Вирок від 18 серпня 2026 р. у справі №523/4885/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/4885/26

Провадження №1-кп/523/1359/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

за участю: секретаря судового засідання – ОСОБА_2

прокурора Пересипської окружної прокуратури м.Одеси – ОСОБА_3

захисника – ОСОБА_4

підсудного – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12015160490006595, внесене до ЄРДР 09.11.2015 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Одеси, громадянина України, військовозобов`язаного, зі середньою освітою, неодруженого та офіційно непрацевлаштованого, не має місця реєстрації та постійного проживання, не має судимості в силу ст.86 КК України, але станом на теперішній час засудженого:

- 18.11.2025 року Пересипським районним судом м.Одеси за ч.2 ст.15 ч.4 ст.185, ст.ст.75, 76 КК України до позбавлення волі строком на 5 років, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

09.11.2015 року, в період часу з 00:00 до 06:00 години, більш точного часу не встановлено, підсудний ОСОБА_5 , перебуваючи біля теплотраси неподалік будинку №29-Б по вул.Церковній в м.Одесі, на ґрунті особистих неприязних відносин посварився з раніше знайомим ОСОБА_6 .

Під час триваючого конфлікту агресивно налаштований підсудний ОСОБА_5 , керуючись мотивами гострої неприязні до ОСОБА_6 та проявляючи при цьому явну зневагу до охоронюваних законом цінностей життя та здоров`я людини, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажаючи, але свідомо припускаючи їх настання, тобто діючи з непрямим умислом, вказаний підсудний з метою заподіяння смерті ОСОБА_6 , стоячи навпроти останнього і використовуючи в якості знаряддя стиснутий у правій руці невстановлений тупий предмет, який має ребра і нерівності, умисно наніс цим предметом чисельні, більше десяти, ударів в життєво важливий орган людини – голову та по верхніх кінцівках потерпілого, спричинивши йому таким чином легкі тілесні ушкодження у вигляді синця і садна правої кисті та синця лівої кисті, а також небезпечну для життя закриту черепно-мозкову травму у вигляді восьми саден та трьох синців обличчя, крововиливу під слизову оболонку верхньої губи, п`яти забійних ран тім`яно-потиличної ділянки голови, семи забійних ран обличчя з крововиливами у м`які тканини тім`яно-потиличної ділянки справа та зліва і лобової ділянки справа, крововиливів під м`які оболонки на випуклій та нижній поверхнях великих півкуль головного мозку, півкуль мозочка та стволового відділу мозку, які згідно п.2.1.1 (а), п.2.1.3 (г, о) Правил судово-медичного визначення тяжкості тілесних ушкоджень відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала смерть ОСОБА_6 на місці події, від набряку головного мозку.

Підсудний ОСОБА_5 повністю визнав свою провину за висунутим обвинуваченням, а будучи допитаним в суді пояснив суду про час, місце, спосіб та мотиви вчиненого ним при вказаних вище обставинах, не оспорюючи при цьому докази, які містяться у матеріалах досудового розслідування та фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення.

Так, підсудний ОСОБА_5 під час допиту в суді пояснив, що дійсно за викладених в обвинувальному акті обставинах, він будучи раніше знайомим з безхатьком ОСОБА_6 , який мешкав в районі теплотраси по вулиці Церковній в м.Одесі та у якого він іноді викрадав продукти, прийшов до нього вночі 09.11.2015, але той зустрів його з ножем в руці. Побоюючись за своє здоров`я і життя, він схватив штахетину і наніс нею один чи два удари в голову ОСОБА_6 , від яких той впав на землю, а він почав «забивати» того, наносячи чисельні удари руками і ногами по різних ділянках тіла. Побачивши, що потерпілий почав хрипіти кров`ю, він зник з місця злочину та змінив заплямований кров`ю потерпілого одяг, викинувши його у сміття. Висновки судово-медичної експертизи з визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_6 та причин його смерті, а також інші докази, які містяться в матеріалах досудового розслідування, ним не оспорюються.

Розуміє, що міг уникнути конфлікту з потерпілим ОСОБА_6 , залишивши його, а також, що внаслідок нанесення ним чисельних ударів в голову потерпілого могла настати смерть останнього. Шкодує про скоєне, а викриття його працівниками поліції пояснює своїм добровільним зізнанням. Не має наміру повернутися до військової служби, але просить суворо не карати і обіцяє такого більше не скоювати, а після відбування покарання за цим вироком має намір працевлаштуватися.

Згідно з ч.3 ст.349 КПК України, суд за результатами попереднього обговорення з учасниками судового провадження змісту цієї норми закону та наслідків її застосування, визнав недоцільним за клопотанням прокурора дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, з`ясувавши, що учасники провадження правильно розуміють зміст цих положень закону, а також роз`яснивши їм про відсутність права оскарження фактичних обставин кримінального провадження в апеляційному порядку, суд упевнився в добровільності та істинності їх позиції.

За наведених підстав, суд вважає, що винність підсудного ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінального правопорушення, фактичні обставини якого ним та ніким із учасників процесу не оспорюються, об`єктивно та повністю підтверджуються наявними у матеріалах досудового розслідування доказами, дослідження яких, окрім допиту підсудного, не здійснювалось, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.

Приймаючи до уваги наведені обставини та отримавши покази підсудного ОСОБА_5 , судом встановлено, що вказаний підсудний своїми умисними діями вчинив умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_6 , а відтак дії вказаного підсудного вірно кваліфіковані стороною обвинувачення за ч.1 ст.115 КК України.

Так, з огляду на ч.1 ст.115 означеного Кодексу, кримінальна відповідальність за цією нормою закону настає за умисне вбивство, тобто протиправне заподіяння смерті іншій людині, що карається позбавленням волі на строк від семи до п`ятнадцяти років.

Разом із тим, при оцінці правильності кваліфікації дій підсудного ОСОБА_5 суд виходить з того, що умисне вбивство, передбачене ст.115 КК України, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Отже, з огляду на викладене, суд доходить висновку, що характер та послідовність дій підсудного ОСОБА_5 , використання при цьому знаряддя – тупого предмету (з показів підсудного - штахетину) і заподіяння ним чисельних ударів в область життєво важливого органу ОСОБА_6 – голови, що спричинило останньому тілесні ушкодження з крововиливами, черепно-мозковою травмою і набряком головного мозку, які перебувають у причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого, а також усвідомлення підсудним загрозливих для життя потерпілого наслідків своїх дій, подальше залишення ним місця скоєного і байдужість до подальшої долі потерпілого, - поза розумним сумнівом свідчать про наявність та зміст непрямого умислу вказаного підсудного, направленого саме на протиправне заподіяння смерті людини.

Аналогічний підхід до оцінки дій особи, яка притягається до кримінальної відповідальності за відповідним обвинуваченням, дотримався й Касаційний кримінальний суд Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 року (справа №381/1869/18, пров.№51-2987км21) за схожих обставин справи, який визначив, що для розмежування умисного вбивства із умисним тяжким тілесним ушкодженням, що спричинило смерть необхідно встановити ставлення винного до наслідку у вигляді смерті.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.65, ч.2 ст.50 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, та при призначенні покарання суду слід врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також слід виходити з того, що покарання має бути призначене відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу й у межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яке передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Внаслідок означених вимог закону, при призначенні покарання підсудному ОСОБА_5 суд приймає до уваги характер і спосіб, обставини (зокрема кількість і локалізацію тілесних ушкоджень, використання при цьому знаряддя – тупого предмета) і невідворотність наслідків вчиненого ним кримінального правопорушення, яке за ст.12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів проти життя і здоров`я особи, а також судом ураховуються характеризуючі особу підсудного дані та стан його здоров`я.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що підсудний ОСОБА_5 свою провину за висунутим обвинуваченням визнав повністю і надав в суді визнавальні покази; добровільно з`явився до поліції із зізнанням у скоєному (з наданою прокурором заяви); на момент вчинення інкримінованого діяння не мав судимості в силу ст.86 КК, але раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності (зокрема за аналогічні насильницькі злочини) та станом на теперішній час є засудженим за вироком Пересипського районного суду м.Одеси від 18.11.2025 зі звільненням від відбування покарання з випробуванням; утримується під вартою з 18.02.2026; на обліку КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ООР не перебуває; не має місця реєстрації чи постійного проживання на території України; офіційно не працевлаштований та утриманців не має; протягом 2022-2024 років неодноразово притягався до адміністративної відповідальності; зі слів – є військовослужбовцем та з літа 2025 року перебуває у статусі особи, яка самовільно залишила військову частину.

Втім, при оцінці обставин доведеного в суді обвинувачення та при призначенні покарання підсудному ОСОБА_5 судом також ураховується особа загиблого ОСОБА_6 , який (за наданими прокурором матеріалами кримінального провадження) на момент вчинення кримінального правопорушення був раніше судимою особою і неодноразово притягався до кримінальної відповідальності (у тому числі за вчинення насильницького злочину проти життя і здоров`я особи); протягом 2008 року перебував під адміністративним наглядом органу Національної поліції, що у свою чергу негативно характеризує особу вказаного потерпілого, як схильну до протиправної поведінки, а також опосередковано узгоджується з наданими в суді підсудним показань щодо провокуванням саме потерпілим виниклого між ними конфлікту.

Попри те, суд зауважує, що така поведінка потерпілого ОСОБА_6 не впливає на кваліфікацію дій підсудного ОСОБА_5 , не виправдовує і не знижує суспільну небезпечність заподіяння ним чисельних ударів в область життєво важливого органу потерпілого - голови, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження та настання смерті потерпілого на місці події внаслідок набряку головного мозку, а також обумовлює наявність умислу вказаного підсудного на заподіяння смерті потерпілому, оскільки питання про умисел вирішується з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки, а визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Аналогічну правову позицію висловив Касаційний кримінальний суд Верховного Суду в постанові від 09.10.2025 по справі №204/8028/22 (провадження №51-5492км24).

Комплексність наведених вище обставин свідчать про стійку схильність підсудного ОСОБА_5 до кримінально-протиправної поведінки, про нехтування ним загальновизнаними цінностями поваги до життя і здоров`я людини, про його небажання займатися суспільно-корисною діяльністю в умовах складного для держави часу – воєнного стану та його ухилення від виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, сукупність чого обумовлює неможливість виправлення вказаного підсудного і недопущення вчинення ним нових кримінальних правопорушень без тимчасової ізоляції від суспільства.

За приписами ст.ст.66, 67 КК України, до обставин, що пом`якшують покарання підсудного ОСОБА_5 , слід віднести визнання ним своєї провини в межах висунутого обвинувачення у кримінальному провадженні та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а обставиною, що обтяжує покарання зазначеного підсудного, як зазначено в обвинувальному акті та з чим також погоджується й суд, не встановлено.

Наряду з наведеним, зважаючи на позицію сторони захисту та досліджуючи питання можливості застосування положень ст.69 КК України при призначенні покарання підсудному ОСОБА_5 у розглядуваному кримінальному провадженні, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.69 КК України, за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві розкрито у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01.02.2018 року (справа №634/609/15-к), яке охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.66, ст.67 КК України), визначення «інші обставини справи», або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості призначення більш м`якого покарання або виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.69 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.

Однак, доводи сторони захисту щодо наявності у підсудного ОСОБА_5 певних обставин (з`явлення до поліції із зізнанням, надання зізнавальних показів, співпраця зі слідством, щиросердне каяття та провокативна поведінка потерпілого тощо), то з урахуванням характеру і обставин вчиненого підсудним, використання при цьому невстановленого предмету і нанесення ним чисельних ударів в область життєво важливих органів потерпілого, що потягло настання смерті останнього, а також зникнення підсудного з місця вчинення злочину із залишенням ним потерпілого у безпорадному стані та байдуже ставлення до його подальшої долі, то за переконанням суду і в аспекті приписів ст.69 КК України, не містять достатніх даних, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого вказаним підсудним кримінального правопорушення та обумовлюють можливість призначення йому покарання нижче від найнижчої межі, визначеної у ч.1 ст.115 цього ж Кодексу.

Тотожну позицію висловив Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 15.03.2018 року (№51-1118км18), яким сформульовано висновок, що призначення за правилам ст.69 КК України більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені по справі обставини, що пом`якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції відповідної статті було б явно несправедливим.

Отже, суд доходить висновку про те, що запропонований стороною захисту спосіб призначення покарання підсудному ОСОБА_5 в порядку ст.69 КК України не відповідає меті та завданням кримінального закону, особі підсудного, а також не є релевантним до обставин і характеру доведеного в суді обвинувачення, його невідворотним наслідкам, що стороною захисту не спростовано, а відтак означений спосіб призначення покарання вочевидь не забезпечить виправлення вказаного підсудного та попередження вчинення нових протиправних діянь як ним так і іншими особами.

Таким чином, в умовах змагальності судового процесу, з урахуванням наведених вище обставин, суд вважає, що підстави для призначення підсудному ОСОБА_5 покарання в порядку ст.69 КК України, – стороною захисту належним чином не обґрунтовані та матеріалами кримінального провадження не доведені, а позиція прокурора щодо реального відбування вказаним підсудним покарання у виді позбавлення волі, заслуговує на увагу.

Згідно з ч.4 ст.70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, суд призначає остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень (шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань), зарахувавши в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, відбуте повністю або частково покарання за попереднім вироком, за правилами, передбаченими у ст.72 цього Кодексу.

На підставі сукупності викладеного, дотримуючись принципів законності, справедливості та індивідуалізації покарання у розглядуваному кримінальному провадженні, при визначенні виду та міри покарання підсудному ОСОБА_5 , беручи до уваги досліджені під час судового розгляду обставини, тяжкість і невідворотність наслідків доведеного в суді обвинувачення, характеризуючі особу підсудного дані, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд у контексті ст.ст.50, 65 КК України доходить обґрунтованого висновку про те, що виправлення й недопущення вчинення підсудним нових кримінальних правопорушень неможливо без тимчасової ізоляції від суспільства, з призначенням покарання у виді позбавлення волі в межах встановленого санкцією ч.1 ст.115 означеного Кодексу строку, з одночасним призначенням остаточного покарання з урахуванням вироку Пересипського районного суду м.Одеси від 18.11.2025 за правилами ч.4 ст.70 цього ж Кодексу, яке належить відбувати реально у кримінально-виконавчій установі.

Положення ст.63 КК України встановлюють, що покарання у виді позбавленні волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Вирішуючи питання щодо зарахування терміну попереднього ув`язнення підсудного ОСОБА_5 до строку призначеного покарання, суд за правилами ч.5 ст.72 КК України ураховує строк його тримання під вартою у цьому кримінальному провадженні з моменту обрання запобіжного заходу.

Ураховуючи те, що з наданих прокурором відповідних матеріалів кримінального провадження не вбачається існування будь-яких речових доказів та їх місця зберігання, можливого накладення арешту на майно та наявності процесуальних витрат, то означені питання при ухваленні цього вироку судом не вирішувались.

Керуючись ч.3 ст.349, ст.ст.369-374 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.115 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень за цим вироком та вироком Пересипського районного суду м.Одеси від 18.11.2025 року, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточне покарання ОСОБА_5 визначити у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років, з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі.

Відповідно до ч.5 ст.72, ст.63 КК України, строк відбування покарання засудженим ОСОБА_5 рахувати з моменту набрання вироком законної сили, зарахувавши у строк остаточно призначеного покарання термін його попереднього ув`язнення у цьому кримінальному провадженні в період з 18.02.2026 року до дня набрання вироком законної сили, у співвідношенні одного дня попереднього ув`язнення одному дню позбавлення волі.

Запобіжний захід підсудному ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, - залишити без змін.

Копії вироку вручити під розписку прокуророві та ОСОБА_5 , а також надати для відома іншим заінтересованим особам та направити для виконання до ДУ «Одеській слідчий ізолятор».

Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Пересипський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення, а для обвинуваченого, який утримується під вартою, - у той же строк з моменту вручення його копії.

Головуючий – суддя: ОСОБА_1