Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №205/1396/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7890/26 Справа № 205/1396/26 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з сімейних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 22 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Басова Н.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026року ОСОБА_1 подала позов в суд проти ОСОБА_2 з вимогами про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Існування таких вимог позивачка пов`язувала із тим, що з 15 вересня 2012року позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням суду від 11 січня 2018року. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні.

Стверджувала, що відповідач участі у вихованні сина не приймає, добровільно надавати кошти на утримання дитини відмовляється.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 22 квітня 2026року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Вирішено стягувати зі ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 лютого 2026року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивачка має право на отримання аліментів на утримання дитини та розмір частки від доходу батька в даному випадку має становити 1/4 частину, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, виходячи з того, що син сторін є малолітнім, свого постійного доходу не має, в той час як батько дитини є працездатним та може надавати матеріальну допомогу на його утримання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

26 травня 2026року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 22 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник висловив вимогу про зміну рішення та просив про стягнення аліментів у розмірі 1/6 частин доходу щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не встановив реальний дохід відповідача, проігнорував його матеріальний стан, не врахував добровільну сплату відповідачем аліментів на утримання дитини та безпідставно не прийняв до уваги те, що відповідач має численні хронічні захворювання та іншу дитину на утриманні, яка також має право на належне матеріальне забезпечення з боку батька.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка заперечила проти апеляційної скарги, заявляла, що не погоджується з викладеною в апеляційній скарзі позицією відповідача, обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені у скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

28 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Новокодацького районного суду міста Дніпра цивільну справу №205/1396/26; та 03 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

18 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 вересня 2012року по 13 лютого 2018року /а.с. 9, 11-12/.

Від сумісного шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 10/.

На теперішній час ОСОБА_1 проживає разом зі своїм сином, займається його вихованням та утриманням /а.с. 20/.

Встановлено, що ОСОБА_2 працює, а також отримує відшкодування внаслідок Чорнобильської катастрофи /а.с. 48-58/.

Відповідачем регулярно сплачувались аліменти на картку позивача в розмірі від 1500грн до 2000грн /а.с. 42-44/.

Надана відповідачем виписка із медичної картки хворого підтверджує наявність у відповідача захворювань.

У ОСОБА_2 є інша дитина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від іншого шлюбу.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та батько, який є працездатною особою, може надавати матеріальну допомогу на утримання сина у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу).

Як правову підставу для задоволення позову суд першої інстанції виснував, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, син сторін є малолітнім, свого постійного доходу не має та знаходиться на утриманні матері, яка потребує матеріальної допомоги з боку відповідача на утримання дитини.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

У частині третій статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживає дитина, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на неї можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Враховуючи законодавчо встановлений обов`язок обох батьків утримувати дитину суд в першу чергу повинен враховувати необхідність задоволення інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не встановив реальний дохід відповідача, проігнорував його матеріальний стан, не врахував добровільну сплату відповідачем аліментів на утримання дитини та безпідставно не прийняв до уваги те, що відповідач має численні хронічні захворювання та іншу дитину на утриманні, яка також має право на належне матеріальне забезпечення з боку батька, враховуються судом апеляційної інстанції, однак з урахуванням усіх цих обставин визначений судом першої інстанції розмір аліментів — 1/4 частка всіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, не є надмірним та відповідає принципам розумності та справедливості.

Позаяк частиною 3 статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Тож, наявність у відповідача ще однієї дитини не є безумовною підставою для стягнення аліментів у меншому розмірі, ніж просила позивачка, відповідачем не доведено, що сплата аліментів на утримання сина у розмірі 1/4 його доходу порушуватиме право іншої дитини на належне матеріальне забезпечення з боку батька.

Колегія суддів також приймає до уваги, що відповідач щомісячно добровільно надавав матеріальну допомогу на утримання малолітнього сина, водночас слід зазначити, що вказана обставина не є правовою підставою для відмови позивачці у задоволенні позову про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини. При вирішенні даної справи суд апеляційної інстанції виходить з того, що сам факт звернення позивачки до суду з позовом про стягнення аліментів є беззаперечним доказом того, що домовленості між батьками дитини щодо розміру аліментів досягнуто не було.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необґрунтованість визначеного судом до стягнення розміру аліментів та неврахування фінансової спроможності сплати коштів відповідачем, а також порушення норм процесуального права зводяться до переоцінки доказів у справі та не впливають на законність рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства /стаття 3 ЦК України/.

На підставі викладеного, оцінюючи надані докази, зважаючи, що відповідач є працездатним, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) та не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.

Визначення аліментів у такому розмірі не буде порушувати основні соціальні гарантії, закріплені Конституцією України та законами України (зокрема, Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000року №2017-III, Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999року № 966-XIV), що включають право відповідача на достатній життєвий рівень для себе не нижчий прожиткового мінімуму.

Крім того, суд звертає увагу сторін у справі, що відповідно до положень частини першої статті 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 22 квітня 2026року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 18 серпня 2026року.

Судді: