Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №438/2012/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 438/2012/25 Головуючий у 1 інстанції: Дудар О.В.

Провадження № 22-ц/811/1566/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Копняк С.М.;

за участю секретаря Костюк С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представниці ОСОБА_2 , на ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 27 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до Комунального підприємства «Вододар» Бориславської міської ради, треті особи: Головне управління Держспоживслужби у Львівській області, Управління праці та соціального захисту Бориславської міської ради, про стягнення переплати за комунальні послуги та моральної шкоди (а.с. 1-12).

29.12.2025 року разом з заявою про усунення недоліків ухвали Бориславського міського суду Львівської області від 24.12.2025 року, представник позивача подала заяву про забезпечення доказів у якій просила:

- Витребувати у Комунального підприємства «Вододар» Бориславської міської ради:

1) індивідуальний договір про надання послуг водопостачання та водовідведення з ОСОБА_2 ;

2) повну деталізацію нарахувань за водопостачання та водовідведення за період 2023–2025 років;

3) показників індивідуального лічильника води (акти зняття, журнали, бази даних);

4) розрахунки плати за нормами та за фактичними показниками лічильника;

5) копій квитанцій та платіжних документів, на підставі яких здійснювались нарахування;

6) акти контрольного зняття показників лічильника (якщо такі проводились);

7) внутрішні рішення / накази, на підставі яких здійснювалось нарахування за нормами.

- Витребувати у Головного управління Держспоживслужби у Львівській області:

1) матеріали перевірок КП «Вододар» щодо дотримання прав споживачів;

2) листування та відповідей на звернення ОСОБА_2 (за наявності);

3) висновків або рішень щодо правомірності нарахувань за послуги водопостачання.

Витребувати в Управління праці та соціального захисту Бориславської міської ради рішення про призначення субсидії позивачці ОСОБА_2 учаснику війни інваліду 1 групи по зору за 2023-2025 роки.

Вимоги заяви обґрунтовувалися тим, що невжиття заходів щодо забезпечення доказів призведе до:

?порушення принципу рівності сторін;

?фактичної неможливості доведення переплати;

?фактичної неможливості доведення отримання субсидії 2023-2025роки;

?позбавлення учасника війни інваліда І групи по зору ефективного судового захисту (а.с. 10–11).

Оскаржуваною ухвалою у задоволенні заяви представниці позивачки про забезпечення доказів відмовлено (а.с. 38–39).

Вищезгадану ухвалу оскаржила представниця позивачки.

Апелянт просить ухвалу Бориславського міськрайонного суду Львівської області від 27.04.2026 року скасувати та постановити нову ухвалу якою задовільнити заяву про забезпечення доказів, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального права.

Вважає, що ухвала суду від 27.04.2026 року підлягає скасуванню, оскільки судом:

«1. неправильно застосовано ст. 116 ЦПК

2. не досліджено реальну можливість доказування

3. зроблено необґрунтований висновок про відсутність підстав

4. порушено принцип змагальності

5. порушено ст. 6 Конвенції (рівність сторін)

6. не враховано практику Верховного Суду» (а.с. 42–51).

18.05.2026 року на адресу Львівського апеляційного суду Управління праці та соціального захисту Бориславської міської ради (третя особа) подало Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити повністю «в задоволені позовної заяви … щодо надання рішення про призначення субсидій за 2023-2025 роки Управлінням праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради і відшкодування моральної шкоди» та просить проводити розгляд справи без участі представника згаданого Управління (а.с. 132–133).

Апелянт та її представниця, будучи своєчасно (03.06.2026 року) належним чином повідомленими про час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 138, 172), в судове засідання не з`явилися і про причини такої неявки суд не повідомили, що (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду заяви суд не встановив ризику втрати відповідних доказів, вказаних у заяві.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із частиною третьою статті 116 ЦПК України заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Підстави забезпечення доказів визначені статтею 116 ЦПК України.

Необхідною умовою для забезпечення доказів судом можуть бути виключно підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим (частина перша статті 116 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 116 ЦПК України способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

З огляду на зазначене вбачається, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема, шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.

Тобто це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Подана заявницею/позивачкою заява про забезпечення доказів не містить жодних обґрунтованих посилань на ризики чи загрози того, що докази, про забезпечення яких порушує питання заявниця, можуть бути утрачені чи їх подання стане згодом неможливим або утрудненим. Тобто зазначена заява про забезпечення доказів не відповідає критеріям, визначеним статтею 116 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Посилання апелянта на неправильне застосування статті 116 ЦПК України є безпідставними. Як убачається із заяви про забезпечення доказів, заявниця просила фактично витребувати документи, які (на її думку) необхідні для доведення позовних вимог. При цьому вона не навела жодних об`єктивних обставин, які б свідчили про існування реальної загрози втрати цих доказів або про те, що їх подання у майбутньому стане неможливим чи істотно утрудненим. Саме по собі перебування документів у володінні відповідача або інших осіб не є підставою для забезпечення доказів у розумінні статті 116 ЦПК України.

Колегія суддів зазначає, що інститут забезпечення доказів не може використовуватися як спосіб попереднього витребування усіх документів, які сторона вважає необхідними для обґрунтування позову. Для витребування доказів, якщо сторона не може отримати їх самостійно, ЦПК України передбачає окремий процесуальний механізм, визначений статтею 84 цього Кодексу.

Також, доводи апеляційної скарги про порушення принципу рівності сторін та змагальності також є необґрунтованими. Відмова у забезпеченні доказів не позбавляє позивача права заявити під час розгляду справи клопотання про витребування відповідних доказів у порядку статті 84 ЦПК України, а тому не обмежує його права на доступ до правосуддя та можливість доведення заявлених вимог.

Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини щодо права на справедливий суд та принципу «рівності сторін» не змінюють наведених висновків, оскільки застосування процесуальних механізмів забезпечення доказів повинно здійснюватися відповідно до вимог національного процесуального законодавства. У цій справі суд першої інстанції правильно встановив відсутність передбачених статтею 116 ЦПК України підстав для забезпечення доказів.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо тривалості розгляду справи, процесуальної нестабільності, статусу позивача як особи з інвалідністю та учасника війни, а також посилання на статті 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначені обставини не стосуються предмета апеляційного перегляду, яким є законність ухвали про відмову у забезпеченні доказів, та не впливають на правильність висновку суду про відсутність підстав для застосування статті 116 ЦПК України.

Посилання апелянта на практику Верховного Суду також не дають підстав для скасування ухвали, оскільки наведені правові висновки сформульовані за інших фактичних обставин справ та не спростовують обов`язку заявника довести наявність ризику втрати доказів або неможливості чи істотного утруднення їх подання в майбутньому.

Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права, повно з`ясував обставини, необхідні для вирішення заяви про забезпечення доказів, а доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди заявниці з таким висновком та не містять обставин, які б свідчили про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної ухвали. Підстав для її скасування, передбачених статтею 376 ЦПК України, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представниці ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а ухвалу Бориславського міського суду Львівської області від 27 квітня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 17 серпня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Копняк С.М.