Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №697/3337/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2013/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №697/3337/25 Категорія: 304090000 Баранов О.І.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судді Новіков О. М., Сіренко Ю. В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Божок Л. В. на заочне рішення Калинопільського районного суду Черкаської області від 23.04.2026 (повний текст складено 23.04.2026, суддя в суді першої інстанції Баранов О. І.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

у грудні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 5118587 від 18.11.2024 у розмірі 72147,73 грн (14999,99 грн за основною сумою боргу; 33897,74 грн за відсотками; 15750,00 грн відсотки за 105 календарних днів, 7500,00 грн штрафні санкції), судовий збір у сумі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконала належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, внаслідок чого у неї перед позивачем, який за договорами факторингу набув відповідні права вимоги, виникла зазначена заборгованість.

Заочним рішенням Калинопільського районного суду Черкаської області від 23.04.2026 позов у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача суму кредитної заборгованості в розмірі 64647,73 грн, 2170 грн судового збору та 8960 грн витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позову.

Місцевий суд вказав на обґрунтованість доводів позивача про невиконання позичальником своїх договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, передбачених договором. Водночас суд першої інстанції відмовив у позовних вимогах про стягнення 7500 грн штрафних санкцій нарахованих на період воєнного стану в країні, посилаючись на законодавчі заборони згідно пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Представник відповідача адвокат Божок Л. В. після відхилення ухвалою від 13.07.2026 заяви про перегляд заочного рішення подала на вказане рішення суду 20.07.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням позовні вимоги відхилити.

В обґрунтування вказано на те, що суд першої інстанції не повідомив відповідача про розгляд справи, оскільки підстав для інформування про справу у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України не було.

Відповідач категорично заперечує факт укладення договору з первісним кредитором та отримання коштів кредиту.

Посилання суду на відомості, надані АТ «Універсал Банк» згідно листа від 16.04.2026 року № БТ/Е-14308, з яких вбачається, що на картку, емітовану на ім`я відповідача, 18.11.2024 були зараховані кошти в сумі 15 000 грн є помилковим, адже лише первинні бухгалтерські документи можуть підтверджувати виконання фінансових операцій.

Всупереч вимогам ст. ст. 81, 84 ЦПК України, суд не витребував у Позивача та первісного кредитора оригіналів електронного договору, лог-файлів та первинних бухгалтерських документів, безпідставно переклавши тягар доведення на Відповідача (фізичну особу-споживача), яка об`єктивно позбавлена можливості самостійно отримати відомості щодо банківської таємниці та технічні архіви фінансової установи.

Суд не перевірив розрахунки позивача та безпідставно стягнув заборгованість за відсотками, нарахованими поза межами строку кредитування.

Відповідача не повідомляли про відступлення прав вимоги щодо кредитної заборгованості.

Відзиву не надходило до суду.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитними договорами у розмірі меншому тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, отже за таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 18.11.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5118587, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 15000,00 грн, строком на 360 днів, зі сплатою відсотків 1,00 % за день користування кредитними коштами (стандартна).

Згідно з п.3.1. Договору Проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт".

Пунктом 1.4.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 1 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 Договору.

Пунктом 1.4.2. передбачено знижену процентну ставку, яка становить 0,8 % в день та застосовується на наступних умовах. Якщо Клієнт до встановленого строку, зазначеного в п. 1.4.2. Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, Клієнт розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Клієнтом права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Клієнта, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.

Відповідно до п. 4.1. Договору, сторони домовилися, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, крім випадку, визначеного в п.4.3. Договору.

У період з 18.11.2024 по 31.07.2025 Відповідачем здійснено оплати на рахунок Первісного кредитора в розмірі 3600,01 грн, які спрямовані на оплату тіла кредиту в розмірі 0,01 грн та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 3600 грн.

31.07.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу № 31/07/2025, за умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» відступає належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» право вимоги до боржників, у тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 5118587 від 18.11.2024.

Відповідач свої договірні зобов`язання перед позивачем не виконав, допустивши прострочення сплат на погашення кредиту та утворення заборгованості за кредитним договором № 5118587 від 18.11.2024 у розмірі 72147,73 грн, з яких: 14999,99 грн за основною сумою боргу; 33897,74 грн за відсотками; 15750,00 грн відсотки за 105 календарних днів, 7500,00 грн за штрафними санкціями.

Мотивуючи про набуття прав вимоги за укладеним договором факторингу щодо вказаної вище кредитної заборгованості, позивач звернувся з позовом у цій справі до суду з вимогами про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 72147,73 грн.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Апеляційний суд враховує, що частиною першою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, як позичальник, отримала кредитні кошти за договором та не повернула їх у визначені строки разом із нарахованими відсотками, отже має непогашену заборгованість, вірно вказав про те, що позовні вимоги про стягнення коштів є обґрунтованими.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано встановив суму заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи.

З такими висновками суду першої інстанції в цій справі апеляційний суд погоджується повністю, адже вони підтверджуються наявними у справі доказами та ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах та правому регулюванні правовідносин сторін, що виникли на підставі кредитного договору.

Так апеляційним судом відхиляються аргументи скаржника про те, що кредитний договір з первісним кредитором не укладався, а кошти кредиту не отримувалися, з урахуванням такого.

З долученої до матеріалів справи копії кредитного договору № 5118587 від 18.11.2024 вбачається, що відповідач в електронній формі уклала вказаний правочин, підписавши йогоелектронним підписом одноразовим ідентифікатором 37963 об 11:12:36.

Як вбачається з правового висновку ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене ЗУ «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.

ВС наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.

За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування. Саме на це вказувала відповідачка.

Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.

Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Зважаючи на вказане правозастосування касаційного суду, апеляційний суд констатує відсутність у даному випадку технічної можливості перевірити достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом (кредитного договору) через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси з причин ненадання сторонами оригіналу електронного файлу з відповідними документами.

Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру – правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.

За обставин даної справи позивачем було надано копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір від 18.11.2024, укладений між сторонами, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником 37963), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.

Також позичальник ОСОБА_1 відповідними одноразовими ідентифікатором (82661) підписували паспорт споживчого кредиту до вказаного договору з умовами кредитування, які ідентичні тим, що відображені в тексті кредитного договору.

Апеляційний суд приймає до уваги, що у матеріалах справи наявна довідка ТОВ «Пейтек» про зарахування на картку позичальника 4441114452545047 18.11.2024 об 11:14 коштів на суму 15 000 грн.

Тобто у день укладення відповідачем кредитного договору, безпосередньо після його підписання на її картку були перераховані погоджені в договорі кредитні кошти.

Доказів того, що вказана картка позичальнику не належить, або про те, що вказані кошти на неї не надходили відповідач суду не надала.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

Отже позивачем, на думку апеляційного суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану нею ж банківську картку у день укладення договору від 18.11.2024.

За правовим висновком ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

З урахуванням викладеного вище, скаржником не доведено існування обставин, які б у суду апеляційної інстанції викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності паперових копій кредитних договорів, укладених між сторонами справи, оригіналам.

Крім того, відповідного клопотання про витребування доказів до суду першої інстанції відповідачем заявлено не було, а за приписами ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд додатково враховує, що за правовим висновком ВС у постанові від 08.04.2026 у справі №705/1938/25 кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.

Аргументи скаржника про те, що лише первинні бухгалтерські документи можуть підтверджувати виконання фінансових операцій та надходження коштів кредиту у даному випадку апеляційним судом оцінюються критично, адже позивач об`єктивно підтвердив виконання зобов`язань кредитора за кредитним договором щодо надання в користування позичальнику кредитних коштів, а позичальник по суті такі обставини не спростовує, а саме не надає доказів того, що банківська картка, на які такі кошти було перераховано, їй не належить, або стосовно того, що на таку картку фактично кошти в погодженій у кредитному договорі сумі не надходили.

Посилання апеляційної скарги про те, що всупереч вимогам ст. ст. 81, 84 ЦПК України, суд не витребував у Позивача та первісного кредитора оригіналів електронного договору, лог-файлів та первинних бухгалтерських документів, безпідставно переклавши тягар доведення на Відповідача (фізичну особу-споживача), яка об`єктивно позбавлена можливості самостійно отримати відомості щодо банківської таємниці та технічні архіви фінансової установи, апеляційний суд до уваги не бере, адже відповідних клопотань сторони справи не заявляли, а у суду відсутні повноваження з власної ініціативи збирати докази.

Крім того, обставини справи не свідчать про те, що існують обґрунтовані підстави для сумнівів у об`єктивності змісту наданих позивачем доказів у підтвердження факту укладення кредитного договору, його змісту та надходження коштів кредиту до позичальника.

Аргументи апеляційної скарги стосовно того, що суд не перевірив розрахунки позивача та безпідставно стягнув заборгованість за відсотками, нарахованими поза межами строку кредитування, апеляційний суд відхиляє, оскільки усі розрахунки ґрунтуються на погоджених у договорі умовах стосовно розміру тіла кредиту, відсотків за кредитом та строках кредитування, що скаржником по суті не заперечується та не спростовується, адже жодного аналізу здійснених позивачем нарахувань у аспекті відповідності умовам кредитування не наведено.

Факт неповідомлення відповідача про відступлення прав вимоги щодо кредитної заборгованості, про що вказано у апеляційній скарзі, за відсутності доказів неврахування здійснених позичальником перед попереднім кредитором погашень боргу, не може свідчити про необґрунтованість заявлених у справі позовних вимог, адже обставини щодо переходу права вимоги саме до позивача належним чином підтверджені відповідним договором факторингу.

Апеляційний суд не може погодитися з аргументами скаржника про те, що суд першої інстанції не повідомив відповідача про розгляд справи належним чином, адже усю судову кореспонденцію на адресу відповідача суд першої інстанції направляв на адресу, вказану у Єдиному державному демографічному реєстрі (а.с.104), однак поштові конверти поверталися до суду із відміткою пошти про відсутність адресата.

Таким чином в силу приписів п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України особа повідомлена про розгляд справи належним чином, адже вказана правова норма передбачає, що днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи.

При цьому додаткове інформування про судовий розгляд відповідача шляхом розміщення оголошення, зважаючи на належне надсилання поштової кореспонденції на адресу відповідача з Єдиного державного демографічного реєстру, не свідчить про те, що судом першої інстанції не було вчинено всі належні дії для інформування Крот Ю. В. про розгляд даної цивільної справи.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже заочне рішення Калинопільського районного суду Черкаської області від 23.04.2026 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати у зв`язку з відхиленням вимог скарги.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – залишити без задоволення.

Заочне рішення Калинопільського районного суду Черкаської області від 23.04.2026 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Судові витрати відповідача в апеляційному суді не відшкодовувати.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 18.08.2026.

Суддя-доповідач

Судді