Вирок від 18 серпня 2026 р. у справі №489/1573/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/1573/26

Провадження № 1-кп/489/618/26

Інгульський районний суд міста Миколаєва

Вирок

іменем України

19 серпня 2026 року місто Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження №12025152040001345 від 12.12.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва Миколаївської області, громадянина України, з вищою освітою, пенсіонера за віком, працюючого майстром виробничої дільниці бригади з ремонту та експлуатації кабельних мереж і випробувань та вимірювань Корабельної дільниці Центрального району електричних мереж АТ «Миколаївобленерго», одруженого та маючого на утриманні малолітню дитину, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

з участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 , представника потерпілого ОСОБА_7 ,

встановив:

11.12.2025 близько 17:30 год в м. Миколаєві ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем «ЗАЗ-DAEWOO SENS», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався у темний час доби по мокрій чистій проїзній частині просп. Богоявленського зі сторони вул. Старофортечної у напрямку вул. Космонавтів.

Рухаючись в обраному напрямку в правій смузі руху, водій ОСОБА_3 при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого районі перехрестя з провул. Кобера у м. Миколаєві, грубо порушуючи вимоги пунктів 2.3.«б», 12.3, 18.1 ПДР, а саме: наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного інформаційно-вказівними дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 «Пішохідний перехід» ПДР та дорожньою розміткою білого кольору 1.14.1 додатку 2 ПДР, проявив неуважність та недбалість до забезпечення вимог безпеки дорожнього руху, а також до дорожньої обстановки та її змінами, хоча був зобов`язаний постійно її контролювати і мав таку можливість, своєчасно не вжив заходів до зниження швидкості аж до повної зупинки керованого ним автомобіля, не переконався, що на пішохідному переході відсутні пішоходи, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, а продовжив рух в обраному напрямку, внаслідок чого допустив контактування передньою центральною частиною кузова автомобіля з пішоходом ОСОБА_6 , яка перетинала проїзну частину просп. Богоявленського та рухалась зліва направо відносно напрямку руху ОСОБА_3 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_6 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді відкритого скалкового перелому верхньої третини правої плечової кістки зі зміщенням уламків, перелому лонної та сідничної кісток тазу справа без зміщення уламків, струсу головного мозку, забою м`яких тканин лобної ділянки голови, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Дана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 вимог пунктів 2.3.«б», 12.3, 18.1 ПДР, які знаходяться у прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.

Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю та підтвердив обставини вчиненого кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, зокрема, що дійсно 11.12.2025 близько 17:30 год в м. Миколаєві, керуючи технічно справним автомобілем «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , рухався у темний час доби з увімкненим світлом фар зі швидкістю близько 40 км/год по просп. Богоявленському, зі сторони вул. Старофортечної у напрямку вул. Космонавтів, у правій смузі руху. На перехресті з провул. Кобера він став сконцентровувати свою увагу праворуч на зупинку громадського транспорту, де знаходилися пішохода, у зв`язку з чим почав скеровувати автомобіль ліворуч від зупинки і в той момент допустив зіткнення передньою частиною автомобіля з пішоходом ОСОБА_6 , яка перетинала проїзну частину просп. Богоявленського по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку його руху. Зазначив, що перед зіткненням не побачив пішохода вчасно, оскільки його увага була зосереджена на тротуар праворуч, де знаходилися інші пішоходи. Перед ДТП йому нічого не заважало стежити за дорожньою обстановкою. Крім того, світлофори та вуличне освітлення на той час не працювали. Після вчинення ДТП він залишався на місці до приїзду медиків та поліції. Пред`явлений цивільний позов про відшкодування потерпілій моральної шкоди визнав частково на суму 100000 грн, частину з якої в розмірі 40000 грн він сплатив потерпілій добровільно. У вчиненому діянні розкаявся, висловив щирий жаль з приводу вчиненого та попросив вибачення у потерпілої. Зазначив про те, що посвідчення водія йому необхідне для роботи, оскільки його діяльність пов`язана з необхідністю постійних виїздів на місця аварій та перевезення необхідного обладнання та інструментів.

Крім власного визнання обвинуваченим своєї вини, його винуватість у скоєному підтверджується також іншими дослідженими у судовому засіданні доказами в їх сукупності.

Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні надала показання про те, що 11.12.2025 близько 17:15 год переходила проїзну частину дороги по просп. Богоявленському в м. Миколаєві на перехресті з провул. Кобера, рухаючись по нерегульованому пішохідному переходу. Сигнали світлофора не працювали. Чи було штучне освітлення на місці події, не пам`ятає. Пройшовши половину дороги за напрямком руху транспортних засобів зліва від неї та почавши переходити іншу частину, якою транспортні засоби рухалися праворуч від неї, вона відчула сильний удар в праву частину тіла внаслідок наїзду автомобілем під керуванням обвинуваченого, після чого втратила свідомість. Наїзд відбувся в межах крайньої правої смуги руху, коли вона вже майже перейшла проїзну частину. В результаті дорожньо-транспортної пригоди отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритого скалкового перелому верхньої третини правої плечової кістки зі зміщенням уламків, перелому лонної та сідничної кісток тазу справа без зміщення уламків, струсу головного мозку, забою м`яких тканин лобної ділянки голови, правого колінного суглоба, правої нижньої кінцівки, з якими тривалий час перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в закладах охорони здоров`я з 11.12.2025 до березня 2026 року, а також на даний час продовжує реабілітацію та різні медичні обстеження, пов`язані з отриманими в результаті ДТП травмами. Також вказала, що на даний час наслідки аварії для неї продовжують існувати, її рухи повністю не відновилися, вона користується тростиною для пересування. Пред`явлений цивільний позов підтримала повністю та просила стягнути на свою користь зазначену в цивільному позові матеріальну шкоду в сумі 97083,24 грн, заподіяну внаслідок витрат на лікування, проїзд та реабілітацію зі страхової компанії ПрАТ «СК «Інтер-Поліс», 3176,85 грн моральної шкоди зі страхової компанії ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» та 306823,15 грн моральної шкоди з обвинуваченого, а також 80000 грн витрат на професійну правничу допомогу її представника. Вказала, що заподіяна їй моральна шкода полягає в перенесених нею душевних стражданнях через заподіяні тілесні ушкодження та тривалі лікування і реабілітацію внаслідок цього. Крім того, зазначила, що після ДТП вона тривалий час перебувала в нерухомому стані, прикута до ліжка, у зв`язку з чим її рідна сестра ОСОБА_8 , яка проживає по АДРЕСА_2 протягом всього періоду її знаходження в лікарні щодня приїздила до неї, здійснюючи догляд та придбаваючи ліки. При цьому, сестра також є особою похилого віку, має проблеми зі здоров`ям, у зв`язку з чим була змушена добиратися в лікарню і назад, використовуючи сервіс таксі, який викликала з мобільного номеру НОМЕР_2 . У свою чергу, після виписки з лікарні та закінчення постільного режиму лікування вона протягом березня-квітня 2026 року з використанням сервісу таксі здійснювала поїздки до медичних закладів, на реабілітацію та обстеження, яке викликала з допомогою свого телефону з абонентським номером НОМЕР_3 , оскільки не могла та не може користуватися громадським транспортом. Вважала можливим призначити обвинуваченому покарання, не пов`язане з реальним позбавленням волі, та без позбавлення права керування, оскільки вона його вибачила.

Відповідно до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11.12.2025, схеми та фототаблиці до нього, місцем події є проїзна частина проспекту Богоявленського, в районі перехрестя з провул. Кобера в м. Миколаєві, в зоні дії дорожніх знаків 5.38.1, 5.38.2 ПДР, де виявлений автомобіль марки «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , який розташований задніми колесами на пішохідному переході в межах крайньої правої смуги руху та має пошкодження лобового скла у вигляді павутини, вм`ятини на капоті, характерні для дорожньо-транспортної пригоди. В ході огляду вказаний транспортний засіб був вилучений.

Згідно з висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, № 1718 від 11.12.2025, після проведення огляду о 19:50 год у ОСОБА_3 ознак сп`яніння не виявлено.

Із висновку експерта № СЕ-19/115-25/20455-ІТ від 19.01.2026 вбачається, що на момент ДТП ходова частина, рульове керування, робоча гальмівна система та фари головного освітлення автомобіля «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , знаходилися в працездатному стані.

Відповідно до висновку експерта судової транспортно-трасологічної експертизи № СЕ19/115-25/20449-ІТ від 22.01.2026, у передній центральній та правій передній частинах автомобіля «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , наявний комплекс механічних пошкоджень ударно-динамічного походження. У зоні пошкоджень під дією зовнішніх деформуючих зусиль утворилися пластичні деформації та механічні пошкодження кузовних елементів. На деформованих поверхнях наявні слідові інформація, що відображає контактну взаємодію з тілом пішохода, а також характер і напрямок прикладення деформуючого зусилля. Сукупність виявлених ознак за своїм характером, локалізацією та особливостями формування пошкоджень є типовою для контактної взаємодії автомобіля з пішоходом.

Автомобіль «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , контактував з пішоходом центральною частиною переднього бампера, правою і верхньою частинами решітки радіатора, передньою центральною і задньою правою частинами капота, правою частиною вітрового скла.

Згідно з висновком експерта № 30 від 23.01.2026, у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді відкритого скалкового перелому верхньої третини правої плечової кістки зі зміщенням уламків, перелому лонної та сідничної кісток тазу справа без зміщення уламків, струсу головного мозку, забою м`яких тканин лобної ділянки голови, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Утворення даних тілесних ушкоджень 11.12.2025 в умовах ДТП (зіткнення пішоходу та автотранспортного засобу) не виключається.

Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 08.01.2026 зі схемою та фототаблицею до нього, ОСОБА_3 в присутності двох понятих на місці показав та розказав обставини ДТП, яка мала місце 11.12.2025 в м. Миколаєві по просп. Богоявленському в районі перехрестя з провул. Кобера, під час якої він, керуючи транспортним засобом «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода.

Із висновку експерта № 423-34-26 судової автотехнічної експертизи по дослідженню обставин та механізму ДТП від 18.02.2026 слідує, що за обставин даної дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , у своїх діях при виборі швидкості руху необхідно було керуватися вимогами пунктів 12.2, 12.4, 12.9 (б) ПДР; під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу водію у своїх діях необхідно було керуватися вимогами пунктів 18.1, 12.3 ПДР: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека», «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди».

Належним і своєчасним виконанням вимог пунктів 18.1, 12.3 ПДР водій автомобіля «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , мав би технічну можливість запобігти ДТП (наїзду на пішохода). Дії водія автомобіля «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , що передували ДТП, не відповідали вимогам пунктів 18.1, 12.3 ПДР і з технічної точки зору перебувають в причинному зв`язку з настанням ДТП.

Таким чином, оцінивши кожний доказ з точку зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд доходить висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом та його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки він своїми діями вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

При призначенні покарання суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, обвинувачений вчинив необережний тяжкий злочин, за місцем проживання та роботи характеризується виключно позитивно, працює офіційно, є пенсіонером за віком, одружений та має на утриманні малолітню дитину, лікування у лікарів психіатра та нарколога не проходив, раніше не судимий, повністю визнав свою вину.

Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає вказане в обвинувальному акті щире каяття, яке полягає у тому, що останній повністю визнав свою вину, розкаявся у вчиненому, попросив вибачення у потерпілої та засудив свої дії; а також часткове відшкодування завданої шкоди, яке підтверджується показаннями обвинуваченого, потерпілої та розпискою останньої від 16.03.2026 про сплату ОСОБА_3 грошових коштів потерпілій в рахунок часткового відшкодування завданої ушкодженням здоров`я моральної шкоди в сумі 40000 грн.

Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Також при призначенні покарання суд враховує висновки досудової доповіді органу пробації від 27.05.2026, відповідно до яких виправлення ОСОБА_3 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

З урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, який раніше не судимий, є пенсіонером за віком, працює офіційно, визнання ним своєї вини та розкаяння у вчиненому, наявності обставин, що пом`якшують покарання, та відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також ураховуючи позицію потерпілої та прокурора, які вважали можливим призначити обвинуваченому покарання, не пов`язане з реальним позбавленням волі, та без позбавлення його права керування транспортними засобами, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України без позбавлення права керувати транспортними засобами, та можливість звільнення його на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням, з покладанням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Вказані вид та міра покарання, на переконання суду, є необхідними й достатніми для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

При цьому, висновки суду про можливість призначення обвинуваченому покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами та можливість звільнення його від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням ґрунтуються, серед іншого, також з урахуванням думки потерпілої, яка вважала можливим призначити ОСОБА_3 покарання без ізоляції від суспільства та без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Крім того, суд врахував, що обвинувачений на даний час офіційно працює, у зв`язку з чим використовує посвідчення водія для поїздок на роботу та утримання сім`ї, що має суттєве значення в умовах воєнного стану в державі через збройну агресію рф проти України. У свою чергу, позбавлення обвинуваченого права керувати транспортними засобами позбавить його можливості утримувати сім`ю та покладатиме на нього надмірний тягар від призначення вказаного додаткового покарання.

Також зазначена позиція суду щодо врахування думки потерпілої при призначенні обвинуваченому покарання узгоджується з висновками, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 641/5714/19, згідно з якими «апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі саме у розмірі 3 роки 6 місяців, своє рішення належним чином не вмотивував та при цьому не врахував всі обставини кримінального провадження у їх сукупності, у тому числі думку потерпілого, якому відшкодовано матеріальну та моральну шкоду в повному обсязі і який просив не позбавляти волі обвинуваченого, та дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, офіційно працевлаштований і має за місцем роботи виключно позитивні характеристики».

Крім того, право суду призначати покарання на власний розсуд, зокрема без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.10.2020 у справі №487/5034/18, згідно з якими «поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо».

Також відповідно до висновків, викладених у постанові Касаційного кримінального суду від 17.04.2018 у справі № 298/95/16-к, «більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Таким чином, у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення. Натомість прокурор у касаційній скарзі не навів переконливих доводів того, що застосування апеляційним судом статті 75 КК є неправомірним та недостатнім для забезпечення мети покарання».

При цьому, за обставин даної справи, прокурором не доведено з відповідним обґрунтуванням неможливість застосування відносно обвинуваченого звільнення від відбування покарання з випробуванням та що таке звільнення буде недостатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Навпаки, прокурор також, ґрунтовно володіючи обставинами справи та враховуючи відомості щодо особи обвинуваченого та його ставлення до вчиненого, вважав можливим застосувати щодо нього ст. 75 КК України, не призначаючи реального покарання, а також просив не позбавляти його права керувати транспортними засобами, з чим власне і погоджується суд, навівши вище обґрунтування щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та не позбавляючи його права керувати транспортними засобами.

Визначаючи тривалість строку випробовування, суд, окрім тяжкості кримінального правопорушення, головним чином враховує особу обвинуваченого, який одружений та має на утриманні малолітню дитину, є пенсіонером за віком, працює офіційно, характеризується виключно позитивно, раніше не судимий, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, попросив вибачення у потерпілої та частково відшкодував їй заподіяну моральну шкоду, а також той факт, що в Україні введений воєнний стан, що покладає на жителів держави додаткові обмеження, тому зазначені обставини, які зменшують суспільну небезпечність обвинуваченого, вказують на можливість встановлення однорічного іспитового строку для виправлення обвинуваченого.

Вирішуючи питання щодо пред`явленого потерпілою цивільного позову про відшкодування майнової та немайнової шкоди, суд доходить таких висновків.

За положеннями частин 1 та 5 статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України, шкода, заподіяна особі або майну громадянина, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За такого, під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.

З дослідженого судом полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 225603720 від 21.12.2024, який був чинним в період з 0:00 год 22.12.2024 по 21.12.2025, вбачається, що відповідальність ОСОБА_3 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована страховиком ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» за забезпеченим транспортним засобом «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 . За умовами вказаного договору, у разі настання страхового випадку страховик зобов`язується здійснити виплату на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, в межах встановленого в договорі ліміту страхової суми в розмірі 320 000 грн, та за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000 грн.

Згідно зі ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п. 6 Розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.05.2024 № 3720-IX, який набрав чинності 01.01.2025, договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами) (далі - Закон від 01.07.2004 № 1961-IV).

За такого, на спірні правовідносини, пов`язані із відшкодуванням шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 11.12.2025 за участю транспортного засобу «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , відповідальність водія якого ОСОБА_3 була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 225603720 від 21.12.2024, підлягають застосуванню саме положення Закону від 01.07.2004 № 1961-IV.

Відповідно до положень статей 6, 9, 22, 23, 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) – далі Закон від 01.07.2004 № 1961-IV, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. У зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Згідно зі ст. 26-1 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування», страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Як встановлено судом, цивільно-правова відповідальність особи, яка керувала транспортним засобом «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ПрАТ «СК «Інтер-Поліс», що підтверджується матеріалами справи та визнається усіма учасниками, з періодом строку дії з 0:00 год 22.12.2024 по 21.12.2025.

З наявної в матеріалах справи копії поліса обов`язкового страхування № 225603720 від 21.12.2024 слідує, що розмір страхового відшкодування за шкоду завдану життю та здоров`ю застрахованим транспортним засобом, яким керував ОСОБА_9 , складає 320 000 грн, за шкоду завдану майну – 160000 грн.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц, «відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність».

Крім того, згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, «відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»)».

Аналіз процитованих норм та правових позицій Верховного Суду свідчить на обґрунтованість вимог позивача ОСОБА_6 про стягнення зі страховика завданої обвинуваченим матеріальної шкоди на лікування потерпілої, оскільки шкода була останнім завдана як особою, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, у зв`язку з чим в межах сум страхового відшкодування відповідальність несе юридична особа - страховик (ПрАТ «СК «Інтер-Поліс»), а суми, які перевищують розмір страхового відшкодування, має сплатити обвинувачений.

У цивільному позові, з урахуванням змінених позовних вимог, цивільний позивач (потерпіла ОСОБА_6 ) просив стягнути на свою користь: матеріальну шкоду зі страховика ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» в сумі 97083,24 грн, яка складається з витрат на лікування, медичні обстеження, консультації лікарів, медичні вироби, реабілітацію, поїздки доглядальниці у заклад охорони здоров`я до потерпілої; моральну шкоду зі страховика ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» в сумі 3176,85 грн та моральну шкоду з обвинуваченого в сумі 306823,15 грн (з урахуванням добровільно сплачених обвинуваченим 40000 грн моральної шкоди), яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпіла зазнала у зв`язку з каліцтвом та ушкодженням, відновленням свого здоров`я, порушенням звичного способу життя.

Натомість доданими до цивільного позову фіскальними чеками, квитанціями, медичною карткою стаціонарного хворого, рентген-знімками, довідками про медичні обстеження та лікарські консультації, листками непрацездатності підтверджується, що потерпіла ОСОБА_6 протягом тривалого часу з дня одержання 11.12.2025 внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень і травм та до 16.03.2026 протягом тривалого періоду часу перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні. Крім того, проходила та на даний час продовжує проходити медичні обстеження, придбавала ліки та медичні вироби, несла витрати на свій проїзд та проїзд своєї доглядальниці до закладів охорони здоров`я, на обстеження, використовуючи сервіс таксі у зв`язку з неможливістю вільно пересуватися через отримані ушкодження та похилий вік доглядальниці.

При цьому, загальна сума понесених потерпілою вищевказаних матеріальних витрат, що підтверджуються чеками та квитанціями, придатними для читання та опрацювання, складає 104712,53 грн, яка складається з: 611148,12 грн (вартість ліків, обстежень та обладнання за первинним позовом) + 27337,03 грн (вартість ліків, обстежень та реабілітації за збільшеними позовними вимогами) + 6461,02 грн (витрати потерпілої на свій проїзд до медичних закладів) + 6866,36 грн (витрати потерпілої на проїзд доглядальниці до закладу охорони здоров`я) + 2900 грн (оплата обстеження МРТ 14.08.2026).

Натомість потерпіла пред`явила цивільний позов, з урахуванням збільшених позовних вимог, про відшкодування на її користь завданої майнової шкоди на загальну суму 97083,24 грн.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд зобов`язаний вирішити питання щодо цивільного позову в межах заявлених позовних вимог, тобто виходячи з того, що потерпіла просить стягнути на її користь завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди шкоди здоров`ю в сумі 97083,24 грн, незважаючи на те, що загальна вартість понесених потерпілою витрат доданими до позовної заяви документами підтверджується в більшому розмірі.

