Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №750/4785/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 750/4785/26 Головуючий у 1 інстанції Кузюра М. М.

Провадження № 33/4823/723/26

Категорія - частина 5 статті 126 КУпАП

Постанова

іменем України

13 серпня 2026 року місто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Парфененко О. Я., з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Хайтова П. В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Хайтова Павла Вячеславовича на постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 липня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 ,

встановив:

1. Короткий зміст оскарженого судового рішення.

Постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 липня 2026 року притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення: штраф в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить 40 800,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років та без оплатного вилучення транспортного засобу.

Суд першої інстанції встановив, що 19 квітня 2026 року о 10 годині 50 хвилинах в місті Чернігові по вулиці Кільцевій, будинок 8, ОСОБА_1 керував автомобілем Toyota Aventis, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортним засобом, вчинив правопорушення, передбачене частиною другою статті 126 КУпАП. Правопорушення вчинено повторно протягом року. ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене частиною п`ятою статті 126 КУпАП.

2. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Захисник не погодився із судовим рішенням та подав апеляційну скаргу. Просив скасувати постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 липня 2026 року, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною п`ятою статті 126 КУпАП закрити на підставі пункту 4 статті 247 КУпАП у зв`язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.

Апеляційну скаргу захисник обґрунтував тим, що суд першої інстанції не дослідив усі істотні обставини справи, не врахував, що ОСОБА_1 вимушено порушив охоронювані державою інтереси у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, діяв в ситуації крайньої необхідності. ОСОБА_1 одержав тяжку мінно-вибухову травму, має травматичну ампутацію правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна. Працює електромонтером у ТОВ «УкрСпецСервіс». Зранку 19 квітня 2026 року сталася аварійна ситуація на блочно-модульній газовій котельні, тому ОСОБА_1 був вимушений негайно прямувати на роботу на власному транспортному засобі. Транспортний засіб під його керуванням був зупинений інспектором поліції та складені відповідні адміністративні матеріали. Захисник вважає, що ОСОБА_1 сів за кермо вимушено, відтак його дії можна розцінювати як такі, що вчинені у стані крайньої необхідності. У поясненнях в протоколі він зазначив: «діяв в стані крайньої необхідності, немає правої ноги».

3. Позиції учасників провадження.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, захисник підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на обставини та доводи, які викладені в апеляційній скарзі.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 в апеляційному суді надав пояснення про те, що у нього ампутовано праву нижню кінцівку, але він працює електромонтером і за станом здоров`я не може користуватися громадським транспортом. На роботу його підвозить знайомий, а інколи він самостійно керує транспортним засобом, щоб доїхати на роботу. 19 квітня 2026 року йому повідомили, що на роботі сталася аварійна ситуація, тому був вимушений терміново прибути на роботу. Вважає, що порушив правила дорожнього руху у стані крайньої необхідності.

4. Мотиви та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доводи учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини сьомої статті 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Основним завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення, відповідно до статті 245 КУпАП, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із Законом.

Згідно зі статтею 280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Згідно із пунктом 2.1. «а» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, на водія механічного транспортного засобу покладено обов`язок мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до частини другої статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини п`ятої статті 126 КУпАП, повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою – четвертою цієї статті, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, на підставі перевірки та належної оцінки зібраних по справі доказів під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, виконав вимоги статті 280 КУпАП, повно з`ясував всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та вірно прийшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 КУпАП.

Так, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 КУпАП підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення, відеозаписом із нагрудної камери поліцейського, постановою про притягнення до адміністративної відповідальності щодо ОСОБА_1 , довідкою старшого інспектора ВАП УПП в Чернігівській області ДПП.

Стосовно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення від 19 квітня 2026 року за частиною п`ятою статті 126 КУпАП, згідно з яким: 19 квітня 2026 року о 10 годині 50 хвилинах в місті Чернігові по вулиці Кільцевій, будинок 8, ОСОБА_1 керував автомобілем Toyota Aventis, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортним засобом, вчинив правопорушення, передбачене частиною другою статті 126 КУпАП, повторно протягом року. ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене частиною п`ятою статті 126 КУпАП.

Апеляційний суд дійшов висновку, що протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою особою з дотриманням вимог статей 254-256 КУпАП та містить усі необхідні для розгляду справи відомості, істотні недоліки при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, які б тягли за собою визнання протоколу недопустимим доказом – відсутні, достовірність відомостей, які зазначені у протоколі, сумнівів не викликає, оскільки ці відомості узгоджуються з іншими доказами, доданими до протоколу.

За постановою серії ЕНА № 6991459 від 08 квітня 2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, на ОСОБА_1 за частиною другою статті 126 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400,00 грн.

Згідно із реєстраційною карткою транспортного засобу, власником автомобіля Toyota Aventis, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 .

У довідці старшого інспектора ВАП УПП в Чернігівській області ДПП зазначено, що у відповідності до даних НАІС Головного сервісного центру МВС України ОСОБА_1 на підставі постанови Деснянського районного суду міста Чернігова від 20 червня 2022 року був позбавлений права керування транспортними засобами строком на один рік, і станом на 20 квітня 2026 року право керувати транспортними засобами не поновив.

На відеозаписі з нагрудної камери поліцейського зафіксовано, що ОСОБА_1 19 квітня 2026 року о 10 годині 50 хвилин керував транспортним засобом та був зупинений поліцейським на блокпосту. У транспортному засобі перебували, окрім ОСОБА_1 , пасажири – особи чоловічої статі. Під час перевірки документів поліцейський виявив, що ОСОБА_1 не має права керування транспортними засобами, а також притягувався до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 126 КУпАП. Поліцейський роз`яснив ОСОБА_1 права та повідомив про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення за частиною п`ятою статті 126 КУпАП. ОСОБА_1 під час спілкування із поліцейським повідомив, що діє в умовах крайньої необхідності, на що поліцейський вказав, що транспортним засобом могли керувати інші особи, які перебувають у ньому. Поліцейський повідомив ОСОБА_1 про відсторонення від керування транспортним засобом, на що ОСОБА_1 відповів, що автомобілем буде керувати дружина.

Щодо доводів захисника про керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані крайньої необхідності, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Обов`язковими ознаками крайньої необхідності є:

- вчинення дії з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління;

- небезпека не могла бути усунута іншими засобами;

- заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

За наявності усіх трьох наведених вище обставин особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі статті 18 КУпАП.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції дослідивши докази, які були додані протоколу про адміністративне правопорушення та докази, надані стороною захисту на підтвердження вчинення ОСОБА_1 дій у стані крайньої необхідності, надав їм належну оцінку та дійшов висновку про відсутність стану крайньої необхідності.

Так, в оскаржуваній постанові, суд першої інстанції вказав, що факт прямування ОСОБА_1 на роботу не є таким, що свідчить про те, що за обставинами вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 КУпАП, 19 квітня 2026 року він діяв в стані крайньої необхідності, оскільки прибуття на роботу не вимагало від ОСОБА_1 особистого керування транспортним засобом.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За змістом апеляційної скарги, захисник пов`язує наявність стану крайньої необхідності з тим, що 19 квітня 2026 року сталася аварійна ситуація на блочно-модульній газовій котельні, тому ОСОБА_1 був вимушений негайно прямувати на роботу на власному транспортному засобі.

Із записів в оперативному журналі ПП «Спеціальна Енергетична Компанія» котельня БМГК-4800, вул. Кільцева, 22-а, слідує, що 19 квітня 2026 року о 08 годині 20 хвилин внаслідок спрацювання сигналізації виявлено у пристрої окислення контакту АКБ та відключено ввідний автомат. Після виконання профілактичного ремонту сигналізація працює нормально. Запис у журналі виконав ОСОБА_1

19 квітня 2026 року з 10 години 50 хвилин до 11 години 16 хвилин ОСОБА_1 спілкувався із поліцейським та щодо ОСОБА_1 складалися матеріали, які стосуються адміністративного правопорушення.

Прибуття ОСОБА_1 на об`єкт не раніше як через три години після спрацювання сигналізації та усунення ним неполадки шляхом профілактичного ремонту не свідчить про умови крайньої необхідності для керування автомобілем.

Апеляційний суд дійшов висновку, що обставини, які наведені в апеляційній скарзі в обґрунтування стану крайньої необхідності, з урахуванням досліджених доказів, свідчать про наявність лише надуманої загрози, в той час як стан крайньої необхідності передбачає існування реальної загрози.

Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_1 вимушений був у невідкладному порядку, негайно прибути на робоче місце для усунення аварійної ситуації, не свідчить про те, що єдиним способом усунення небезпеки могло бути керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Апеляційний суд вважає, що не є крайньою необхідністю керування транспортним засобом особою, яка не має такого права з тих обставин, які викладені в апеляційній скарзі захисника, оскільки такі дії можна було вчинити у спосіб, який не порушує закон, зокрема, за нагальної потреби у терміновому прибутті на робоче місце, ОСОБА_1 міг скористатися послугами таксі, або повідомити роботодавця про відсутність у нього можливості терміново прибути на роботу, чи передати право керування своїм транспортним засобом іншій особі з числа пасажирів, яка має право керувати транспортними засобами.

Також, під час апеляційного перегляду ОСОБА_1 надав пояснення про те, що він, не маючи права керування транспортними засобами, з метою прибуття на роботу неодноразово використовував власний автомобіль та керував ним.

Суд першої інстанції призначив стягнення ОСОБА_1 у відповідності із вимогами статті 33 КУпАП, у межах стягнень, які передбачені у санкції частини п`ятої статті 126 КУпАП.

За таких обставин, постанова суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для її скасування.

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції дійшов висновку залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу захисника Хайтова Павла Вячеславовича - залишити без задоволення.

Постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 липня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 КУпАП ОСОБА_1 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддяО. Я. Парфененко