Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №704/454/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1988/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №704/454/26 Категорія: 304090000 Дьяченко Д. О.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судді Сіренко Ю.В., Новіков О. М.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Пузіна Д. М. на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 18.06.2026 (повний текст складено 18.06.2026, суддя в суді першої інстанції Дьяченко Д. О.) у цивільній справі за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

у квітні 2026 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором №1390-1382 від 03.05.2024 в розмірі 63 859,76 гривень, з яких: за кредитом 13 663,96 гривень, за нарахованими процентами 50 195,80 гривень, а також судові витрати, мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов`язання по вказаному кредитному договору, внаслідок чого у неї перед позивачем утворилася зазначена заборгованість.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 18.06.2026 позов у справі задоволено. Суд вказав на обґрунтованість доводів позивача про невиконання позичальником своїх договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, передбачених договором.

Представник відповідача адвокат Пузін Д. М. 17.07.2026 подав на вказане рішення суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням позовні вимоги відхилити повністю.

В обґрунтування вказано на те, що суд першої інстанції не вказав, якими доказами підтверджено надсилання одноразового ідентифікатора саме на засіб зв`язку відповідача, його введення, дату й час акцепту, IP-адресу, послідовність дій у системі, незмінність електронного документа та наявність електронного підпису кредитодавця. Не встановлено також, що картка, на яку здійснено переказ, належала відповідачу на дату операції.

Суд протиправно поклав на відповідача, а не на позивача, обов`язок довести ненадходження коштів і послався на відсутність звернення до правоохоронних органів. Відсутність заяви про кримінальне правопорушення не є цивільно-правовим доказом укладення договору чи належності карткового рахунку.

Представник відповідача просив надати електронні оригінали договору, паспорту споживчого кредиту, платіжну інструкцію та договір між позивачем і платіжним партнером, чого зроблено не було.

Крім того, після прямого заперечення відповідності роздруківки електронному оригіналу суд мав застосувати частину шосту статті 95 ЦПК України незалежно від результату розгляду клопотання за статтею 84 ЦПК України. Суд не вправі одночасно визнати оригінал непотрібним і покласти роздруківку в основу рішення, коли автентичність електронного документа оспорюється.

Надані матеріали не містять самого електронного файлу договору з метаданими і підписами. Роздруківка, сформована позивачем, не показує технічного маршруту укладення правочину. Відсутній документований запис про номер телефону або електронну адресу, на які направлено ідентифікатор, текст повідомлення, час надсилання, час введення коду, IP-адресу, ідентифікатор сесії та результат перевірки коду. Не подано заявки відповідача та машинного журналу послідовності дій.

Саме зазначення у тексті роздруківки фрази про підписання одноразовим ідентифікатором є твердженням автора роздруківки, а не незалежним доказом. Суд не встановив зміст одноразового ідентифікатора, не навів його у рішенні та не зіставив із даними засобу зв`язку відповідача. Так само не досліджено КЕП кредитодавця, хоча у відзиві вказувалося, що на поданому файлі перевірюваний кваліфікований підпис відсутній.

Позивач подав квитанцію LiqPay, у якій зазначено маскований номер платіжного інструменту 516874*06, і власну довідку про переказ. Ці документи підтверджують ініціювання платіжної операції на певний картковий реквізит, але не підтверджують належність рахунку ОСОБА_1 та остаточне зарахування коштів на її рахунок. Власна довідка кредитодавця є похідним одностороннім документом і не замінює первинного банківського документа.

У роздруківці зазначено: кредит 20 000,00 грн, строк 300 календарних днів, стандартна ставка 1,50 відсотка на день, пільгова і знижена ставки 1,20 відсотка на день, одноразова комісія 15 відсотків, тобто 3 000,00 грн. Водночас пункт 4.12зазначає денну процентну ставку 1,388 відсотка, а пункт 4.10 реальну річну процентну ставку 27 138,17 відсотка. Суд не оцінив взаємозв`язок цих показників і не перевірив відповідність загальної вартості кредиту імперативним обмеженням законодавства про споживче кредитування.

Суд не встановив, яку саме редакцію Правил і Паспорта було надано відповідачу до акцепту, не дослідив час відкриття цих документів у системі та не перевірив, чи включено комісію 3 000,00 грн до загальної вартості і чи не стягувалася вона за дію, що становить власний обов`язок кредитодавця. За споживчим договором неясні умови тлумачаться на користь споживача, а несправедливі та непрозорі платежі не можуть бути покладені в основу стягнення.

Крім того, суд процитував статтю 1048 ЦК України, але не застосував її зміст до конкретних обставин . Не визначено погоджений порядок одержання процентів, не встановлено дати порушення графіка, не перевірено кількість днів за кожною ставкою та залишок тіла, на який щоденно нараховувалися проценти.

Розрахунок позивача свідчить, що за весь період нараховано 71 862,11 грн процентів і 3 000,00 грн комісії, а від відповідача отримано платежів на загальну суму 31 002,35 грн. Після такого розподілу позивач визначив залишок тіла 13 663,96 грн та залишок процентів 50 195,80 грн. Отже, переважну частину фактичних платежів кредитор односторонньо спрямовував на проценти та комісію, залишаючи основний борг майже непогашеним.

Суд не навів жодної власної арифметичної дії. Не встановлено, які платежі, у які дати і в якій черговості зараховано; не перевірено, чи відповідає черговість закону і погодженим умовам; не наведено залишок тіла після кожного платежу; не розмежовано проценти, строк сплати яких настав, і майбутні проценти. Формула «розрахунок не спростовано» суперечить статтям 12 та 81 ЦПК України, оскільки обов`язок довести правильність заявленої суми лежить на позивачі, а не на відповідачеві обов`язок довести іншу суму.

Особливо показовим є те, що при фактичному отриманні 20 000,00 грн позивач нарахував 71 862,11 грн процентів, тобто понад утричі більше за суму кредиту, а разом із комісією загальні нарахування становили 74 862,11 грн. Такий результат вимагав посиленої перевірки добросовісності, пропорційності, прозорості та дотримання імперативних обмежень денної процентної ставки. Суд цієї перевірки не провів.

Разом з тим, не визнаючи позов у цілому та не погоджуючись із розрахунком позивача відповідач акцентує увагу суду на те, що навіть розрахунок заборгованості в позовній заяві не відповідає істотним умовам з огляду на наступне: Із 20 000,00 грн фактично наданих коштів віднімаються 31 002,35 грн платежів, визнаних самим позивачем. Результат становить мінус 11 002,35 грн. Отже, тіло кредиту погашене повністю, неповернутий залишок тіла дорівнює 0,00 грн, а стягнення 50 195,80 грн процентів і будь-якої частини комісії є безпідставним.

Суд першої інстанції не встановив належним чином : хто саме створив особистий кабінет; на який номер направлявся одноразовий ідентифікатор; хто і коли його ввів; чи містив електронний оригінал підпис кредитодавця; яку редакцію правил і паспорта було акцептовано; чи належала картка відповідачу; чи було остаточно зараховано 20 000,00 грн; якою була законна і погоджена ставка за кожен період; чи є комісія 3 000,00 грн правомірною; як розподілено 31 002,35 грн платежів; чому після сплати суми, що перевищує отриманий кредит, залишок тіла становить 13 663,96 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» проти її аргументів заперечив та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 03.05.2024 між позивачем ТОВ «Укр кредит фінанси» і відповідачем ОСОБА_1 укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1390-1382.

Даний договір було укладено відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» за допомогою Веб-сайту (navse.in.ua) та підписано позичальником шляхом введення одноразового ідентифікатора С7451.

Відповідачем при укладенні договору відповідно до правил надання споживчих кредитів заповнено заявку на отримання кредиту на вказаному сайті та вказано всі дані про себе, які були необхідні для прийняття кредитодавцем рішення про можливість надання кредиту.

За умовами вказаного кредитного договору:

- пункт 2.2. Кредитодавець відкрив Кредитну лінію для Позичальника шляхом надання Позичальнику грошових коштів (далі – Кредит) на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит не пізніше останнього дня Строку кредитування та сплатити нараховані Кредитодавцем проценти за користування Кредитом у порядку, передбаченому цим Договором;

- пункт 2.3. Для мінімізації загальних витрат Позичальника за Кредитом Кредитодавець рекомендує Позичальнику здійснити повне погашення Кредиту протягом перших 140 (ста сорока) днів з дати отримання Кредиту (більш детально див. п.5.6 Договору) Ануїтетними платежами згідно наступного рекомендованого графіку оплат:

16.05.2024, 30.05.2024, 13.06.2024, 27.06.2024, 11.07.2024, 25.07.2024, 08.08.2024, 22.08.2024, 05.09.2024 та 19.09.2024 ануїтетний платіж по 4 762,04 грн;

- пункт 4.1. Розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір Кредиту: 20000.00 (двадцять тисяч цілих, нуль сотих ) гривень. Дата надання/видачі Кредиту: 03.05.2024;

- пункт 4.3. Плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування Кредитом та комісії за видачу Кредиту (якщо п. 4.7. цього Договору передбачає сплату комісії за видачу Кредиту). Тип процентної ставки за користуванням Кредитом – фіксована. Процентна ставка за користуванням Кредитом не змінюється протягом усього строку користування Кредитом, однак Позичальнику на умовах, вказаних у цьому Договорі (програма лояльності), може надаватися можливість скористатися Кредитом за Зниженою процентною ставкою. Надана клієнту в межах програми лояльності Знижена ставка діє і залишаються незмінною протягом усього періоду дії пропозиції в межах програми лояльності за умови дотримання Позичальником умов, за яких Позичальнику надається можливість сплати процентів за Зниженою процентною ставкою, передбачених п. 10.2. цього Договору. Тип комісії – одноразова комісія (нараховується одноразово при видачі Кредиту в дату видачі Кредиту, якщо п. 4.7. цього Договору передбачає сплату комісії за видачу Кредиту);

- пункт 4.4. Базовий період складає 14 (чотирнадцять) календарних днів. Перебіг першого Базового періоду починається з дати надання/видачі Кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого Базового періоду. Перебіг кожного наступного Базового періоду починається з наступної дати за датою закінчення попереднього Базового періоду. Перебіг останнього Базового періоду закінчується в останній день строку дії цього Договору;

- пункт 4.6. Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, за наступною ставкою: Стандартна процентна ставка становить 1.50% (одна ціла, п`ятдесят сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування Кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання Позичальником права користування Кредитом за Зниженою ставкою);

- пункт 4.7. Комісія за видачу кредиту становить 15.00 % (п`ятнадцять цілих, нуль сотих відсотки(-ів)) від суми виданого Кредиту (якщо в цьому пункті Договору значення розміру комісії за видачу кредиту вказано 0% (нуль відсотків), вказане означає, що комісія за видачу Кредиту є відсутньою);

- пункт 4.9. Строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 (триста) календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику (далі – Строк кредитування). Дата повернення (виплати) кредиту 26.02.2025;

- пункт 4.10. Реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає 27138.17 (двадцять сім тисяч сто тридцять вісім цілих, сімнадцять сотих ) процентів;

- пункт 4.11. Орієнтовна загальна вартість Кредиту на дату укладення цього Договору (за весь Строк кредитування) складає: 103 280.88 грн. та включає в себе: суму Кредиту, комісію за видачу Кредиту (якщо п.4.7. цього Договору передбачає сплату комісії за видачу Кредиту) та проценти за користування Кредитом;

- пункт 4.12. Денна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає: 1,388 процентів;

- пункт 4.13. Загальні витрати за споживчим кредитом на дату укладення цього Договору складають: 83 280.88 грн. та включають у себе проценти за користування Кредитом та комісію за видачу Кредиту (якщо п.4.7. цього Договору передбачає сплату комісії за видачу Кредиту);

- пункт 4.15. Денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС:1,388 процентів = (ЗВСК:83 280.88 грн./ЗРК:20000.00 грн.)/t:300 днів ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Відповідно до довідки ТОВ «Укр кредит фінанси» про перерахування суми кредиту №1390-1382 від 03.05.2024 ОСОБА_1 перераховано кредитні кошти в сумі 20 000 грн на картку № НОМЕР_1 .

Згідно розрахунку заборгованості за договором №1390-1382 від 03.05.2024 ОСОБА_1 станом на 17.02.2026 має заборгованість у розмірі 63859,76 грн, що складається з: основний борг 13663,96 грн; залишок відсотків 50195,80 грн.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час розгляду справи кредитний договір, за яким відповідач отримала кредит, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, отже регламентує зміст наявних між сторонами правовідносин щодо отримання відповідачем, як позичальником кредитних коштів із зобов`язанням їх повернути, сплативши відсотки за користування кредитом та погоджену у договорі комісію.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, як позичальник, отримала кредитні кошти за договором та не повернула їх у визначені строки разом із нарахованими відсотками, отже має непогашену заборгованість, вірно вказав про те, що позовні вимоги підтверджуються матеріалами справи.