У зв`язку з цим, підлягає задоволенню позов ОСОБА_6 про стягнення зі страховика на її користь заподіяної злочином матеріальної шкоди, пов`язаної з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, доглядом та реабілітацією потерпілої у закладах охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів, що відповідає положенням ст. 24 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), підтвердженої відповідними чеками, повідомленнями, рахунками та квитанціями на придбання ліків, медичного обстеження, діагностику, транспортування до закладів охорони здоров`я і назад, догляд, в межах заявлених нею позовних вимог, у сумі 97083,24 грн.

При цьому суд критично оцінює заперечення представника цивільного відповідача (страховика) про недоведеність факту понесення потерпілою майнової шкоди на лікування через ненадання відповідних підтверджуючих документів та нерозбірливість більшості чеків, оскільки потерпілою було додано до позовної заяви як копії, так і оригінали чеків, повідомлень служби таксі, рахунків та квитанцій на придбання ліків, медичного обстеження, діагностику, транспортування до закладів охорони здоров`я і назад, догляд, зі змісту яких можливо встановити та які підтверджують факт понесення останньою матеріальних витрат на лікування загальну суму 104712,53 грн.

Також неспроможними є доводи відповідача про те, що необґрунтованими є витрати потерпілої на лікування нижньої кінцівки через те, що у висновку судово-медичної експертизи зазначено про заподіяння їй тілесних ушкоджень у виді ушкоджень правої плечової кістки, кісток тазу, ділянки голови, оскільки такі заперечення спростовуються відомостями з копії медичної картки стаціонарного хворого на ім`я потерпілої ОСОБА_6 №9562/1088, рентген-знімків, висновків МРТ та судово-медичної експертизи від 23.01.2026, відповідно до яких встановлено, що після розглядуваної дорожньо-транспортної пригоди потерпіла зверталася за медичною допомогою зі скаргами, зокрема на болі в нижніх кінцівках, отримавши їх садна та забиття, а також пошкодження внутрішньої колатеральної зв`язки правого гомілкового суглобу, що, у свою чергу, підтверджує вимоги цивільного позову про наявність підстав для відшкодування потерпілій витрат на лікування її здоров`я в цій частині.

При цьому, у висновку судово-медичного експерта № 30 від 23.01.2026 зазначено, що діагноз «пошкодження внутрішньої колатеральної зв`язки правого колінного суглобу» при оцінці ступеню тяжкості тілесних ушкоджень до уваги не приймався через те, що для його підтвердження необхідно провести МРТ правого колінного суглобу. Натомість з показань потерпілої, які підтверджуються доданими нею копіями МРТ-досліджень, вбачається, що вперше вона пройшла МРТ правого колінного суглобу у березні 2026 року після проведення судово-медичної експертизи, яке підтвердило наявність у неї пошкодження правого колінного суглобу.

Крім того, необґрунтованими є заперечення цивільного відповідача про відсутність підстав для відшкодування потерпілій майнової шкоди, завданої її майну (транспортному засобу), оскільки в даному провадженні потерпіла була пішоходом та позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої її майну, не заявляла.

У зв`язку з викладеним, оскільки підтверджена документами фактично завдана потерпілій матеріальна шкода, заподіяна життю та здоров`ю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в межах заявлених нею позовних вимог в сумі 97083,24 грн, не перевищує лімітів відповідальності страховика, тому вся вона має бути сплачена на користь потерпілої саме страховиком.

Вирішуючи вимоги потерпілої про стягнення з відповідачів на її користь моральної шкоди, завданої ушкодженням її здоров`я, суд доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна.

У постанові Великої Палати ВС від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14 вказано, що моральна шкода – це страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточенням, до інших негативних наслідків морального характеру. Суд визначає розмір моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Судом встановлено, що внаслідок кримінального правопорушення (дорожньо-транспортної пригоди) потерпілій були заподіяні тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, внаслідок яких вона тривалий час знаходилася на стаціонарному, амбулаторному лікуванні та тривалому відновленні й реабілітації, наслідки її травм тривають і на теперішній час, вона змушена продовжувати обстеження. Через отриману травму був порушений звичний спосіб її життя, вона була змушена звільнитися з роботи, якій присвятила значну частину свого життя. За такого, очевидним є те, що їй була завдана моральна шкода, що полягає у фізичному болю, обмеженнях та стражданнях, які потерпіла зазнала у зв`язку з ушкодженням її здоров`я, внаслідок чого був порушений звичний спосіб її життя та спілкування з людьми. При цьому, наслідки отримання вказаних тілесних ушкоджень є довготривалими в часі та продовжують існувати на даний час.

