Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №194/958/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7826/26 Справа № 194/958/26 Суддя у 1-й інстанції - Хоменко Д.Є. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Хоменко Д.Є.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У травні 2026року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зазначивши заінтересованими особами ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій вимагав встановити факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , яка відповідно до медичних документів потребує постійного стороннього догляду.

Існування таких вимог заявник пов`язував із тим, що він є сином ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, проживає разом з ним і за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду. До призову на військову службу під час мобілізації в березні 2026року він неодноразово отримував відстрочку від призову на військову службу у зв`язку зі здійсненням догляду за матір`ю. Проте, у зв`язку з призовом на військову службу виникла необхідність в судовому встановленні факту відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за матір`ю, оскільки отримати документ, який би підтверджував зазначені обставини в позасудовому порядку, неможливо.

Зазначав, що він є єдиним з числа осіб першого та другого ступенів споріднення з ОСОБА_2 , який проживає разом з останньою, здійснював та може здійснювати постійний догляд за матір`ю.

Вказував, що встановлення факту відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , необхідне заявнику для реалізації ним своїх прав, передбачених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема, підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26, та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2026року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив з того, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, законодавчо визначений позасудовий порядок набуття статусу особи, що здійснює постійний догляд за членом своєї сім`ї, тому вказане питання не може бути предметом судового розгляду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

25 травня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи "Електронний суд" апеляційну скаргу на ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2026року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування ухвали суду та просив направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження.

Незаконність та необґрунтованість ухвали суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції невірно встановив предмет та підстави заяви, оскільки в заяві заявник просив встановити факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний сторонній догляд, в той час як суд в ухвалі вказав вимогою заявника встановити, що заявник є єдиною особою, яка здійснює постійний догляд.

Наполягав, що висновок Верховного Суду, який міститься у постанові від 05 червня 2024року по справі №283/1199/23 та на який посилався суд в оскаржуваній ухвалі, є нерелевантним до вказаної справи про встановлення факту відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний сторонній догляд.

Вважав, що встановлення факту відсутності інших осіб, здатних здійснювати догляд, - це окремий факт сімейних обставин, не рівнозначний наданню статусу в системі соціальних послуг, та законодавством не визначено іншого судового або позасудового порядку встановлення факту відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд, а тому заявник має право на судовий захист в порядку окремого провадження.

Зазначав, що заявником подано заяву про встановлення юридичного факту, а не про вирішення спору щодо права, та метою звернення з цією заявою є виключно підтвердження юридично значимих обставин, яке необхідне заявнику для реалізації ним своїх прав, передбачених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема, підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26, та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

29 травня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Тернівського міського суду Дніпропетровської області цивільну справу №194/958/26; 10 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

30 липня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1650год 18 серпня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали суду, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що законодавчо визначений позасудовий порядок набуття статусу особи, що здійснює постійний догляд за членом своєї сім`ї, тому вказане питання не може бути предметом судового розгляду.

Як правову підставу для відмови у відкритті провадження суд визначив пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України, за яким суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при постановленні ухвали додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав /частини друга та сьома статті 19 ЦПК України/.

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Тож, окреме провадження як вид непозовного цивільного судочинства характеризується, зокрема, специфікою процесуальної форми розгляду справ окремого провадження, зумовленої спеціальною метою та особливим об`єктом судового захисту.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника.

Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України, а саме якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019року у справі № 569/7589/17).

Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України унормовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Подібну за змістом норму закріплено і в Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з частиною шостою статті 13 якого висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Заразом, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, то вказана обставина є однією з передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті.

Висновки суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, повністю узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024року по справі №283/1199/23, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2026року по справі №514/39/25 та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026року по справі №214/3475/24.

У вказаних справах Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки законодавець унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує соціальної послуги з догляду, такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.

При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що висновок Верховного Суду, який міститься у постанові від 05 червня 2024року по справі №283/1199/23 та на який посилався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, є нерелевантним до вказаної справи, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки вони є безпідставними та зводяться до суб`єктивного тлумачення узагальнених правових висновків Верховного Суду. У вказаній заяві ОСОБА_1 просив встановити факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за його матір`ю, яка потребує постійного стороннього догляду, а у справі №283/1199/23 заявник просив встановити факт, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за дідом та бабою. Водночас слід зазначити, що означена відмінність не означає неподібність правовідносин у цих справах, оскільки встановлення факту про відсутність інших осіб (крім заявника), які можуть здійснювати постійний догляд, призведе до того ж результату, що і встановлення факту, що заявник є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом.

Подібність може означати як повну тотожність, так і наявність достатніх спільних рис, за яких правовий висновок суду касаційної інстанції прямо підлягає застосуванню до аналогічних спірних правовідносин. Як в цій справі, так і в справах №283/1199/23, №514/39/25 та №214/3475/24 заявники є військовослужбовцями, наполягали, що є єдиними особами, які займались постійним доглядом за хворим членом сім`ї, який потребує догляду, та метою встановлення фактів, про які вони просили в заяві, була необхідність реалізації прав, передбачених, зокрема, підпунктом г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Тож, оскільки правовідносини у вищевказаних справах є подібними до правовідносин у вказаній справі, то висновки Верховного Суду мають бути враховані як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Приписи пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України (суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства) стосуються як заяв, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих заяв, які суди взагалі не можуть розглядати.

З урахуванням висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі з тих підстав, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Неточне зазначення в ухвалі суду від 20 травня 2026року вимог заяви ОСОБА_1 не може слугувати підставою для скасування правильного по суті судового рішення та не спростосує висновків місцевого суду про відсутність підстав для встановлення в судовому порядку факту, про який просив заявник.

Доводи апеляційної скарги на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб заявник надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилалася як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи заяву, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм процесуального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість ухвали суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2026року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 серпня 2026року.

Судді: