Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №333/1869/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу Справа № 333/1869/26

запорізький апеляційний суд

Провадження №33/807/804/26Головуючий у 1-й інстанції Круглікова А.В.

Єдиний унікальний №333/1869/26Доповідач в 2-й інстанції Гончар О.С.

Категорія – ч.5 ст.126 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м.Запоріжжя

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Гончар О.С., за участі захисника Новака А.М. (в режимі відеоконференції), діючого в інтересах ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Новака Артура Михайловича на постанову судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 23 квітня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає у АДРЕСА_1 ,

притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП,

ВСТАНОВИВ

Згідно з постановою суду, 03.02.2026 року о 09 год. 27 хв. по вул.Оріхівське шосе, буд.14 км. у м.Запоріжжі водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «MAZDA 3» н.з. НОМЕР_1 , не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Дане адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вчинив повторно після того, як протягом року 26.03.2025 року постановою уповноваженої особи серії ЕНА №435845 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.1 «а» Правил дорожнього руху України.

ОСОБА_1 визнано винним за ч.5 ст.126 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом строком на п`ять років.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 гривень.

Не погоджуючись зі вказаним судовим рішенням захисник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Свої вимоги мотивував тим, що наявність в діях ОСОБА_1 складу і події передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення не підтверджено.

Рапорт працівника поліції та роздруківка форми виводу з бази даних підсистеми «Адмінпрактика» не є належними доказами повторності вчинення адміністративного правопорушення.

Матеріали провадження не містять доказів на підтвердження факту повторності вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Відеозапис події не є безперервним.

Захисник вказує про неможливість застосування до ОСОБА_1 такого виду адміністративного стягнення як позбавлення права керування транспортними засобами. В обґрунтування заявленого доводу апелянт посилається на положення п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №18 від 19.12.2008 року) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

Акцентує увагу на тому, що положеннями ст.30 КУпАП передбачено позбавлення наданого громадянинові спеціального права, в тому числі й права керування права керування транспортними засобами.

Зазначає, що ОСОБА_1 посвідчення водія взагалі не отримував, а відтак його не може бути позбавлено вказаного права.

До судового засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явився. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, було повідомлено у відповідності до Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 року за №28, через додаток «Viber».

Відповідно до ч.6 ст.294 КУпАП неявка ОСОБА_1 не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги за його відсутності в судовому засіданні. Крім того, інтереси ОСОБА_1 під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови представлено захисником Новаком А.М., який не заперечував проти розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 .

Заслухавши захисника Новака А.М., який підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні; перевіривши матеріали справи, доводи, наведені у скарзі, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 судом виконано вимоги ст.ст.280, 283 КУпАП, повно та всебічно розглянуто обставини справи, дотримано вимоги щодо змісту постанови про адміністративне правопорушення.

Рішення суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується відомостями, які зазначені у

- протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №581843 від 03.02.2026 року, відповідно до якого водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, не маючи права керування таким транспортним засобом, правопорушення вчинено повторно протягом року; підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, наявний; правопорушення ОСОБА_1 вчинив повторно після того, як протягом року 26.03.2025 року постановою уповноваженої особи серії ЕНА №435845 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП;

- довідці щодо відсутності у ОСОБА_1 посвідчення подія;

- долученим до матеріалів справи відеозаписом.

Доводи апелянта про те, що наявний відеозапис не є безперервним, жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки ніким у встановленому законом порядку не спростовано зафіксовані на відеозаписові події.

На зазначеному відеозаписові об`єктивно за допомогою технічного засобу зафіксовано обставини вчинення адміністративного правопорушення водієм ОСОБА_1 .

Відеозапис події має істотне значення для правильного вирішення даної справи, адже містять достовірні дані про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Відтак, відеозапис є належним, допустимим у розумінні ст.251 КУпАП, а також узгоджується з іншими наявними в матеріалах справи доказами.

У зв`язку наведеним, у апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в тому, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини дійсно мали місце.

Об`єктивна сторона поставленого у провину ОСОБА_1 адміністративного правопорушення полягає у повторному протягом року керуванні транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Факт керування ОСОБА_1 транспортним «MAZDA 3» н.з. НОМЕР_1 за викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин та факт відсутності у нього права керування транспортним засобом відповідної категорії ніким не оспорюється.

Під час перевірки апеляційним судом матеріалів справи будь-яких істотних порушень, допущених при їх оформленні, не встановлено.

Протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складено уповноваженою особою з дотриманням вимог ст.256 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС №1395 від 07.11.2015 року.

В ньому зазначено дату та місце його оформлення, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, суть вчиненого адміністративного правопорушення.

За результатами розгляду даної справи про адміністративне правопорушення судом першої інстанції надано оцінку зібраним доказам як окремо, так і в їх сукупності. Аргументи апелянта із посиланням на рапорт працівника поліції та роздруківка форми виводу з бази даних підсистеми «Адмінпрактика» як на єдині докази у даному провадженні не ґрунтуються на матеріалах справи.

Переконливих аргументів щодо відсутності повторності вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ст.126 КУпАП апеляційна скарга захисника не містить.

Крім того, судом апеляційної інстанції за для перевірки доводів захисника в цій частині витребувано належним чином завірену копію постанови уповноваженої особи УПП в Дніпропетровській області серії ЕНА №4358456 від 26.03.2025 року за ч.2 ст.126 КУпАП щодо ОСОБА_1 , винесення якої стало підставою для кваліфікації судом у даному провадженні дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за ч.5 ст.126 КУпАП за ознакою повторності.

Вказана постанова уповноваженої особи на день розгляду апеляційної скарги є не скасованою, відомостей про її оскарження у встановленому законом порядку апеляційному суду не надано.