На підставі викладеного та з урахуванням вказаних обставин заподіяння моральної шкоди потерпілій, особи обвинуваченого та його майнового стану (отримує стабільний постійний дохід з оплачуваної офіційної роботи, а також пенсії, має у власності транспортний засіб), добровільного визнання ним розміру заподіяної його діями потерпілій ушкодженням її здоров`я моральної шкоди в сумі 100000 грн, сталої практики Верховного Суду щодо визначення розміру моральної шкоди та передбачених ст. 23 ЦК України вимог розумності і справедливості, суд вважає, що на користь потерпілої підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана ушкодженням її здоров`я, в сумі 200000 грн, що на переконання суду буде достатнім розміром для відшкодування заподіяної їй моральної шкоди та відповідатиме принципам розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до ст. 26-1 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Згідно з постановою Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №182/3734/15-к, розмір такої моральної шкоди слід розраховувати саме від суми страхової виплати, а не від страхової суми.

Оскільки, як розраховано вище судом, сума страхової виплати, яка має бути сплачена страховиком потерпілій ОСОБА_6 в межах пред`явленого нею цивільного позову про відшкодування майнової шкоди, заподіяної здоров`ю, становить 97083,24 грн, тому визначені ст. 26-1 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV 5% моральної шкоди, яка мала би бути сплачена страховиком, становлять 4854,16 грн (97083,24 грн х 5%).

Решта визначеного судом вище розміру моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я потерпілої, в сумі 195145,84 грн (200000 грн – 4854,16 грн) підлягає відшкодуванню на користь потерпілої обвинуваченим.

При цьому, суд здійснює розгляд цивільного позову про відшкодування моральної шкоди лише в межах пред`явлених вимог, а саме, що він пред`явлений до страховика на суму 3176,85 грн, тому суд доходить висновку про необхідність стягнення з ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» на користь ОСОБА_6 саме вказаної суми в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я потерпілої.

Решта визначеної судом суми заподіяної потерпілій моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, підлягає стягненню на її користь безпосередньо з обвинуваченого, до якого також був пред`явлений цивільний позов про відшкодування моральної шкоди.

При цьому суд бере до уваги факт добровільної сплати обвинуваченим потерпілій частини заподіяної моральної шкоди в сумі 40000 грн, що підтверджується розпискою ОСОБА_6 від 16.03.2026 та наданими суду показаннями обвинуваченого і потерпілої, тому вказана сума має бути вирахувана із загальної суми шкоди, яка підлягає сплаті обвинуваченим на користь потерпілої в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

На підставі викладеного, з метою відшкодування потерпілій ОСОБА_6 моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, необхідно з обвинуваченого ОСОБА_3 стягнути на її користь 155145,84 грн (195145,84 грн – 40000 грн).

Вирішуючи вимоги потерпілої про стягнення з обвинуваченого на її користь витрат на професійну правову допомогу в сумі 800000 грн, надану потерпілій, суд доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України, процесуальні витрати складаються, зокрема, із витрат на правову допомогу.

Згідно з висновками, викладеними у постанові ВП ВС від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17, «положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК. Натомість положення, які стосуються цивільного позову, визначені главою 9 КПК. Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням. Процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження. Натомість шкода у кримінальному провадженні пов`язана не з процесуальними відносинами, а з матеріально-правовими - вчиненням кримінального правопорушення чи іншого суспільно-небезпечного діяння».

Також відповідно до правового висновку ВП ВС, висловленого у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18), «процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли».

Крім того, з висновків, викладених у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 202/8301/21 слідує, що «обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо). Вищезазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду (справи № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц) та в постанові Великої Палати Верховного Суду (справа № 826/1216/16).

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні ст. 91 КПК України.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 року у справі 607/4341/20).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін (висновок ВП ВС, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має урахувати розумність розміру таких витрат, а також пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності витрат».