Так апеляційним судом відхиляються аргументи скаржника про те, що позивачем не доведено надсилання одноразового ідентифікатора саме на засіб зв`язку відповідача, його введення, дату й час акцепту, IP-адресу, послідовність дій у системі, незмінність електронного документа та наявність електронного підпису кредитодавця, належність картки, на яку здійснено переказ, відповідачу, з огляду на таке.

З долученої до матеріалів справи копії кредитного договору від 03.05.2024 № 1390-1382 вбачається, що відповідач в електронній формі уклала вказаний правочин, підписавши його електронним підписом одноразовим ідентифікатором С7451.

Як вбачається з правового висновку ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене ЗУ «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.

ВС наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.

За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування. Саме на це вказувала відповідачка.

Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.

Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Зважаючи на вказане правозастосування касаційного суду, апеляційний суд констатує відсутність у даному випадку технічної можливості перевірити достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом (кредитного договору) через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси з причин ненадання сторонами оригіналу електронного файлу з відповідними документами.

Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру – правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.

За обставин даної справи позивачем було надано копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір від 03.05.2024, укладений між сторонами, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником С7451), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.

Апеляційний суд приймає до уваги, що у матеріалах справи наявна квитанція LiqPay про зарахування на картку НОМЕР_2 03.05.2024 коштів на суму 20 000 грн.

Тобто у день укладення відповідачем кредитного договору на її банківську картку, самостійно зазначену у тексті кредитного договору, були перераховані погоджені в договорі кредитні кошти.

Доказів того, що вказана картка позичальнику не належить, або про те, що вказані кошти на неї не надходили відповідач суду не надала.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

Отже позивачем, на думку апеляційного суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану нею ж банківську картку у день укладення договору від 03.05.2024.

За правовим висновком ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

З урахуванням викладеного вище, скаржником не доведено існування обставин, які б у суду апеляційної інстанції викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності паперових копій кредитних договорів, укладених між сторонами справи, оригіналам.

Апеляційний суд додатково враховує, що за правовим висновком ВС у постанові від 08.04.2026 у справі №705/1938/25 кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.

Аргументи скаржника про те, що позивач не довів надсилання одноразового ідентифікатора саме на засіб зв`язку відповідача, його введення відповідачем, її IP-адресу, послідовність дій у системі, «технічного маршруту укладення правочину», можливість фальсифікації змісту одноразового ідентифікатора, яким підписано договір, апеляційним судом відхиляються, оскільки, враховуючи усю вищенаведену сукупність доказів щодо змісту кредитного договору із належним відображенням даних щодо особи позичальника та її платіжних засобів потреби в дослідженні технічних обставин доставлення одноразового ідентифікатора позичальнику та його введення при укладення договору апеляційний суд не вбачає.

Слід враховувати, що позивач об`єктивно підтвердив виконання зобов`язань кредитора за кредитним договором щодо надання в користування позичальнику кредитних коштів, а позичальник по суті такі обставини не спростовує, а саме не надає доказів того, що банківська картка, на які такі кошти було перераховано, їй не належить, або стосовно того, що на таку картку фактично кошти в погодженій у кредитному договорі сумі не надходили.

При цьому, зважаючи на законодавчу охорону банківської таємниці, саме позичальник вправі безперешкодно надавати відомості про власні банківські рахунки з метою спростування тверджень кредитора про надходження кредитних коштів, у підтвердження яких надано інші докази.

Крім того, обставини справи не свідчать про те, що існують обґрунтовані підстави для сумнівів у об`єктивності змісту наданих позивачем доказів у підтвердження факту укладення кредитного договору, його змісту та надходження коштів кредиту до позичальника.

Скаржнику слід врахувати, що принцип змагальності, закріплений у ст.12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Така правова позиція відображена в постанові ВС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Посилання апеляційної скарги на те, що представник відповідача просив надати електронні оригінали договору, паспорту споживчого кредиту, платіжну інструкцію та договір між позивачем і платіжним партнером, чого зроблено не було, апеляційним судом оцінюється критично, оскільки скаржником не наведено жодного аргументу, який об`єктивно підтверджується доказами, про те, що копії вказаних електронних доказів є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, зокрема, позичальник не вказує, що наявний у неї примірник кредитного договору від 03.05.2024 містить інші умови, ніж долучений до матеріалів справи.

