Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №369/8963/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8963/24

Провадження № 2/369/1427/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Мартиненко В. С.,

за участі секретаря судового засідання Алілуйко Н.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

До Києво-Святошинського районного суду Київської області з вказаним позовом звернувся ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , в якому просив у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:

визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 ідеальну частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 170127473222;

визнати за ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 ідеальну частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 170127473222.

В обґрунтування вимог заяви позивач посилалася на те, що позивач та відповідач перебували у шлюбі, під час якого подружжя набуло у власність вищевказане майно, що підлягає поділу.

Відповідач відзив на позов не надав.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області, постановленою судом без оформлення окремого документа, що зазначено у протоколі судового засідання 13.08.2026, відмовлено у поверненні до стадії підготовчого засідання та продовження строку на подання зустрічного позову.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги позовної заяви. Позивач також повідомив, що майнові права на квартиру були придбані після продажу іншої квартири в цьому ж будинку, проте меншої за площею, яку своєю чергою було придбано за кошти дружини від продажу квартири, що не перебувала у спільній сумісній власності, та в якій зроблено ремонт за кошти від продажу чоловіком автомобіля, що не перебував у спільній сумісній власності.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана за особисті кошти дружини, які вона отримала від продажу квартир, що були набуті нею до шлюбу. Крім того, у подружжя є також інше майно, що підлягає поділу.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши докази подані на їх підтвердження, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з 21 лютого 2015 року перебувають у шлюбі (актовий запис № 369, складений 21 лютого 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві). Станом на час звернення до суду з вказаним позовом шлюб розірвано не було.

17 вересні 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено договір про відступлення права вимоги за Договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру 26к. 1/1/5/28/Ж-ИП від 26.05.2017 року, укладеним між ОСОБА_7 та ТОВ «ОМОКС», Додатком № 1 до Основного договору в обсязі, визначеному даним Договором. Всі права і зобов`язання за Основним договором переходять до ОСОБА_4 з моменту укладання цього Договору. Відступлення права вимоги за цим Договором відбувається на платній основі за ціною 1 181 619грн. 00 коп.

В п. 3.11 вказаного договору зазначено, що 3.11 ОСОБА_6 перебуває в зареєстрованому шлюбі з громадянином України ОСОБА_1 , згода якого на укладення цього Договору, посвідчена Швидкою І.М., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, «12» вересня 2018 року за реєстровим №1379, доведена до відома Сторони-1.

У вказаній згоді подружжя на укладення договору купівлі продажу майнових прав, підписаної ОСОБА_1 12.09.2018 зазначено: «Я, ОСОБА_1 , з 21 лютого 2015 року перебуваю у шлюбі з ОСОБА_5 , що підтверджую Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві 21 лютого. 2015 року, актовий запис № 369, у відповідності до ст. 369 Цивільного кодексу України, цією заявою надаю згоду своїй дружині ОСОБА_5 , на купівлю майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 та на укладення відповідного договору купівлі-продажу майнових прав на вищезазначену квартиру за ціну на її власний розсуд. Я підтверджую, що гроші, які витрачаються на придбання майнових прав на квартиру, с нашою спільною сумісною власністю. Придбані майнові права на квартиру також будуть об`єктами права спільної сумісної власності, як такі, що набуваються нами у шлюбі. При цьому я заявляю, що такий правочин відповідає інтересам нашої сім`ї, на умовах, які ми попередньо обговорили і вважаємо вигідними для нас і укладання цього договору відповідає нашому спільному волевиявленню. Шлюбний договір, договір користування майном, договір про поділ майна нами не укладався. Зміст ст.ст. 202-209 Цивільного кодексу України щодо поняття, вимог, форми, змісту та правових наслідків правочину, ст.ст. 215-236 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків недодержання вимог закону при вчиненні правочину, ст.ст. 368-372 Цивільного кодексу України щодо поняття та змісту права спільної сумісної власності, ст. 60-63, 65 Сімейного кодексу України мені нотаріусом роз`яснено».

Відповідно до договору 26к.1/1/5/28/Ж-ИП від 26.05.2017 року, укладеним між ОСОБА_7 та ТОВ «ОМОКС», Додатку № 1 до Основного договору предметом договору були майнові права на 3 кімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

19.11.2018 ОСОБА_5 було зареєстроване право власності на вказану квартиру, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1701274732224.

Рішення про державну реєстрацію права власності було прийнято на підставі таких документів: договір купівлі-продажу деривативу, серія та номер: Ф-26к. 1/1/5/28/Ж, виданий 26.05.2017, видавник: ТОВ "КОНСЕНТ КАПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ", ОСОБА_7 ; договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, серія та номер: 26к. 1/1/5/28/Ж-ИП, виданий 26.05.2017, видавник: ТОВ "ОМОКС", ОСОБА_7 ; договір про відступлення права вимоги, серія та номер: б/н, виданий 17.09.2018, видавник: ОСОБА_7 , ОСОБА_4 ; витяг із списку інвесторів, серія та номер: 654/10, виданий 19.10.2018, видавник: ТОВ "ОМОКС"; довідка, серія та номер: 655/10, виданий 19.10.2018, видавник: ТОВ "ОМОКС"; повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 31.05.2017, видавник: ТОВ "ОМОКС", ОСОБА_7 ; акт прийому-передачі квартири, серія та номер: б/н, виданий 19.10.2018, видавник: ТОВ "ОМОКС", ОСОБА_4 ; акт прийому-передачі (пред`явлення до виконання) форвардного контракту, серія та номер: б/н, виданий 31.05.2017, видавник: ТОВ "ОМОКС", ОСОБА_7 ; акт прийому-передачі деривативу, серія та номер: б/н, виданий 31.05.2017, видавник: ТОВ "КОНСЕНТ КАПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ", ОСОБА_7 .

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності (ч. 1 ст. 66 СК України).

Згідно із ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Статтею 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя

Так, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про необхідність визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилання представника відповідача на те, що спірне майно було придбано виключно за особисті кошти дружини, які вона отримала від продажу квартири, що була її особистою власністю, не спростовають висновків суду, оскільки таких доказів не було надано до суду.

Так, відповідно до постанови Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 209/3761/20 була викладена така правова позиція: «Посилання у касаційній скарзі на те, що достатнім доказом визнання права особистої власності одного із подружжя на нерухоме майно придбане в період шлюбу є наявність договорів купівлі-продажу особистої власності, які передували або вичинялись одночасно з придбанням спірного майна, Верховний Суд відхиляє, оскільки у спорах про визнання права особистої приватної власності на майно, саме по собі посилання на те, що спірне майно було придбано членом подружжя хоча і за час шлюбу, однак за належні йому особисті кошти, отримані від продажу квартири, не є достатнім доказом сплати особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже він повинен також надати суду належні і допустимі докази придбання спірного майна саме за ці кошти (див. висновки Верховного Суду у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 645/4165/21 (провадження №61-113св23).

На переконання Верховного Суду, таким доказами, зокрема можуть бути: банківські виписки на підтвердження спрямування грошових коштів чи нотаріальна заява/згода другого з подружжя, що майно придбавається за особисті кошти, тощо (див. постанови Верховного Суду від 21 квітня 2022 року у справі № 461/1617/15-ц (провадження № 61-19201св20), від 25 січня 2023 року у справі № 756/10871/20 (провадження № 61-9709св22), від 10 липня 2024 року у справі № 466/7242/22 (провадження № 61-6448св24), від 30 липня 2024 року у справі № 522/10944/21 (провадження № 61-2100св21).

Натомість, у справі, яка переглядається, позивачка не надала суду доказів на підтвердження тієї обставини, що отримані від продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , кошти були витрачені саме на придбання спірної чотирьохкімнатної квартири, а не на інші потреби, або на потреби сім`ї».

Своєю чергою у постанові Верховного Суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 було викладено такий правовий висновок: «вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором;

згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду;

сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном;

згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору;

згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності;

надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;

не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя;

наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;

у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

Вказаний правовий висновок Верховного Суду продовжує бути актуальним, що підтверджується постановою Верховного суду від 07 серпня 2026 року у справі № 361/7070/23, відповідно до якого Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка не спростувала презумпцію спільності майна подружжя належними та допустимими доказами. Оскільки презумпція належності спірного майна до спільної власності подружжя не спростована, суди попередніх інстанцій, з урахуванням засад змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, правильно здійснили поділ нерухомого майна між колишнім подружжям у рівних частинах.

В частині першій ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

В постанові Верховного Суду України у справі №6-3037цс15 від 18.05.2016 року було зроблено правовий висновок про те, що при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, застосуванню підлягають положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Враховуючи право ОСОБА_1 на поділ майна подружжя, а також те, що сторонами не надано доказів про можливість поділу майна в натурі чи сплати компенсації іншому з подружжя, суд дійшов висновку про необхідність поділити об`єкт права спільної сумісної власності подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 та визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно з ч.1, п. 3 ч. 2, ч. 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А отже з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 12112 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 244, ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення. датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 244, 259, 264-265, 268, 273, 354 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 .

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що включають судовий збір в розмірі 12112 гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Мартиненко В.С.