Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №604/1324/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/1324/25Головуючий у 1-й інстанції Сидорак Г.Б.

Провадження № 22-ц/817/920/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

за участі секретаря — Панькевич Т.І.

та сторін: позивача ОСОБА_1 , його представника — адвоката Алексенко С.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 604/1324/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Алексенко Сергій Леонтійович, на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2026 року, ухваленого суддею Сидорак Г.Б., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія - Авангард» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати,-

В С Т А Н О В И В:

у листопаді 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до ТОВ «Компанія-«Авангард» про розірвання договору оренди землі від 18 липня 2018 року, укладеного між позивачем та відповідачем щодо об`єкта нерухомого майна – земельної ділянки площею 2,2522 га, кадастровий номер 6124682000:01:001:0161, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, пені та індексу інфляції в розмірі 43400,68 грн, з яких орендна плата - 26703,71 грн, 15968,67 грн - інфляційні втрати, 728,30 грн – пеня у розмірі 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 18 липня 2018 року він уклав договір оренди землі з ТзОВ «Компанія-«Авангард» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6124682000:001:0161, площею 2,2522 га, договір укладено на 15 років з моменту його державної реєстрації. Відповідно пунктів 6 і 8 Договору - орендна плата за користування земельною ділянкою становить не менше 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що в грошовому виразі складає 4855,22 грн за один повний рік користування земельною ділянкою. Однак, відповідач умови договору оренди земельної ділянки систематично не виконує, чим порушує ч. 5 ст. 24 Закону України «Про оренду землі». Оскільки умови договору порушувались відповідачем, позивач звертався до суду з позовом щодо розірвання договору оренди у зв`язку з систематичною несплатою орендної плати за період 2019 рік - грудень 2022 рік. Рішенням Підволочиського районного суду від 30.04.2024 року у розірванні договору оренди відмовлено з наступних мотивів: «ТОВ «Компанія-«Авангард» надав відомості на видачу зерна за городи та паї 2018, 2019, 2022 років та розписки позивача про отримання коштів за пай в розмірі 10000 грн 04.08.2020, 11000 грн 1.09.2021 та 12000 грн 19.10.2023; при цьому сума коштів та (чи) отриманого зерна виходить за межі орендної плати, визначеної у договорі оренди від 18.07.2018 та не суперечить твердженню відповідача про виплату орендної плати в загальній сумі, виходячи з двох орендованих у позивача земельних ділянок». Позивач зазначає, що з цим рішенням суду категорично не погоджується, оскільки вищезазначені кошти за пай, про які йшлося у згаданому рішенні суду від 30.04.2024 року і які стали причиною відмови у розірванні договору, він отримав лише за одну земельну ділянку, за зовсім іншу і за іншим договором оренди, розмір якої 2,0 га, що знаходиться в користуванні товариства за договором від 22.07.2019 року. Позивач вказує, що орендної плати за договором від 18.07.2018 року не отримував, тому 10 жовтня 2025 року направив відповідачу письмову претензію на 52141,77 грн, що складається з орендної плати, інфляційних нарахувань та пені. У відповідь на претензію 10.11.2025 року від відповідача надійшли кошти в сумі 24979,00 гривень з призначенням платежу «Зарахування пайової оплати». На думку позивача претензію відповідач визнав та частково задовольнив. Борг відповідача перед позивачем щодо невиплаченої орендної плати за період з 2018 по 2023 рік, виходячи з мінімальної суми зазначеної в договорі оренди землі від 18.07.2018, становить 26703,71 грн, а з урахуванням інфляційних та 3 % річних, загальна сума боргу становить 43400,68 грн. У зв`язку з наведеним позивач просить задовольнити позов в повному обсязі та стягнути судові витрати з відповідача.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2026 року закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія-«Авангард» про розірвання договору оренди землі від 18 липня 2018 року, укладеного щодо об`єкта нерухомого майна – земельної ділянки площею 2,2522 га, кадастровий номер 6124682000:01:001:0161, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія-«Авангард» про стягнення заборгованості з орендної плати, пені та індексу інфляції в розмірі 43400,68 грн.

Судові витрати, понесено позивачем, покладено на ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія-«Авангард» 10000 (десять тисяч) гривень понесених судових витрат на надання правової допомоги.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Алексенко Сергій Леонтійович подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2026 року у справі 604/1324/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вказує, що рішення суду винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції посилається на те, що в судовому рішенні від 30.04.2024 у справі №607/5477/23 нібито було встановлено факт виплати відповідачем орендної плати за період з 2018 по 2023 рік, а тому вказаний спір не може повторно бути розглянутий в суді. Однак у тій справі також досліджувалися лише відомості на виплату орендної плати лише за одну земельну ділянку - площею 2 га, т.зв.«соцсферу» згідно договору оренди землі від 22.07.2019 та не досліджувалися докази виплати орендної плати по договору оренди землі від 18.07.2018, що є предметом даного позову. Так, у вказаному рішенні у справі №607/5477/23, суд лише зазначив, що позивачем не було доведено факту систематичної несплати орендної плати (два та більше випадки) з боку відповідача по договору від 18.07.2018, а тому було відмовлено позивачу у задоволені позову.

В свою чергу, лише після розгляду справи №607/5477/23 відповідач виплатив частину орендної плати по договору від 18.07.2018 в розмірі 10143 грн за 2024 рік, та уже після звернення до нього з претензією у жовтні 2025 року виплатив орендну плату за 2025 рік.

Однак, орендної плати за період з 2018 по 2023 рік за земельну ділянку площею 2,2522 га ним виплачено так і не було, що свідчить про систематичний характер порушень умов договору оренди землі від 18.07.2018. Таким чином, навіть відштовхуючись від мінімального розміру орендної плати вказаної в договорі оренди землі від 18.07.2018 – 4855,22 грн, то за період з 18.07.2018 по 31.12.2023 (5,5 років) відповідач мав би виплатити позивачу 26703,71 грн орендною плати. Хоча враховуючи те, що площа земельної ділянки по даному договору становить 2,2522 га і є більшою за площу земельної ділянки 2,00 га по іншому договору від 22.07.2019, то і реальна орендна плата за ці роки мала б бути такою ж або й вищою.

Таким чином, згідно наданого в суд першої інстанції розрахунку борг відповідача перед позивачем щодо невиплаченої орендної плати за період з 2018 по 2023 рік, виходячи з мінімальної суми зазначеної в договорі оренди землі від 18.07.2018, становить 26703,71 грн, а з урахуванням інфляційних та 3 % річних,

розрахунок яких було долучено до позовної заяви, то загальна сума боргу становить 43 400,68 грн (26703,71 (основна сума боргу) +15968,67 (інфляційні втрати) +728,30 (3% річних)).

Щодо задоволення судом першої інстанції в частині стягнення з позивача судових витрат в користь відповідача на правову допомогу в розмірі 10000 грн, позивач заперечує, оскільки дана справа не є складною чи такою що потребує підготовки значним обсягом документів чи збиранням доказів. Поданий відзив на позовну заяву, як і доповнення до нього були підготовленні лише на 3 та 2 сторінках відповідно, без посилання на судову практику Верховного Суду чи норми чинного законодавства. Окрім цього, адвокат відповідача брав участь у судових засіданнях через систему відеоконференцзв`язку, а самі судові засідання тривали лише по декілька хвилин. Також в матеріалах справи відсутній детальний розрахунок виконаної адвокатом роботи із зазначенням її вартості та часу виконання.

Таким чином, позивач вважає стягнуті з нього судом першої інстанції судові витрати належним чином не підтвердженими та необґрунтованими, явно завищеними враховуючи складність справи та обсяг наданих представником відповідача юридичних послуг.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Алексенко С.Л. апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи викладені в ній та просили її задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Компанія - Авангард» судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету.

Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно з п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника — адвоката Алексенко С.Л., проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Закриваючи провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТзОВ «Компанія-«Авангард» про розірвання договору оренди землі від 18 липня 2018 року, укладеного щодо об`єкта нерухомого майна – земельної ділянки площею 2,2522 га, кадастровий номер 6124682000:01:001:0161, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, суд першої інстанції виходив із того, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Встановивши тотожність сторін спору, предмета позову, підстав позову у справах № 604/1324/25 і № 607/5477/23, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТзОВ «Компанія-«Авангард» про розірвання договору оренди землі від 18 липня 2018 року, укладеного щодо об`єкта нерухомого майна – земельної ділянки площею 2,2522 га, кадастровий номер 6124682000:01:001:0161, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується тим, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України", заява № 32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Разом із тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Діяльність суду під час здійснення судочинства у цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Отже, підставою для ухвалення судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, у яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначила, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Однією з цілей застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України законодавець визначив уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подання нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами як засобу, спрямованого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності. Здійснення судом всебічного аналізу предмета і підстав заявленого позову сприяє з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 990/433/18 (провадження № 11-61заі18) зазначила, що "при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається. Отже, інший словесний виклад правових обґрунтувань позову та його вимог не змінює правової природи таких вимог, їх предмет та підстави в цілому".

У справі, що переглядається позивачем пред`явлені вимоги до ТзОВ «Компанія-«Авангард» про розірвання договору оренди землі від 18 липня 2018 року, укладеного між позивачем та відповідачем щодо об`єкта нерухомого майна – земельної ділянки площею 2,2522 га, кадастровий номер 6124682000:01:001:0161, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, пені та індексу інфляції в розмірі 43400,68 грн, з яких орендна плата - 26703,71 грн, 15968,67 грн - інфляційні втрати, 728,30 грн – пеня у розмірі 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 18 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Компанія-«Авангард» було укладено договір оренди землі, об`єктом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 6124682000:01:001:0161, загальною площею 2,2522 га.

Відповідно до пунктів 6 та 8 договір укладений на 15 років з моменту його державної реєстрації; орендна плата за користування земельною ділянкою становить не менше 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що в грошовому виразі складає 4855,22 грн за один повний рік користування земельною ділянкою.

Однак, відповідач умови договору оренди землі від 18 липня 2018 року систематично не виконує, а саме не сплачує орендну плату за 2019 рік - грудень 2022 рік, чим порушує ч. 5 ст. 24 Закону України «Про оренду землі», що є підставою для розірвання договору оренди. Оскільки умови договору порушувались відповідачем, позивач звертався до суду з позовом щодо розірвання договору оренди у зв`язку з систематичною несплатою орендної плати за період 2019 рік - грудень 2022 рік.

Разом із тим, як вбачається із матеріалів справи, що у травні 2023 року позивач звертався в суд із позовом до ТзОВ «Компанія-«Авангард» про розірвання договору оренди землі від 18.07.2018, укладений між ТзОВ «Компанія-«Авангард» та ОСОБА_1 .

Рішенням Підволочиського районного суду від 30.04.2024 року у справі № 607/5477/23, яке набрало законної сили, в позові ОСОБА_1 до ТзОВ «Компанія-«Авангард» про розірвання договору оренди земельної ділянки (паю) з кадастровим номером 6124682000:01:001:0161, загальною площею 2,2522 га, від 18.07.2018 відмовлено повністю.

При цьому, у рішенні Підволочиського районного суду від 30.04.2024 року у справі № 607/5477/23, встановлено, що: «Позивач не надав доказів порушення відповідачем строків виплати орендної плати за договором оренди від 18.07.2018 два та більше рази, що б давало підстави для визнання порушень відповідачем умов договору зі сплати орендної плати такими, що має систематичний характер. Натомість відповідач надав відомості на видачу зерна за городи та паї 2018, 2019, 2022 років та розписки позивача про отримання коштів за пай в розмірі 10000 грн 04.08.2020, 11000 грн 1.09.2021 та 12000 грн 19.10.2023 (а.с. 66-74). При цьому сума коштів та (чи) отриманого зерна виходить за межі орендної плати, визначеної у договорі оренди від 18.07.2018 та не суперечить твердженню відповідача про виплату орендної плати в загальній сумі, виходячи з двох орендованих у позивача земельних ділянок. Позивачем не доведено, що вказані платежі були здійсненні на виконання іншого договору оренди і до виконання зобов`язань за спірним договором оренди не відносяться, а тому не доведено факт систематичної несплати орендної плати (два та більше випадки).»

Отже, предмет позову у справі № 604/1324/25, яка переглядається є розірвання договору оренди землі з кадастровим номером 6124682000:01:001:0161, загальною площею 2,2522 га, від 18.07.2018, укладений між ТзОВ «Компанія-«Авангард» та ОСОБА_1 , і він є тотожним предмету позову у справі № 607/5477/23, у якій суд ухвалив рішення, яке набрало законної сили, про розірвання договору оренди земельної ділянки (паю) від 18.07.2018 .

Крім цього, у справі, яка переглядається, та у справі №607/5477/23 також є тотожними підстави позовів, оскільки у зазначених справах позивач обґрунтовував свої вимоги, тим що відповідач за період 2019 - 2023 років систематично не сплачує орендну плату за договором оренди землі від 18 липня 2018 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія-«Авангард», об`єктом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 6124682000:01:001:0161, загальною площею 2,2522 га.

Тобто фактично предметом обох позовів є розірвання договору оренди землі, а обставинами, на яких ґрунтуються позови - систематична несплата орендної плати за період 2019 - 2023 років.

Отже, встановивши, що сторони, підстави і предмет позову у справі № №607/5477/23, у якій рішення вже набрало законної сили є тотожними сторонам, підставам та предмету позову у даній справі щодо вимог до ТзОВ «Компанія-«Авангард», суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТзОВ «Компанія-«Авангард» про розірвання договору оренди землі від 18 липня 2018 року, укладеного щодо об`єкта нерухомого майна – земельної ділянки площею 2,2522 га, кадастровий номер 6124682000:01:001:0161, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в зв`язку з несплатою орендної плати за період 2019 - 2023 років, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати за 2024 рік, у зв`язку з користуванням земельною ділянкою з кадастровим номером 6124682000:01:001:0161, пені та індексу інфляції за період з 2019 по 2024 роки в розмірі 43400,68 грн, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Таким чином, оскільки рішенням Підволочиського районного суду від 30.04.2024 року у справі № 607/5477/23 встановлено, що позивач не надав доказів порушення відповідачем строків виплати орендної плати за договором оренди від 18.07.2018 за період з 2019 по 2023 роки, не доведено факт систематичної несплати орендної плати (два та більше випадки), то, з врахуванням преюдиційності цього рішення суду, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості з пені та індексу інфляції за вказаний період, оскільки вони є наслідком прострочення виконання зобов`язання.

Також судом першої інстанції встановлено, що за 2024 та 2025 роки заборгованості з орендної плати не має, що не заперечувалося позивачем у судовому засіданні, а також підтверджується довідкою про виплату орендної плати ТзОВ “Компанія-Авангард” за підсумками 2024 року (а.с.78), тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави стягувати пеню та інфляційні за вказаний період.

Доводи апеляційної скарги, що суд прийшов до помилкових висновків про те, що в судовому рішенні від 30.04.2024 у справі № 607/5477/23 нібито було встановлено факт виплати відповідачем орендної плати за період з 2018 по 2023 рік, а тому вказаний спір не може повторно бути розглянутий в суді, так як у справі № 607/5477/23 не досліджувалися докази виплати орендної плати по договору оренди землі від 18.07.2018, що є предметом даного позову є безпідставними та не обґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи та змістом рішення Підволочиського районного суду від 30.04.2024 року, у справі № 607/5477/23, яке набрало законної сили та позивачем не оскаржувалося, тому підлягають відхиленню.

Чинне процесуальне законодавство України не допускає подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є прийняте рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.

Наведені позивачем обставини та докази у справі № 604/1324/25 в цій частині не свідчить про пред`явлення ним іншого позову, а фактично свідчать про намагання домогтися переоцінки обставин, які встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили.

Що стосується посилання заявника на те, що судом першої інстанції неправомірно було стягнуто із позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн, оскільки дана справа не є складною чи такою, що потребує підготовки значним обсягом документів, або збиранням доказів, поданий відзив на позовну заяву, як і доповнення до нього були підготовленні лише на 3 та 2 сторінках відповідно, без посилання на судову практику Верховного Суду чи норми чинного законодавства. Окрім цього, адвокат відповідача брав участь у судових засіданнях через систему відеоконференцзв`язку, а самі судові засідання тривали лише по декілька хвилин. Також в матеріалах справи відсутній детальний розрахунок виконаної адвокатом роботи із зазначенням її вартості та часу виконання, колегія суддів виходить з такого.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ступінь складності справи та надані представником відповідача докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, час та зусилля, витрачені на надання правової допомоги поза судовим засіданням, беручи до уваги принцип співмірності, відсутність заяви про зменшення судових витрат, тому є достатніми для стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 гривень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Алексенко Сергій Леонтійович, слід залишити без задоволення, а рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2026 року – залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Алексенко Сергій Леонтійович - залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 18 серпня 2026 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: О.З. Костів

М.В. Хома