Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №444/3890/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 444/3890/25 Головуючий у 1 інстанції: Олещук М.М.

Провадження № 33/811/1164/26 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М. з участю захисника Савки Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу захисника Савки Т.В. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Жовківського районного суду Львівської області від 15 червня 2026 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

в с т а н о в и в :

вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 /сімнадцять тисяч/ грн. 00 коп. – в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 665 грн. 60 коп. судового збору.

Згідно з постановою ОСОБА_1 26.09.2025 року о 02 год. 10 хв. в с.Школярі на автодорозі Замочок - Любеля Львівський район, керував автомобілем марки "BMW 4281" д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законом порядку, з використанням технічного засобу "Drager Alkotest - 6810", результат тесту №2946 від 26.09.2025 року становить 0.28 проміле алкоголю, чим своїми діями ОСОБА_1 порушив п.п. 2.9 а ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Не погоджуючись із рішенням судді першої інстанції, захисник Савка Т.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді, провадження по справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що постанова підлягає скасуванню.

Зазначає, що суд безпідставно поклав в основу своїх висновків рапорт працівника поліції, складений після, направлення матеріалів справи до суду та після їх повернення для усунення недоліків. Вказаним рапортом працівник поліції фактично змінив правову кваліфікацію інкримінованого ОСОБА_1 діяння з ч. 2 ст. 130 КУпАП на ч. 1 ст. 130 КУпАП, що виходить за межі його і процесуальних повноважень та суперечить вимогам КУпАП. Рапорт не є процесуальним документом, яким може бути змінено фабулу обвинувачення, його правову кваліфікацію чи усунено істотні недоліки протоколу про адміністративне правопорушення. Незважаючи на це, суд першої інстанції фактично визнав допустимим таке коригування обвинувачення та використав зазначений рапорт як підставу для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Звертає увагу суду на те, що протокол про адміністративне правопорушення був складений за ч. 2 ст. 130 КУпАП, а тому саме зазначена кваліфікація є предметом судового розгляду.

Фактично шляхом подання рапорту працівник поліції намагався змінити кваліфікацію діяння з ч. 2 ст. 130 КУпАП на ч. 1 ст. 130 КУпАП, що суперечить вимогам КУпАП та порушує право особи на захист, оскільки особа повинна знати, у вчиненні якого саме правопорушення її обвинувачують, а обсяг обвинувачення не може змінюватися поза межами належно оформленого протоколу.

Протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 є незаконним з огляду на неправильну кваліфікацію його дій працівниками поліції за ч. 2 ст. 130 КУпАП кваліфікуючою ознакою якої є повторність, однак на момент прийняття оскаржуваної постанови ОСОБА_1 не був позбавлений права керування транспортним засобом, та жодним із судових рішень, які б набрали законної сили не було встановлено в його діях ознак адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вважає, що наявні підстави для скасування постанови.

У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленим про час та місце його проведення, не з`явився. Захисник Савка Т.В. у суді апеляційної інстанції не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги без участі ОСОБА_1 .

За таких обставин, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутності ОСОБА_1 .

У суді апеляційної інстанції захисник Савка Т.В. апеляційну скаргу підтримав, просив її задоволити.

Заслухавши захисника Савку Л.М., перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 вказаних вимог закону дотримався в повному обсязі, з`ясував всі обставини, дослідив і належним чином оцінив всі докази та дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у постанові суду.

Положеннями ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За змістом п. 2.9 (а) ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Проте, ОСОБА_1 вимоги вказаного пункту ПДР дотримано не було.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 26.09.2025 року о 02 год. 10 хв. в с.Школярі на автодорозі Замочок - Любеля Львівський район, керував автомобілем марки «BMW 4281», номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законом порядку, з використанням технічного засобу «Drager Alkotest – 6810», результат тесту №2946 від 26.09.2025 року становить 0.28%о, чим своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9 а ПДР.

За вказаним фактом працівником поліції відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення від 26.09.2026 серії ЕПР1 №466118 за ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до рапорту інспектора СРПП ВП №2 Львівького РУП №1 ГУ НП у Львівській області Петрини В. від 27.02.2026 Львівським апеляційним судом 31.10.2025 року закрито справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП у зв`язку із відсутністю в його діях складу правопорушення, тому просить вважати правильною кваліфікацією дій ОСОБА_1 ч.1 ст. 130 КУпАП.

Протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 складено уповноваженою на те особою, за встановленою формою з урахуванням всіх вимог, передбачених ст. 256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 №1395 та підписаний особою, яка його склала.

В свою чергу, наведені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повністю підтверджуються:

- результатом тестування ОСОБА_1 за допомогою приладу «Drager Alcotest 6810» 29.05.2026 о 22:30 год. - проба тесту позитивна 0,28%о (а.с.2);

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що огляд ОСОБА_1 проведений у зв`язку з виявленими ознаками, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. У графі «Результати огляду на стан сп`яніння» вказано, що проба позитивна, 0,28%о (а.с.4);

- направленням ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я на огляд водія з метою виявлення стану сп`яніння від 26.09.2026, у якому зазначено виявлені у нього уповноваженою особою ознаки сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови (а.с. 5);

- відеозаписом з нагрудних камер поліцейських на яких зафіксовано зупинку працівниками поліції транспортного засобу марки "BMW 4281", номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . Під час спілкування із ОСОБА_1 поліцейський виявив у нього ознаки алкогольного сп`яніння, тому пред`явив вимогу про проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу. ОСОБА_1 погодився, пройшов огляд за допомогою приладу «Драгер», результат 0,28%о. Результати огляду ОСОБА_1 не заперечував.

Ці докази є належними, допустимими та достовірними, оскільки вони здобуті з додержанням процесуальної процедури, не суперечать фактичним обставинам справи і об`єктивно узгоджуються між собою.

Враховуючи сукупність доказів у справі апеляційний суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини, а дії ОСОБА_1 , які полягають у керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, є порушенням п. 2.9 (а) ПДР та утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і такий висновок, всупереч твердженням апелянта, ґрунтується на наявних у провадженні доказах.

Доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 26.09.2026 о 10:00 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, тому, вірно суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, а саме керування особою транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що знижує її увагу та швидкість реакції.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що Львівським апеляційним судом 31.10.2025 закрито справу відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП за відсутності складу адміністративного правопорушення, відповідно, і відсутня така кваліфікуюча ознака, як «повторність», а тому, вірно перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 130 КУпАп на ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки це буде відповідати інтересам ОСОБА_1 , адже, санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає більш м`яке покарання в порівнянні з санкцією ч. 2 ст. 130 КУпАП, а тому покращує становище особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Не можуть бути визнані обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав права самостійно змінювати правову кваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 130 на ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки, Кодекс України про адміністративне правопорушення не містить норми, яка б передбачала перекваліфікацію дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому у даному випадку необхідно застосувати аналогію закону, як засіб заповнення прогалини у законодавстві, який полягає у застосуванні врегульованих конкретною нормою правовідносин, норми закону, що регламентує подібні відносини у кримінальному процесуальному законодавстві.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 зазначає, що з аналізу положень міжнародних актів, наведених у Рішенні, не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення».

У пункті 3.6 цього рішення Конституційний Суд України вказує, що відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява № 7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, справи про адміністративні правопорушення, враховуючи, зокрема, розмір та характер стягнень, для цілей статті 6 ЄСПЛ належать до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на дану категорію справ поширюються гарантії статті 6 ЄСПЛ.

Згідно з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення, згідно з національним законом або міжнародним правом; також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Отже, дії ОСОБА_1 вірно судом перекваліфіковані з ч. 2 ст. 130 КУпАП на ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки така перекваліфікація не порушує права ОСОБА_1 та не погіршує його становище.

Наведеними письмовими доказами, достовірність яких в апеляційного суду не викликає сумнівів, в повній мірі стверджується вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, на підставі яких суддею відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП всебічно і повно з`ясовано всі обставини справи.

Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які у своїй сукупності поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

При обранні ОСОБА_1 адміністративного стягнення суддя районного суду в оскаржуваній постанові в повній мірі врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, та наклав адміністративне стягнення у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП в межах безальтернативної санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

При розгляді справи суддею першої інстанції порушень вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП.

Ураховуючи наведене, порушень норм процесуального або матеріального права не було встановлено під час перегляду, постанова суду є законною та обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови судді місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Постанову судді Жовківського районного суду Львівської області від 15 червня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін, апеляційну скаргу захисника Савки Т.В. – без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Львівського апеляційного суду Урдюк Т.М.