Слід відхилити посилання апеляційної скарги і на те, що позивач подав квитанцію LiqPay, у якій зазначено маскований номер платіжного інструменту 516874*06, і власну довідку про переказ, однак ці документи підтверджують ініціювання платіжної операції на певний картковий реквізит, але не підтверджують належність рахунку ОСОБА_1 , адже лише власник рахунку, тобто відповідач, має змогу надати належні докази того, що кошти кредиту їй не надходили, або ж що відповідний банківський рахунок їй не належить та ніколи не належав.

Не можна погодитися з апеляційними аргументами представника відповідача про те, що суд не оцінив взаємозв`язок показників денної процентної ставки та реальної річної процентної ставки, адже відповідні умови договору його сторони належним чином погодили, зокрема, передбачили порядок визначення денної процентної ставки, яка включає загальні витрати за споживчим кредитом; загальний розмір кредиту; строк кредитування у днях (пункт 4.12 договору) та реальну річну процентну ставку, яка згідно пункту 4.10 договору на дату його укладення складає 27138.17 відсоткових пункти.

Слід враховувати, що п.8 ч.1 ст.1 ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено, що реальна річна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту.

Частина 1 статті 8 вказаного закону передбачає, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Постановою НБУ від 08.06.2017 №49 «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит» затверджено методику розрахунку реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит за визначеною у цій постанові формулою.

Водночас денна процентна ставка регламентується формулою згідно пункту 4.15. кредитного договору, яка є відмінною від тієї, що вказана у Постанові НБУ від 08.06.2017 №49 «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит».

Таким чином прямого зв`язку між денною процентною ставкою та реальною річною процентною ставкою, про що аргументує скаржник, не має та відповідні умови кредитування чітко регламентовано положеннями укладеного відповідачем кредитного договору.

Далі, аргументи апеляційної скарги у справі про те, що суд не встановив, яку саме редакцію Правил і Паспорта було надано відповідачу до акцепту, не дослідив час відкриття цих документів у системі та не перевірив, чи включено комісію 3 000,00 грн до загальної вартості і чи не стягувалася вона за дію, що становить власний обов`язок кредитодавця, апеляційний суд відхиляє, адже вони є необґрунтованими.

Такі аргументи повністю спростовуються умовами кредитного договору, який незалежно від змісту редакції Правил і Паспорта, на які звертає увагу скаржник, регламентує обов`язкові умови надання позичальнику кредиту згідно приписів ч. 1 ст. 1054 ЦК України та саме умови кредитного договору від 03.05.2024 покладено позивачем в основу своїх розрахунків заборгованості.

Комісія по кредиту включена до його загальної вартості (див. пункти 4.3, 4.7, 4.11 договору) та вона нараховується як одноразовий платіж за комплекс дій кредитора щодо надання позичальнику кредитних коштів (див. пункт 4.7 договору).

Так пункт 3.4 договору передбачає, що за результатами розгляду наданої Позичальником інформації, Кредитодавець здійснює перевірку дійсності та достовірності зазначених Позичальником особистих даних, у тому числі, але не обмежуючись проводить автентифікацію банківської платіжної картки та/або банківського рахунку Позичальника відповідно до стандартів міжнародних платіжних систем.

Пункт 3.6. договору передбачає, що рішення про можливість укладення цього Договору приймається Кредитодавцем на підставі обробки інформації, наданої Позичальником та здійснення інших дій, передбачених Правилами. Загальний розмір пропонованого Кредиту та інші умови надання Кредиту визначаються Кредитодавцем на підставі інформації, наданої Позичальником.

Отже кредитор в інтересах позичальника вчиняє комплекс дії щодо оцінки можливості надання йому кредиту, за що цілком правомірно має право вимагати сплати комісії.

Апеляційний суд відхиляє аргументи скарги представника відповідача про те, що розрахунок позивача свідчить, що за весь період нараховано 71 862,11 грн процентів і 3 000,00 грн комісії, а від відповідача отримано платежів на загальну суму 31 002,35 грн. Після такого розподілу позивач визначив залишок тіла 13 663,96 грн та залишок процентів 50 195,80 грн. Отже, переважну частину фактичних платежів кредитор односторонньо спрямовував на проценти та комісію, залишаючи основний борг майже непогашеним.