В даній справі судом встановлено, що потерпілою були заявлені вимоги про відшкодування процесуальних витрат (витрат на правову допомогу) шляхом пред`явлення цивільного позову до обвинуваченого. Проте, питання розподілу процесуальних витрат, в тому числі витрат потерпілого на правову допомогу, вирішуються виключно в порядку, визначеному главою 8 КПК, зокрема ч. 1 ст. 124 КПК України, та не може бути вирішене в порядку, визначеному главою 9 КПК України, або в порядку ЦПК України, можливість чого передбачена ч. 5 ст. 128 глави 9 КПК України.

Тому процесуальні витрати потерпілого в кримінальному провадженні не можуть бути розподілені між цивільними відповідачами, а підлягають відшкодуванню виключно обвинуваченим.

На підтвердження факту понесення потерпілою витрат на правову допомогу суду був наданий договір про надання правничої допомоги від 08.01.2026, з п. 4 якого вбачається, що оплата вартості послуг на правову допомогу визначена не в залежності від обсягу наданих послуг, а є фіксованою винагородою адвоката, яка становить 2000 грн (без ПДВ) за одну годину роботи. Гонорар за виконання окремих доручень може бути узгодженим сторонами у фіксованому розмірі. У такому випадку розмір гонорару визначається сторонами в розрахунку суми гонорару за виконання кожного окремого доручення та/або відповідному акті про надання правничої допомоги. Гонорар підлягає сплаті на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 3 банківських днів з моменту підписання Сторонами Акту про надання правничої допомоги або в інший строк, визначений Сторонами в розрахунку суми гонорару за виконання окремого доручення та/або відповідному акті про надання правничої допомоги.

Тобто, виходячи зі змісту договору, факт надання адвокатом правничих послуг має підтверджуватися додатковими документами (актами) про виконану роботу та фактично понесені нею витрати на оплату послуг адвоката.

Однак суду не було надано жодних належних та допустимих доказів (актів, розрахунків, квитанцій та інших платіжно-розрахункових документів), які б документально підтверджували види та перелік правової допомоги, наданої потерпілій адвокатом, розрахунок вартості надання їй відповідної правової допомоги та фактично понесених (та ким саме) процесуальних витрат на правову допомогу представника потерпілого.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність встановлених законом та фактичних підстав для стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої зазначених нею у цивільному позові процесуальних витрат, понесених на правову допомогу, у зв`язку з їх недоведеністю жодними належними та допустимими доказами.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України, з обвинуваченого підлягають стягненню на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Інгульського районного суду міста Миколаєва від 18.12.2025 у справі № 489/9950/25, підлягають скасуванню.

Обвинувачений у даному провадженні не затримувався, запобіжний захід відносно нього не застосовувався, та оскільки суд дійшов висновку про можливість звільнення його від відбування покарання з випробуванням, тому відсутні підстави для застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Керуючись статтями 369-371, 373, 374, 376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі статей 75, 76 КК України засудженого ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного покарання з випробовуванням, якщо він протягом однорічного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк ОСОБА_3 обчислювати з дня ухвалення вироку, тобто з 19 серпня 2026 року.

Стягнути з ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» на користь ОСОБА_6 97083 (дев`яносто сім тисяч вісімдесят три) грн 24 копійки в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я потерпілої.

Стягнути з ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» на користь ОСОБА_6 3176 (три тисячі сто сімдесят шість) грн 85 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я потерпілої.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 155145 (сто п`ятдесят п`ять тисяч сто сорок п`ять) грн 84 копійки в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я потерпілої.

У задоволенні вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про стягнення процесуальних витрат, пов`язаних з витратами на правову допомогу – відмовити.

Речовий доказ: автомобіль «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , - залишити у власника ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в сумі 7131 (сім тисяч сто тридцять одна) грн 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України в сумі 3392 (три тисячі триста дев`яносто дві) грн 64 копійки.

Після набрання вироком законної сили заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту автомобіля «ЗАЗ-DAEWOO SENS», р.н. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , накладеного ухвалою слідчого судді Інгульського районного суду міста Миколаєва від 18.12.2025 у справі № 489/9950/25 - скасувати.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід обвинуваченому не обирати.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Інгульський районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1