Вирок від 18 серпня 2026 р. у справі №336/5477/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/5477/26

Номер провадження: 1-кп/336/1254/2026

ВИРОК

іменем України

19 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025080100004689 від 24 червня 2025 року, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Запоріжжі, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , має середню освіту, військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 , у військовому званні «солдат», який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 408, ч. 4 ст. 185 КК України,

за участі:

прокурора – ОСОБА_4 ,

потерпілої – ОСОБА_5 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

захисника - адвоката ОСОБА_6 ,

встановив:

ОСОБА_3 , проходячи військову службу за призивом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 у військовому званні - солдат, 25 квітня 2025 року, в умовах воєнного стану, діючи умисно, з метою ухилитися від військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст. ст. 11, 12, 16, 28, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, самовільно залишив район розташування підрозділу 313 запасної роти військової частини НОМЕР_2 розташованої у АДРЕСА_2 , свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби.

Крім того, встановлено, що військовослужбовець ОСОБА_3 , на момент вчинення кримінального правопорушення (злочину) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у військовому званні «солдат».

Так, згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території Україні введено воєнний стан, який продовжується по теперішній час.

01 березня 2026 року приблизно о 14 годині 40 хвилині, ОСОБА_3 , знаходячись в квартирі АДРЕСА_3 , діючи з умислом на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, який введено в дію відповідно до Указу Президента України № 64/2022 « Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, упевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, таємно викрав з ліжка в кімнаті майно, що належить його матері ОСОБА_5 , а саме: мобільний телефон «Samsung Galaxy А07 ( SM- A 075F/DS)» 4/128GB в корпусі фіолетового кольору, імеі-1- НОМЕР_3 , імеі-2- НОМЕР_4 вартістю 4450 гривень 75 копійок.

В подальшому ОСОБА_3 покинув квартиру, та викраденим мобільним телефоном розпорядився на власний розсуд, чим завдав матеріальну шкоду ОСОБА_5 на вказану суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Потерпіла ОСОБА_5 показала, що телефон належав її чоловіку, який перебував в лікарні. Працівники лікарні віддали їй мобільний телефон «Samsung Galaxy А07, вона принесла додому та він знаходився в її кімнаті в квартирі АДРЕСА_3 . Нікому не надавала дозволу на його використання. За вказаною адресою проживала з сином ОСОБА_3 та чоловіком, який на той момент перебував у лікарні. Наразі телефон їй повернуто.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненому визнав, пояснив, що 25 квітня 2025 року, він самовільно залишив місце служби, а саме місце розташування 313 запасної роти військової частини НОМЕР_2 на об`єкті «8» у АДРЕСА_2 , службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв.

Крім того, 01 березня 2026 року приблизно о 14 годині 40 хвилині, він знаходячись в квартирі АДРЕСА_3 , викрав мобільний телефон «Samsung Galaxy А07, який належить його матері ОСОБА_5 . Вартість викраденого майна він не оспорює. Телефон взяв без дозволу, здав в ломбард, хотів матері допомогти грошима.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальному акті, за згодою учасників судового провадження, суд, в силу ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом потерпілої, обвинуваченого, дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, та документів які необхідні для стягнення витрат на проведення експертизи, постанови про речові докази та ухвал слідчих суддів застосування запобіжного заходу.

При цьому суд роз`яснив наслідки, передбачені ч. 3 ст. 349 КПК України, переконався у добровільності позицій та правильному розумінні учасниками судового провадження наслідків відмови від дослідження інших доказів, що позбавляє їх права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Обвинувачений ОСОБА_3 , вірно розуміє зміст обставин провадження і у суду немає сумнівів в добровільності та істинності його позиції.

Приймаючи до уваги пояснення потерпілої, обвинуваченого, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що вина у вчинені інкримінованих йому кримінальних правопорушень знайшла підтвердження.

Умисні дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 408 КК України, а саме: дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану та за ч. 4 ст. 185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Відповідно до статті 1 КК України кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КК України визначено, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

Відповідно до ч. 3, 5, 6 ст. 12 КК України злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 відносяться до тяжкого злочину та особливо тяжкого злочину.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, передбачені ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

ОСОБА_3 вину визнав повністю, розкаявся у вчиненому, враховуючи дані про його особу, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за медичною допомогою не звертався, спосіб життя, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливо виключно в умовах ізоляції його від суспільства та вважає необхідним призначити покарання в межах санкції статей ч. 4 ст. 185 КК України та ч. 4 ст. 408 КК України, що буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого.

Враховуючи особу винного, обставини вчиненого та вимоги чинного законодавства, підстав для застосування положень ст. 69, 75 КК України суд не вбачає.

Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлено.

Відповідно до ухвали Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 11 травня 2026 року ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 10 липня 2026 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2026 року запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому продовжено до 22 серпня 2026 року включно та визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.

Прокурор просив залишити запобіжний захід до вступу вироку в законну силу без змін, оскільки продовжують існувати ризики зазначені в ухвалі слідчого судді та суду та які не зменшилися.

ОСОБА_3 вчинив кримінальні правопорушення, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, в умовах воєнного стану, враховуючи особу обвинуваченого, суд не знаходить підстав для скасування або зміни раніше обраного судом щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У зв`язку з цим до набрання вироком законної сили суд залишає незмінним запобіжний захід щодо обвинуваченого, для забезпечення його належної процесуальної поведінки та для запобігання ризиків, що продовжують існувати.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.

Суд, відповідно до ст. 124 ч.2 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку, стягує з обвинуваченого на користь держави, документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Відповідно до ст. 374 ч.4 п.2 КПК України у разі визнання особи винуватою, у резолютивній частині вироку зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат.

Відповідно до довідок про витрати на проведення експертизи, загальна вартість судово-товарознавчих експертиз становить 1782,80 грн.

Суд стягує з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на проведення судово-товарознавчої експертизи в сумі 1782,80 грн.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373-376, 392, 395, 532, 615 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 408 КК України, ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання

за ч. 4 ст. 408 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 відраховувати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з моменту фактичного затримання з 16 години 59 хвилин 12 травня 2026 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на проведення судово-товарознавчої експертизи в сумі 1782,80 грн.

Речові докази:

- мобільний телефон «Samsung Galaxy А07 ( SM- A 075F/DS)» 4/128GB в корпусі фіолетового кольору, імеі-1- НОМЕР_3 , імеі-2- НОМЕР_4 переданий потерпілій ОСОБА_5 під розписку, залишити останній за належністю.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з дня його проголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя: ОСОБА_1