Проте усі такі міркування скаржника жодним чином не спростовують те, що погашення кредитного боргу з боку відповідача здійснювалося без дотримання погоджених у договорі строків платежів (п.2.3) та їх зарахування і облік кредитором здійснювалося у межах та відповідно до нарахувань за погодженими умовами кредитування.

Апеляційний суд також не може погодитися з міркуванням скаржника і про те, що суд не навів жодної власної арифметичної дії та не встановив, які платежі, у які дати і в якій черговості зараховано; не перевірив, чи відповідає черговість закону і погодженим умовам; не навів залишок тіла після кожного платежу; не розмежував проценти, строк сплати яких настав, і майбутні проценти, оскільки усі такі аргументи є надуманими.

Так згідно приписів частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 1 статті 83 ЦПК України передбачає, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Отже, саме позивач та відповідач мають доводити власними доказами та розрахунками обґрунтованість своїх тверджень про наявність заборгованості (для позивача) чи її відсутність (для відповідача).

Водночас згідно частин 1, 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак суд за своєю процесуальною функцією оцінює надані сторонами докази, у аспекті предмету доказування у цій справі про стягнення кредитного боргу – лише розрахунки позивача про наявність боргу, адже контррозрахунків відповідача надано суду не було.

Отже вести мову про те, що суд не надав оцінки доказам у справі не можна, оскільки розрахунки заборгованості судом оцінено по суті на предмет відповідності умовам кредитування, які погоджено позичальником у договорі від 03.05.2024.

У суду немає жодного процесуального обов`язку самостійно здійснювати перерахунок наявної заборгованості на користь однієї зі сторін, про що помилково стверджує скаржник. Натомість суд лише надає оцінку тим розрахункам, які наводять сторони, у даному випадку лише розрахункам позивача, оскільки представник відповідача власних розрахунків боргу не навів та правильність арифметичних обрахунків позивача не спростував.

Акцентування уваги скаржником на тому, що при фактичному отриманні 20 000,00 грн позивач нарахував 71 862,11 грн процентів, тобто понад утричі більше за суму кредиту, є недоречним, адже позичальник добровільно та самостійно визначила строк кредиту (пункт 4.9) 300 календарних днів, суму кредиту (пункт 4.1) 20 000 гривень, реальну річну процентну ставку (пункт 4.10) 27138.17 (двадцять сім тисяч сто тридцять вісім цілих, сімнадцять сотих) процентів, загальну вартість кредиту (пункт 4.11) 103 280,88 грн.

При цьому позичальник самостійно оцінювала такі умови кредитування вигідними для себе та мала добросовісно розраховувати, зважаючи на своє матеріальне становище, на можливість належного виконання взятих на себе договірних зобов`язань щодо повернення кредиту

Отже, послідуюче твердження представника відповідача про те, що погоджені умови кредитування є не вигідними свідчить про непослідовність позиції позичальника щодо вступу у правовідносини з надання кредиту.

Водночас апеляційний суд не погоджується з посиланнями скаржника про неналежний розрахунок суми заборгованості, враховуючи здійснені позичальником погашення у загальному розмірі 31 002,35 грн.

Так з наявного у справі розрахунку заборгованості вбачається таке:

- 17.05.2024 позичальник сплатила 6166,04 грн за рахунок яких було погашено 2806,44 грн комісії, а решта пішла на погашення відсотків по кредиту, які на момент сплати складали 3360 грн;

- 30.05.2024 позичальник сплатила 3420 грн та погасила наявну на той час заборгованість по відсоткам на суму 3180 грн та 240 грн – графи 28 та 29 розрахунку;

- 12.06.2024 позичальник сплатила 193,96 грн, які спрямовано на погашення комісії;

- 13.06.2024 позичальник сплатила 4569,06 грн та погасила нараховану заборгованість по відсоткам та вперше зменшила борг за тілом кредиту до 18790,94 грн;

- 27.06.2024 позичальник сплатила 3156,86 грн та погасила борг за відсотками, нарахованими на той час у сумі 2931,37 грн та 225,49 грн – графи 55, 56 розрахунку;

- 12.07.2024 позичальник сплатила 4763,02 грн та погасила борг по відсоткам на суму 3156,86 грн та зменшила заборгованість по тілу кредиту до 17184,78 грн;

- 25.07.2024 позичальник сплатила 2636,98 грн та частково погасила наявний на той час борг по відсоткам, який обліковувався у сумі 2756,38 грн;

- 30.07.2024 позичальник сплатила 1346,43 грн, погасивши відсотки по кредиту, які на час сплати обліковувалися в сумі 1356,69, та зменшивши борг за тілом кредиту до суми 16163,96 грн;

- 15.11.2024 позичальник сплатила 250,00 грн, які пішли на погашення боргу за відсотками, що обліковувався на той час у сумі 27231 грн;

- 02.12.2024 позичальник сплатила 2000,00 грн, які пішли на погашення боргу за відсотками, що обліковувався на той час у сумі 31102,65 грн;

- 13.02.2026 позичальник сплатила 2500,00 грн, чим зменшила борг за тілом кредиту у сумі до 13663,96 грн.

Отже фактично сплачені позичальником кошти на погашення кредиту, що мало місце з простроченням погоджених у договорі графіків платежів, кредитор спрямовував на погашення у першу чергу відсотків за кредитом та одноразової комісії та, в разі можливості, для зменшення боргу за тілом кредиту, що спростовує відповідні аргументи апеляційної скарги представника відповідача.

Крім того, надаючи оцінку аргументам скаржника про те, що суд першої інстанції не перевірив відповідність загальної вартості кредиту імперативним обмеженням законодавства про споживче кредитування, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» у редакції, яка набрала чинності 24.12.2023, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Згідно ЗУ «Про споживче кредитування» Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17 «Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» денна процентна ставка – це загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 % (з визначенням розтермінування величини ставки протягом перехідного періоду після набрання законної сили цими положеннями).

Отже максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; (з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно) - протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 включно до 20.08.2024 включно) - з 21.08.2024 включно та надалі – 1%.

Так відповідно до п. 4.12. кредитного договору від 03.05.2024 денна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає: 1,388 процентів, що не перевищує законодавчих обмежень.

Водночас із аналізу розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що нарахування відсотків по кредиту за період часу з 03.05.2024 по 25.07.2024 включно відбувалося за нижчою ставкою 1,20%, а з 26.07.2024 по 26.02.2025 включно за ставкою 1,50%.

Отже, після перерахунку заборгованості відповідача за відсотками по кредиту за період з 21.08.2024 по 26.02.2025 включно, коли приписи ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» обмежили максимальний розмір денної процентної ставки 1% (а не 1,50% як рахував позивач), апеляційний суд визначає розмір заборгованості відповідача за відсотками по кредиту в сумі 35 590,64 грн.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 18.06.2026 у даній справі у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, належить змінити в частині визначення суми кредитної заборгованості за відсотками по кредиту, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, вказавши, що до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягає борг за відсотками по кредиту в сумі 35 590,64 грн.

Усього з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 49 254,60 грн кредитної заборгованості, що складається з 13 663,96 грн за тілом кредиту та 35 590,64 грн за відсотками по кредиту.

На підставі положень ст.141 ЦПК України пропорційно до задоволеної частини позовних вимог 77,12 % з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частки позову слід стягнути 2053,24 грн судового збору. За апеляційний перегляд справи пропорційно до відхиленої частки позовних вимог (22,88%) з позивача на користь відповідача слід стягнути 913,73 грн судового збору.

На підставі приписів частини 10 статті 141 ЦПК України після взаємозаліку стягуваних сум судових витрат остаточно з відповідача на користь позивача слід стягнути 1139,51 грн судового збору, сплаченого сторонами за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 376, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – задовольнити частково.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 18.06.2026 у даній цивільній справі – змінити в частині визначення суми кредитної заборгованості за відсотками по кредиту та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, вказавши, що до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягає борг за відсотками по кредиту в сумі 35 590,64 грн.

Усього з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» має бути стягнуто 49 254,60 грн кредитної заборгованості, що складається: з 13 663,96 грн за тілом кредиту та 35 590,64 грн за відсотками по кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 1139,51 грн судового збору, сплаченого за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.

У решті рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 18.06.2026 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 18.08.2026.

Суддя-доповідач

Судді