зобов`язання, визначаючи розмір кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця (заставодавця), за наявності провадження у справі про банкрутство основного боржника, зобов`язані враховувати розмір кредиторських вимог, визнаних у такій справі про банкрутство основного боржника, під час встановлення та визначення розміру кредиторських вимог до боржника – іпотекодавця.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.08.2023 у справі №910/23952/15.

Відповідно до вимог ст. 1 КУзПБ забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання грошових вимог ОСОБА_3 у розмірі 626 250,00 грн як вимог, забезпечених заставою майна боржника.

Як встановлено судом першої інстанції, відомості про обтяження майна ТзОВ фірми «Гетьман» іпотекою на користь ОСОБА_3 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та станом на час розгляду справи не скасовані.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому договір іпотеки від 03.01.2018 у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, доказів припинення чи недійсності іпотеки матеріали справи не містять.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із чинності договору іпотеки та наявності забезпечення відповідних грошових вимог заставою майна боржника.

Відтак, грошові вимоги ОСОБА_3 у розмірі 626 250,00 грн, що є еквівалентом 15 000 доларів США, підлягають визнанню як вимоги, забезпечені заставою, предметом якої є:

– нежитлові приміщення, позначені номерами 7-1, 7-2, 7-3, 7-4, 7-5, розташовані на першому поверсі будинку, загальною площею 22,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;

– нежитлове приміщення загальною площею 50,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;

– нежитлові приміщення загальною площею 53,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

Щодо нікчемності наступної іпотеки через відсутність згоди ТзОВ “ФК “Кантієро”, Апеляційний господарський суд зазначає, що питання дійсності цього договору підлягає вирішенню у окремому позовному провадженні, при цьому на момент розгляду заяви з грошовими вимогами у суді першої інстанції, договір недійсним у судовому порядку не визнавався.

Подані ОСОБА_3 договір позики та договір іпотеки підтверджують заявлені ним правовідносини, а доказів, які б спростовували їх правомірність, матеріали справи не містять. Отже, вимога в частині основного боргу у розмірі 626 250,00 грн (еквівалент 15 000 доларів США) обґрунтовано визнана господарським судом як забезпечена заставою майна боржника.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що грошові вимоги ОСОБА_3 у розмірі 626 250,00 грн є повністю забезпеченими заставою зазначеного майна ТзОВ фірми «Гетьман».

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 у справі №914/1875/16 в частині визнання грошових вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Гетьман» на суму 626250 грн. 00 коп., як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстави для її скасування відсутні, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не визнаються такими, що можуть бути достатньою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Гетьман” вих. №01-20/1348 від 12.12.2025 (вх. №01-05/3698/25 від 15.12.2025) – залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 у справі №914/1875/16 в частині визнання вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Гетьман» на суму 626250 грн. 00 коп., як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника – залишити без змін.

3. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Панова І.Ю.,

Суддя Зварич О.В.,

Ржепецький В.О.