Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №336/6959/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.08.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 336/6959/26 Головуючий у 1 інстанції Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/807/1943/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 серпня 2026року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Бредуна Д.С.,

суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,

при секретарі Бєловій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 08 липня 2026 року за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, -

В С Т А Н О В И В:

08 липня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із заявою в порядку окремого провадження, у якій просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у селищі Михайлівка Василівського району Запорізької області.

Заяву мотивувала тим, що її син ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в результаті поліорганної недостатності, синдрому портальної гіпертензії, цирозу печінки по шкалі Чайлд-П`ю, перебуваючи на стаціонарному лікуванні в селищі Михайлівка Василівського району Запорізької області, що є територією, тимчасово окупованою Російською Федерацією.

Заявниця ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на підконтрольній Україні території, і на підтвердження смерті сина може надати в якості доказів лише медичне свідоцтво про смерть серії 23 №202160045, та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане т.зв. Територіальним відділом реєстрації актів цивільного стану Михайлівського районного Управління РАЦС Запорізької області від 23.06.2026, запис акта про смерть №170269900000900214004.

Зазначила, що видані органами на території, яка тимчасово окупована, свідоцтво про смерть та медичне свідоцтво про смерть не є документами, які дають підстави у встановленому порядку зареєструвати смерть її сина, що створює перешкоди та робить неможливим отримання свідоцтва про смерть належного українського зразка та оформлення в подальшому спадщини та соціальних виплат.

Ухвалою судді від 08 липня 2026 року відкрите провадження у справі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті - залишено без задоволення.

В обґрунтування рішення суд вказав, що заявником не надано належних та допустимих доказів смерті ОСОБА_2 , що є підставою для відмови у задоволенні заяви. Надані суду дві копії документів, які викладені російською мовою, без перекладу українською мовою, не можуть бути досліджені та враховані в якості доказів.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, 15 липня 2026 року (зареєстровано в канцелярії суду 20 липня 2026 року) заявниця ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги вказала, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви, позбавив її права на державну реєстрацію смерті сина і оформлення спадщини. Надати інші докази вона позбавлена можливості у зв`язку з активною фазою бойових дій і тимчасовою окупацією території України. Вважає, що суд допустив формальний підхід, не надавши належну оцінку доказам у справі.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у селищі Михайлівка Василівського району Запорізької області.

Ухвалою судді Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2026 року матеріали цивільної справи витребувано з суду першої інстанції. 23 липня 2026 року справа надійшла до Запорізького апеляційного суду.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 24 липня 2026 року у справі відкрите апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в суді апеляційної інстанції.

Заявниця ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, надіслала суду письмову заяву, в якій просить справу розглянути у її відсутності, апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

Заінтересована особа Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України отримала виклик до суду 27 липня 2026 року через Електронний кабінет.

До засідання представник заінтересованої особи не з`явився. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

На підставі ч.2 ст. 372, ч.1 ст. 223 ЦПК України справа розглянута у відсутності учасників.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає таке.

За приписами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з приписами ч.ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції від 08 липня 2026 року не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до копії повторного Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис №150 (а.с.15), ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в селищі міського типу Михайлівка Михайлівського району Запорізької області.

ОСОБА_1 , згідно копії довідки від 10.03.2023 року №2302-5002633264 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.14), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактичним місцем її проживання/перебування є: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 , відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 (а.с.9-12), був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до медичного свідоцтва про смерть серії 23 №202160045 від 22 червня 2026 року (а.с.16), виданого т.зв. «Михайловская центральная районная больница» Государственное бюджетное учреждение здравоохранения, (мовою оригіналу): « ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , зарегистрированный в п.г.т. Михайловка Васильевского района Запорожской области, ул. Запорожская, 146-А, умер 22.06.2026 года в п.г.т. Михайловка Васильевского района Запорожской области, пер. Больничный, 3, в стационаре. Причина смерти: полиорганная недостаточность, синдром портальной гипертензии, цироз печини ст.С по шкале Чайлд-Пью».

23 червня 2026 року т.зв. Територіальний відділ реєстрації актів цивільного стану Михайлівського районного Управління РАЦС Запорізької області видав свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис №170269900000900214004 (а.с.17), відповідно до якого (мовою оригіналу): « ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , умер ІНФОРМАЦІЯ_5 в п.г.т. Михайловка Михайловского района Запорожской области».

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що Державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08.08.2006 року №545.

Відповідно до п.2.2 глави 2 вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Пунктом 1 глави 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/ 5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.10.2000 року за №719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Частиною 1 статті 293 ЦПК України встановлено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За змістом ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (ст. 318 ЦПК України).

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією спочатку був затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 із змінами і доповненнями, а тепер - наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року №376.

Так, селище Михайлівка Михайлівської селищної територіальної громади Василівського району Запорізької області з 28 лютого 2022 року і по теперішній час є тимчасово окупованою територією.