Обізнаність ОСОБА_1 про існування вказаного рішення суб`єкта владних повноважень і той факт, що передбачене ст.126 КУпАП адміністративне правопорушення ним вчинено повторно протягом року, додатково зафіксовано змістом наявного в матеріалах справи відеозапису події (БК 475290 часове позначення 03/02/2026, 09:33:51).

Відтак, у апеляційного суду не виникає сумнівів щодо встановлення факту повторного протягом року вчинення ОСОБА_1 передбаченого ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення.

При цьому апеляційний суд відхиляє заперечення апелянта проти наявності повноважень у суду на витребування такої інформації, адже вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, витребування інформації судом узгоджується із регламентованими ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, а саме своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з вимогами закону. У тому числі з метою надання юридичної оцінки аргументам сторони захисту, відповідно до яких було виражено незгоду із фактом повторного протягом року вчинення ОСОБА_1 передбаченого ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення.

Отже, апеляційний суд не вбачає підстав розцінювати вказані дії суду як збирання доказів винуватості особи, на що посилався апелянт в судовому засідання апеляційного суду.

Таким чином, переконливих аргументів на спростування твердження суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу і події передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення апеляційна скарга захисника не містить.

Перевіряючи аргументи сторони захисту щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом як до особи, яка такого права не мала, апеляційний суд зазначає наступне.

Диспозицією ч.5 ст.126 КУпАП закріплено склад вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, що полягає у повторному протягом року вчиненні передбачених частинами другою - четвертою цієї статті порушень.

За вчинення регламентованого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення законодавцем передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Санкція ч.5 ст.126 КУпАП є безальтернативною та передбачає обов`язкове накладення на правопорушника адміністративного стягнення як у виді штрафу у визначеному розмірі, так і у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія відповідної категорії чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами.

Положеннями ст.30 КУпАП прямо регламентовано порядок застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами або до таких, які вже позбавлені такого права. Прямо передбачено випадки, коли таке стягнення не застосовується. Також закріплено правила складання вказаного виду адміністративного стягнення у разі вчинення нового адміністративного правопорушення особою, щодо якої застосовано позбавлення права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення.

Крім того, апеляційний суд зважає на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України).

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності адміністративного правопорушення і стягнення цілям законодавця і засобам, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому адміністративному правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за адміністративне правопорушення повинно бути домірним. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Принцип рівності всіх громадян перед законом – конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення стягнення. Притягнення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до адміністративної відповідальності означає не лише рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності.

Завданням КУпАП є правове забезпечення охорони прав і свобод громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Для здійснення цього завдання КУпАП визначає, які суспільно небезпечні діяння є адміністративними правопорушеннями та які адміністративні стягнення застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Згідно зі ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст.30 КУпАП не встановлено обмежень щодо накладення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкції статті (санкції частини статті) КУпАП щодо осіб, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами відповідної категорії.

Відповідно до вимог ст.33 КУпАП особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України.

Суб`єктом передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами ч.5 ст.126 КУпАП не містить.

Більш того, апеляційний суд звертає свою увагу на те, що законодавець прямо передбачив відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП у виді санкції позбавлення права керування транспортним засобом до осіб, що повторно протягом року вчинили адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.126 КУпАП, зокрема, за керування транспортним засобом, не маючи такого права.

Отже, ні норми Загальної частини КУпАП, ні ст.126 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Згідно із п.20 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом, зокрема і згідно санкції відповідної частини ст.126 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати передбаченій ст.23 КУпАП загальній меті будь-якого стягнення. У контексті розглядуваного питання особливої актуальності набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.

Каральна мета такого додаткового стягнення досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу обов`язків за ухилення від відбування додаткового стягнення.

Підхід щодо неможливості накладення додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на особу, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стягнення, а відтак, враховуючи зазначене, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною частиною ст.126 КУпАП, суд вправі накладати додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії.

Апеляційний суд критично ставиться до доводів апеляційної скарги, в якій апелянт посилався на п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №18 від 19.12.2008 року) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де зазначалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами не можна застосовувати до винної особи, яке вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. При цьому апеляційний суд виходить з того, що Постанови Пленуму Верховного Суду України не є джерелом права. Роз`яснення, що в них містились, стосувались законодавства двадцятирічної давнини, яке за цей час багато разів змінювалось і трансформувалось. Про застарілість і неактуальність такого роз`яснення свідчить те, що зазначеним пунктом постанови Пленуму ВСУ передбачалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення правопорушень, передбачених ст.130 КУпАП, можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення. Проте в теперішній редакції даної норми права передбачено, що таке стягнення застосовується лише як додаткове. Крім того, відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судами при застосуванні норм права враховуються висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а не в постановах пленуму Верховного Суду України, який як судова інституція давно припинив свою правозастосувальну діяльність.

Таким чином, у контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й виправданими, а отже й достатніми, доводи апеляційної скарги про скасування судового рішення на зазначених у ній підставах.

Отже, постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що постанова прийнята судом першої інстанції без урахування всіх фактичних обставин справи.

Накладене судом першої інстанції адміністративне стягнення за вчинене ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху за своїм видом та розміром узгоджується з вимогами ст.33 КУпАП, а також відповідає передбаченій ст.23 КУпАП меті стягнення - вихованню особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Істотних порушень законодавства, що тягнуть безумовне скасування постанови суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду справи не встановлено.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу захисника Новака Артура Михайловича залишити без задоволення.

Постанову судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 23 квітня 2026 року в цій справі щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя О.С. Гончар