Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №753/5446/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/5446/26

провадження № 2/753/8402/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Шаповалової К.В.,

за участю секретаря судового засідання Давидюк В.О.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

10 березня 2026 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

В обгрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 20 червня 2024 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики шляхом підписання розписки, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_3 кошти у розмірі 8100 доларів США у строк до 20 червня 2025 року. Відповідачем не було повернуто кошти у строк визначений у розписці. Зважаючи на викладене, позивач просить суд стягнути борг у судовому порядку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 березня 2026 року позовну заяву було передано для розгляду судді Шаповаловій К.В.

Згідно інформації від 19 березня 2026 року, яка міститься у Єдиному державному демографічному реєстрі, ОСОБА_3 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 .

У період з 23 березня по 27 березня 2026 року включно суддя перебувала у щорічній відпустці.

Ухвалою суду від 30 березня 2026 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30 квітня 2026 року на 10:00 год.

Підготовче засідання призначене на 30 квітня 2026 року було відкладено на 04 червня 2026 року на 14:30 год. за клопотання відповідача.

Ухвалою суду від 04 червня 2026 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 04 серпня 2026 року на 11:30 год.

У судове засідання призначене на 04 серпня 2026 року з`явилася представник позивача, яка позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити; відповідач до суду не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать матеріали справи, зокрема, судова повістка, яка надсилалася їй на адресу його місця реєстрації повернулася до суду із позначкою «адресат відсутній». Також матеріали справи містять довідку, у якій зазначено, що відповідач про дату та час судового засідання був повідомлений 18 червня 2026 року у особистому кабінеті підсистеми Електронний суд.

Зважаючи на викладене, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача, проти чого і не заперечувала представник позивача.

У відповідності до статей 174, 178 ЦПК України відповідач не скористалася своїм процесуальним правом та не направила суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

У відповідності до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов наступного висновку.

Судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем 20 червня 2024 року було укладено договір позики у вигляді розписки, відповідно до якої ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 кошти у розмірі 8100 доларів США, а ОСОБА_3 зобов`язалася повернути їх у строк до 20 червня 2025 року.

Станом на день подачі позовної заяви до суду кошти не були повернуті позикодавцю.

У відповідності до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

За правилами частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що «відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».

Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 зазначено, що «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику».

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику, позаяк заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

Окрім цього, у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц Верховний Суд визначив, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

Судом встановлено, що відповідач не виконувала умови договору та станом на 07 березня 2026 року (день подання позову до суду) не виконала свої зобов`язання за договором позики, зокрема не повернула суму позики у визначений строк.

Враховуючи встановлені судом обставини та докази надані представником позивача до позову, зважаючи на те, що судом встановлено, що кошти фактично були передані від позивача відповідачу, відповідач не спростувала належними, достатніми та достовірними доказами факт отримання коштів від позивача в розмірі 8100 доларів США, а також не довела відсутність у неї обов`язку щодо повернення таких коштів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми позики в розмірі 8100 доларів США підлягають задоволенню.

Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, зважаючи на встановлені обставини та наведені положення Закону, суд дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми коштів за договором позики від 20 червня 2024 року у розмірі 8100 доларів США, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно із частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на те, що при подачі позову позивач був звільнений від сплати судового збору, який відповідно до ЗУ «Про судовий збір» складає 1% від ціни позову, з ОСОБА_3 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3548, 35 грн.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81,142, 206, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики від 20 червня 2024 року в розмірі 8100 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 3548, 35 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя К.В. Шаповалова