В ч.2 ст. 4 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зазначено, що правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану (ч.ч.1, 2, 3 ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Наведені положення вище зазначеного Закону дають підстави для висновку про те, що документи, видані на тимчасово окупованій території України незаконними органами та їх посадовими чи службовими особами, є недійсними і не створюють правових наслідків, за винятком документів, що підтверджують, зокрема факт смерті.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

У постановах від 26 квітня 2023 року у справі №337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі №753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема: письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.

Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі №607/1612/23 (провадження №61-6323св23).

Разом із тим, суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №461/424/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі №390/1443/19-ц, від 08 лютого 2024 року у справі №148/1207/22.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що надані заявницею копії медичного свідоцтва про смерть і свідоцтва про смерть не створюють правових наслідків та не можуть бути самостійною підставою чи достатнім, достовірним, належним доказом на підтвердження викладених в заяві обставин.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, враховуючи наступне.

У поданій заяві ОСОБА_1 вказує, що метою встановлення факту смерті ОСОБА_2 є отримання свідоцтва про смерть належного зразка та реалізація права на оформлення спадщини.

Звертаючись до суду із даною заявою, заявниця зазначає, що факт смерті ОСОБА_2 22 червня 2026 року підтверджується медичним свідоцтвом про смерть серії 23 №202160045, та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , які видані органами окупаційної влади на тимчасово окупованій території України.

Суд першої інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 759/4623/24, про те, що вирішуючи в окремому провадженні справи про встановлення факту народження (смерті особи) після 23 лютого 2022 року на тимчасово окупованій території України, суди не можуть ігнорувати обставини, в яких опинилися заявники після повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України та об`єктивні складнощі, які можуть виникнути у них при наданні доказів на підтвердження відповідного факту. Розглядаючи справу, суд мав враховувати обставини, в яких опинилися заявники після повномасштабного військового вторгнення російської федерації та об`єктивні складнощі, які можуть виникнути у них при наданні доказів на підтвердження відповідного факту;

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави-члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Зазначений висновок враховував також ЄСПЛ у справах «Лоізіду проти Туречини» (Loizidou v. Turkey, рішення від 18 грудня 1996 року), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, рішення від 10 травня 2001 року), «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, рішення від 23 лютого 2016 року).

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо народження/смерті людини, з метою захисту прав громадян України, не легітимізує таку владу та не надає автоматичної дійсності таким актам. Такі дії зумовлені тим, що держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

При наданні оцінки, зокрема, свідоцтву про смерть, довідці медичного характеру про смерть, як доказам колегія суддів вважає, що хоча такі документи не є юридично дійсними, але вони можуть підтверджувати, що певні установи, які не діють відповідно до українського законодавства, але de facto існуючи на тимчасово окупованій території зафіксували факт смерті ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції не дослідив у повній мірі всі докази, надані заявником, припустився необґрунтованого формалізму, відмовивши у дослідженні таких доказів, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 та іншим обставинам, які мають значення для розгляду справи, та не сприяв у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів заявника.

Щодо необхідності подання до суду перекладу вищевказаних документів, слід зазначити таке.

Згідно з пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Це положення пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні узгоджується зі змістом статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка встановлює правила визнання в Україні документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у формі, встановленій відповідним законодавством іноземних держав.

За правилами статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» для визнання дійсності таких документів в Україні є необхідним дотримання процедури їх легалізації, окрім випадків, коли відповідно до законодавства або міжнародного договору України легалізація не вимагається або передбачена інша процедура встановлення дійсності відповідних документів.

Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України.

Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля.

Однак в даному випадку постає питання про використання в якості доказів документів, виданих не органами іноземних держав, а установами, що функціонують на тимчасово окупованій території України, і в такому випадку необхідно керуватись спеціальними нормами ч.ч.1, 2, 3 ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відсутність нотаріально засвідченого перекладу таких документів на українську мову не унеможливлює тлумачення змісту цих документів та їх відношення до предмету судового розгляду.

Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що надані докази заявником свідчать про те, що її син ОСОБА_2 , дійсно помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у селищі Михайлівка Василівського району Запорізької області (тимчасово окупована територія України) та, оскільки реєстрація органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті неможлива, то апеляційний суд вважає за необхідне встановити такий юридичний факт, задовольнивши вимоги заявниці, які є доведеними та обґрунтованими.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а оскаржуване судове рішення - скасуванню з ухваленням нового про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 08 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_4 ), заінтересована особа Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 04054085, адреса: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівельників, буд.64), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України - задовольнити.

Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: селище міського типу Михайлівка Михайлівського району Запорізької області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у селищі Михайлівка Василівського району Запорізької області, Україна.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 18 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.С. Бредун

Суддя Д.І. Сакоян

Суддя Л.Г. Салтан